Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 200/3999/16-ц
провадження № 61-16076св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов`язання повернути нерухоме майно.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на підставі свідоцтва про право власності від 13 березня 2007 року належало домоволодіння АДРЕСА_1 .
13 серпня 2013 року відповідач, користуючись їхніми спільними родинними зв`язками, її правовою необізнаністю та віком, запропонував їй укласти з ним договір купівлі-продажу домоволодіння, а взамін пообіцяв доглядати за нею, матеріально її утримувати, дозволивши їй продовжувати проживати у будинку.
13 серпня 2013 року вона та відповідач прибули до приватного нотаріуса Орлова О. А., який показав їй, де поставити підпис, при цьому не надав жодного роз`яснення щодо угоди, яку вона має підписати.
Жодних грошових коштів при укладенні оскаржуваного договору вона не отримувала. Про наслідки укладення договору їй повідомлено не було, текст договору вона не читала.
Вказувала на те, що відповідач виганяє її з будинку, який є єдиним місцем її проживання, у зв`язку з чим вона вимушена проживати у сусідів.
Зазначала, що вона не мала на увазі настання реальних наслідків, що передбачені договором купівлі-продажу. Взамін продажу своєї власності нічого не отримала.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 13 серпня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А., серія та номер 1073, скасувавши державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3, та витребувати у ОСОБА_3 на її користь зазначене нерухоме майно в натурі і визнати за нею право власності на вказане домоволодіння.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 13 серпня 2013 року домоволодіння АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О. А., серія та номер 1073.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу домоволодіння у позивача було відсутнє волевиявлення на продаж будинку, вона не бажала настання наслідків у вигляді фактичного вибуття вказаного нерухомого майна з її володіння, не мала наміру отримувати та не отримувала за це майно грошові кошти.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2019 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що оспрюваний правочин укладений під впливом помилки та що вона на час вчинення оспорюваного правочину не мала наміру на укладення оскаржуваного договору, та не довела, що у неї було відсутнє волевиявлення на продаж будинку.
При цьому апеляційний суд зазначив, що позивачка знала та розуміла, який саме договір буде підписано, добровільно, свідомо, особисто підписала його, ніяких зауважень щодо його змісту нотаріусу не виказувала, жодних перешкод, які зумовлювали б відмову від підписання договору при апеляційному розгляді позивачка не зазначала.
Та обставина, що позивачка нібито не отримувала гроші за договором, не перешкоджала їй вирішувати питання про стягнення обумовлених грошових сум, крім того, у тексті договору зазначено про отримання грошової суми, а власна недбалість при ознайомленні зі змістом договору не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Також не можуть свідчити про недійсність спірного договору ті обставини, що спірне домоволодіння фактично не було передано відповідачу, так як після укладення цього договору позивачка продовжувала проживати у відчуженому домоволодінні, оскільки це право сторін договору і такі обставини не свідчать, що договір купівлі-продажу не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, не врахував, що у неї було відсутнє волевиявлення на продаж єдиного житла, вона не бажала настання наслідків у вигляді фактичного вибуття єдиного житла з її володіння, не мала наміру та не отримувала від відповідача грошові кошти за це спірне нерухоме майно.
Також апеляційний суд не врахував її вік (1932 року народження) на час укладення оспорюваного правочину та продовження її проживання у спірному будинку після укладення правочину з його продажу.
Зазначала, що між нею та відповідачем була досягнута домовленість щодо оплати відповідачем кредиту, що взяв її онук, на суму 5 317,81 дол. США. 11 липня 2013 року відповідач сплатив кредит онука на вказану суму.
Згідно з договором купівлі-продажу від 13 серпня 2013 року (у договорі помилково зазначена дата 13 липня 2013 року) продаж спірного домоволодіння вчинено за 281 020,00 грн, які відповідач їй не сплатив.
Підставами касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,
а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 11 грудня 2019 року у справі № 520/9662/15-ц (провадження № 61-13584св18).
ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_1 касаційну скаргу підтримала.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року залучено ОСОБА_2 як правонаступника після смерті ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 серпня 2013 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу домоволодіння, згідно з яким ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 нерухоме майно, а саме домоволодіння АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу, продаж вчинено за 281 020,00 грн. Зазначену суму покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору.
13 серпня 2013 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.