УХВАЛА
03 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 5-464/112
Провадження № 13-124зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Британчука В.В.,
суддів: Анцупової Т.О., Власова Ю.Л., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Князєва В.С., Крет Г.Р., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Сімоненко В.М., Ситнік О.М., Ткача І.В., Штелик С.П.
перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 липня 2011 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 серпня 2013 року і
встановила:
Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 липня 2011 року визнано вирок Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14 квітня 1993 року щодо ОСОБА_1 і приведено його у відповідність із законодавством України.
Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК), ч. 3 ст. 142 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року), пунктами 4, 6, 9, 13, ч. 2 ст. 115 КК, ст. 15 пунктами 1, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2012 року постанову місцевого суду змінено і постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим вироком Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14 квітня 1993 року за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК, ч. 3 ст. 142 КК УРСР 1960 року, пунктами 4, 6, 9, 13, ч. 2 ст. 115 КК, ст. 15 пунктами 1, 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням положень ст. 42 КК УРСР 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 серпня 2013 року змінено ухвалу апеляційного суду та ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим: за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК, ст. 17 пунктами "а", "г", "ж", "з" ст. 93, пунктами "а", "е", "ж", "з" ст. 93 КК 1960 року із застосуванням положень ст. 42 КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 травня 2021 року у справі "Баранов та інші проти України" (заява № 15027/20 та 3 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ постановив, що встановлене порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію.
12 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 від 07 липня 2021 року, у якій він просить переглянути судові рішення щодо нього за виключними обставинами в частині призначеного покарання, оскільки, на його думку, довічне позбавлення волі не відповідає ст. 3 Конвенції та законодавству про кримінальну відповідальність.
Перевіряючи підстави для відкриття провадження за заявою, Велика Палата виходить з такого.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами, однією з яких є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при ухваленні рішення щодо ОСОБА_1, - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований зміст порушення Конвенції та визнання порушення достатньо справедливою сатисфакцією - свідчать про допущення щодо ОСОБА_1 таких порушень Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану чи становища, що існували до вчинення порушень.
У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру.
Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень ЄСПЛ від 19 січня 2000 року встановлене Судом порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, якщо можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Щодо ОСОБА_1 таке повне відновлення попереднього юридичного стану, зокрема шляхом перегляду судових рішень та заміни призначеного покарання на покарання не пов`язане з довічним позбавлення волі, не є можливим, оскільки ЄСПЛ констатував порушення Конвенції лише щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення та не зробив висновку про порушення конвенційних прав заявника під час розгляду в судах справи щодо нього.
Констатоване порушення Конвенції щодо заявника може бути усунуто лише шляхом вжиття заходів загального характеру з боку держави (внесення змін у відповідне законодавство).
Отже, підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 відсутні.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду