Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 357/8095/19
провадження № 61-4931св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Приватне орендне сільськогосподарське підприємство "Сидори",
відповідачі: ОСОБА_1, Фермерське господарство "Пролісок", Фермерське господарство "Дари Ланів", державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина Марина Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного орендного сільськогосподарського підприємства "Сидори" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року у складі судді Кошеля Б. І., додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2019 року Приватне орендне сільськогосподарське підприємство "Сидори" (далі - ПОСП "Сидори") звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Пролісок" (далі - ФГ "Пролісок"), Фермерського господарства "Дари Ланів" (далі - ФГ "Дари Ланів"), державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі, посилаючись на те, що 16 серпня 2013 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 162, за умовами якого ОСОБА_1 передала йому в оренду земельну ділянку площею 2,847 га, кадастровий номер 3220486000:04:010:0006, розташовану в межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на десять років. 15 квітня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. проведено державну реєстрацію зазначеного права оренди. Протягом усього часу дії договору оренди воно користувалося земельною ділянкою і належним чином сплачувало орендну плату, однак, починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення ПОСП "Сидори" права користування вказаною земельною ділянкою, а 05 березня 2018 року уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліта-2010" (далі - ТОВ "Еліта-2010") договір оренди № 92 цієї ж земельної ділянки. За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами, наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5 було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ПОСП "Сидори". 26 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І. В. було посвідчено заяву ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки, а 04 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Еліта-2010" було укладено договір про розірвання договору оренди від 05 березня 2018 року. В подальшому 07 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором було прийнято рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3220486000:04:010:0006, шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки, та рішення про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0047 та 3220486000:04:011:0048 загальною площею по 1,4235 га кожна. 11 грудня 2018 року державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки за ОСОБА_1 . При цьому за договорами оренди від 10 грудня 2018 року № 21С ОСОБА_1 передала в оренду ФГ "Дари Ланів" земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:011:0047, а ФГ "Пролісок" - земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:011:0048. 14 грудня 2018 року державний реєстратор Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів". Таким чином, ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки та передала її в оренду іншим орендарям за наявності дійсного договору оренди з ПОСП "Сидори", без погодження з ним, чим порушила право підприємства як законного орендаря. Крім того, на час укладення оспорюваних договорів спірні земельні ділянки не існували як об`єкти цивільних прав, так як рішення про державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки за ОСОБА_1 були прийняті державним реєстратором 11 грудня 2018 року, а договори оренди укладені 10 грудня 2018 року, тобто ОСОБА_1 не мала повноважень на розпорядження земельними ділянками. Вимоги про скасування рішень державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію права оренди ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів" на спірні земельні ділянки підлягають задоволенню як похідні від вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Скасування Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ПОСП "Сидори" права оренди на земельну ділянку не припинило це право і жодним чином не вплинуло на дійсність договору. Оскільки договір оренди є дійсним, в судовому порядку не оспорювався, а строк оренди не закінчився, то цей договір підлягає обов`язковому виконанню сторонами. Поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:010:0006 призвів до скасування її державної реєстрації та істотної зміни умов договору оренди в частині зміни об`єкта оренди, тому до вказаного договору необхідно внести відповідні зміни. 06 травня 2019 року підприємство надіслало ОСОБА_1 пропозицію (оферту) про внесення змін до договору оренди землі від 16 серпня 2013 року шляхом викладення його в новій редакції разом з проектом додаткової угоди, однак відповідач не надала відповідь, тобто фактично відмовила ПОСП "Сидори" у внесенні змін до договору, чим порушила права орендаря спірних земельних ділянок. Враховуючи викладене, ПОСП "Сидори" просило: визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 10 грудня 2018 року № 21С, укладені між ОСОБА_1 та ФГ "Пролісок", ОСОБА_1 та ФГ "Дари Ланів" щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0048 і 3220486000:04:011:0047 відповідно; скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію права оренди ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів" на вказані земельні ділянки; витребувати з незаконного володіння ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів" на користь ПОСП "Сидори" земельні ділянки з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0048 та 3220486000:04:011:0047 відповідно; внести зміни до договору оренди землі від 16 серпня 2013 року № 162, укладеного між ОСОБА_1 та ПОСП "Сидори" шляхом його викладення в редакції, вказаній у позовній заяві.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що укладений 16 серпня 2013 року між ПОСП "Сидори" та ОСОБА_1 договір оренди землі № 162 було зареєстровано у встановленому законом порядку, однак наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5 було скасовано рішення державного реєстратора від 23 квітня 2014 року № 12615035 про реєстрацію права оренди за позивачем. Наведене свідчить про те, що держава офіційно не визнає і не підтверджує факту набуття позивачем права оренди на спірну земельну ділянку. Доводи позивача щодо незаконності зазначеного наказу Міністерства юстиції України з огляду на його оскарження в Окружному адміністративному суді міста Києва не заслуговують на увагу, оскільки на час розгляду справи цей наказ є чинним і відповідного судового рішення про його скасування суду не надано. Пунктом 37 договору оренди землі від 16 серпня 2013 року № 162 передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Тому, за умови відсутності здійснення державної реєстрації договору, як і за умови скасування незаконно проведеної реєстрації, вказаний договір оренди землі є таким, що не набрав чинності, а відтак ПОСП "Сидори" не набуло прав орендаря за таким договором. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 532/384/16-ц та від 19 червня 2019 року у справі № 917/67/18. Отже, наявність договору оренди землі, який не набув чинності, не свідчить про те, що його сторони набули прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні цього договору, а відтак не є перешкодою для власників земельних ділянок для їх поділу, укладення та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем. За таких обставин поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:010:0006 на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0047 та 3220486000:04:011:0048, державна реєстрація цих земельних ділянок за ОСОБА_1 і передача їх в оренду ФГ "Дари Ланів" та ФГ "Пролісок" після скасування реєстрації права оренди позивача не порушує прав останнього. У зв`язку з поділом земельної ділянки, яка була предметом договору оренди, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об`єктивно відбулася зміна меж земельних ділянок та їх площі, припинилося існування цих земельних ділянок у дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди, укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2018 у справі № 912/1616/18). Відповідні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 904/792/18, від 03 червня 2020 року у справі № 686/2073/19-ц. Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18). Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - скасування рішення державного реєстратора, яке вичерпало свою дію, - не призведе до поновлення його прав, то він є неналежним способом захисту.
17 листопада 2020 року представник ФГ "Пролісок" - адвокат Шовкопляс С. П. та представник ОСОБА_1 - адвокат Червінчик Є. Е. звернулися до суду із заявами, в яких просили ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про судові витрати та стягнути з ПОСП "Сидори" на користь ФГ "Пролісок" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, а на користь ОСОБА_1 - 25 000 грн.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року стягнуто з ПОСП "Сидори" на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року стягнуто з ПОСП "Сидори" на користь ФГ "Пролісок" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Додаткові рішення місцевого суду мотивовані тим, що на виконання вимог частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) представник ФГ "Пролісок" - адвокат Шовкопляс С. П. та представник ОСОБА_1 - адвокат Червінчик Є. Е. 12 листопада 2020 року подали заяви про відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник ФГ "Пролісок" - адвокат Шовкопляс С. П. надав: договір про надання правової допомоги від 30 вересня 2020 року та додаткову угоду до цього договору, укладені між ФГ "Пролісок" та Адвокатським бюро "Сергія Шовкопляса" в особі керуючого бюро Шовкопляса С. П.; акт приймання-передачі наданих послуг від 16 листопада 2020 року; детальний опис наданих послуг від 17 листопада 2020 року; платіжне доручення від 17 листопада 2020 року № 294 на суму 10 000 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_1 - адвокат Червінчик Є. Е. надав договір про надання правової допомоги від 17 червня 2020 року та додаткову угоду до цього договору, укладені між ОСОБА_1 та адвокатом Червінчиком Є. Е.; акт приймання-передачі наданих послуг від 16 листопада 2020 року; детальний опис наданих послуг від 17 листопада 2020 року; квитанцію від 17 листопада 2020 року № 52719960 на суму 25 000 грн. При винесенні рішення від 12 листопада 2020 року в цій справі судом не вирішувалося питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу відповідно до статті 141 ЦПК України. Тому, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатами робіт, часу, витраченого адвокатами на виконання таких робіт, а також того, що в задоволенні позовних вимог ПОСП "Сидори" було відмовлено повністю, виходячи з принципу розумності та справедливості, заяви представника ФГ "Пролісок" - адвоката Шовкопляса С. П. та представника ОСОБА_1 - адвоката Червінчика Є. Е. підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ПОСП "Сидори" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року залишено без задоволення. Апеляційні скарги ПОСП "Сидори" на додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року задоволено частково. Додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року змінено, зменшено розмір судових витрат, стягнутих з ПОСП "Сидори" на користь ОСОБА_1, з 25 000 грн до 5 000 грн, а на користь ФГ "Пролісок" - з 10 000 грн до 5 000 грн. Стягнуто з ПОСП "Сидори" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. Стягнуто з ПОСП "Сидори" на користь ФГ "Пролісок" витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Стягнуто з ПОСП "Сидори" на користь ФГ "Дари Ланів" витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Однак, ухвалюючи додаткові рішення, суд першої інстанції не врахував клопотання позивача про зменшення витрат на правничу допомогу, а також не проаналізував обсягу наданих адвокатами послуг. За актом приймання-передачі наданих послуг від 16 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Червінчик Є. Е. витратив на дослідження матеріалів цієї справи 3 години, проаналізував матеріали та здійснив підготовку правової позиції протягом 5 годин, узгодив правову позицію з клієнтом з виїздом за місцем її проживання протягом 2 годин, підготував клопотання - 1 година, підготував письмові пояснення - 3 години, брав участь в судових засіданнях - 2 години, підготував заяву про ухвалення додаткового рішення з додатками та направив ці документи сторонам - 3 години, а всього витратив 19 годин. Однак адвокат Червінчик Є. Е. не знайомився з матеріалами цієї справи, будь-яких клопотань, крім клопотань про відкладення розгляду справи, до суду не подавав, не брав участі в судових засіданнях. За актом приймання-передачі наданих послуг від 16 листопада 2020 року представник ФГ "Пролісок" - адвокат Шовкопляс С. П. витратив на дослідження матеріалів цієї справи 3 години, на вивчення судової практики - 2 години, на узгодження правової позиції з клієнтом - 1 годину, на підготовку письмових пояснень - 2 години, на участь в судових засіданнях - 1 годину, на підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення та направлення документів сторонам - 3 години, а всього 12 годин. Однак адвокат Шовкопляс С. П. не знайомився з матеріалами цієї справи і не брав участі в судових засіданнях. Оскільки визначений судом розмір витрат на правову допомогу не відповідає критерію реальності, розумності та співмірності, то додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року підлягають зміні, а розмір стягнених з ПОСП "Сидори" на користь ОСОБА_1 та ФГ "Пролісок" витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, - зменшенню до 5 000 грн (кожному). У відзиві на апеляційну скаргу ПОСП "Сидори" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. просила стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 12 500 грн, які складаються з гонорару адвоката за надані послуги - 7 500 грн та з гонорару успіху - 5 000 грн, а у відзиві на апеляційну скаргу ПОСП "Сидори" на додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. просила стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 10 000 грн, які складаються з гонорару адвоката за надані послуги - 5 000 грн та з гонорару успіху - 5 000 грн. У відзивах на апеляційні скарги ПОСП "Сидори" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року та додаткові рішення цього суду від 01 грудня 2020 року представник ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів" - адвокат Косяк В. М. просив стягнути з позивача на користь ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів" по 9 000 грн понесених ними витрат на правничу допомогу. На підтвердження зазначених витрат представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. та представник ФГ "Пролісок" і ФГ "Дари Ланів" - адвокат Косяк В. М. надали відповідні договори, додатки до цих договорів, акти виконаних робіт та платіжні документи. Представник ПОСП "Сидори" - адвокат Тетеря С. І. заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому просив зменшити заявлені представником ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу до 10 000 грн, а витрати ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів" - до 1 428 грн на користь кожного з фермерських господарств. Враховуючи обсяг наданих послуг та той факт, що стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 25 000 грн витрат на правничу допомогу в апеляційному суді не є реальним та розумним, суд дійшов висновку про зменшення розміру цих витрат, які підлягають відшкодуванню, до 10 000 грн. Оскільки адвокат Косяк В. М. одночасно надавав правничу допомогу ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів", обсяг юридичних послуг вказаним відповідачам є ідентичним, відзив на апеляційну скаргу є спільним, аналіз та вивчення судової практики і документів стосувався однакових правовідносин та не потребував узгодження позиції щодо захисту прав та інтересів окремо щодо кожного з відповідачів, участь у судовому засіданні приймав один представник, то заявлений представником ФГ "Пролісок" і ФГ "Дари Ланів" - адвокатом Косяком В. М. розмір витрат не є співмірним з наданими послугами та підлягає зменшенню до 5 000 грн на користь кожного з фермерських господарств.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
24 березня 2021 року ПОСП "Сидори" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року, додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нові рішення, якими задовольнити позов та відмовити в задоволенні заяв ОСОБА_1 і ФГ "Пролісок" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суди не врахували правових висновків:
- щодо застосування статей 638, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 14, 17 Закону України "Про оренду землі" у правовідносинах щодо оренди землі, які виникли після 01 січня 2013 року, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), від 19 грудня 2018 року у справі № 291/422/17 (провадження № 61-29047св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17 (провадження № 61-32794св18), в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17 (провадження № 61-22637св18) та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18;
- щодо застосування статті 11 ЦК України, статті 125 ЗК України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19 та в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17 (провадження № 14-173цс19);
- щодо неможливості ототожнення державної реєстрації договору оренди землі та державної реєстрації права оренди земельної ділянки, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19);
- щодо правових наслідків скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18);
- щодо неможливості одночасного існування двох договорів оренди стосовно одного і того ж майна, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17;
- щодо можливості проставлення фізичною особою підпису шляхом зазначення свого прізвища та ініціалів, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 537/4946/13-ц (провадження №61-17863св18);
- про те, що поділ земельної ділянки не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав на неї, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19);
- щодо наявності підстав для відмови у відшкодуванні судових витрат у зв`язку з неподанням стороною під час розгляду справи в суді першої інстанції разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 (провадження № 61-18394св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 504/2755/16-ц (провадження № 61-47991св18).
Також апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про зупинення провадження в цій справі до вирішення справи № 357/3844/20 за позовом ПСП "Сидори" до Міністерства юстиції України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_1, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, треті особи: ТОВ "Еліта-2010", ФГ "Пролісок", ФГ "Дари Ланів", про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5. Крім того, з метою формування єдиної правозастосовчої практики існує необхідність:
- відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), шляхом його уточнення, а саме чітко розмежувати момент укладення і набрання чинності для договорів оренди землі, укладених до та після 01 січня 2013 року, які є різними, вказавши, що договори оренди землі, укладені до 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, а саме внесення відповідного запису про це до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, що є складовою Державного реєстру земель, а договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, - з моменту їх підписання сторонами;
- в доповнення до висновків Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) чітко розмежувати поняття "державна реєстрація договору оренди землі" та "державна реєстрація права оренди на земельну ділянку" та їх правові наслідки для сторін договору оренди землі;
- надати висновок з приводу того, чи має орендар, який уклав договір оренди землі після 01 січня 2013 року, але право оренди земельної ділянки якого з певних причин не було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право оспорити договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем в період дії укладеного таким орендарем договору.
У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. та представник ФГ "Пролісок" і ФГ "Дари Ланів" - адвокат Косяк В. М. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Пунктом 37 договору оренди землі від 16 серпня 2013 року № 162 передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Однак на час укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:010:0006 за ПОСП "Сидори" була скасована. Таким чином, за відсутності державної реєстрації договору, а також за умови скасування незаконно проведеної реєстрації, зазначений договір є таким, що не набрав чинності та не створює для сторін жодних прав та обов`язків. З огляду на те, що на час поділу спірної земельної ділянки ПОСП "Сидори" не мало права оренди, його посилання на вимоги законодавства щодо погодження такого поділу з ним є безпідставними. Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність порушених прав ПОСП "Сидори", є правильним. Право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0047 та 3220486000:04:011:0048 було зареєстровано 07 грудня 2018 року та з цієї дати вказані земельні ділянки є самостійними об`єктами цивільних прав. Оскільки договори оренди земельних ділянок між ОСОБА_1, ФГ "Пролісок" та ФГ "Дари Ланів" були укладені 10 грудня 2018 року відповідно до вимог законодавства, то відсутні підстави для визнання цих договорів недійсними, скасування рішень державного реєстратора та витребування земельних ділянок. При цьому наведені в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду були сформовані за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
06 травня 2021 року справа № 357/8095/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 була власником земельної ділянки площею 2,847 га, кадастровий номер 3220486000:04:010:0006, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку від 20 січня 2005 року серії ЯБ № 148119.
16 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПОСП "Сидори" було укладено договір оренди землі № 162, за умовами якого ОСОБА_1 передала орендарю у строкове платне користування вищевказану земельну ділянку строком на 10 років.
16 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ПОСП "Сидори" підписали акт приймання-передачі земельної ділянки.
На підставі вищевказаного договору оренди землі державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. було прийняте рішення від 23 квітня 2014 року, індексний номер 12615035, про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ПОСП "Сидори", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 квітня 2014 року № 20848871.
Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5 було частково задоволено колективну скаргу та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема від 23 квітня 2014 року № 12615035, прийняте державним реєстратором Юхно Н. В., та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів про інше речове право (право оренди), внесених на підставі цього рішення.
За договором оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року № 24 ОСОБА_1 передала належну їй земельну ділянку площею 2,847 га в оренду ТОВ "Еліта-2010". Зазначений договір було розірвано 04 грудня 2018 року.
26 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І. В. було посвідчено заяву ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки.
07 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:010:0006 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера та рішення про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0047 і 3220486000:04:011:0048, загальною площею по 1,4235 га кожна.
11 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки за ОСОБА_1
10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Дари Ланів" було укладено договір оренди земельної ділянки № 21С, за умовами якого ОСОБА_1 передала в оренду ФГ "Дари Ланів" земельну ділянку площею 1,4235 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0047, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Також 10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Пролісок" було укладено договір оренди земельної ділянки № 21С, за умовами якого ОСОБА_1 передала в оренду ФГ "Пролісок" земельну ділянку площею 1,4235 га, кадастровий номер 3220486000:04:011:0048, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
14 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди за ФГ "Дари Ланів" та ФГ "Пролісок".
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п`ята статті 6 Закону України "Про оренду землі").
Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час укладення між ПОСП "Сидори" та ОСОБА_1 договору оренди землі від 16 серпня 2013 року № 162, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частинами другою-четвертою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".