1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції

Постанова

Іменем України

16 вересня 2021року

м. Київ

Справа № 185/4698/20

Провадження № 51-2578 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,

при секретарі Ігнатенку Ю.В.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

захисника (в режимі

відеоконференції) Завгороднього О.С.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020040370000747 за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Павлоград Дніпропетровської області, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1, засуджений вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року за ч. 2 ст. 125 КК України, яким йому призначено покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України,

за касаційною скаргою захисника Завгороднього О.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді 1 (одного) місяця арешту.

Строк відбуття покарання ухвалено обраховувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_1 ухвалено не обирати.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року вищевказаний вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи в належній формі ознайомленим із порядком та умовами відбування покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт, будучи зобов`язаним додержуватися порядку і умов відбування покарання, достовірно знаючи про наслідки не виконання покладених на нього обов`язків, приступивши до відбування покарання за наказом начальника Державної установи "Павлоградська виправна колонія (№142)" від 30 жовтня 2019 року, протягом періоду з 30 жовтня 2019 року по 5 травня 2020 року допустив загалом 15 невиходів на громадські роботи без поважних причин. Станом на 26 травня 2020 року ОСОБА_1 відпрацював всі 200 годин громадських робіт, призначених вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судами допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, призначивши покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вказує на порушення права на захист, що виразилось у незабезпеченні обвинуваченому перекладача, у звʼязку із чим обвинуваченому було незрозуміло зміст обвинувачення, тому він не міг ефективно захищатися. Зазначає про те, що суд не надав належної оцінки та не перевірив ті обставини, що ОСОБА_1 не прибув для виконання робіт за станом здоров`я та через відсутність фінансів, про що повідомляв в телефонному режимі. Поряд із цим, звертає увагу на те, що на час пред`явлення підозри ОСОБА_1 відпрацював всі 200 годин громадських робіт. Вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України, оскільки умислу на ухилення від виконання покарання не було, на що вказує те, що він відпрацював згідно визначеного графіку 150 годин. Вважає, що у суду були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку зі зміною обстановки.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Прокурор частково підтримала доводи касаційної скарги захисника. Вважала, що був відсутній факт ухилення від виконання покарання, оскільки на час вручення підозри ОСОБА_1 відпрацював всі 200 годин громадських робіт, хоча на момент внесення відомостей в ЄРДР вказаний факт існував.

Мотиви Суду

У відповідності з вимогами ст. 433 КПКУкраїни, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.

Захисник у касаційній скарзі порушує питання про перегляд судових рішень з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки судами залишено поза увагою те, що у ОСОБА_1 не було умислу на ухилення від виконання громадських робіт, на що вказує те, що він відпрацював згідно визначеного графіку 150 годин, та на час пред`явлення підозри ОСОБА_1 відпрацював всі 200 годин громадських робіт, а тому в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.

Разом з тим, з указаними доводами колегія судів Верховного Суду погодитись не може.

В редакції Закону № 1492-\/ІІІ від 7 вересня 2016 року частиною 2 статті 389 КК України передбачається кримінальна відповідальність за ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт.

Як вбачається із матеріалів справи, вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 2 ст. 125 КК України, та яким йому призначено покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт.

21 жовтня 2019 року вищевказаний вирок надійшов для виконання до Павлоградського МРВ філії ДУ "Центр пробації" у Дніпропетровській області.

У подальшому, 28 жовтня 2019 року, у приміщенні Павлоградського МРВ філії ДУ "Центр пробації" у Дніпропетровській області, розташованому за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Світличної Ганни, 53, засуджений ОСОБА_1 став на облік та був ознайомлений під розписку з порядком та умовами відбування призначеного судом покарання, а також попереджений про те, що у разі ухилення від виконання покарання у вигляді громадських робіт його буде притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України.

Далі, за наказом начальника Державної установи "Павлоградська виправна колонія (№142)" від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 приступив до відбування покарання.

Разом з тим протягом періоду відбування покарання у виді 200 годин громадських робіт з 30 жовтня 2019 по 5 травня 2020 ОСОБА_1 допустив загалом 15 невиходів на громадські роботи без поважних причин, в тому числі 2 невиходи протягом грудня 2019 року (02.12.2019 та 09.12.2019), 2 невиходи протягом січня 2020 року (02.01.2020, 29.01.2020), 4 невиходи у лютому 2020 року (02.02.2020, 17.02.2020, 24.02.2020, 25.02.2020), 4 невиходи протягом березня 2020 року (03.03.2020, 10.03.2020, 24.03.2020, 30.03.2020), 3 невиходи протягом квітня 2020 року (07.04.2020, 13.04.2020, 20.04.2020).

Таким чином, засуджений ОСОБА_1, будучи в належній формі ознайомленим із порядком та умовами відбування покарання, достовірно знаючи про наслідки не виконання покладених на нього обов`язків, будучи зобов`язаним додержуватися встановлених відповідно до ст. 37 Кримінально-виконавчого кодексу України порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначеному для нього об`єкті і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, ігнорував вимоги законодавства, умисно ухилявся від покладених на нього обов`язків та не з`являвся на громадські роботи до Державної установи "Павлоградська виправна колонія (№142)" без поважних причин, тим самим ухилився від відбування покарання у виді громадських робіт, до якого його було засуджено вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, за обставин, встановлених судом та викладених у вироку, є обґрунтованими та підтверджуються дослідженими в ході судового розгляду доказами.

Зокрема, судом першої інстанції надано належну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_1, який хоча і не визнав свою вину, однак обставину неявки для виконання вироку не заперечував; показанням свідка ОСОБА_2, який засвідчив, що на час звернення з поданням обвинуваченим не було відпрацьовано 23 години, а також вказав на те, що обвинувачений повідомляв, що хворів вдома та документів з медичних закладів на підтвердження хвороб не надавав; показаннями свідка ОСОБА_3, яка засвідчила, що у 2020 році обвинувачений ухилявся від виконання громадських робіт, про що вона повідомляла орган пробації, а також заперечила ту обставину, що ОСОБА_1 їй телефонував та повідомляв про свою неявку; розпискою ОСОБА_1 від 28.10.2019, згідно з якою засуджений став на облік та був ознайомлений з порядком та умовами відбування призначеного судом покарання, а також попереджений про те, що у разі ухилення від виконання покарання у вигляді громадських робіт його буде притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України.

Досліджено судом також наказ начальника Державної установи "Павлоградська виправна колонія (№142)" від 30.10.2019, згідно з яким ОСОБА_1 приступив до відбування покарання; графік виходу на роботу засудженого ОСОБА_1 на 30, 31 жовтня 2019 року, які було ним відпрацьовано; копії табелів обліку, згідно з якими ОСОБА_1 відпрацював без пропусків листопад 2019 року, допустив 2 невиходи у грудні 2019 року (02.12.2019, 09.12.2019), 2 невиходи протягом січня 2020 року (02.01.2020, 29.01.2020), 4 невиходи у лютому 2020 року (03.02.2020, 17.02.2020, 24.02.2020, 25.02.2020), 4 невиходи протягом березня 2020 року (03.03.2020, 10.03.2020, 24.03.2020, 30.03.2020), 3 невиходи протягом квітня 2020 року (07.04.2020, 13.04.2020, 20.04.2020); довідки лікувальних закладів за місцем проживання, згідно з якими ОСОБА_1 на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з 02.12.2020 до дат надання довідок (12.05.2020, 15.05.2020, 18.05.2020) обвинувачений не перебував; довідку філії державної установи "Центр пробації" у Дніпропетровській області, згідно з якою станом на 26.05.2020 ОСОБА_1 відпрацював всі 200 годин громадських робіт, призначених вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року.

Вказані докази судом обґрунтовано визнано належними, допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого діяння.

Апеляційний суд належним чином перевірив доводи, зокрема, апеляційної скарги, сторони захисту, обґрунтувавши свої висновки, з якими погоджується колегія суддів касаційного суду.

ОСОБА_1 був обізнаний про наслідки ухилення від покарання, однак свідомо ухилився від його виконання, що повністю визнав під час судового розгляду та що знайшло своє підтвердження у досліджених судом доказах. Під час досудового розслідування кримінального провадження, його розгляду судом першої інстанції, а також й в ході апеляційного розгляду останній не надав жодних доказів на підтвердження поважності причин, які перешкодили йому виконати покарання у встановлений установою виконання покарань графік, що спростовує доводи сторони захисту про відсутність умислу в діях ОСОБА_1 на ухилення від виконання громадських робіт.

Доводи сторони захисту про те, що громадські роботи були виконані обвинуваченим на стадії досудового розслідування кримінального провадження, не спростовують висновків суду про наявність складу кримінального правопорушення в діянні ОСОБА_1 .

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, є правосуддя в частині встановленого порядку виконання вироків суду. Об`єктивна сторона полягає в ухиленні від відбування громадських або виправних робіт.

Ухилення від відбування громадських робіт - це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов`язку у вільний від роботи чи навчання час безоплатно виконувати суспільно корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самоврядування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випадку може полягати у нез`явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати визначену для засудженого роботу тощо. Вказане кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 КК України діянь. Суб`єкт - спеціальний, ним може бути тільки особа, засуджена до відповідних видів покарань. Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Тобто, виходячи з диспозиції ч. 2 ст. 389 КК України, це кримінальне правопорушення не містить у собі як обов`язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, та вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у цій статті дій, тобто має формальний склад.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги захисника про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку з тим, що мало місце виконання останнім покарання на стадії досудового розслідування, є необґрунтованими.

Також Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги захисника, в якій вказується на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та про суворість призначеного покарання.

Колегія суддів не вбачає порушення права на захист засудженого, оскільки ОСОБА_1 в суді першої інстанції у підготовчому засіданні 11 вересня 2020 року вказав про те, що буде захищатися самостійно, будь-яких клопотань про призначення захисника чи перекладача не заявляв, що підтверджується журналом судового засідання. Підстав для обов`язкової участі захисника у провадженні відповідно до вимог ст. 52 КПК України перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено. У суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв захисник Завгородній О.С., та як вбачається із матеріалів справи, сторона захисту в апеляційному порядку не оскаржувала вирок з цих підстав.

При обранні ОСОБА_1 виду та розміру покарання місцевий суд врахував, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків, особу обвинуваченого та призначив покарання у виді 1 місяця арешту.

Призначене засудженому покарання, на думку Верховного Суду, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити, а постановлені судові рішення - залишити без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд


................
Перейти до повного тексту