Постанова
Іменем України
16 вересня 2021року
м. Київ
Справа № 536/332/20
Провадження № 51-3083 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020170220000055 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився і проживає в АДРЕСА_1, зареєстрований в АДРЕСА_2, в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за касаційною скаргою захисника Олешка С.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 7 травня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 7 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.
Ухвалено обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Під варту взяти після набрання вироком законної сили. Початок відбування покарання ухвалено обчислювати з дня затримання.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року відмолено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника - адвоката Бурзаковської Т.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 7 травня 2020 року .
Постановою Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 грудня 2020 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 7 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни. Уточнено в мотивувальній частині вироку, що злочин вчинено ОСОБА_1 20 січня 2020 року.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він (з урахуванням уточнення в ухвалі апеляційного суду щодо дати вчинення злочину) 20 січня 2020 року, приблизно о 21 годині, під час вживання спиртних напоїв з потерпілим ОСОБА_2 в кімнаті будинку АДРЕСА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, гумовою палицею наніс приблизно п`ять ударів потерпілому в область обличчя, спричинивши згідно висновку судово-медичної експертизи № 142 від 27 лютого 2020 року тяжкі тілесні ушкодження у вигляді гематоми повік обох очей, обширного проникаючого склерального поранення з випадінням внутрішніх оболонок, гіфеми, тотального гемофтальму лівого ока, що викликали втрату функції ока.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями захисник просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про те, що суд першої інстанції не встановив належним чином усіх обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України, порушив порядок проведення спрощеного розгляду відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого вироку. Незважаючи на те, що допит потерпілого та обвинуваченого були єдиними доказами, які суд досліджував, ухвалюючи вирок, тим не менш зміст отриманих показань залишився поза увагою суду. Вказує на те, що судом неправильно визначено суб`єктивну сторону злочину у формі умислу, що призвело до неправильної кваліфікації дії засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки такі дії слід кваліфікувати за ст. 128 КК України як необережне тяжке тілесне ушкодження. Апеляційним судом проігноровано клопотання сторони захисту про повторне дослідження показань потерпілого та обвинуваченого, та після виходу з нарадчої кімнати суд негайно не оголосив повний текст ухвали, що на думку захисника, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду від захисника Олешка С.С. надійшло письмове клопотання про касаційний розгляд провадження щодо ОСОБА_1 без його участі.
У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю.М. заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, судові рішення просила залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженням лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину за наведених у вироку обставинах, добровільно розповів про обставини конфлікту з потерпілим, нанесення йому тілесних ушкоджень. Погодився, що саме внаслідок його дій потерпілий отримав ушкодження ока, що викликало втрату його функції, та погодився на розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
При цьому суд переконався у правильності розуміння змісту обвинувачення, у добровільності його позиції. Тому суд першої інстанції, з`ясувавши, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом роз`яснено суть даної норми у доступній, чіткій та конкретизованій формі. ОСОБА_1 в судовому засіданні вказав, що роз`яснення йому зрозумілі, та не заперечував проти розгляду провадження без дослідження доказів.
Вищезазначене підтверджується як журналом судового засідання від 7 травня 2020 року (а.к.п. 33-35), так і технічним носієм інформації, на якому зафіксовано судовий процес у суді першої інстанції.
За таких обставин, підстав вважати, що суд розглянув справу з порушенням вимог кримінального процесуального закону, ст. 349 КПК України, як про це йдеться у касаційній скарзі захисника, немає.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що постановою Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 грудня 2020 року було задоволено касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 червня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 7 травня 2020 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як вказав у постанові Верховний Суд, ОСОБА_1 оскаржив вирок місцевого суду в апеляційному порядку на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильної кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, а тому відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою засудженого апеляційний суд не врахував позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 756/5578/15-к, провадження № 13-3зво18), відповідно до якої національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КПК України, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише на підставі заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій указаним Кодексом не обмежується.
Таким чином, вирок, який ґрунтується на доказах, досліджених в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, в апеляційному порядку може бути оскаржений лише з підстави неправильної кваліфікації та призначеного покарання.
Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. Сам собою факт незгоди сторони кримінального провадження з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
При апеляційному розгляді суд належним чином перевірив доводи обвинуваченого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації його дій за ч.1 ст. 121 КК України, та обґрунтовано визнав їх безпідставними.
Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого, у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.
Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них.
Диспозицією ч.1 ст.121 КК України передбачено відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, яке, зокрема, спричинило втрату будь-якого органу або його функцій.
Отже, при вчиненні цього злочину умисел винної особи направлений саме на спричинення тілесних ушкоджень. При цьому ступінь тяжкості ушкодження здоров`я потерпілого може бути в свідомості особи не конкретизованим, тобто щодо наслідків своїх дій вона може діяти з невизначеним умислом. В такому разі відповідальність настає залежно від фактично заподіяної шкоди здоров`ю потерпілому.
Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи обвинуваченого про те, що у нього не було умислу на заподіяння тяжких наслідків, а тілесні ушкодження потерпілому були спричинені ним з необережності. Так, як у своїх показаннях у судовому засіданні як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду, обвинувачений не оспорював факт конфлікту з потерпілим та умисного нанесення йому гумовим предметом щонайменше п`яти ударів, у тому числі, у життєво важливий орган - голову, розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій. Внаслідок таких ударів потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, що призвело до втрати функції ока. Доводи обвинуваченого, що він завдавав ударів не гумовою палицею, а гумовим шлангом, апеляційним судом обґрунтовано визнано такими, що суттєвого значення для з`ясування обставин події не мають та не спростовують висновку суду про те, що саме внаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за обставин викладених у вироку, є правильним. Підстав для перекваліфікації дій засудженого на ст. 128 КК України, яка встановлює відповідальність за необережне тяжке тілесне ушкодження, не вбачається.
Частинами 1 та 2 ст. 376 КПК України передбачено, що судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.
Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.
Вказані вимоги процесуального закону апеляційним судом дотримані, а тому доводи касаційної скарги захисника є безпідставними.
Призначене ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.121 КК України, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при касаційному перегляді не встановлено, а тому вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Олешка С.С. - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд