Постанова
іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 182/540/17
провадження № 51-194км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Нескородяного А. М.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 2 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040340000061, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за виоком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 4 грудня 2012 року за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого з державної установи "Солонянська виправна колонія (№ 21)" 15 липня 2015 року,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло, а також вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок суду в частині призначеного покарання та постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК -на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 15 січня 2017 року по 1 серпня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку засудженого, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про неможливість його виправлення без відбування покарання у місцях позбавлення волі та безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що призначене апеляційним судом покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, а тому вирок в цій частині підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК в касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.
Доводи, викладені у касаційній скарзі про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з вимогами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Визначені ст. 65 КК цього Кодексу загальні засади призначення наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якого є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру суд, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке слід призначити ОСОБА_1, погодився із судом першої інстанції, який відповідно до вимог ст. 65 КК врахував: ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими, дані про особу винного, котрий раніше судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно. Обставиною, що пом`якшує покарання суд визнав часткове визнання засудженим винуватості за одним кримінальним правопорушенням. Обставин, що обтяжують покарання суд не встановив.
Разом із тим, апеляційний суд зазначив про необґрунтованість звільнення судом першої інстанції засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки цей суд належним чином не врахував те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, у тому числі був засуджений до покарання у виді позбавлення волі, проте знову вчинив нові тяжкі кримінальні правопорушення. При цьому, 15 січня 2017 року ОСОБА_1 вчинив тяжке кримінальне правопорушення вже після обрання йому 13 січня 2017 року запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, що свідчить про те, що засуджений належних висновків для себе не зробив та продовжив скоювати кримінальні правопорушення. Також суд зазначив, що офіційне працевлаштування засудженого з 8 липня 2019 року, його позитивні характеристики з місця роботи та проживання, зібрані під час розгляду справи у суді, в порівнянні з негативними характеристиками, які було зібрано під час досудового розслідування, свідчать про його пристосовницьку поведінку, а не його свідоме перевиховання.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані обставини не були належним чином прийняті до уваги місцевим судом, а у своєму рішенні суд не навів переконливих доводів для можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з огляду на те, що ймовірність повторного вчинення останнім нового кримінального правопорушення є високою.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, оскільки його виправлення неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується й колегія суддів.
Покарання, обране апеляційним судом у виді позбавлення волі відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Враховуючи наведене, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі засудженого не наведено.
Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд