У Х В А Л А
2 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/11820/20
Провадження № 12-47гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/11820/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" (далі - ТОВ "Ґудвеллі Україна") до Офісу великих платників податків Державної податкової служби України (далі - ДПС України), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві) про стягнення 806 366,42 грн за касаційною скаргою ТОВ "Ґудвеллі Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 квітня 2021 року і
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2020 року ТОВ "Ґудвеллі Україна" звернулось до господарського суду з позовною заявою до ДПС України та ГУ ДКСУ у м. Києві про стягнення 806 366,42 грн збитків. На обґрунтування заявленого позову ТОВ "Ґудвеллі Україна" вказало, що витрати позивача на оплату юридичних послуг, які надавались останньому у зв`язку з оскарженням в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) ДПС України № 0001854714 від 7 березня 2018 року, є збитками підприємства, які були завдані незаконним рішенням органу державної влади.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 січня 2021 року позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Ґудвеллі Україна" 806 366,42 грн збитків та стягнуто з ДПС України на користь позивача 12 095,50 грн судового збору.
Мотивуючи рішення, суд вказав, що неправомірність дій ДПС України щодо прийняття ППР підтверджено рішенням від 25 травня 2018 року № 18275/6/99-99-11-01-02-25, прийнятим у порядку адміністративного оскарження. У свою чергу, неправомірні дії податкового органу зумовили звернення позивача до адвоката Худзія Д. М., яким надано позивачу послуги відповідно до укладеного договору на суму 806 366,42 грн, відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що такі витрати позивача є його збитками, які виникли внаслідок неправомірних дій податкового органу, а за наявності всіх елементів складу збитків наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення збитків у заявленому розмірі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 1 квітня 2021 року апеляційну скаргу ДПС України на вищевказане рішення господарського суду задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 12 січня 2021 року у справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Ґудвеллі Україна" до ДПС України, ГУ ДКСУ у м. Києві про стягнення 806 366,42 грн відмовлено повністю.
Суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов висновку про те, що позивач у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не довів неправомірності дій відповідача в межах законодавчо визначеної процедури адміністративного оскарження ППР, як не довів і наявності збитків, адже відповідачу не було заподіяно майнової шкоди оскарженим ППР, а його витрати на оплату адвокатських послуг не перебувають у причинному зв`язку з діями відповідача.
У травні 2021 року ТОВ "Ґудвеллі Україна" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило постанову Північного апеляційного господарського суду від 1 квітня 2021 року скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 січня 2021 року залишити в силі.
Позивач зазначив, що апеляційний суд порушив норми матеріального права, які регулюють повноваження податкового органу при визначенні податкових зобов`язань платника та передбачають скасування ППР контролюючим органом у межах адміністративної процедури як такого, що не відповідає нормам законодавства; наявні у справі докази доводять наявність протиправної поведінки та неправомірність дій відповідача, якими завдано позивачу матеріальної шкоди, а заявлена сума збитків (витрати на правову допомогу у зв`язку з адміністративним оскарженням ППР) була понесена внаслідок прийняття відповідачем неправомірного ППР. Оскарження ППР було єдиною причиною укладення з адвокатом договору про представництво, а суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б, що і за відсутності ППР позивач укладав би згаданий договір та поніс би витрати.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Ґудвеллі Україна", а ухвалою від 8 липня 2021 року справу разом зі скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України.
Обґрунтовуючи передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що у цій справі необхідно вирішити правову проблему щодо можливості стягнення збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені у позасудовому врегулюванні спору.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вирішення зазначеної правової проблеми необхідне для забезпечення сталої судової практики, оскільки існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому, а кількісний критерій для характеристики виключності правової проблеми ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Водночас системний аналіз норм законодавства, які регулюють умови, підстави та порядок відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб (стаття 114 Податкового кодексу України), свідчить про наявність складної колізії, яка полягає як у внутрішній суперечності норм Податкового кодексу України щодо розміру відшкодування шкоди, так і суперечності норм права Податкового кодексу України відносно норм права Господарського та Цивільного кодексів України щодо можливості відшкодування збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені у позасудовому врегулюванні спору.
У розрізі наведеної проблематики при вирішенні питання щодо відшкодування збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені в позасудовому врегулюванні спору (оскарження в адміністративному порядку), ключовим є встановлення наявності права на відшкодування розумно визнаних і підтверджених витрат у фактичних розмірах без власне нормативних обмежень.
Ураховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку, що за відсутності усталеної судової практики, наявності складної колізії у нормативному регулюванні спірних правовідносин, а також з огляду на кількісний показник випадків оскарження рішень податкового органу в адміністративній процедурі, питання щодо відшкодування збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені в позасудовому врегулюванні спору, носить характер виключної правової проблеми і ці обставини є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;
- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.
Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
За відсутності усталеної судової практики, наявності складної колізії у нормативному регулюванні спірних правовідносин та з урахуванням існування кількісного критерію окреслена в цій ухвалі правова проблема носить характер виключної, тому Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 8 липня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Відповідно до частини першої статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною четвертою цієї ж статті встановлено, що перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
Відповідно до вимог частини тринадцятої статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим суд вважає за необхідне проінформувати учасників справи щодо процесуального порядку розгляду їх справи шляхом надсилання копій цієї ухвали.
Керуючись статтями 120, 121, 301, 302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду