Постанова
іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 336/6150/18
провадження № 51-852км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Костюка О.С.,
потерпілої ОСОБА_1,
захисника (в режимі відеоконференції) Сілкіної О.О.,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 грудня 2020 року та касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 і його захисника Сілкіної О.О. на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 4 травня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201808008001677, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2012 року за ч. 2 ст. 186, ст. 386 КК до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, 21 жовтня 2015 року звільненого умовно-достроково з невідбутим строком 1 рік 6 місяців та 19 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 4 травня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 4 роки;
- за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 9 років;
- за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК - на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК засудженому ОСОБА_2 зараховано у строк відбування покарання строк тримання під вартою з моменту фактичного затримання за підозрою у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 115 КК з 15 травня 2018 року до 16 липня 2018 року включно та з моменту фактичного затримання за підозрою у вчиненні злочину за ч. 4 ст. 187 КК з 16 липня 2018 року.
Цим же вироком ОСОБА_2 виправдано за ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 187 КК в частині заволодіння банківською карткою АТ "Приватбанк" на ім`я ОСОБА_3 і в частині заволодіння автомобілем марки ЗАЗ (д.н.з. НОМЕР_1 ).
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 15 травня 2018 року приблизно о 15:55, перебуваючи за місцем мешкання свого батька ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2, під час сварки, що раптово виникла, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій і суспільно небезпечні їх наслідки у вигляді смерті батька, маючи умисел на вбивство ОСОБА_3, завдав наявним у нього у руках табуретом 13 ударів у голову і ліве передпліччя потерпілому, унаслідок чого заподіяв останньому середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_3 помер на місці.
Надалі після вчинення вбивства ОСОБА_3, маючи умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном, керуючись корисним мотивом, ОСОБА_2 обшукав вищевказану квартиру і, діючи повторно, таємно заволодів майном ОСОБА_3, а саме комп`ютерною технікою та акустичною колонкою на загальну суму 5500 грн, які завантажив у автомобіль ЗАЗ; свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу автомобіля марки ЗАЗ - 1140 (д.н.з. НОМЕР_1 ), зареєстрованого на ім`я ОСОБА_4, який фактично належав ОСОБА_3 ; ключами від автомобіля цього автомобіля, спричинивши своїми діями матеріальну шкоду на вказану суму.
Далі, перебуваючи у цій же квартирі, ОСОБА_2 приблизно о 16:00, маючи умисел, спрямований на умисне знищення і пошкодження чужого майна з метою приховання слідів вчиненого ним вбивства ОСОБА_3, за допомогою сірників підпалив два матраци та подушку, які поклав на тіло потерпілого, внаслідок чого згідно з висновком судової пожежно-технічної експертизи від 24 вересня 2018 року № 3660-18 виникла пожежа у кімнаті, яку було ліквідовано лише за втручання працівників ДСНС.
Після вказаних дій ОСОБА_2 вийшов з квартири, сів у автомобіль ЗАЗ - 1140 (д.н.з. НОМЕР_1 ), вважаючи, що він має право користування ним на правах родича володільців автомобіля, та зник з місця вчинення злочину.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 7 грудня 2020 року залишив апеляційні скарги прокурора, потерпілої ОСОБА_1, обвинуваченого та його захисника без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК. Вказує на те, що, призначаючи ОСОБА_2 покарання, місцевий суд не врахував у повній мірі конкретних обставин учинених обвинуваченим злочинів, у тому числі особливо тяжкого, наслідків скоєного, даних про особу винного (у вчиненому не розкаявся, раніше неодноразово судимий), що призвело до невідповідності призначеного ОСОБА_2 покарання через його м`якість. Вважає, що ухвала апеляційного суду суперечить вимогам ст. 419 КПК.
У касаційних скаргах засуджений та його захисник просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду на підставі пунктів 1 - 3 ч. 1 ст. 438 КПК. Вказують на допущені судами першої та апеляційної інстанцій неповноту судового розгляду та невідповідність висновків цих судів фактичним обставинам справи. Зазначають, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину:
- передбаченого ч. 1 ст. 115 КК (конфлікт був спровокований саме потерпілим, котрий напав на обвинуваченого з кухонною сокиркою, а ОСОБА_2 захищався від нападу батька, відмахуючись табуретом і завдаючи йому ударів, а тому обвинувачений діяв у межах необхідної оборони);
- передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК ( ОСОБА_2 підпалу не здійснював, а причиною пожежі стали недопалки з попільнички, яку в ході бійки обвинуваченого з потерпілим вони перекинули; висновки судової пожежно-технічної експертизи про те, що причиною виникнення пожежі був підпал за допомогою сірників, виявлених на сходах під`їзду, є безпідставними);
- передбаченого ч. 2 ст. 185 КК (техніка, яку забрав обвинувачений, є спільною сумісною власністю і ОСОБА_2 іноді брав її, заздалегідь запитавши дозволу матері або батька).
Вказують на те, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги показань обвинуваченого та свідків ОСОБА_5 (бабусі), ОСОБА_1 (матері), неповно відобразив у вироку показання свідків - працівників ДСНС, що, на переконання сторони захисту, вплинуло на кваліфікацію дій ОСОБА_2, доведеність його винуватості та призначене покарання. Вважають, що суд першої інстанції, з чим необґрунтовано погодився апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 70 КК безпідставно застосував принцип часткового складання покарань (замість принципу поглинення) при призначені ОСОБА_2 остаточного покарання, а також залишив поза увагою позицію потерпілих, які просили призначити обвинуваченому мінімальне покарання.
Вказують на те, що апеляційний суд усупереч ст. 404 КПК повторно не дослідив усіх обставин справи та наявних у матеріалах кримінального провадження доказів і, залишаючи апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника без задоволення, не перевірив викладених у них доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, зазначені у скаргах, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник, засуджений та потерпіла підтримали подані касаційні скарги сторони захисту і заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, а прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення й заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.
Мотиви Суду
Відповідно до г ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилаються засуджений та його захисник у касаційних скаргах, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновки місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 289 КК (заволодіння автомобілем марки ЗАЗ (д.н.з. НОМЕР_1 )) та за ч. 4 ст. 187 цього Кодексу (заволодіння банківською карткою АТ "Приватбанк" на ім`я ОСОБА_3 ) у касаційних скаргах не оспорюються, а тому касаційний суд їх не перевіряє.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченого, котрий не заперечував факту заподіяння потерпілому ударів табуретом по голові та тулубу, однак заперечував факт здійснення ним підпалу у квартирі й викраденням комп`ютерної техніки; показаннями потерпілої ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями чи учасниками яких вони були; показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, котрі як співробітники поліції здійснювали затримання ОСОБА_2, під час якого на задньому сидінні автомобіля ЗАЗ було виявлено викрадені обвинуваченим речі зі слідами крові; показаннями свідка ОСОБА_12, сусідки потерпілого, котра розповіла суду, що в день події чула сильний гуркіт у під`їзді, після чого з нього вийшов ОСОБА_2 із сумками та речами, поклав їх до автомобіля ЗАЗ, сів у нього та поїхав, а через 10 - 20 хв вона почула запах диму у своїй квартирі, який йшов з квартири, де проживав потерпілий, після чого побігла до сусідів за допомогою і в цей час хтось викликав пожежних; показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 - співробітників ДСНС, котрі у складі двох відділень пожежної служби прибули за викликом про пожежу у квартирі потерпілого, під час ліквідації пожежі в одній із кімнат виявили тіло ОСОБА_3, укрите ковдрою, яка тліла, скинувши з тіла ковдру і виносячи його з квартири на міжквартирні сходи, вони помітили у потерпілого тілесні ушкодження голови та сліди крові на підлозі, слідів гасіння пожежі ними виявлено не було, а надалі, загасивши осередок пожежі, викликали швидку медичну допомогу та поліцію і склали довідку про пожежу; показаннями експерта ОСОБА_18, допитаної за клопотанням сторони захисту, котра підтвердила правильність наданих нею висновків; даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз, а також дослідженими речовими доказами та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Місцевий суд, визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК, і правильно кваліфікував його дії.
Доводи у касаційній скарзі засудженого та його захисника про те, що ОСОБА_2 перебував у стані необхідної оборони і завдавав ударів, захищаючись від потерпілого, котрий нападав на нього із кухонною сокирою в руках, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.
Так, згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.
При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.
Суди попередніх інстанцій ретельно перевірили версію сторони захисту щодо перебування ОСОБА_2 в стані необхідної оборони під час заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень табуретом, від яких останній помер. Вона правильно визнана безпідставною, оскільки суперечить установленим фактичним обставинам, спростовується даними протоколу огляду місця події від 15 травня 2018 року, відповідно до яких в ході огляду квартири АДРЕСА_2 виявлено знаряддя убивства - кухонний табурет, що зламався від ударів, завданих ОСОБА_2 батькові, при цьому сидіння табурета залишилося цілим, слідів ушкодження від кухонної сокири не має, а металева конструкція, в яку вставляються ніжки табурета і яка кріпиться до його сидіння, зламалася на чотири частини, що підтверджується відображеними на фотознімках уламками табурета в ході огляду місця події, відеофіксації до протоку, самим речовим доказом - частинами табурета, дослідженими місцевим судом, висновком судового медичного експерта про знаряддя заподіяння травм ОСОБА_3, і спростовує твердження ОСОБА_2 про те, що батько намагався завдати удару кухонною сокирою та розрубав при цьому сидіння табурета.
Зазначені докази у своїй сукупності дали судам попередніх інстанцій підстави вважати, що в цьому конкретному випадку засуджений, завдаючи ОСОБА_3 ударів спочатку табуретом, у якого від ударів відірвалося сидіння, а потім металевими ніжками від табурета з металевими конструкціями на них у ділянку голови з великою силою, про яку свідчать ті численні смертельно небезпечні переломи кісток склепіння та основи черепа з частковим руйнуванням головного мозку, продовжуючи завдання ударів після припинення супротиву потерпілого, ОСОБА_2 не міг не передбачати, що такі його суспільно небезпечні дії призведуть до суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті батька, і бажав її настання, тобто діяв з прямим умислом.
При цьому висунута засудженим позиція захисту про те, що потерпілий застосував до нього фізичне насильство (намагався завдати удару обвинуваченому кухонною сокирою), суди першої та апеляційної інстанцій спростували дослідженими висновком судово-медичної експертизи трупа потерпілого від 14 червня 2018 року № 1825, відповідно до якого на тілі ОСОБА_3 немає ушкоджень на правій руці від ударів, що спростовує версію обвинуваченого про намагання за допомогою табурета вибити з рук потерпілого сокиру, висновком судово-медичної експертизи про встановлення тілесних ушкоджень у обвинуваченого від 22 травня 2018 року № 693, згідно з яким тілесних ушкоджень, що могли загрожувати життю ОСОБА_2, в останнього виявлено не було, а виявлені лише легкі тілесні ушкодження у вигляді саден на лобі, в ділянці спинки носа та правого стегна,жодних інших тілесних ушкоджень у нього виявлено не було.
З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковані правильно, і підстав для кваліфікації їх за ст. 118 КК не має.
Твердження сторони захисту про неповне відображення у вироку показань свідків - працівників ДСНС, зокрема щодо розташування тіла потерпілого у кімнаті, ноги якого впиралися в міжкімнатні двері та заважали пожежникам відкрити їх, що, на переконання захисника, підтверджує показання обвинуваченого про те, що після отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_3 був ще живий і міг рухатися, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду судами попередніх інстанцій.
Так, у ході дослідження звукозапису судового засідання місцевого суду від 7 листопада 2019 року, в якому були допитані свідки - працівники ДСНС ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та який був предметом перевірки суду апеляційної інстанції, встановлено, що показання цих свідків викладені у вироку місцевого суду в повному обсязі та об?ємі, достатньому для цілей цього провадження, без будь-яких перекручувань. Крім того, слід наголосити на тому, що суд у вироку не зобов`язаний дослівно викладати показання свідка, а лише вказувати обставини, встановлені з його показань.
Також під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій перевірили версію сторони захисту про те, що після отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ще був живий, яка була спростована беззаперечними доказами, зокрема дослідженими висновком судово-медичної експертизи від 17 травня 2018 року № 1825, відповідно до якого причиною смерті ОСОБА_3 стали численні переломи кісток склепіння та основи черепа з частковим руйнуванням головного мозку, які утворилися від 6 забійних ран і перебували в прямому причинному зв`язку з настанням смерті, після утворення їх маловірогідна можливість здійснювати активні дії, у тому числі самостійно пересуватися, кричати, звати на допомогу, а також висновком судово-медичної експертизи від 20 липня 2018 року № 279, відповідно до якої виникнення вищеописаних травм не виключається від дії частин табурета.
Доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК, є необґрунтованими та спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій доказами, а саме даними, що містяться у копії звіту про причини пожежі, що виникла 15 травня 2018 року у квартирі АДРЕСА_2 (т. 2, а.к.п. 245); даними копії довідки про пожежу (т. 2, а.к.п. 144), акта про пожежу від 15 травня 2018 року (т. 2, а.к.п. 246), які підтверджують занесення стороннього джерела запалювання ззовні (підпал); даними протоколу огляду місця подій від 15 травня 2018 року, який проведено з дозволу власниці квартири ОСОБА_1, у протоколі зафіксована обстановка вчиненого злочину, зокрема на 2-му поверсі 5-го під`їзду будинку АДРЕСА_2 труп ОСОБА_3 з тілесними ушкодженнями, коробок з-під сірників з обгорілими сірниками зліва від трупа на клітинковому марші; ніжка табурета та фрагмент металу з нашаруванням РБК з підлоги приміщення (т. 2, а.к.п. 12 - 65); показаннями свідків - працівників ДНСН, котрі чітко вказали про те, що джерелом виникнення пожежі стала підпалена ковдра, якою був вкритий потерпілий, про відсутність недопалків цигарок біля осередку виникнення пожежі та слідів гасіння пожежі перед ними.
Факт підпалу також підтверджено висновком судової пожежно-технічної експертиза від 24 вересня 2018 року № 3660-18 (т. 3, а.к.п. 65 - 78).
Твердження сторони захисту про те, що висновок судової пожежно-технічної експертизи зроблений непрофесійно, а тому цей висновок є неналежним доказом, колегія суддів уважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Оскільки вказаний висновок складено атестованим судовим експертом, який згідно з вимогами Закону України "Про судову експертизу", ст. 69 КПК внесений до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, у Суду відсутні підстави вважати висновок судової пожежно-технічної експертизи необ`єктивним або проведеним усупереч вимогам статей 101, 102 КПК.
При цьому сторона захисту не була позбавлена можливості заявити перед судом клопотання про виклик експерта для допиту та роз`яснення висновку, зокрема й з`ясування питання щодо причин виникнення пожежі, однак таким правом не скористалась, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник заявив перед місцевим судом відповідне клопотання, втім надалі ні обвинувачений, ні його захисник не наполягали на допиті цього експерта і не заперечували щодо закінчення стадії судового слідства та переходу до стадії судових дебатів. Клопотань про необхідність проведення додаткової та/або повторної судової пожежно-технічної експертизи сторона захисту в місцевому й апеляційному судах не заявляла.
Відповідаючи на доводи сторони захисту щодо невстановлення збігів генетичних ознак ОСОБА_2 та виявлених слідів на сірниках з огляду на висновок судово-біологічної експертизи від 23 листопада 2018 року № 8-809 як на підставу для підтвердження позиції засудженого про те, що він не вчиняв підпалу, місцевий суд за клопотанням сторони захисту викликав і допитав експерта ОСОБА_18, котра проводила вказану експертизу та пояснила суду, що експертиза проводиться по факту і неможливо стверджувати, що відсутність на предметі генетичних або біологічних слідів дає підстави однозначно дати відповідь про те, що людина не торкалась вказаного предмета, оскільки зовнішні фактори можуть впливати на знищення генетичних чи біологічних слідів, залежно від того, який це біологічний матеріал.
Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_2 не вчиняв крадіжки, оскільки комп`ютерна техніка та речі, які він взяв із квартири потерпілого, була спільною власністю, також були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій та спростовані незаперечними доказами, а саме: показаннями свідка ОСОБА_12, з яких убачається, що обвинувачений із сумками та речами вийшов з під`їзду, сів у автомобіль ЗАЗ та поїхав; даними протоколу огляду автомобіля ЗАЗ від 15 травня 2018 року і фототаблицями до нього та протоколу обшуку від 17 травня 2018 року, відповідно до яких у цьому автомобілі виявлено, а потім вилучено, зокрема, системний блок "Microlab", музичну колонку "Sven", монітор "Philips" із нашаруванням речовини бурого кольору та валізу темно-червоного кольору (т. 2, а.к.п. 141 - 147, 182 - 192).
Посилання сторони захисту і потерпілої на те, що вказане майно є спільною власністю і ОСОБА_2 мав право ним користуватися, оскільки купувалося за спільні сімейні гроші, що додатково підтвердила свідок ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій підставно сприйняли критично, оскільки ця версія не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду і спростовується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами та показаннями інших допитаних свідків.
На підставі вищенаведених доказів, оцінених кожен окремо та в їх сукупності, місцевий і апеляційний суди дійшли обґрунтованих висновків про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК у цій частині, оскільки такі його дії як завантаження у автомобіль майна, яке було розміщено у квартирі за місцем проживання потерпілого ОСОБА_3 та перебувало у користуванні останнього, мало місце після вбивства потерпілого за відсутності волевиявлення володільця та користувача майна. З такими висновками погоджується Верховний Суд.
Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК. Порушень норм матеріального права Верховним Судом не встановлено.
Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, потерпілої, обвинуваченого та його захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, аналогічні доводам, зокрема у касаційних скаргах сторони захисту, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується Верховний Суд.
Доводи у касаційній скарзі захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог КПК, який усупереч ч. 3 ст. 404 КПК повторно не дослідив усіх обставин справи та наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на нижченаведене.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
В ході дослідження журналу та аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції від 7 грудня 2020 року встановлено, що сторона захисту з клопотаннями про повторне дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 404 КПК до апеляційного суду не зверталася.
Порушень апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК Верховний Суд не встановив.
Призначаючи покарання, яке ОСОБА_2 має відбувати реально, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 185 КК), тяжких (ч. 2 ст. 194 КК) та особливо тяжких злочинів (ч. 1 ст. 115 КК), конкретні обставини їх скоєння, характер та спосіб вчиненого і посткримінальну поведінку засудженого, котрий швидкої допомоги потерпілому не викликав, а, завантаживши викрадені ним речі до автомобіля ЗАЗ, підпалив ковдру на тілі потерпілого, замкнув вхідні двері до квартири та покинув місце вчинення злочину, наявність обставини, що обтяжує покарання, - рецидиву злочинів; дані про його особу, котрий раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, поєднаних із застосуванням насильства, судимості за які не зняті та не погашені у встановленому законом порядку, офіційно не працює.
Вищенаведені обставини стали підставами для призначення засудженому ОСОБА_2 остаточного покарання, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 70 КК та принципу часткового складання покарань, у вигляді позбавлення волі на строк 11 років.
За наведених обставин твердження сторони захисту про безпідставне застосування до ОСОБА_2 під час призначення покарання принципу часткового складання покарань замість принципу поглинення є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 70 КК застосування одного з таких принципів здійснюється на розсуд суду, виходячи з конкретних обставин справи, тяжкості вчинених особою злочинів, наслідків, що настали в результаті їх вчинення, поскримінальної поведінки обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, даних про його особу та наявності чи відсутності обставин, які обтяжують чи пом`якшують покарання.
Порушення місцевим судом вимог ч. 1 ст. 70 КК при призначенні ОСОБА_2 остаточного покарання не встановлено.
Підстав вважати призначене місцевим судом ОСОБА_2 остаточне покарання, з яким погодився суд апеляційної інстанції, м`яким або навпаки суворим, колегія суддів не вбачає.
Верховний Суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_2 місцевим судом остаточне покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Позиція потерпілої, котра просила призначити ОСОБА_2 мінімально можливе покарання, не є визначальною з урахуванням конкретних обставин учинених обвинуваченим злочинів, їх тяжкості та наслідків, що настали.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд