ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3616/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Тищенко А. І., Куксов В. В.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом: 1. ОСОБА_1,
2. ОСОБА_2
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона груп"
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 (далі - Позивач-1), ОСОБА_2 (далі - Позивач-2) звернулись до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора" (далі - ТОВ "Бора", Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона груп"(далі - ТОВ "Дайтона груп", Відповідач-2) про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.
1.2. Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що оспорений договір суборенди безпосередньо порушує права та охоронювані чинним законодавством інтереси позивачів, оскільки вони проживають у безпосередній близькості до земельної ділянки - предмету договору суборенди. Крім того, позивачі вказали на те, що вони використовують земельну ділянку (предмет оскарженого договору суборенди) для проведення особистого дозвілля, задоволення естетичних потреб, вигулу тварин та, загалом, як місце рекреації.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021, відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі.
2.2. Приймаючи вказані ухвалу та постанову, місцевий і апеляційний господарські суди виходили з того, що у даному випадку Позивачі звернулись до господарського суду з позовом як фізичні особи. При цьому Позивачі не є підприємцями, спір не стосується корпоративних відносин, не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов`язання та не пов`язаний з банкрутством жодного з учасників. Відповідно, даний спір не може бути розглянуто за правилами господарського судочинства. Господарський процесуальний кодекс України не відносить захист прав загального землекористування фізичних осіб - мешканців територіальної громади до юрисдикції господарських судів. Отже, за висновком судів попередніх інстанцій, у даному випадку спір має бути розглянутим в порядку Цивільного процесуального кодексу України судами загальної юрисдикції.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі позивачі просять скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу № 910/3616/21 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.2. Обґрунтовуючи вимоги вказаної скарги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій справі суперечать правовій позиції, викладеній в ухвалі Солом`янського районного суду міста Києва від 02.10.2020, якою закрито провадження у справі № 760/10469/20 за позовом тих самих позивачів до тих самих відповідачів, з тим самим предметом і підставами позову, що і в цій справі. При цьому, постановляючи вказану ухвалу, Солом`янський районний суд міста Києва, з посиланням на положення Постанов Пленуму Вищого господарського суду України від від 24.10.2011 №10 та 29.05.2013 № 11, дійшов висновку, що відносини між ТОВ "Бора" та ТОВ "Дайтона груп" є правовідносинами двох юридичних осіб щодо суборенди земельної ділянки, яка виникла на підставі договору оренди, укладеного між ТОВ "Бора" та Київською міською радою. Отже, за висновком суду, між позивачами та відповідачами наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за договором оренди, сторонами якого є юридичні особи. Наведене відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України.
На думку скаржників, вказана ухвала Солом`янського районного суду міста Києва має преюдиційне значення для господарських судів попередніх інстанцій у цій справі.
Водночас, у зв`язку з тим, що Київським апеляційним судом залишено в силі ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02.10.2020 про закриття провадження у справі № 760/10469/20, на думку заявників, єдиною можливістю захистити і поновити їх порушені права є розгляд даного позову Господарським судом міста Києва в порядку господарського судочинства.
3.3. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2021 поновлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за їх касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 і ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №910/3616/21 у письмовому провадженні.
4.2. З огляду на складність справи, враховуючи необхідність опрацювання значної кількості правових позицій для прийняття законного та обґрунтованого рішення, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
5.3. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
5.4. За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
5.5. При цьому Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
5.6. Таким чином, важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
5.7. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
5.8. Критеріями визначення судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів.
Подібний висновок викладено, зокрема, але не виключно, в численних постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №922/88/20, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 19.05.2020 у справі №910/23028/17, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 15.06.2021 у справі №904/6125/20, від 27.04.2021 у справі №591/5242/18, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20.
5.9. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
5.10. Умовами відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
5.11. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
5.12. Разом з тим, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.13. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за пунктами 1, 3, 8 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;
- справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
- справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
5.14. За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
5.15. Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України.
5.16. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду:
- наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин;
- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;
- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
5.17. Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17 зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
5.18. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.
5.19. При цьому, як обґрунтовано зазначили господарські суди попередніх інстанцій, відхиляючи відповідні доводи позивачів, договір суборенди земельної ділянки, який є предметом спору у цій справі, не є правочином, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання, оскільки правові норми глави 49 Цивільного кодексу України (якими врегульовано забезпечення виконання зобов`язань) не відносять договори оренди (суборенди), у тому числі земельної ділянки, до видів забезпечень. Навпаки, за визначенням статті 792 Цивільного кодексу України, вказані договори є самостійними правочинами, які за своєю правовою природою не можуть мати похідного характеру від іншого (основного) зобов`язання.
5.20. У той же час, за суб`єктним складом даний спір є спором фізичних осіб (без правового статусу суб`єктів господарської діяльності) - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та юридичних осіб - ТОВ "Бора" і ТОВ "Дайтона груп".
5.21. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого і апеляційного господарських судів про те, що даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки у цьому випадку позивачі звернулись до господарського суду з позовом як фізичні особи. При цьому вони не є підприємцями, зазначений спір не стосується корпоративних чи приватизаційних відносин, не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов`язання та не пов`язаний з банкрутством жодного з учасників. Господарський процесуальний кодекс України, у свою чергу, не відносить захист права землекористування фізичних осіб - мешканців територіальної громади до юрисдикції господарських судів. Відповідно, у даному випадку спір має бути розглянутий в порядку Цивільного процесуального кодексу України судами загальної юрисдикції.
5.22. При цьому у своєму позові скаржники визнають, що цей спір є спором між фізичними та юридичними особами, має приватно-правовий характер та повинен бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.
Водночас, подаючи позов до господарського суду вони мотивували його подання неможливістю захисту своїх прав у судах цивільної юрисдикції з огляду на те, що вказані суди дійшли висновку про те, що цей спір підлягає розгляду в господарській юрисдикції.
5.23. Перевіряючи доводи скаржників, у тому числі шляхом вивчення відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, колегія суддів дослідила, що у травні 2020 року, тобто до подання позову у цій справі, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ "БОРА", ТОВ "Дайтона груп", третя особа Київська міська рада, про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:213:0038, площею 27873 кв.м для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом, укладеного 06.06.2018 між ТОВ "БОРА" та ТОВ "Дайтона груп". Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом зі своїми сім`ями проживають в безпосередній близькості до земельної ділянки, яка передана в суборенду та яка є зоною охоронюваного ландшафту. При цьому оспорюваний договір суборенди земельної ділянки безпосередньо порушує їх права та охоронювані законом інтереси, оскільки внаслідок його укладення позивачі втратять можливість використовувати вказану земельну ділянку з метою реалізації своїх культурно-естетичних потреб.
5.24. Таким чином, зазначений позов було подано тими самими позивачами до тих самих відповідачів, з тим самим предметом і підставами позову, що і позов у цій справі.
5.25. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02.10.2020 закрито провадження у справі № 760/10469/20 за вищевказаним позовом на підставі частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд зазначив, що за предметною підсудністю спір у справі № 760/10469/20 підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
5.26. Постановою Київський апеляційний суд від 04.03.2021 залишено без змін зазначену ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва.
5.27. Колегія суддів звертає увагу, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства"). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (рішення ЄСПЛ від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії").
5.28. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
5.29. ЄСПЛ у рішенні від 28.02.2008 у справі "Церква села Сосулівка проти України" зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.
5.30. У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".
5.31. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо забезпечення конституційного права особи на судовий захист своїх порушених прав та інтересів у випадку необґрунтованої відмови у відкритті провадження за її позовною заявою з огляду на існування юрисдикційного конфлікту, така відмова обмежує право вказаної особи на доступ до правосуддя.
5.32. Так, за висновком Великої Палати Верховного Суду, з огляду на існування юрисдикційного конфлікту, з метою забезпечення права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, справа має бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в належному (цивільному) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.
Подібний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 12.12.2018 у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27.03.2019 у справі №766/10137/17, від 02.02.2021 у справа № 906/1308/19.
5.33. Натомість у справі, що розглядається виникла інша ситуація, коли скаржники звернулися спочатку до суду загальної юрисдикції і їм було відмовлено у розгляді позовних вимог шляхом закриття провадження за позовом із зазначенням того, що за предметною підсудністю спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
5.34. Після звернення до суду господарської юрисдикції скаржникам також було відмовлено у вирішенні їх спору шляхом відмови у відкритті провадження з посиланням на те, що справа не належить до юрисдикції господарських судів. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, господарські суди послалися як на норми Господарського процесуального кодексу України, так і на актуальну судову практику щодо розмежування юрисдикції спору.
5.35. Таким чином, незважаючи на цілком правильні та обґрунтовані висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо юрисдикції даного спору, оскаржувані судові рішення підлягали би скасуванню із направленням справи до місцевого суду для розгляду позову з урахуванням наведеної практики Великої Палати Верховного Суду щодо недопущення юрисдикційних конфліктів з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя.
5.36. Водночас, під час перевірки доводів касаційної скарги, матеріалів справи, а також верифікації судових рішень у справі на яку посилалися скаржники (№760/10469/20), колегією суддів встановлено, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 760/10469/20 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 02.10.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 04.03.2021 щодо закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайтона груп", третя особа - Київська міська рада про визнання недійсними договорів суборенди земельної ділянки.
5.37. Отже, скаржники, реалізувавши своє право на касаційне оскарження, у справі №760/10469/20 не вичерпали можливостей щодо розгляду свого спору судами за правилами цивільного судочинства, як судом встановленим законом з дотримання правил юрисдикції, та в такому випадку Позивачам буде забезпечено не лише право на доступ до правосуддя, а й розгляд справи судом, встановленим законом.
Натомість, у випадку розгляду справи господарськими судами, буде забезпечений лише критерій доступу до правосуддя.
Крім того, одночасна наявність двох касаційних проваджень за різними видами судочинств у справах з однаковим предметом, підставами позову, а також суб`єктним складом, може призвести до того, що за умов їх задоволення, будуть наявні два судові рішення судів різних юрисдикцій, що, у свою чергу, призведе до порушення принципів юридичної визначеності та остаточності судового рішення.
5.38. За таких обставин, враховуючи характер і суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст прав та обов`язків їх учасників, а також предмет спору у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками місцевого і апеляційного господарських судів про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі № 910/3616/21 з огляду на те, що така відмова не перешкоджає заявникам реалізувати їх право на судовий захист.
5.39. Доводи скаржників про те, що ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 02.10.2020, якою закрито провадження у справі №760/10469/20, має преюдиційне значення для господарських судів у цій справі є необґрунтованими, оскільки: по-перше, у вказаній цивільній справі не було вирішено спір по суті, а лише закрито провадження у справі; по-друге, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи не потребують доведення обставини, встановлені рішенням суду в іншій господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, у якій брали участь ті самі особи або особа, стосовно якої було встановлено ці обставини.
5.40. Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржників на правову позицію, викладену в постановах Пленуму Вищого господарського суду України, оскільки Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, викладено у новій редакції Господарський процесуальний кодекс України, в якому змінено положення щодо визначення справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Крім того, за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанова Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.