ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 237/3760/18
провадження № 51-5236км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Подоляна Р.Д.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Негоди С.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018050690000186, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дружківського міського суду Донецької області від 5 грудня 2019 рокута ухвалу Донецького апеляційного суду від 14 липня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дружківського міського суду Донецької області від 5 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 14 липня 2020 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він під час проходження військової служби за контрактом у військовій частині А0409, яка дислокувалась у м. Мар`їнці Мар`їнського району Донецької області, обіймаючи посаду навідника-оператора 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону у військовому званні молодшого сержанта, 18 лютого 2018 року близько 18:45 у кімнаті НОМЕР_2 на другому поверсі будівлі КЛПУ "Донецький обласний госпіталь для ветеранів війни м. Мар`їнка", що на вул. Осипенка, 29 у м. Мар`їнці Мар`їнського району Донецької області, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до раніше знайомого військовослужбовця - потерпілого ОСОБА_2, з метою протиправного позбавлення життя останнього здійснив один прицільний постріл з автомата АКС-74 калібру 5.45 мм, заводський № НОМЕР_1, 1981 р.в., у потерпілого, який у цей час знаходився напроти нього, внаслідок чого заподіяв ОСОБА_2 вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітки ліворуч з ушкодженням великих судин та з гострою кровотечею, від якого потерпілий помер на місці. Причиною смерті потерпілого стало вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітки ліворуч з уламковим переломом лівої ключиці, великих судин підключичної ділянки ліворуч, верхівки лівої легені з кровотечою в грудну порожнину 1800 мл рідкої крові, що ускладнилось загальним малокрів`ям внутрішніх органів і геморагічним шоком.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 119 КК та призначити покарання за цим законом.
На обґрунтування своїх доводів засуджений зазначає, що суд першої інстанції:
- неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема, на його думку, не застосував ст. 62 Конституції України, статті 17, 284, 409-413, 417 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а також застосував ч. 1 ст. 115 КК, яка не підлягала застосуванню;
- послався на показання свідка ОСОБА_3, який надавав різні, протилежні за змістом показання на досудовому слідстві, показання цього свідка в судовому засіданні різняться з показаннями, які суд поклав в основу вироку;
- не закрив кримінального провадження щодо нього, хоча повинен був це зробити, оскільки у провадженні відсутні докази його винуватості у вчиненні умисного вбивства, чим, на думку засудженого, допустив істотне порушення КПК;
- безпідставно зазначив, що його (засудженого) показання є суперечливими та непослідовними, що не відповідає дійсності;
- допустив неповноту та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Не допитав свідків, про допит яких він заявляв клопотання, сфальшував показання свідка ОСОБА_3, не взяв до уваги показання його командира, який характеризував його з позитивного боку, свідка ОСОБА_4 та інших, які показували, що між ним і потерпілим були хороші стосунки, послався на показання свідків, які нібито підтвердили наявність конфлікту, але ці свідки не надавали таких показань;
- не зазначив, чому взяв до уваги одні показання, а відкинув інші;
- дійшов необґрунтованого висновку про те, що смерть потерпілого сталася на місці події, а не в лікарні від крововтрати;
- не взяв до уваги, що умислу на позбавлення життя потерпілого у нього не було, про що свідчать його дії після пострілу, а саме те, що він намагався надати потерпілому допомогу. Крім того, ніщо не завадило б йому, маючи при собі автомат, ще раз вистрілити в потерпілого;
- не звернув увагу на те, що потерпіла давала неправдиві показання через бажання отримати від нього грошову компенсацію;
- допустив суперечності при оцінці висновків експертизи та характеристики.
Водночас засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- не перевіривши його доводів, на підтвердження його винуватості послався на сукупність доказів, хоча, крім перекручених, на думку засудженого, показань свідка ОСОБА_3, жодного доказу його винуватості не здобуто;
- безпідставно послався на професійне вміння засудженого користуватися зброєю як на підтвердження спрямованості його умислу на умисне вбивство.
Крім того, засуджений зазначає, що суди послалися на висновки психофізичного опитування з використанням комп`ютерного поліграфа, хоча цей доказ носить ймовірний характер, а виявлена у нього (засудженого) реакція не свідчить про приховування інформації, як встановлено у цьому висновку, а вказує на його хвилювання, пов`язане з ймовірним покаранням у виді позбавлення волі.
На думку засудженого, суди обох інстанцій не звернули уваги, що у кримінальному провадженні щодо нього були порушені ст. 62 Конституції України,статті 17, 91, 94 КПК, ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Позиції учасників судового провадження
Від прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні, надійшло заперечення на касаційну скаргу засудженого, в якому він просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
У судовому засіданні:
- засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу;
- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, при розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням наведеного не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи засудженого щодо:
- допущення судом неповноти та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи;
- безпідставності зазначення судом, про суперечливість та непослідовність його (засудженого) показаннь, що, на його думку, не відповідає дійсності;
- оцінки показання свідка ОСОБА_3 та потерпілої;
- встановлення місця смерті потерпілого;
- суперечностей в оцінці експертизи.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.
При постановленні вироку суд першої інстанції врахував показання:
- самого ОСОБА_1, який не заперечував, що під час події він перебував у стані алкогольного сп`яніння, а також, що постріл у потерпілого було здійснено з автомата, який знаходився у нього (засудженого) в руках, проте наполягав на тому, що постріл відбувся з необережності, коли він взяв за приклад автомат, який ОСОБА_2, попередньо зарядивши, віддав йому, тоді й пролунав одиночний постріл. Між ОСОБА_2 та ним ні в цей час, ні раніше конфліктів не було. Після пострілу потерпілий впав на підлогу, він на ньому побачив кров, після чого викликав медичного працівника та повідомив ротному про факт пострілу. Повернувшись до потерпілого, намагався надати медичну допомогу. ОСОБА_2 весь цей час був живим;
- свідка ОСОБА_5 про те, що в день події обвинувачений перебував у стані алкогольного сп`яніння, поводив себе агресивно по відношенню до іншого військовослужбовця. Зробивши ОСОБА_1 зауваження, він залишив кімнату. Приблизно через п`ять хвилин почув постріл з кімнати, де проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зайшовши в кімнату, побачив лежачого на підлозі потерпілого з вогнепальним пораненням у ділянці ключиці, а від ОСОБА_1 дізнався, що ОСОБА_2 сам у себе здійснив постріл. У кімнаті, крім ОСОБА_2 та ОСОБА_1, знаходився ОСОБА_3 . Пізніше від ОСОБА_1 дізнався, що саме він здійснив постріл у військовослужбовця ОСОБА_2 ;
- свідка ОСОБА_3, очевидця події, про те, що між потерпілим та обвинуваченим, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, виникла суперечка. ОСОБА_2 на підвищених тонах сказав ОСОБА_1 : "Если я не прав, застрели меня", після чого взяв з ліжка ОСОБА_1 автомат, тримаючи його дулом у гору, дослав патрон до патронника та перевернув автомат прикладом до ОСОБА_1, той взяв автомат у руки, і вони помінялись місцями, ОСОБА_1 зробив упор приклада автомата до правого плеча та поцілив вище грудей ОСОБА_2 . Він став казати їм, щоб вони заспокоїлися та не жартували зі зброєю, але в цей момент пролунав постріл, а потерпілий впав на підлогу.
Суд першої інстанції дослідив і поклав в основу вироку й інші зібрані докази, а саме:
- протоколи огляду від 18 лютого 2018 року кімнати, у якій сталася подія, та автомата, з якого був здійснений постріл;
- висновок судово-балістичної експертизи №1/2-76 від 7 травня 2018 року;
- протокол огляду трупа ОСОБА_2 від 19 лютого 2018 року;
- протокол слідчого експерименту від 19 лютого 2018 року за участю свідка ОСОБА_3 (т.1, а.с.227-234) в ході якого свідок розповів та показав, що 18 лютого 2018 року близько 19:10 прийшов у кімнату ОСОБА_2 та ОСОБА_1, так як раніше приходив ОСОБА_2 та просив скачати йому фільми з планшета на телефон. Коли зайшов до кімнати, став з правого боку біля дивана, ОСОБА_1 сидів праворуч на дивані ОСОБА_2, а останній стояв ближче до вікна в центрі кімнати. Між потерпілим та обвинуваченим, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, була суперечка. ОСОБА_2 на підвищених тонах сказав ОСОБА_1 : "Если я не прав, застрели меня", після чого підійшов до ліжка ОСОБА_1 та взяв автомат, який стояв на ліжку. Потім ОСОБА_2, тримаючи автомат у руках дулом вгору, дослав патрон до патронника та повернув автомат прикладом до ОСОБА_1, той взяв автомат в руки, і вони помінялись місцями. ОСОБА_1 зробив упор прикладу автомата на праве плеча та поцілив вище грудей ОСОБА_2 . Він (свідок) зробив їм зауваження та сказав, щоб вони заспокоїлись і не жартували зі зброєю, але в цей момент пролунав постріл, а ОСОБА_2 впав на підлогу, після цього вони покликали медика і намагались надати допомогу ОСОБА_2 (т.1, а.с.227-234);
- висновок судово-медичного експерта №48 від 4 травня 2018 року, згідно з яким при дослідженні трупа ОСОБА_2 встановлено, що причиною смерті потерпілого стало вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітки ліворуч з уламковим переламом лівої ключиці, великих судин підключичної ділянки ліворуч, верхівки лівої легені з кровотечою в грудну порожнину 1800 мл рідкої крові, що ускладнилось загальним малокрів`ям внутрішніх органів і геморагічним шоком. Вогнепальне поранення потерпілому заподіяно компактним, поодиноким снарядом (кулею), який мав високу кінетичну енергію та пробивну дію, мав поперечний розмір близько 5 мм при пострілі з вогнепальної зброї з близької дистанції в межах дії супутніх факторів пострілу. Тілесні ушкодження, виявлені на тілі потерпілого, носять характер тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя. Відповідно до ступеня розвитку трупних явищ слід вважати, що смерть потерпілого настала не менш ніж за 18 годин до моменту дослідження його трупа в морзі 19 лютого 2018 року о 12:00;
- висновок судово-медичної криміналістичної експертизи №520-МК від 7 травня 2018 року, згідно з яким ушкодження на досліджуваному шматку шкіри з передньої поверхні грудної клітки має морфологічні ознаки вхідної рани (отвору), заподіяної компактним (поодиноким) снарядом (кулею) при пострілі з вогнепальної зброї, з близької дистанції у межах дії сукупних факторів пострілу (т.1, а.с. 202-208);
- висновок судово-медичної експертизи №3 від 14 травня 2018 року, згідно з яким, враховуючи характер і розташування ушкоджень на тілі потерпілого, слід вважати, що на передній поверхні грудної клітки ліворуч у проєкції лівої ключиці ушкодження має ознаки вхідної рани, а на задній поверхні грудної клітки ліворуч у верхній ості лопатки ушкодження має ознаки вихідної рани, таким чином, з напрямком раньового каналу спереду назад горизонтально. Показання свідка ОСОБА_3 про механізм спричинення тілесних ушкоджень обвинуваченим потерпілому відповідають механізму утворення фактично виявлених ушкоджень на тілі потерпілого (т.1, а.с.235-236);
- висновок комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №786 від 27 липня 2018 року, згідно з яким ОСОБА_1 у період часу, який відповідає часу вчиненню інкримінованого йому діяння, яким-небудь хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом душевної діяльності, слабоумством, іншим хворобливим станом не страждав. У період часу, який відповідає часу вчинення інкримінованого йому діяння, ОСОБА_1 не перебував в тимчасово хворобливому стані, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Суд першої інстанції надав оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що постріл він здійснив випадково під час передачі йому автомата потерпілим ОСОБА_2, та визнав їх як засіб захисту з метою уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, оскільки вони є непослідовними і суперечливими та протирічать наведеним показанням свідка ОСОБА_3 .
Водночас, крім вищезазначених доводів, суд першої інстанції взяв до уваги висновок психофізіологічного опитування особи ОСОБА_3 з використанням комп`ютерного поліграфа від 4 квітня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_3 не зареєстровано реакцій приховування інформації на питання щодо його участі в даному злочині. Дані цього висновку свідчить що ОСОБА_3 володіє інформацією про відомі йому обставини справи, а саме про те, які події відбувались між обвинуваченим і потерпілим безпосередньо перед пострілом та в якому стані була зброя перед пострілом. З огляду на отримані реакції можна припустити наступний розвиток подій: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у приятельських відносинах, між ними не існувало конфліктних ситуацій. У день події, тобто 19 лютого 2018 року, ОСОБА_1 вживав спиртні напої, перебуваючи у військовому підрозділі. ОСОБА_3 знаходився в кімнаті, де відбувались події, а саме неподалік від дивану. Про що саме була розмова, він точно не знає, але впевнений, що образливої суперечки чи бійки точно не було. Під час розмови ОСОБА_2 дав ОСОБА_1 зброю в руки, причому автомат, на думку ОСОБА_3, був уже заряджений та знятий із запобіжника. Постріл ОСОБА_1 зробив з положення стоячи, тримаючи автомат обома руками (т.1, а.с.237-250).
Взяв до уваги суд першої інстанції і висновок психофізіологічного опитування ОСОБА_1 з використанням комп`ютерного поліграфа від 4 квітня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_1 зареєстровано деякі реакції приховування інформації на питання щодо його участі в даному злочині. Отримані реакції дозволяють дійти висновку, що ОСОБА_1 приховує інформацію про відомі йому обставини справи, а саме про те, які події відбувались між ним та ОСОБА_6 безпосередньо перед пострілом та в якому стані була зброя перед пострілом.
З урахуванням вищенаведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 діяв з прямим умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого, оскільки, перебуваючи в замкнутому приміщенні з обмеженим простором та здійснюючи прицільний постріл з автоматичної нарізної зброї у бік потерпілого, свідомо знав про можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді настання смерті ОСОБА_2 та бажав настання цих наслідків.
З висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства потерпілого погодився і суд апеляційної інстанції, який дослідив матеріали кримінального провадження та відмовив у задоволенні апеляційної скарги засудженого, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Зокрема, суд апеляційної інстанції дав оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що умислу на позбавлення життя потерпілого в нього не було, а сталося вбивство з необережності.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що при вирішенні питання про спрямованість умислу обвинуваченого місцевим судом було враховано знаряддя злочину - бойову вогнепальну зброю (автомат Калашникова), яка при пострілі має велику травмуючу здатність; спосіб вчинення злочину, а саме здійснення пострілу впритул до потерпілого; стосунки між обвинуваченим та потерпілим; поведінку обвинуваченого та потерпілого до, під час події та після вчинення злочину; причини виникнення та припинення злочинних дій обвинуваченого; ігнорування спроби безпосереднього свідка ОСОБА_3 припинити сварку шляхом зауваження та застереження при поводженні зі зброєю, на які обвинувачений не відреагував та прийняв від потерпілого заряджений та приведений у бойову готовність автомат, після чого прийняв стійку для стрільби стоячи, при цьому одною рукою тримав автомат за цівок, другою - за рукоять, обперши автомат об плече, і здійснив прицільний постріл впритул до потерпілого.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що бере до уваги те, що обвинувачений тривалий час проходить службу в ЗСУ у зоні проведення бойових дій, відповідно до службової характеристики від 20 лютого 2018 року виконує нормативи бойової підготовки на задовільно, набув бойового досвіду під час виконання завдань антитерористичної операції, а тому є усі підстави вважати, що обвинувачений мав досвід поводження із вогнепальною зброєю, розумів її властивості та не міг не усвідомлювати того, що потерпілий передав йому заряджений автомат, який приведений у бойову готовність. При цьому, як убачається з протоколів проведення слідчих експериментів, протоколів огляду місця події - кімнати, де відбулося кримінальне правопорушення, було достатнє освітлення для того, щоб бачити та розуміти, чи перебуває автомат у бойовому стані, чи поставлений на запобіжник. На думку суду апеляційної інстанції, саме навички обвинуваченого у поводженні зі зброєю є ключовим моментом у вирішенні питання щодо кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК як умисного вбивства та неможливості кваліфікації його дій за ст. 119 КК як вбивства через необережність.
Суд апеляційної інстанції дав оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1, що про відсутність умислу на умисне убивство свідчить його поведінка після пострілу, а також те, що він не намагався покинути місце події, не переховувався від слідчих органів, а навпаки сприяв досудовому розслідуванню, намагався надати першу медичну допомогу, одразу покликав на допомогу медсестру, з якою разом надавав допомогу потерпілому. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що обвинувачений хоч і намагався надати допомогу потерпілому, проте такі його дії не свідчать про те, що він не бажав йому смерті, оскільки ці дії (виклик медсестри, повідомлення ротного офіцера про подію, особисте намагання надати медичну допомогу) за наявності в потерпілого смертельного вогнепального поранення мали тільки уявний характер та при такому пораненні не могли мати позитивних наслідків.
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними та такими, що спростовуються сукупністю наявних доказів, доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо ненадання свідками показань про те, що він хотів завдати шкоди потерпілому або будь-кому іншому, а свідок ОСОБА_3 показав, що між обвинуваченим та потерпілим жодного конфлікту не було, на прохання потерпілого вистрілити обвинувачений ніяк не відреагував, проте в суді оголошено неправдиві показання свідка ОСОБА_3 з метою показати обвинуваченого з негативного боку.
Були предметом дослідження суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що смерть потерпілого не настала на місці події і на момент прибуття медичних працівників потерпілий був живий та при свідомості, оскільки у нього був присутній пульс. Так, суд апеляційної інстанції визнав, що ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки матеріали провадження не містять відомостей, що потерпілий після пострілу був при свідомості, свідок ОСОБА_7 показала, що потерпілий хрипів, а згідно з висновками судових медичних експертиз одразу ж після здійснення обвинуваченим з автомата прицільного пострілу впритул помер безпосередньо на місці події.
Суд апеляційної інстанції дав оцінку й іншим доводам апеляційної скарги ОСОБА_1, визнавши їх необґрунтованими.
Так що стосується доводів про те, що вирок не містить показань інших свідків, які зазначили, що він особисто не був конфліктною людиною, з потерпілим перебував у дружніх стосунках, мав стати хрещеним батьком його дитини, про що було відомо іншим свідкам та свідку ОСОБА_4, який вказав на це у своїх показаннях, на які суд не послався у вироку, то суд апеляційної інстанції зазначив, що між потерпілим та обвинуваченим стався конфлікт внаслідок сварки, що підтвердив свідок ОСОБА_3 . Свідок ОСОБА_5 також підтвердив, що у день події близько 19:00 він бачив обвинуваченого у стані алкогольного сп`яніння, який поводив себе агресивно щодо іншого військовослужбовця, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_8 спростувала твердження, що обвинувачений мав стати хрещеним батьком дитини потерпілого, повідомивши суду апеляційної інстанції, що зазначене не відповідає дійсності. Разом з тим, стверджуючи, що суд не звернув увагу на те, що потерпіла давала неправдиві показання через бажання отримати від нього грошову компенсацію, засуджений не наводить жодного доказу на обґрунтування цього та не зазначає, які норми закону при цьому було порушено. Водночас до повноважень суду касаційної інстанції не належить дослідження показань свідків та надання їм оцінки.
Доводам апеляційної скарги засудженого про те, що судом не було задоволено його клопотання про допит свідка ОСОБА_9, з яким він у день події повернувся з міста та який має відомості по даній справі, суд апеляційної інстанції також надав належну оцінку. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що свідок ОСОБА_9 не був безпосереднім свідком події та що обвинувачений не вказував, які саме відомості міг би повідомити цей свідок, що мали б істотне значення для правильного вирішення справи.
Надано оцінку і доводам засудженого про те, що прокурор та слідчий свідомо відкидають та приховують інформацію, докази та інші дані, які його виправдовують. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції повно та всебічно розглянуто кримінальне провадження щодо обвинуваченого, у судовому засіданні було досліджено всі докази, надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, та зроблено обґрунтований та вмотивований висновок про винуватість обвинуваченого в умисному вбивстві потерпілого.
Були предметом перегляду і доводи засудженого про те, що посилання суду на висновки психофізичного опитування з використанням комп`ютерного поліграфа є некоректними. Так, на спростування цього доводу суд апеляційної інстанції послався на те, що опитування на поліграфі не є окремим доказом винуватості обвинуваченого в умисному вбивстві потерпілого, а було враховано судом у сукупності з усіма доказами у провадженні як таке, що відповідає принципу законності та відповідно до ст. 3 Закону України "Про поліграфічну діяльність" також застосовується за умови, якщо замовником є сама особа, яка бажає пройти опитування в індивідуальному порядку. Як установлено судом апеляційної інстанції, у предтестовій бесіді обвинувачений пояснив, що зацікавлений у проведенні перевірки своїх показань з використанням поліграфа, та підтвердив свою готовність пройти перевірку на поліграфі з метою підтвердження своїх показань. З урахуванням наведеного судапеляційної інстанції дійшов висновку, що незгода обвинуваченого з результатами опитування на поліграфі як особи, яка особисто виявила бажання пройти таке опитування, є обраною ним позицією захисту.
З наведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції при перегляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою в цілому дотримався вимог закону. Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Посилаючись у касаційній скарзі на те, що показання свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні різняться з показаннями, які суд поклав в основу вироку, засуджений не зазначає, яким чином це вплинуло на встановлені фактичні обставини, притому що суд встановив ці обставини безпосередньо, в тому числі, й із сукупності інших доказів. Водночас, відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції повинен виходити із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та позбавлений можливості надавати оцінку доказам зокрема і показанням свідків, оцінювати неточності в показаннях, які, на думку засудженого, можуть мати місце.
Крім того судом береться до уваги, що даних про те що у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції у цьому кримінальному провадженні не встановлено.
Як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, фактичні обставини справи, які були встановлені судом першої інстанції, а саме спосіб заподіяння ОСОБА_1 потерпілому смертельного тілесного ушкодження, підтверджуються показаннями безпосереднього свідка ОСОБА_3 при проведенні слідчого експерименту з його участю та показаннями зазначеного свідка в суді про здійснення обвинуваченим прицільного пострілу впритул у потерпілого, а також численними висновками судово-медичних експертиз про наявність у потерпілого наскрізного кульового поранення в ділянці лівої ключиці з відкладенням навколо вхідного отвору кіптяви пострілу, висновками дослідження із застосуванням поліграфа показань свідка ОСОБА_3 та обвинуваченого, під час якого встановлено правдивість показань свідка ОСОБА_3 та неправдивість показань обвинуваченого про обставини події.
Доводи засудженого про те, що суд послався у вироку на показання свідка ОСОБА_3 надані на досудовому слідстві є необґрунтованими на наступних підставах.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Термін "показання" в контексті ч. 4 ст. 95 КПК використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст.95 цього Кодексу.
Водночас метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю свідка слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення таких відомостей, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Якщо відомості повідомлено свідком під час проведення процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції як на доказ обгрунтовано послався на протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3, під час проведення якого свідок на місці події показав та розказав про обставини події, оскільки цей протокол є окремим доказом (документом).
У своїй касаційній скарзі засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив суперечності у своїх висновках, одночасно послався на негативну службову характеристику, а при призначенні покарання вказав, що він характеризується посередньо. Разом з тим засуджений не зазначив, яким чином посилання суду апеляційної інстанції при призначенні йому покарання на те, що він характеризується посередньо, вплинуло на законність судового рішення щодо нього з урахуванням того, що предметом дослідження судів були саме дані, зазначені у службовій характеристиці, згідно з якою за час проходження служби ОСОБА_1 зарекомендував себе з негативної сторони (т. 2, а.с. 57).
Що стосується доводів засудженого про необхідність перекваліфікації його дій на убивство з необережності, то Суд зазначає наступне.
Стаття 115 КК передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Як установили суди, ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем, застосовуючи закріплену за ним автоматичну вогнепальну зброю - автомат АК-74 № НОМЕР_1, здійснив постріл впритул в ОСОБА_2, від отриманого внаслідок пострілу наскрізного кульового вогнепального поранення грудної клітки, згідно з висновками експертизи, настала смерть ОСОБА_2 .
Судом було враховано характер пострілу та локалізацію отриманих ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, які вказували на те, що постріл не був випадковим, а навпаки - прицільним, здійснювався в грудну клітку, де розташовані життєво важливі органи.
Судами була врахована також і обстановка в місці вчинення злочину, а саме обмежений простір кімнати, де перебували потерпілий та засуджений. Водночас ОСОБА_1 як військовослужбовець мав гарні навики стрільби та поводження з автоматом АК 74, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, тому він достеменно знав та не міг не передбачати тяжких наслідків, які потягне застосування автоматичної зброї в умовах кімнати, а отже,бажав настання смерті потерпілого, а не легковажно розраховував на її відвернення.
Заслуговує на увагу і той факт, що до настання події передував словесний конфлікт між засудженим та потерпілим, під час якого потерпілий сказав: "Якщо я неправий, застрель мене", після чого взяв з ліжка автомат, дослав патрон у патронник та передав автомат обвинуваченому прикладом вперед, а дулом на себе, а обвинувачений взяв автомат обома руками, притиснув приклад до свого плеча, а дулом поцілив у груди потерпілого, після чого стався постріл.
Таким чином, урахувавши всі встановлені обставини справи, зокрема характер та спосіб дій засудженого, місце вчення злочину, тактико-технічні характеристики застосованої зброї - автомата АК 74, суди дійшли правильного переконання про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на заподіяння смерті потерпілому, а тому його дії за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковано правильно.
Ураховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку, що даних про те, що суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та допустили таке істотне порушення кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло вплинути на законність прийнятого судового рішення, не встановлено.
Призначене судом першої інстанції покарання відповідає вимогам ст. 65 КК.
З урахуванням вищезазначеного Суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд