Постанова
іменем України
14 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 760/22934/19
Провадження № 51-3474 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченко К. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Мелешка А. В. на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100090006098, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Києві, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 червня 2019 року приблизно о 21 год., перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2, у ході конфлікту зі своїм вітчимом ОСОБА_2 умисно наніс останньому серію ударів кулаками в область голови та тулуба, завдавши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, від яких ОСОБА_2 помер.
Київський апеляційний суд ухвалою від 13 квітня 2021 року змінив вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 та виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, на протокол огляду від 16 червня 2019 року та протокол проведення слідчого експерименту від 17 червня 2019 року. У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційні скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо нього скасувати і закрити кримінальне провадження. Звертає увагу на порушення його права на захист під час досудового розслідування, яке, на думку засудженого, полягає у його незаконному затриманні та триманні під вартою. Також вважає, що суд необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні допустимі та достатні докази для доведення його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Вказане, на думку засудженого, не отримало належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відповідних доводів сторони захисту не перевірив та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
У касаційній скарзі захисник Мелешко А. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є недопустимими та недостатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Звертає увагу, що суд в основу вироку поклав дані протоколів огляду місця події, огляду місця події (трупа), проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_1, висновків експертиз, проведених на підставі даних з вказаних протоколів слідчих дій, які, на його думку, отримані з порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Зазначенні обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог статей 404, 419 КПК всіх доводів апеляційної скарги захисника належним чином не перевірив, не дав обґрунтованих відповідей на них, безпідставно залишив без задоволення клопотання захисника про повторне дослідження доказів та необґрунтовано залишив вирок щодо ОСОБА_1 в цій частині без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 повністю підтримав касаційну скаргу захисника Мелешка А. В., а свою касаційну скаргу - частково.
Прокурор Матюшева О. В. заперечила проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника, вказавши на необґрунтованість їх доводів, і просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та частково задовольнивши апеляційну скаргу його захисника Мелешка А. В., в яких порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку суду щодо ОСОБА_1, порушення його права на захист, апеляційний суд, обговоривши доводи сторони захисту, навівши докладні мотиви прийнятого рішення, виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на докази винуватості ОСОБА_1 на протокол огляду від 16 червня 2019 року та протокол проведення слідчого експерименту від 17 червня 2019 року за участю свідка ОСОБА_3, а врешті вирок місцевого суду залишив без зміни.
Перевіривши вирок в межах доводів апеляційних скарг, повторно дослідивши в порядку ст. 404 КПК обставини, встановлені місцевим судом під час кримінального провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені відповідно до вимог ст. 94 КПК під час судового розгляду та покладені в основу вироку докази, а саме: показання самого ОСОБА_1, свідка ОСОБА_4, дані протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інших письмових документів, підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені в ухвалі.
Так, під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами ОСОБА_1 не заперечував, що між ним та ОСОБА_2 виник черговий конфлікт, під час якого він завдав потерпілому удари, однак наполягав, що тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 він не наносив, оскільки розбив йому лише губу.
Разом з тим, згідно з даними протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, останній на місці повідомив та продемонстрував як завдав ОСОБА_2, котрий сидів на ліжку, удар кулаком в обличчя, від якого той впав на підлогу, після чого ОСОБА_1 притиснув потерпілого своїм коліном до підлоги і завдав рукою близько 8 ударів в обличчя.
Крім того, показання ОСОБА_1 про те, що смерть ОСОБА_2 не могла настати від спричинених ним потерпілому тілесних ушкоджень також спростовуються висновками судової експертизи та експертного дослідження, відповідно до яких смерть ОСОБА_2 настала від комплексу тілесних ушкоджень у виді поєднаної травми голови та грудей з крововиливами під оболонки, речовину та шлуночки головного мозку, переломів ребер, які виникли від багатократної травмуючої дії тупого (тупих) предмету (предметів) з обмеженою контактною поверхнею за механізмом удару.
Свідок ОСОБА_4 у своїх показаннях, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, зазначив, що коли він 16 червня 2019 року зайшов у гості до матері ОСОБА_3, то побачив як вона лежала на підлозі побита, а її співмешканець ОСОБА_2 був вже мертвим. Після чого, мама повідомила йому, що це зробив його брат ОСОБА_1, і в подальшому свідок ОСОБА_4 викликав поліцію та швидку допомогу.
Твердження сторони захисту, що свідок ОСОБА_4 може обмовляти свого брата ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про наявність у брата, підстав обмовляти ОСОБА_1 . Крім того, покази свідка є послідовними і не викликають сумнівів у їх достовірності так як узгоджуються з іншими доказами, наданими стороною обвинувачення.
Доводи засудженого та захисника про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, яке, на їх думку, полягає у тому, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, ухвалив вирок на недопустимих доказах, а саме: даних протоколів огляду місця події (житла) та огляду місця події (трупа) з фото-таблицями до них за адресою: АДРЕСА_1, висновків судової експертизи й експертного дослідження, а також протоколу проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_1, є безпідставними.
Згідно з положеннями ст. 86, ст. 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.
Так, огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, окрім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Такий виняток встановлено саме у ч. 3 ст. 233 КПК. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
Однак законодавцем окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 був володільцем житла, в якому проводився огляд. Підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення близького родича ОСОБА_4, яке 16 червня 2019 року о 12:32 надійшло на службу "102", про побиття його матері ОСОБА_5 і вітчима ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 . З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, було здійснено огляд зазначеної квартири, де проживали засуджений ОСОБА_1 з його матір`ю ОСОБА_5 та вітчимом ОСОБА_2, в процесі чого було виявлено труп останнього з ознаками насильницької смерті. Місце виявлення трупа завжди вважається місцем події незалежно від того, де настала смерть певної людини.
Отже, зазначена слідча дія була невідкладною, підставою для її проведення було повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, зафіксоване у належній процесуальній формі, та здійснювалася вона з метою перевірки отриманої інформації, відтак проведення вказаної слідчої дії відповідає приписам статей 233, 237 КПК, що було вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій й зазначено в судових рішеннях.
Крім того, враховуючи обставини виклику працівників поліції, відсутність письмової згоди ОСОБА_3, яка була співмешканкою померлого ОСОБА_2, на огляд житла не ставить під сумнів добровільність такої згоди, до того ж, під час слідчого експерименту вона надавала її в письмовому виді.
За таких обставин, проведені органами досудового розслідування 16 червня 2019 року огляд місця події (житла) та огляд місця події (трупа) здійснені відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому згідно з ч. 1 ст. 233 КПК встановлені внаслідок таких слідчих дій докази є допустимими та можуть бути використані при винесенні процесуальних рішень. Відтак, й висновки судової експертизи та експертного дослідження, які були проведені на підставі даних протоколу огляду місця події (трупа), також є допустимими доказами, а тому підстав для застосування до них доктрини "плодів отруйного дерева", на чому наголошує у скарзі захисник, немає.
Необґрунтованими є й твердження сторони захисту про неможливість використання в якості доказу даних протоколу слідчого експерименту, проведеного під час досудового розслідування за участю ОСОБА_1, оскільки в цьому протоколі фактично містяться показання, які надані слідчому, що, на думку захисника, є порушенням вимог ч. 4 ст. 95 КПК.
Проте- надання пояснень ОСОБА_1 під час вказаної слідчої дії, не є підставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент та показання є окремими процесуальними джерелами доказів. В даному випадку, під час слідчого експерименту ОСОБА_1 добровільно не лише розповідав про обставини вчинення злочину, але й відтворював обстановку події, що відбулася, демонстрував свої дії та механізм спричинення тілесних ушкоджень вітчиму. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно визнано протокол слідчого експерименту допустимим доказом та покладено дані, що містяться в ньому, в основу обвинувального вироку.
Відповідна позиція узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), щодо розмежування між показаннями та протоколом слідчого експерименту як окремими самостійними процесуальними джерелами доказів.
Не знайшли свого підтвердження й доводи касаційної скарги засудженого про порушення його права на захист під час досудового розслідування у зв`язку з його незаконним затриманням та триманням під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 КПК затримання є тимчасовим запобіжним заходом, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст. 207 КПК ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено в ст. 208 КПК, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
За приписами ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 було затримано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК та при його затриманні слідчим було дотримано вимоги, передбачені ст. 208 КПК, про що відповідно до приписів ч. 5 зазначеної норми складено протокол від 16 червня 2019 року.
Відповідно до положень ст. 211 КПК, строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати сімдесяти двох годин з моменту затримання, тому, з урахуванням вказаних приписів, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 червня 2019 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого надалі продовжувався у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи апеляційних скарг засудженого та його захисника, які є аналогічними тим, що зазначені ними у касаційних скаргах,повторно дослідив та проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК за обставин, вказаних у вироку.
Твердження захисника про те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто, сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.
Згідно з технічним записом та журналом судового засідання суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2021 року апеляційний суд частково задовольнив клопотання захисника про повторне дослідження доказів, питання про недопустимість яких він порушував, а саме: протоколів огляду місця події (житла), огляду місця події (трупа), огляду, проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3, та дослідив їх, й обґрунтовано відмовив у повторному дослідженні протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, оскільки захисником не було наведено відповідного обґрунтування такої необхідності, виходячи саме з положень ч. 3 ст. 404 КПК. Тому інші докази, безпосередньо сприйняті місцевим судом, суд апеляційної інстанції належним чином проаналізував та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
За таких обставин, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Мелешка А. В. не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд