У Х В А Л А
14 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 757/7499/17-ц
Провадження № 14-88цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
учасники справи:
позивачі: Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP),
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Міністерство фінансів України, ОСОБА_1,
третя особа - Кабінет Міністрів України,
розглянула питання щодо передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Міністерства фінансів України, ОСОБА_1, третя особа - Кабінет Міністрів України, про зобов`язання вчинити дії за заявою Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) про забезпечення позову
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у складі судді Бортницької В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів Шахової О. В., Поліщук Н. В., Саліхова В. В.
і за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України, в інтересах якого діє Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у складі судді Бортницької В. В., ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів Шахової О. В., Поліщук Н. В., Саліхова В. В. та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) (далі - позивачі) звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
(далі - ПАТ "КБ "Приватбанк"), Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, у якому просили зобов`язати відповідачів:
- виконувати умови договору (депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т), укладеного з компанією "Камерін Інвестментс ЛЛП" (Camerin Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_1 ;
- виконувати умови всіх договорів (депозитні договори від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424 та від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424), укладених з компанією "Саннекс Інвестментс ЛЛП" (Sunnex Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунках № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 ;
- виконувати умови всіх договорів (депозитні договори від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K та від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K), укладених з компанією "Таплемон Інвестментс ЛЛП" (Tamplemon Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або в Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунках № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 ;
- виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR), укладеного з компанією "Берліні Комершіал ЛЛП" (Berlinі Commercial LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_6 ;
- виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX), укладеного з компанією "Луміл Інвестментс ЛЛП" (Lumil Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_7 ;
- виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладеного з компанією "Софінам Інвестментс ЛЛП" (Sofinam Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_8 .
Позивачі в обґрунтування позову зазначили, що ПАТ "КБ "Приватбанк" як банківська установа, Міністерство фінансів України як власник істотної частки (100 %) ПАТ "КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 як голова правління ПАТ "КБ "Приватбанк" мають зобов`язання про належне виконання умов усіх депозитних договорів, які були укладені з ними.
У лютому 2017 року позивачі подали спільну заяву про забезпечення їх позову, обґрунтовану існуванням ризиків списання та втрати грошових коштів, розміщених на їхніх депозитних рахунках, у якій вони просили забезпечити позов, а саме:
- встановити обов`язок, у тому числі, але не виключно, ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" щодо належного виконання умов договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), які укладені з Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), у тому числі, але не виключно, у частині виконання зобов`язань щодо нарахування та виплати відсотків (процентів) за депозитними (вкладними) рахунками цих осіб, а також користування/розпорядження/повернення/виплати грошових коштів, розміщених на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках цих осіб у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або в Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" до вирішення спору по суті;
- заборонити ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" вчиняти будь-які дії щодо зупинення/блокування/припинення готівкових та/або безготівкових операцій та/або невиконання платіжних доручень/розпоряджень (документів) чи щодо будь-якого іншого обмеження користування/володіння/розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових рахунках Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), відкритих у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", до вирішення спору по суті;
- заборонити ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" без окремої письмової згоди, платіжного доручення (документа) Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) здійснювати списання/перерахування грошових коштів чи вчиняти будь-які інші операції з грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або в Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", у тому числі, але не виключно, дії щодо їх списання, обміну, зарахування, переказу, перерахування, а також внесення змін щодо їх обліку, приймати (використовувати) зазначені кошти як засіб платежу за цінні папери (акції), розпоряджатися ними в будь-який інший спосіб до вирішення спору по суті;
- заборонити ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" утримуватися від виконання договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладених з Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), до вирішення спору по суті.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
09 лютого 2017 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва заяву позивачів про забезпечення позову задоволено.
Установлено обов`язок, у тому числі, але не виключно, ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" щодо належного виконання умов договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), які укладені з позивачами, у тому числі, але не виключно, у частині виконання зобов`язань щодо нарахування та виплати відсотків (процентів) за депозитними (вкладними) рахунками цих осіб, а також користування/розпорядження/повернення/виплати грошових коштів, розміщених на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках цих осіб у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" до вирішення спору по суті.
Заборонено ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" вчиняти будь-які дії щодо зупинення/блокування/припинення готівкових та/або безготівкових операцій та/або невиконання платіжних доручень/розпоряджень (документів) чи щодо будь-якого іншого обмеження користування/володіння/розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових рахунках позивачів, відкритих у ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", до вирішення спору по суті.
Заборонено ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" без окремої письмової згоди, платіжного доручення (документа) позивачів здійснювати списання/перерахування грошових коштів чи вчиняти будь-які інші операції з грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках в ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або у Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", у тому числі, але не виключно, дії щодо їх списання, обміну, зарахування, переказу, перерахування, а також внесення змін щодо їх обліку, приймати (використовувати) вказані кошті як засіб платежу за цінні папери (акції), розпоряджатися ними в будь-який інший спосіб до вирішення спору по суті.
Заборонено ПАТ "КБ "Приватбанк" та/або Кіпрській філії ПАТ "КБ "Приватбанк" утримуватися від виконання договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладених з позивачами до вирішення спору по суті.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в спірних правовідносинах існує ризик утруднення та унеможливлення виконання рішення суду про задоволення позову, оскільки позивачі згідно заявлених вимог просять зобов`язати відповідачів забезпечити виконання умов укладених депозитних договорів, зокрема, в частині повернення грошових коштів, що буде неможливо зробити у разі здійснення операцій з їх списання.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
20 квітня 2017 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Приватбанк" відхилено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
Постановляючи вказану ухвалу апеляційний суд керувався тим, що пунктом 2 частини першої статті 152 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлена можливість забезпечувати позов забороною вчиняти певні дії. Однією з підстав для задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову. Відсутні підстави, передбачені статтею 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частинами першою - другою статті 59 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон № 2121-ІІІ) для обмеження права позивачів розпоряджатися грошовими коштами, що перебувають на їх рахунках. А відтак зупинення обслуговування рахунків позивачів в односторонньому порядку, про що ними подано належні докази, долучені до справи, дають позивачам підстави для припущення щодо неможливості виконання судового рішення у разі задоволення їх позову. Позов та заява про його забезпечення направлені на захист матеріальних інтересів позивачів, їх права власності, тому суд першої інстанції обґрунтовано забезпечив позов у спосіб обраний позивачами.
13 квітня 2020 року ухвалою Київського апеляційного суду, при розгляді апеляційних скарг на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року про роз`яснення ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, клопотання Міністерства фінансів України задоволено частково, залучено Кабінет Міністрів України як третю особу до розгляду цієї цивільної справи з посиланням на статтю 7 Закону № 2121-ІІІ та статтю 41-1 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
В ухвалі вказано, що єдиним акціонером державного банку є держава, функції з управління корпоративними правами якої здійснює Кабінет Міністрів України. АТ "КБ "Приватбанк" є банком, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі, тому рішення суду в даній справі може вплинути на права та обов`язки Кабінету Міністрів України.
21 квітня 2020 року заступником директора Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України Божком В. Г. від імені Кабінету Міністрів України подано апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року.
10 червня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України відхилено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановлення судом першої інстанції обов`язку щодо виконання умов договорів за своїм змістом не конкретизовано та в цілому з іншими заходами свідчить про намір суду забезпечити ймовірне виконання судового рішення про задоволення позову. Застосування судом зобов`язання банку вчинити певні дії, як виду забезпечення позову не було заборонено процесуальним законодавством, яке діяло на день постановлення ухвали суду.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
18 червня 2020 року АТ "КБ "Приватбанк", яке є правонаступником ПАТ "КБ "Приватбанк", звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову з посиланням на те, що банк як учасник справи, наділений правом на касаційне оскарження ухвали про забезпечення позову та постанови суду апеляційної інстанції, прийнятої за результатами перегляду такої ухвали.
08 липня 2020 року Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України, одним з основних завдань якого є забезпечення самопредставництва інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та їх посадових осіб в судах України, діючи відповідно до Положення про Департамент з питань судової роботи, затвердженого наказом Міністра юстиції від 06 грудня 2019 року № 3597/к, від імені Кабінету Міністрів України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга АТ "КБ "Приватбанк" обґрунтована відсутністю належних доказів, які б свідчили про необхідність застосування заходів забезпечення позову та наявності зобов`язань у сторін під час розгляду справи. Судами порушено норми процесуального права, оскільки застосовані заходи забезпечення за змістом є тотожними заявленим вимогам позову та вирішують спір по суті чим порушено частину третю статті 151, частину третю статті 152 ЦПК України в редакції на 09 лютого 2017 року та частину десяту статті 150 ЦПК України після 15 грудня 2017 року). Незастосування апеляційним судом частини десятої статті 150 ЦПК України є порушенням підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України. Також порушено приписи статей 263, 264, 367, 382 ЦПК України. Судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме застосовано частину першу статті 1058, частину другу та третю статті 1060 ЦК України, які не підлягали застосуванню та не застосовано матеріальне право Республіки Кіпр, чим порушено статті 5, 6, 8, 47 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право".
АТ "КБ "Приватбанк" вказувало на відсутність такого способу забезпечення позову як зобов`язання вчинити дії, а також на те, що встановлення обов`язку належного виконання договорів є фактично задоволенням позовних вимог.
Крім того, обов`язки банку за депозитними договорами є виконаними і припиненими бо відповідно до статті 41-1 Закону № 4452-VI між кожним з позивачів та ПАТ "КБ "Приватбанк" від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у процесі ліквідації банку і його націоналізації укладено договори про придбання акцій за умовами яких придбано акції додаткової емісії АТ "КБ "Приватбанк" в обмін на грошові зобов`язання емітента перед набувачами й договори про придбання цих акцій є чинними.
Касаційна скарга Кабінету Міністрів України мотивована неспівмірністю заходів забезпечення позову та відсутністю підстав для їх застосування.
Судами не враховано, що зобов`язання виконати обов`язок у договірних правовідносинах є вирішенням справи по суті, а також те, що на час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції було заборонено забезпечувати позов шляхом встановлення обов`язку вчиняти певні дії.
Вказувало, що зобов`язання за депозитними договорами припинилися шляхом придбання акцій АТ "КБ "Приватбанк" й договори про придбання акцій не визнано нечинними. Проте висновок судів про адекватність заходів забезпечення позову презюмує недійсність договорів придбання акцій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
20 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "КБ "Приватбанк", а 08 вересня 2020 року - за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України та зупинено виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, залишеної без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, до закінчення касаційного провадження у справі.
04 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
14 квітня 2021 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судупостановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України з підстав існування виключної правової проблеми, необхідності розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів надала оцінку аргументамклопотань позивачів про закриття касаційного провадження та вказала, що у питанні застосування процесуального закону в часі відсутня невирішена виключна правова проблема, тлумачення статті 3 ЦПК України щодо дії процесуального закону в часі є однозначним та зрозумілим. Крім цього, розв`язання цього правового питання здійснено Верховним Судом України у постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1697цс16, яким зроблено правовий висновок про те, що право на оскарження судового рішення має визначатися не згідно з законом, чинним на час ухвалення відповідного рішення судом першої (апеляційної) інстанції, а на час подання певної скарги на таке судове рішення.
Також надаючи оцінку доводам клопотань заявників про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку наявністю виключної правової проблеми застосування такого виду забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, можливості застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, фактичне стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в порядку забезпечення позову, колегія суддів вказала, що ці доводи не підтверджують наявність виключної правової проблеми. Врахувала, що питання застосування такого виду забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, можливості застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, у тому числі фактичне вирішення спору в порядку забезпечення позову, досліджувалося Верховним Судом, що свідчить про відсутність виключної правової проблеми в цих питаннях, а тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких міркувань заявників (постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 466/3327/15-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 910/11906/18).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду наступним.
Перша виключна правова проблема, на переконання колегії суддів, пов`язана із застосуванням новели процесуального законодавства, викладеної у пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України (у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Таким чином, у разі з`ясування, що судове рішення суду першої інстанції може вплинути на права та інтереси особи, апеляційний суд, застосовуючи правило пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно третя особа, залучена апеляційним судом до участі у справі, набуває статусу учасника справи, проте автоматично ця особа не набуває право оскаржувати всі ті судові рішення, що постановлені у справі до моменту залучення її до участі в розгляді справи, ураховуючи, що таке залучення нового учасника справи є можливим у разі, якщо суд дійде висновку, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не є учасником справи.
За загальним правилом, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення рішення у справі у разі, якщо рішення суду може вплинути на її права та (або) обов`язки щодо однієї зі сторін. Така третя особа може бути залучена до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи суду.
Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією зі сторін у процесі.
Таким чином, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - це особа, яка вступає в розпочатий судовий процес для охорони своїх суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів сторін у справі.
Отже, підставою залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом повинно бути існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа.
За правилами здійснення судового процесу, якому притаманний принцип стадійності, процесуальні права залученої апеляційним судом третьої особи, зокрема й права на оскарження судових рішень, поширюються на майбутнє (проспективно), а не на минуле (ретроспективно).
Відповідно, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме лише залучення нового учасника справи на стадії апеляційного розгляду в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не створює безумовних процесуальних підстав та не наділяє таку особу правом на оскарження всіх судових рішень, постановлених у справі до моменту її залучення як нового учасника справи.
Колегія суддів звернула увагу на необхідність враховувати, що процесуальну процедуру залучення третьої особи на стадії апеляційного розгляду справи треба відрізняти від іншої процесуальної процедури - надання права на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Так, за правилами частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про те, чи стосується прав та інтересів заявника оскаржуване судове рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц).
Отже, якщо суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі, то в такому разі за процесуальним законом така особа має право на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції в порядку частини другої статті 352 ЦПК України.
Таким чином, залучення третьої особи на стадії апеляційного розгляду та надання права на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, є відмінними процесуальними процедурами.
З огляду на викладене, колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду питання про наділення чи ненаділення нового учасника справи (третьої особи, залученої до участі у справі апеляційним судом) ретроспективним правом на оскарження судових рішень вважала новою актуальною правовою проблемою для права України, яка не була раніше відома ані практиці, ані науці цивільного процесу, та викликана саме запровадженням законодавчих змін до ЦПК України в січні 2020 року.
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду одна правова проблема, яка має виключний та актуальний характер і підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду полягає в розмежуванні застосування правил, закріплених у частині другій статті 352 ЦПК України та у пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України щодо ретроспективного та проспективного права на оскарження судових рішень.
Іншою виключною правовою проблемою колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду визначила питання про участь Кабінету Міністрів України як учасника цивільного процесу.
Колегія суддів вказала, що у справі, яка переглядається, ухвалою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року Кабінет Міністрів України залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Як зазначалося, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - це особа, чиї права та інтереси опосередковано охороняються завдяки специфічній участі у процесі.
Визначення фізичних та юридичних осіб міститься в ЦК України (розділ ІІ книги першої ЦК України).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду переконана, що третьою особою може бути залучено виключно учасників цивільних відносин, якими є фізичні та юридичні особи, а також держава.
За загальним правилом залучення органів державної влади, які не мають статусу юридичної особи, до участі в розгляді цивільних справ не допускається. В окремих випадках, прямо передбачених процесуальним законом, допускається участь у цивільному процесі окремих посадових осіб, як то прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (стаття 56 ЦПК України). Зазвичай держава бере участь у цивільних відносинах через створювані нею органи, які мають статус юридичної особи.
Водночас за правилами частин другої та четвертої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, на відміну від правил адміністративного судочинства, цивільний процес не допускає залучення до участі у справі таких суб`єктів, які не є фізичними чи юридичними особами, або державою, а є органами державної влади без статусу юридичної особи.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон № 794-VII) Кабінет Міністрів України (уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України не має статусу юридичної особи, є колегіальним органом, який здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на засіданнях (пункт 2 параграфу 1 розділу І Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2009 року № 712).
Водночас за правилом частини першої статті 37 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Аналіз наведеної норми права свідчить, що ця норма є бланкетною, не встановлює певних правил поведінки, а передбачає існування інших норм, розміщених в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки.
Таким нормативним актом (з урахуванням правила частини першої статті 3 ЦПК України) є, зокрема і ЦПК України, яким не передбачено спеціальне право Кабінету Міністрів України брати участь у розгляді справи як самостійний учасник, на відміну від правил, зокрема, КАС України.
Отже, іншою виключною правовою проблемою, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду є питання, чи вправі Кабінет Міністрів України як суб`єкт владних повноважень брати участь у судовому розгляді як самостійний учасник цивільного процесу, не маючи статусу юридичної особи, з огляду на вимоги статей 48, 52 ЦПК України у їх співвідношенні з правилами частини першої статті 37 Закону № 794-VII, а також щодо наявності правових підстав залучення уряду України до участі у цивільних справах, де стороною є АТ "КБ "Приватбанк".
Підсумувавши, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, щоу зв`язку із запровадженням законодавцем у процесуальному законі новел виключна проблема полягає в розв`язанні таких питань: щодо можливості залучення апеляційним судом третіх осіб до участі у справі, що свідчить про існування виключної правової проблеми щодо прав таких нових учасників справи на оскарження судових рішень, ухвалених у справі до моменту їх залучення; та щодо можливості залучення до участі в цивільному процесі органу, який не має статусу юридичної особи, що необхідно для визначення чіткого кола осіб (суб`єктів), які можуть бути учасниками справи у цивільному процесі.
16 червня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами у порядку письмового провадження.
Обґрунтування позиції Великої Палати Верховного Суду
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні правові позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.
Однак в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Не наведено колегією суддів і конкретних постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм процесуального права у подібних правовідносинах.
Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні порушених колегією суддів перед Великою Палатою Верховного Суду правових питань, то підстави для розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України відсутні.
Крім того, з аналізу питань, які поставлені колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вбачається, що й по суті вони не містять виключної правової проблеми.