У Х В А Л А
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 263/10009/13-ц
провадження № 14-144зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Штелик С. П.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Артстройсервіс", товариства з обмеженою відповідальністю "Тофіс-сервіс", ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2013 року Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - АТ "Перший Український Міжнародний Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Артстройсервіс" (далі - ТОВ "Артстройсервіс"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофіс-сервіс" (далі - ТОВ "Тофіс-сервіс"), ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2014 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 березня 2010 року № 8576279 у сумі 5 507 797,48 грн звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб за договором застави від 23 березня 2010 року № 8653041, а саме автомобіль DAF, модель 85CF 380, 2000 року випуску, колір червоний, шасі № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною продажу на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 березня 2010 року № 8576279 у сумі 5 507 797,48 грн звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб за договором застави від 23 березня 2010 року № 8653915, а саме автомобіль марки Renault, модель "Magnum", 2001 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3, який належить на праві власності ТОВ "Артстройсервіс", шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною продажу на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 березня 2010 року № 8576279 у сумі 5 507 797,48 грн звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб за договором застави від 23 березня 2010 року № 8653915, а саме автомобіль марки Renault, модель "Magnum", 2001 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4, який належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною продажу на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 березня 2010 року № 8576279 у сумі 5 507 797,48 грн звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб за договором застави від 23 березня 2010 року № 8653915, а саме автомобіль марки Renault, модель "Magnum", 2001 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_5, який належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною продажу на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2014 року скасовано в частині звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки Renault, модель "Magnum", 2001 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4, який належить на праві власності ОСОБА_1 .
Відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ "Перший Український Міжнародний Банк" у частині звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки Renault, модель "Magnum", 2001 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4, який належить на праві власності ОСОБА_1 .
У серпні 2020 року АТ "Перший Український Міжнародний Банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року, а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2014 року в оскаржуваній частині залишити в силі.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року касаційну скаргу АТ "Перший Український Міжнародний Банк" задоволено.
Постанову Донецького апеляційного суду від 10 липня 2020 року скасовано, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2014 року в частині вимог АТ "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставлене майно залишено в силі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У серпні 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою, у якій просить переглянути постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року та прийняти справедливе, законне та остаточне судове рішення у справі № 263/10009/13-ц.
Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши матеріали заяви, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Право касаційного оскарження та судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, визначені у статті 389 ЦПК України.
Вичерпний перелік підстав для передання справи, яка розглядається у касаційному порядку, на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлено статтею 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року. Отже, після прийняття постанови Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду скарги. Тобто у справі № 263/10009/13-ц Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 263/10009/13-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав, а прийняв постанову.
З урахуванням наведеного у прийнятті заяви ОСОБА_1 необхідно відмовити та повернути її заявнику.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Звернення до Великої Палати Верховного Суду з заявою, зокрема з метою ще одного розгляду справи, спрямоване на перегляд постанови за відсутності такої можливості у процесуальному законі. Вказаний перегляд є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду