ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 240/8153/19
адміністративне провадження № К/9901/32768/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (головуючий суддя Капинос О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Охрімчук І.Г., судді: Смілянець Е.С., Капустинський М.М.) у справі № 240/8153/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
28 травня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також відповідач, Міноборони або МОУ), в якому просив:
визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України (пункт 70 протоколу № 93 від 21 вересня 2018 року) про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням 2 групи інвалідності 24 листопада 2014 року внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку;
зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення, як інваліду 2 групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати у відповідності з частиною 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою (надійшла поштою 25 листопада 2019 року), у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
02 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволені касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.
II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 24 лютого 1988 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково. Згідно із інформацією, зазначеною у довідці до акта огляду МСЕК № 080876, при повторному медичному огляді від 19 січня 2015 року йому було встановлено ІІ групу інвалідності з 24 листопада 2014 року безстроково. Звертає увагу, що рішенням Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 285/4389/17 було зобов`язано Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 24 листопада 2014 року…., проте відповідач прийняв нове рішення про відмову у виплаті з зазначенням про зміну групи інвалідності понад дворічний термін.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки в даному випадку його обмежено часовими рамками, а саме 2-х річним терміном на встановлення вищої групи інвалідності, що надає право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності, яка в подальшому призвела до звуження Конституційних прав та свобод.
В свою чергу відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що станом на 1988 рік не існувало правової норми, яка б давала право на отримання одноразової грошової допомоги. За позицією відповідача, оскільки позивач станом на 1988 рік права на допомогу не набув, то він не має права на отримання допомоги відповідного розміру у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності при повторному огляді.
ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач є інвалідом 2 групи, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим 24 січня 2015 року.
За змістом архівної довідки № 6/3/1-843, виданої центральним архівом філіалу військово-медичних документів Міністерства оборони Російської Федерації 24 липня 2017 року, позивач 14 травня 1986 року отримав важку контузію правого ока з розривом склери та гемофтальмом; переломом основи черепу у бойових діях при виконанні обов`язку військової служби на території ДРА при підриві танка на міні .
Відповідачем не заперечується, що згідно із інформацією, зазначеною у довідці серії ВТЄ-11 № 008154, позивачу за наслідками первинного огляду 09 березня 1988 року, встановлено ІІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: каліцтво отримане при виконанні обов`язків військової служби .
За змістом довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 080876,на підставі повторного огляду 19 січня 2015 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 24 листопада 2014 року. Причина інвалідності - каліцтво отримане при виконанні обов`язків військової служби .
21 серпня 2017 року позивач звернувся до військового комісаріату Новоград-Волинського ОМВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 24 листопада 2014 року, в чому Міноборони йому було відмовлено.
Позивач оскаржив таку відмову у судовому порядку.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року у справі № 285/4389/17 скасовано рішення суду Новоград-Волинського міськрайонного суду від 05 лютого 2018 року, яким у задоволенні позову відмовлено та ухвалено нове, яким задоволено позовні вимоги:
визнано незаконним рішення Міноборони щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби;
зобов`язано Міноборони вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 24 листопада 2014 року, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
На виконання судового рішення, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення у формі протоколу від 21 вересня 2018 року № 93, яким скасувала пункт 68 протоколу від 29 вересня 2017 року № 101 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1 .
Водночас прийняла нове рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому прапорщику в запасі ОСОБА_1, оскільки під час первинного встановлення інвалідності не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги, а зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду .
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачу інвалідність встановлено у період, коли законодавством України не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги категорії військовослужбовців.
За позицією судів попередніх інстанцій, відмовляючи з таких підстав позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідач діяв правомірно.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 285/4389/17.
Також позивач вважає безпідставним посилання відповідача на вимоги пункту 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ, оскільки на момент захворювання та встановлення третьої групи інвалідності, а саме з 24 лютого 1988 року, правовідносинами між ним та державою не було передбачено 2-х річного терміну, протягом якого військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із зміною групи інвалідності.
Звертає увагу, що на день звернення (21 серпня 2017 року) із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі Закону № 2011-ХІІ діяв Порядок №975 від 15 грудня 2013 року, а тому саме його положення необхідно застосовувати.
Водночас наполягає на тому, що суд має зобов`язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу щоб не дати нової можливості для незаконних відмов, які порушують вимоги статей 17, 22 Конституції України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач погоджується з позицією судів попередніх інстанцій та наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин законодавства станом на момент встановлення інвалідності при первинному огляді (1988 рік), тобто день, коли особа набула статус інваліда, а дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.
Відповідач вважає, що позивачем було помилково ототожнене право на отримання допомоги у більшому розмірі ( у разі встановлення вищої групи інвалідності) з правом на отримання допомоги у разі встановлення інвалідності (набуття особою статусу "інваліда"), внаслідок чого позивач прийшов до помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство на дату встановлення вищої групи інвалідності, а не на дату первинного встановлення інвалідності.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги позивача, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; (далі - Закон № 460-IX)], колегія суддів виходить із такого.
20 грудня 1991 року прийнято Закон № 2011-ХІІ, який введено в дію 10 січня 1992 року постановою Верховної Ради України № 2012-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З набранням чинності Закону № 2011-ХІІ діяла редакція статті 16 цього Закону, відповідно до якої, військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Законом № 328-V статтю 16 Закону № 2011-ХІ викладено в новій редакції, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, та якою було введено поняття "одноразова грошова допомога".
Законом України від 04 липня 2012 року № 5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців", який набрав чинності 01 січня 2014 року статтю 16 Закону № 2011-ХІ викладено в новій редакції та доповнено статтями 16-1-16-4. Ця редакція діяла на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
<