Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 488/4572/19
провадження № 61-4731св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - адвоката Гречаної Єлизавети Йосипівни на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця шляхом звернення стягнення на майно, посилаючись на те, що за договором позики від 07 січня 2017 року, оформленим розпискою, вона передала ОСОБА_4 кошти в сумі 250 000 грн. При цьому ОСОБА_4 надала їй копію свідоцтва про право власності на своє житло - квартиру АДРЕСА_1, а також копію її паспорта та податкового номера. Згідно з розпискою ОСОБА_4 зобов`язалася повернути отримані кошти до 10 жовтня 2019 року, однак борг не повернула. ОСОБА_2 знав про борг ОСОБА_4, оскільки він був присутнім під час передачі грошових коштів. Прибувши 10 жовтня 2019 року за місцем проживання позичальника, вона дізналася про смерть ОСОБА_4 . Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є її онук ОСОБА_2, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила звернути стягнення на майно ОСОБА_4, що отримане в натурі спадкоємцем ОСОБА_2, в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 250 000 грн.
30 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з клопотанням про залучення ОСОБА_3 до участі у справі як відповідача, яке мотивоване тим, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є також її онука ОСОБА_3 .
Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 30 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та залучено ОСОБА_3 до участі у справі як співвідповідача.
Заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 09 жовтня 2020 року у складі судді Чернявської Я. А. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час судового розгляду не знайшов підтвердження той факт, що відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було достовірно відомо про наявність боргу спадкодавця та вони відмовилися від його сплати одноразовим платежем. Крім того, відповідачі як спадкоємці після смерті ОСОБА_4 фактично не отримали спадкове майно в натурі, у зв`язку з чим відсутні підстави для звернення стягнення на це майно.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 09 жовтня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено. Постановлено в рахунок погашення боргу померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за договором позики з ОСОБА_1 від 07 січня 2017 року в розмірі 250 000 грн звернути стягнення на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачі є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_3 в установленому законом порядку звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а ОСОБА_2 прийняв спадщину в порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не подав заяву про відмову від прийняття спадщини. Свідоцтвом про право власності на житло від 12 березня 2007 року підтверджено, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 . Тому, враховуючи наявність спадкового майна та прийняття спадщини, відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України це спадкове майно належить відповідачам з дня відкриття спадщини. 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 направила відповідачам письмові вимоги про необхідність сплати боргу, однак відповіді не отримала. В судовому засіданні відповідачі також не скористалися своїми процесуальними правами та не надали відповідних пояснень. За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що спадкоємці фактично не отримали спадщину, а також - про недоведеність відмови спадкоємців від сплати боргу кредитору одноразовим платежем, не відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам. Для всіх спадкоємців, як за законом, так і за заповітом, існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця. За наявності декількох спадкоємців настає частковий обов`язок виконання зобов`язань, а саме кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Таким чином кредитор спадкодавця може пред`явити вимоги до будь-якого спадкоємця, але обсяг виконання боргового зобов`язання спадкоємцем не може перевищувати дійсної вартості отриманої ним спадщини і розміру боргів, що пропорційно припадають на його частку. Вартість 1/2 частки спадкової квартири складає 302 155 грн, що підтверджується звітом з незалежної оцінки (ринкової) вартості житлової квартири від 03 листопада 2019 року. Тобто боргове зобов`язання ОСОБА_4 за договором позики у розмірі 250 000 грн не перевищує вартості 1/2 частки спадкової квартири. Наведене свідчить про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення заявленого позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
18 березня 2021 року ОСОБА_3, а 24 березня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гречана Є. Й. подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - адвоката Гречаної Є. Й. мотивовані тим, що відповідачі не були належним чином повідомлені судами першої та апеляційної інстанцій про розгляд справи, у зв`язку з чим вони не мали можливості довести, що ОСОБА_4 не укладала договір позики з ОСОБА_1, а надана позивачем розписка є підробленою. Крім того, умовами договору позики від 07 січня 2017 року не передбачено права кредитора на звернення стягнення на майно у разі невиконання позичальником зобов`язань щодо повернення позики. Тому позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_3 зазначила, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1662цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 200/20405/16-ц (провадження №61-3164св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 635/3414/16-ц (провадження № 61-21027св19) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 18 березня 2020 року у справі № 704/435/19-ц (провадження № 61-21638св19).
На обґрунтування підстав касаційного оскарження представник ОСОБА_2 - адвокат Гречана Є. Й. зазначила, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), від 12 листопада 2020 року у справі № 755/10327/13-ц (провадження № 61-11546св20), від 26 листопада 2020 року у справі № 522/106/15-ц (провадження № 61-4882св20), постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 306/2000/16-ц (провадження № 61-30819св18), від 04 лютого 2021 року у справі № 587/381/15-ц (провадження № 61-3826св20) та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі № 761/14902/14-а (провадження № К/9901/5547/19), від 03 червня 2020 року у справі № П/811/2636/15 (провадження № К/9901/58296/18).
Зі змісту наведених доводів вбачається, що касаційні скарги подані на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Відповідачі знали про розгляд цієї справи судами, однак навмисно не отримували судові повістки, у зв`язку з чим їх повідомлення здійснювалося через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Доводи ОСОБА_3 про те, що розписка є підробленою, а договір позики - фіктивним правочином, не заслуговують на увагу, оскільки передача коштів та складання розписки відбувалося у присутності свідків, і цей договір не визнано недійсним в судовому порядку.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Гречаної Є. Й на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року та витребувано матеріали справи з Корабельного районного суду міста Миколаєва.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року.
06 травня 2021 року справа № 488/4572/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Апеляційним судом встановлено, що 07 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за якими ОСОБА_4 отримала від позивача в борг грошові кошти в сумі 250 000 грн, які зобов`язалася повернути до 10 жовтня 2019 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується актовим записом про смерть від 04 липня 2017 року № 537, внесеним до Державного реєстру актів цивільного стану громадян за № 135886895, а також свідоцтвом про смерть від 04 липня 2017 року.
ОСОБА_4 не виконала умови договору позики, у зв`язку з чим на день її смерті заборгованість за цим договором складала 250 000 грн.
Згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 12 березня 2007 року 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, а інша 1/2 частина цієї квартири - ОСОБА_2 .
Відповідно до звіту з незалежної оцінки ринкової вартості житлової квартири від 03 листопада 2019 року, складеного приватним підприємством "Експертно-діловий центр Лідер" на замовлення ОСОБА_1, вартість 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 становитть 302 155 грн.
З настанням строку виконання зобов`язання позивачу як кредитору стало відомо про смерть боржника ОСОБА_4, у зв`язку з чим 10 жовтня 2019 року вона направила спадкоємцям після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 претензії про повернення боргу спадкодавця. В цей же день ОСОБА_1 звернулася до П`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог, на що листом від 25 жовтня 2019 року нотаріальна контора повідомила про те, що ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори не звертався і в реєстрі спадкових справ відсутні дані про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Матеріалами спадкової справи № 188/2017 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 підтверджується, що онука ОСОБА_4 - ОСОБА_3 13 вересня 2017 року звернулася до П`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття всієї спадщини без умов та застережень, яка залишилася після смерті її бабусі. На підтвердження родинного зв`язку ОСОБА_3 надала копію свідоцтва про смерть її батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а також копії свідоцтв про народження її та батька. Крім того, в заяві ОСОБА_3 повідомила про наявність іншого спадкоємця після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_2, мати якого та донька спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_6 померла у 2006 році.
За відомостями, наданими Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, 28 серпня 2017 року ОСОБА_4 була знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку зі смертю.
ОСОБА_2 як спадкоємець за законом не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті своєї бабусі ОСОБА_4, однак станом на 03 липня 2017 року був зареєстрований за вищевказаною адресою.
Апеляційним судом також встановлено, що свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 не видавалися.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з частиною першою статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Частиною третьою статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою i у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Відповідно до статті 1281 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.