Постанова
іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 636/1226/14-к
провадження № 51-5828км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Нескородяного А. М.,
захисника Кубая Ю. М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 6 жовтня 2020 року та захисника Кубая Ю. М. на вказану ухвалу суду у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220450000054, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт Шевченкове Шевченківського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2008 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці, звільненого умовно-достроково з невідбутим строком 1 рік 4 місяці 11 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 15 і пунктами 9, 13, ч. 2 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 3 листопада 2014 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 травня 2016 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, апеляційні скарги прокурора та потерпілої задоволено частково, апеляційну скаргу засудженого задоволено, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 25 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 16 років 4 місяці 11 днів.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 15 і пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна. На підставі частин 1, 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі частин 1, 2 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за попереднім вироком, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Згідно з вироком суду, 29 березня 2011 року приблизно о 21:00 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, маючи злочинний корисливий намір на незаконне заволодіння чужим майном, діючи цілеспрямовано, маючи на меті збагачення за рахунок скоєння злочину, достовірно знаючи, що в буд. АДРЕСА_2 ) проживає самотня жінка, розраховуючи на її похилий вік і нездатність чинити активний опір, проник через огорожу на територію її домоволодіння, де, побачивши на порозі житлового будинку сторонню жінку, що не є господаркою будинку - ОСОБА_2, маючи раптово виниклий умисел на вбивство, з метою полегшення вчинення запланованих в подальшому злочинів, завдав останній два удари кулаком правої руки в життєво важливий орган - область голови, у результаті яких вона упала на бетону поверхню біля сходів будинку. Потім, ОСОБА_1, продовжуючи реалізацію злочинного наміру, спрямованого на вбивство з метою полегшення вчинення запланованого злочину в подальшому, п`ятою правої ноги, взутої в кросівок, завдав ОСОБА_2 приблизно шість ударів у життєво важливий орган - по голові. Після цього, затяг ОСОБА_2, яка була без свідомості, в середину житлового будинку і залишив лежати на підлозі в коридорі.
У результаті протиправних дій ОСОБА_1, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла у лікарні. За висновком судово-медичної експертизи останній було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, а причиною її смерті став набряк головного мозку, обумовлений черепно-мозковою травмою.
Крім того, 29 березня 2011 року приблизно о 21:10 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на незаконне заволодіння чужим майном та вбивство з корисливих мотивів, діючи спрямовано, перебуваючи в цьому ж будинку, де проживає потерпіла ОСОБА_3, розраховуючи на її похилий вік і нездатність чинити активний опір, взяв в ящику стола, що стояв в коридорі, кухонний ніж, з яким зайшов у вітальню будинку, де, побачивши господарку будинку ОСОБА_3, яка вийшла на шум, з метою реалізації свого умислу, направленого на умисне вбивство та заволодіння її майном, завдав останній кулаком правої руки два удари в життєво важливий орган - голову, й кілька ударів коліном і п`ятою правої ноги в область грудної клітини й голови після чого вона впала на підлогу в несвідомому стані.
У результаті протиправних дій ОСОБА_1 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у лікарні. Згідно висновку судово-медичної експертизи причиною смерті останньої стала тупа черепно-мозкова травма голови у вигляді крововиливів у мозок, що потягла за собою порушення мозкового кровообігу.
Також, 29 березня 2011 року приблизно о 21:20 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на незаконне заволодіння чужим майном, після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, здійснив напад, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, що виразилось у спричиненні ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень від яких вона померла ІНФОРМАЦІЯ_3, та проникнення до її будинку й незаконне заволодіння майном потерпілої.
Крім того, 29 березня 2011 року на початку 22:00 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у вищезгаданому будинку (після вбивства потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), направився в спальню будинку, з якої на шум вийшла ОСОБА_4, якій ОСОБА_1, з метою придушення її волі до опору та приховування раніше вчинених злочинів, почав наносити тілесні ушкодження, а саме умисно завдав удару кулаком правої руки в область щелепи, внаслідок чого остання вдарилася передньою частиною голови об лутку міжкімнатних дверей, та спробував нанести їй удар ножем в область черева, однак вона вчинила йому активний опір і схопила ніж своєю рукою за лезо і, запобігла, таким чином, нанесенню їй удару. Після цього ОСОБА_1 приставив їй до горла ніж та, погрожуючи його застосуванням, тобто позбавленням її життя, вимагав не дивитися на його обличчя й допомогти йому знайти в будинку та передати коштовності й гроші. Побоюючись реалізації висловлених на її адресу погроз, ОСОБА_4 стала виконувати вимоги і почала шукати в шафах коштовності й гроші, при цьому ОСОБА_1 супроводжував її по будинку, тримаючи в руках ніж, та погрожував його застосуванням у випадку невиконання нею його вимог. Після цього, маючи раптово виниклий умисел, з корисливих мотивів, ОСОБА_1 незаконно відкрито заволодів мобільним телефоном, що належав ОСОБА_4 .
В одній із чашок, що стояли у серванті в залі будинку, ОСОБА_4 знайшла й передала ОСОБА_1 металеві фрагменти прикрас, які він поклав собі в кишеню джинсових штанів. Після цього ОСОБА_1, діючи з наміром, спрямованим на протиправне заподіяння смерті іншій людині, з метою недопущення подальшого його впізнання ОСОБА_4, тобто з метою приховати раніше скоєні злочини, знову спробував нанести ОСОБА_4 удар кухонним ножем в область черева, однак, вона вчинила йому фізичний опір і забрала у нього з рук ніж, після чого на вимогу ОСОБА_1 вона передала йому ніж, яким він навмисно, з метою позбавлення життя, наніс ОСОБА_4 удару в життєво важливий орган - в область черева, заподіявши їй тяжких тілесних ушкоджень та легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров`я.
ОСОБА_1 виконавши всі дії, спрямовані на протиправне заподіяння смерті іншій людині, залишив поранену ОСОБА_4 у спальні й почав перевертати в цій же кімнаті диван, а ОСОБА_4, скориставшись цим, вибігла із приміщення будинку. ОСОБА_1 почав переслідувати ОСОБА_4, яка від нього тікала, з метою реалізації умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті іншій людині та для приховування раніше вчинених злочинів, однак, вибігши на вулицю та почувши, що на її крик про допомогу відгукнулася стороння особа, зник з місця скоєння злочину, не реалізувавши до кінця свій злочинний намір, направлений на протиправне заподіяння смерті інший людині із причин, що не залежали від його волі.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисника, а вирок суду без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та його особі через суворість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку засудженого, кримінальне провадження розглянуто однобічно, упереджено, з обвинувальних ухилом, а вирок суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки в його основу покладено недопустимі докази. Вказує, що його дії судом кваліфіковано неправильно, оскільки умислу на вбивство потерпілих у нього не було. Вказані порушення залишились поза увагою апеляційного суду, який формально розглянув кримінальне провадження, безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту та ухвалив рішення незаконним складом.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку захисника, дії засудженого кваліфіковано невірно, оскільки останній не мав наміру вбивати потерпілих. Апеляційний суд безпідставно відмовив стороні захисту в клопотанні про повторне дослідження доказів та ухвалив своє рішення незаконним складом суду. В основу вироку покладено недопустимі докази, що залишилось поза увагою апеляційного суду, тому його рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений частково підтримав свою касаційну каргу, підтримав касаційну скаргу подану захисником, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Захисник підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень,за обставин, викладених у вироку, доводиться показаннями самого засудженого та потерпілої ОСОБА_4 щодо обставин вчинення ОСОБА_1 злочинів, потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також письмовими доказами, а саме: висновками експертиз, протоколами проведення слідчих дій (огляду місця події, особистого обшуку, відтворення обстановки та обставин події, медичного огляду, очних ставок, пред`явлення фотознімків для впізнання) тощо.
Як убачається з касаційних скарг засудженого та його захисника, останні не заперечують встановленні судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, проте не погоджуються з правовою кваліфікацією дій засудженого, посилаючись на відсутність у нього умислу на умисне вбивство потерпілих.
Вважають, що дії засудженого слід кваліфікувати за відповідними частинами ст. 121 КК, при цьому, не заперечують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні розбійних нападів на потерпілих та не оспорюють судові рішення в частині доведеності його винуватості та кваліфікації дій за частинами 2, 4 ст. 187 КК.
Разом із цим, доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на думку Суду, є безпідставними з огляду на нижченаведене.
Так, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, будучи допитаним в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_1 пояснив, що в день події після вживання алкогольних напоїв, він вирішив зайти до домоволодіння ОСОБА_3, щоб здійснити крадіжку. Коли він переліз через паркан, побачив ОСОБА_2, котра почала кричати. Злякавшись, що її крик буде почутий сторонніми особами, він завдав їй декілька ударів руками в обличчя, а коли вона впала, бив ногами в область голови та тулуба, поки жінка не замовкла. Побачивши, що вона втратила свідомість, затягнув останню в дім, зачинивши за собою двері на засов, щоб у потерпілої не було змоги покликати допомогу та втекти. Далі, на кухні взяв ніж та коли обшукував одну кімнату, із іншої вийшла ОСОБА_3, він впізнав її та завдав два удари рукою, потерпіла впала, а коли почала вставати, завдав удару у грудну клітину, від чого ОСОБА_3 знепритомніла, але дихала та хрипіла. Потерпілій він завдав приблизно 3-4 удари, потім вона впала і втратила свідомість. Коли з кімнати вийшла ще одна жінка, він завдав їй удару кулаком в обличчя, приставив до горла ніж та сказав не дивитися йому в обличчя, щоб в подальшому вона його не впізнала. Крім того, засуджений наказав потерпілій шукати в будинку гроші та прикраси. З метою недопущення можливості ОСОБА_4 зателефонувати, ОСОБА_1 забрав у неї мобільний телефон. Як завдав їй удару ножем не пам`ятає, але не виключає такого під час сутички, що відбувалась між ними, коли потерпіла підійшла до нього на близьку відстань. Вважаючи, що достатньо налякав потерпілу, яка виконувала його вимоги й шукала цінності, він перестав слідкувати за нею і шукав коштовні речі та гроші, а коли почув як стукнули вхідні двері, зрозумів, що жінка втекла і злякався, що буде викритий, проте наздогнати її не намагався та покинув будинок. Вранці на місці подій розповів працівникам міліції, а також вказав місце куди він викинув ніж, де останній і був знайдений.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, маючи корисливий намір на незаконне заволодіння майном ОСОБА_3, проник через огорожу на територію її домоволодіння, де побачив ОСОБА_2, яка не є господаркою будинку. В цей час у засудженого виник умисел на вбивство потерпілої, з метою полегшення вчинення запланованих в подальшому злочинів, та він завдав потерпілій ОСОБА_2, два удари кулаком в область голови, від яких вона впала на бетонну поверхню, а ОСОБА_1 продовжуючи злочинні дії, завдав їй ще приблизно шість ударів п`ятою ноги, взутої в кросівок, по голові.
Крім того, після спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, ОСОБА_1 не відмовився від реалізації своїх намірів, направлених на незаконне заволодіння чужим майном, затяг ОСОБА_2 в несвідомому стані в середину будинку і залишив лежати на підлозі в коридорі, при цьому зачинив двері на засов з середини.
Відповідно висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_2 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, а саме: важка черепно-мозкова травма, у вигляді множинних саден і синців на обличчі, переломи стінок максилярного синуса, зовнішньої стінки лівої орбіти й дуги лівої скуловой кістки, забиття головного мозку важкого ступеня з тотальним контузіонним ураженням мозолистого тіла й крововиливами під тверду й м`які мозкові оболонки; синців на шиї; закритої травми тулуба у вигляді множинних синців на тулубі і лінійних непроникаючих переломів 4 лівого ребра по передній пахвовій лінії, 3 правого ребра по лопатковій лінії, 6-8 правих ребер по середній пахвовій лінії та 9 ребра по задній пахвовій лінії; множинних синців на верхніх і нижніх кінцівках.
Причиною смерті ОСОБА_2 став набряк головного мозку, обумовлений черепно-мозковою травмою. Вказані ушкодження утворилися від багатократної дії тупого твердого предмету, а ушкоджень характерних для боротьби чи самооборони у потерпілої не встановлено.
Враховуючи наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді настання смерті потерпілої ОСОБА_2 і бажав настання таких наслідків, оскільки про це свідчить умисний характер його дій щодо потерпілої, послідовність, інтенсивність та спосіб їх вчинення (завдання ударів особі похилого віку, спочатку кулаком в область голови, а коли вона впала - п`ятою ноги, взутої у кросівок, по голові. Після спричинення ушкоджень потерпілій, затягнув її в приміщення будинку та залишив лежати на підлозі в коридорі, зачинивши при цьому двері зсередини).
Таким чином, суд першої інстанції ретельно перевірив версію захисту про те, що ОСОБА_1 не мав умислу на вбивство ОСОБА_2 . Проте, суд правильно визнав її безпідставною, оскільки така версія суперечить установленим фактичним обставинам, спростовується доказами по справі, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що засуджений діяв із прямим умислом на вбивство потерпілої, з огляду на кількість, характер та локалізацію завданих потерпілій тілесних ушкоджень.
Судом встановлено, що в подальшому, ОСОБА_1 зайшов у вітальню будинку, де зі столу взяв кухонний ніж та почав вишукувати майно. Побачивши ОСОБА_3, котра вийшла на шум, засуджений завдав останній кулаком правої руки два удари по голові й кілька ударів коліном і п`ятою правої ноги в область грудної клітки та голови, після чого потерпіла впала на підлогу в несвідомому стані.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи потерпілій ОСОБА_3 було завдано не менше п`ятнадцяти ударів, які були нанесені один за одним в невеликий проміжок часу, в результаті чого було заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. Причиною смерті потерпілої стала тупа черепно-мозкова травма голови у вигляді крововиливу у мозок, яка потягла за собою порушення мозкового кровообігу.
Зокрема у потерпілої ОСОБА_3 виявлено: субдуральний крововилив в обох півкулях мозку, субарахноідальний крововилив в лівій півкулі і мізжочку, перелом кісток носа, множинні крововиливи та садна на голові, крововиливи з внутрішньої поверхні м`яких покривів голови, забита рана на верхній губі, синці в області проекції лівої ключиці, перелом грудини із забиттям легені, синець на правому стегні, саден на лівій руці, які утворилися від ударних та ковзаючих дій тупим твердим предметом, всі ушкодження носять характер прижиттєвих та утворилися незадовго до настання смерті.
По ступеню важкості черепно-мозкова травма може бути оцінена у сукупності як важке тілесне ушкодження по критерію небезпеки для життя; перелом грудини по критерію тривалості розладу здоров`я - середньої важкості тілесне ушкодження, яке спричинило тривалий розлад здоров`я; крововиливи та садна кінцівок - як легкі тілесні ушкодження. Потерпіла після спричинення їй тілесних ушкоджень і до настання смерті здійснювати які-небудь цілеспрямовані дії (рухатися, бороти, кричати тощо) не могла, оскільки була непритомна.
Враховуючи інтенсивність нападу ОСОБА_1 на потерпілих, характер, локалізацію та кількість тілесних ушкоджень, суд дійшов висновку, що засуджений діяв з прямим умислом, оскільки вчиняв насильство щодо жінок похилого віку (завдавав ударів у життєво-важливі органи) та розумів, що його дії носять небезпечний характер, й бажав настання смерті останніх.
При цьому, ОСОБА_1 припиняв завдавати ударів лише після того, як потерпілі від отриманих тяжких травм втрачали свідомість і не вчиняли жодних активних дій. Разом із цим, усвідомлюючи, що потерпілі за своїм віком та станом здоров`я не зможуть надати спротив, та що для пригнічення їх волі достатньо застосування мінімального насильства або погрози, ОСОБА_1 завдавав кожній з потерпілих численні удари по голові, в тому числі й обутими ногами.
Відтак, ОСОБА_1 не міг не розуміти, що в результаті його дій (тривале та жорстоке побиття осіб похилого віку) можливе настання суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті потерпілих, проте він продовжував завдавати удари, доки останні не втрачали свідомість.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення побиття потерпілих після втрати ними свідомості може свідчити лише про те, що ОСОБА_1 вважав їх мертвими, або про втрату зацікавленості в подальшому побитті та його байдужість до наслідків.
З урахуванням викладеного, Суд вважає, що дії ОСОБА_1 за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, як умисне вбивство, вчинене з метою полегшення вчинення іншого злочину (за епізодом вбивства ОСОБА_2 ) та за пунктами 6, 13 ч. 2 ст.115 КК, як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів та особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (за епізодом вбивства ОСОБА_3 ), місцевим судом кваліфіковано правильно. Підстави для перекваліфікації його дій на ч. 2 ст. 121 КК - відсутні, а тому твердження сторони захисту в цій частині є неспроможними.
Крім того, доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_4, були предметом розгляду суду першої інстанції, який визнав їх необґрунтованими виходячи, з нижченаведеного.
Згідно з ч. 1 ст. 15 КК, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
При розмежуванні замаху на вбивство та умисного тяжкого тілесного ушкодження суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Так, допитана в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_4, детально розповіла про обставини події та зазначила, що коли вона прокинулась від стуку, покликала господарку будинку ОСОБА_3, проте остання не відповіла. Думаючи, що вона впала і їй потрібна допомога, потерпіла вийшла в іншу кімнату, де побачила ОСОБА_3 на підлозі, яка не рухалась, а також незнайомого чоловіка із ножем у руці. Чоловік відразу почав наносити їй тілесні ушкодження, завдавши удару кулаком руки в область щелепи, внаслідок чого вона вдарилася передньою частиною голови об лутку дверей, спробував нанести їй удару ножем в область живота, однак вона вчинила йому активний опір, схопивши ніж своєю рукою, чим запобігла нанесення удару.
ОСОБА_1 приставив ніж до її горла та, погрожуючи його застосуванням, (позбавленням її життя), вимагав не дивитися на його обличчя та допомогти знайти і передати йому коштовності й гроші, що вона і почала робити. Засуджений супроводжував її по будинку, тримаючи в руках ніж та погрожуючи його застосуванням у випадку невиконання його вимог. Потерпілій вдалося відібрати ніж, але вона його віддала, оскільки засуджений почав погрожувати і вимагати повернути ніж, ОСОБА_4 зрозуміла, що й без ножа він зможе вбити її. Намагаючись заспокоїти ОСОБА_1, вона підійшла до нього впритул і, можливо, в цей момент він завдав їй удар ножем у живіт, після чого залишив на деякий час без уваги. Скориставшись тим, що ОСОБА_1 відволікся, потерпіла втекла із будинку, перестрибнула через ОСОБА_3, та потрапивши до кухні, побачила на підлозі непритомну ОСОБА_2 . Вона відкрила двері будинку, вибігла на двір, потім відкрила хвіртку та побігла по вулиці, при цьому ОСОБА_1 переслідував її. Коли потерпіла добігла до сусіда ОСОБА_6, то обернувшись вона побачила в десяти кроках від себе засудженого, вона почала стукати у хвіртку. Коли сусід відгукнувся, то ОСОБА_1 вже не було. Потерпіла продовжила бігти, направляючись до будинку своєї подруги, не дочекавшись, коли вийде ОСОБА_6 . ОСОБА_4 добігла до будинку подруги, вже там побачила у себе на животі ножове поранення. Потерпіла виключає можливість нанесення собі поранення ножем у живіт самостійно. Показання потерпілої про її звернення за допомогою до сусідів фактично узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_6, котрий підтвердив, що приблизно о 22:00 почув стук у ворота, а коли вийшов нікого не бачив, проте справа хтось промелькнув.
При цьому, сам засуджений ОСОБА_1 зазначив, що як завдав удару ножем потерпілій не пам`ятає, але не виключає того під час сутички, що відбулась між ними.
Обґрунтовуючи своє рішення щодо наявності у засудженого наміру на вбивство потерпілої ОСОБА_4 суд надав оцінку зокрема подіям, що передували злочину, а саме: вчинення ОСОБА_1 двох умисних вбивств осіб у будинку, в якому перебувала ОСОБА_4, застосування ножа, як знаряддя злочину, характер та локалізацію завданих тілесних ушкоджень (у життєво важливі органи), тривалість в часі застосування до потерпілої погроз і спричинення тілесних ушкоджень з використанням ножа незважаючи на її активний опір, завдавння в присутності потерпілої ударів ногою ОСОБА_3, яка тимчасово подала ознаки життя, конкретні обставини і причини відвернення його уваги від потерпілої під час пошуку ним самостійно майна, а також наступні дії обвинуваченого, який, почувши, що потерпіла ОСОБА_4 покинула будинок, намагався її наздогнати переслідуючи з ножем, який пізніше викинув.
При цьому, ОСОБА_1 не залишив ніж в будинку після втечі ОСОБА_4, а продовжив з ним переслідування потерпілої, котра неочікувано і раптово, скориставшись тим, що він відволікся, відчинивши двері будинку, що були закриті з середини на засув, вибігла з будинку та далі на вулицю, тікаючи від ОСОБА_1 .
Суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 покидаючи будинок після втечі ОСОБА_4, прослідував в напрямку за нею через весь двір і хвіртку домоволодіння з ножем, при цьому за наявності бажання просто втекти, як він про це зазначав, у засудженого не було жодних перешкод залишити територію домоволодіння в спосіб і шлях, яким він до нього і потрапив - через забори сусіднього домоволодіння.
Врахувавши зазначені обставини у сукупності, суд дійшов висновку про спрямованість намірів ОСОБА_1 саме на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_4 з метою приховати раніше вчинені ним інші злочини - умисні вбивства двох осіб. Відтак, ОСОБА_1 почувши, що потерпіла покинула будинок, намагався наздогнати її переслідуючи з ножем, а коли почув, що остання почала звати на допомогу, не довів свій умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_4 смерті, до кінця та з місця події зник. Також, під час огляду місця події засуджений показав місце куди саме він викинув ніж.
При цьому, суд критично оцінив показання засудженого про те, що він не намагався переслідувати потерпілу, зазначивши, що вони спростовуються показаннями останньої, з яких убачається, що після втечі з будинку та перебуваючи вже за межами домоволодіння ОСОБА_3, вона бачила в безпосередній близькості позаду себе ОСОБА_1, котрий переслідував її з ножем.
Судом також перевірялись доводи засудженого про тиск на потерпілу ОСОБА_4 з боку працівників прокуратури, які підтверджені не були, при цьому сама потерпіла пояснила, що жодного тиску чи впливу до неї не застосовувалось, вона давала послідовні та правдиві показання про фактичні обставини події, а заяви з цього приводу ОСОБА_1 є тільки його домислом та бажанням полегшити своє становище.
Повно та об`єктивно дослідивши матеріали кримінального провадження, суд правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 і пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_4, вчинений з метою приховати інший злочин, особою, яка раніше вчиняла умисне вбивство, а тому підстави для перекваліфікації його дій на ч. 1 ст. 121 КК - відсутні.
Всупереч тверджень сторони захисту, оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення обвинувального вироку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам, в тому числі і тим, на які засуджений та його захисник посилаються при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Зокрема судом перевірялись доводи щодо відсутності у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілих, та як наслідок, неправильної кваліфікації його дій, які апеляційний суд визнав безпідставними.
Обґрунтовуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що місцевим судом ретельно досліджено та проаналізовано послідовність і інтенсивність дій засудженого відносно потерпілих, локалізацію та кількість спричинених їм тілесних ушкоджень, подальшу поведінку засудженого, котрий не вчинив жодних дій з метою відвернення тяжких наслідків, що свідчить про те, що ОСОБА_1 свідомо допускав настання смерті потеплілих та вказує, що його умислом охоплювалось позбавлення життя потерпілих.
При цьому, апеляційний суд погодився з висновками, викладеними у вироку про те, що факт завдання двох ударів руками та численних ударів ногами обутими у взуття по голові ОСОБА_2 та не менше п`ятнадцяти ударів по голові та у грудну клітку ОСОБА_3, враховуючи похилий вік потерпілих, свідчить про те, що ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у виді смерті жінок, що підтверджує наявність у засудженого умислу на вчинення умисного вбивства.
Разом із цим, ОСОБА_1 усвідомлюючи, що потерпілі є особами похилого віку та для пригнічення їх волі достатнім було б застосування мінімального насильства, завдавав їм численні удари у життєво важливі органи, доки останні не втрачали свідомість, після чого вважав настання їх смерті неминучим, та втрачав зацікавленість в подальшому побитті жінок, тобто виявляв байдужість до наслідків, що настануть. Відтак, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень сторони захисту щодо відсутності у засудженого умислу на вбивство, з огляду на те, що останній діяв без додаткових знарядь та завдавав ударів лише ногами і руками.
Також, суд зазначив, що посилання сторони захисту на те, що потерпілі померли лише за спливом певного проміжку часу, не може свідчити на відсутність у ОСОБА_1 умислу на їх вбивство, оскільки ураховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, тривалість часу, що минув з моменту завдання тілесних ушкоджень до настання смерті потерпілих для кваліфікації значення не має.
До того ж, з показань потерпілої ОСОБА_10 вбачається, що ОСОБА_2 після завдання їй тілесних ушкоджень, ще приходила до тями, проте ОСОБА_1 своїх насильницьких дій не припинив, хоча мав таку можливість та продовжив її побиття, що додатково підтверджує наявність у останнього умислу на вбивство. При цьому, враховуючи безпорадний стан потерпілої ОСОБА_2, засуджений не обрав іншого способу для пригнічення її волі, окрім завдання повторних тілесних ушкоджень.
Предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції були доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умисну на умисне вбивство ОСОБА_4, який визнав їх необґрунтованими, зазначивши, що вони спростовуються показаннями самої потерпілої, свідка ОСОБА_6 та іншими доказами наявними у матеріалах кримінального провадження.
Зокрема, суд зазначив, що про наявність у ОСОБА_1 умислу на убивство потерпілої свідчить застосування ним ножа, як знаряддя злочину, характер та локалізація завданих тілесних ушкоджень потерпілій (ножем у життєво важливі органи), тривалість в часі застосування погроз до потерпілої і завдання тілесних ушкоджень з використанням ножа незважаючи на її активний опір, продовження у її присутності нанесення ударів ногою ОСОБА_3, котра тимчасово подала ознаки життя, конкретні обставини і причини відвернення його уваги від потерпілої (під час пошуку ним самостійно матеріальних цінностей), а також наступні дії засудженого, котрий почувши, що ОСОБА_4 покинула будинок, намагався наздогнати її при цьому переслідуючи з ножем, який потім викинув.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що про наявність умислу у ОСОБА_1 на позбавлення життя ОСОБА_4 також свідчить те, що засуджений покидаючи будинок після втечі потерпілої, прослідував в напрямку за нею через весь двір і хвіртку домоволодіння із ножем, а згідно з показаннями ОСОБА_4 засуджений вже за межами домоволодіння ОСОБА_3 продовжував переслідувати її з ножем. Відтак, суд зазначив, що доводи сторони захисту про те, що засуджений таким чином лише намагався покинути місце вчинення кримінального правопорушення, є надуманими. А посилання захисту на те, що ОСОБА_4 не змогла зазначити в який саме момент ОСОБА_1 завдав їй удару ножем, не спростовують факт його умисного спричинення та наявності у засудженого прямого умислу на позбавлення життя останньої.
Судом апеляційної інстанції також було перевірено доводи засудженого про застосування до нього фізичного та психологічного насильства з боку працівників правоохоронних органів, який визнав їх необґрунтованими. При цьому, суд зазначив, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 під час досудового слідства та під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції про такі обставини не заявляв, заяв та скарг з цього приводу не подавав, хоча мав таку можливість. Не повідомляв про це засуджений і своєму захиснику.
Крім того, відповідно до звукозапису судового засідання від 28 листопада 2019 року ОСОБА_1 підтвердив, що показання під час відтворення обстановки та обставин події (коли засуджений в присутності понятих вказав час, місце та спосіб вчинення злочинів щодо потерпілих) він надавав самостійно та добровільно, без стороннього тиску, а також не повідомляв суду першої інстанції про застосування до нього жодного впливу зі сторони органів досудового розслідування.
Також, суд зазначив про безпідставність доводів сторони захисту про те, що після скасування ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 травня 2016 року вироку Чугуївського міського суду Харківської області від 3 листопада 2014 року, суд першої інстанції погіршив становище засудженого, оскільки змінив правову кваліфікацію (з ч. 1 ст. 121 КК) та призначив більш тяжке покарання. В обґрунтування свого рішення суд вказав, що згідно з мотивувальної частини вищивказаної ухвали вбачається, що цей суд зробив висновок про правильність кваліфікації дій засудженого за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (за епізодом щодо ОСОБА_2 ), за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК (за епізодом щодо ОСОБА_3 ) та лише зазначив про неправильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК (за епізодом щодо ОСОБА_4 ). Відтак, вважати цей висновок неправильним, як про це зазначала сторона захисту, підстав у суду не було, тому порушення закону, про які зазначає сторона захисту, відсутні.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах засудженого та його захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 28 листопада 2019 року під час судового розгляду у місцевому суді було безпосередньо досліджено відеозапис відтворення обстановки та обставин події проведеної за участю засудженого і речові докази (одяг засудженого, потерпілих, мобільний телефон, ніж тощо), відтак не заслуговують на увагу доводи сторони захисту, що зазначені докази є недопустимими, оскільки вони не досліджувались. Оцінку вказаним доказом суд надав у своєму рішенні.
Твердження сторони захисту про те, що судом апеляційної інстанції фактично проігноровано клопотання про повторне дослідження доказів, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що цей суд розглянув клопотання та відмовив у його задоволенні.
Як вбачається з ухвали суду, сторона захисту у своєму клопотанні та під час апеляційного перегляду кримінального провадження, не навела жодної з підстав, як того вимагає ст. 404 КПК, що докази досліджені судом першої інстанції не повно або з порушеннями, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
Таким чином, апеляційний суд ретельно дослідив усі наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, показання потерпілих, свідків та засудженого, допитаних у суді першої інстанції, і показання яких детально відтворені у вироку місцевого суду. При цьому апеляційний суд не надавав їм іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки. Отже, вимог ч. 3 ст. 404 КПК апеляційним судом не порушено.
Доводи сторони захисту про те, що рішення апеляційного суду ухвалено незаконним складом суду, у зв`язку з чим воно підлягає обов`язковому скасуванню, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що до початку апеляційного розгляду захисник Кубай Ю. М. заявив відвід судді Курило О. М., посилаючись на те, що він приймав участь у розгляді цієї справи, а саме переглядав ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 червня 2019 року про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд апеляційної інстанції ухвалою від 6 жовтня 2020 року залишив без задоволення заявлений захисником відвід, пославшись на те, що ухвалу суду про продовження запобіжного заходу було постановлено під час судового розгляду, до ухвалення судового рішення по суті, що не виключає участі судді Курило О. М. під час розгляду цього кримінального провадження. З таким висновком погоджується й колегія суддів.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, 3 лютого 2016 року, у підготовчій стадії судового засідання суддею Шебельниковим С. К. було подано заяву про самовідвід, у зв`язку з тим, що станом на час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 до складу колегії суддів апеляційного суду входила суддя Віноградова О. П., в провадженні якої перебувала справа про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_11 .
Враховуючи наведене, з метою унеможливлення будь-яких сумнівів у неупередженості суду, заяву про самовідвід було задоволено та визначено новий склад суду відповідно до вимог закону. Ухвалою апеляційного суду від 11 травня 2016 року було скасовано вирок місцевого суду від 3 листопада 2014 року щодо ОСОБА_1 і призначено новий розгляд у суді першої інстанції. В подальшому, під час нового апеляційного розгляду суддя Шебельников С. К. брав участь у розгляді цього кримінального провадження, оскільки були відсутні жодні обставини, що виключають його участь у розгляді, передбачені статтями 75, 76 КПК. Крім того, про зазначені обставини суддя Шебельников С. К. повідомляв під час апеляційного розгляду кримінального провадження, проте стороною захисту відвід останньому заявлено не було.
З огляду на викладене, доводи сторони захисту про те, що судді Курило О. М. та Шебельникова С. К. під час апеляційного розгляду мали заявити самовідвід, є безпідставними, як і твердження про те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено незаконним складом.
Твердження сторони захисту про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі через суворість є безпідставним.
Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так іншими особами.
Згідно ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкцією ч. 2 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк під десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Згідно зі ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що при визначенні ОСОБА_1 виду та розміру покарання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК врахував характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжкими та особливо тяжкими, дані про особу винного, котрий раніше неодноразово судимий, вчинив злочини під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і в незначний проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює, не одружений, за місцем проживання характеризується незадовільно, а також урахував суд й позицію засудженого до вчиненого.
Суд звернув увагу на те, що відповідно до висновку експертизи у період часу, до якого належать інкриміновані кримінальні правопорушення, ОСОБА_1 знаходився поза будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, але перебував у стані гострої неускладненої змішаної алкогольної та наркотичної інтоксикації, при цьому міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Обставинами, що обтяжують покарання суд визнав рецидив злочинів, вчинення злочину щодо особи похилого віку, та вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Обставин, що пом`якшують покарання судом не встановлено.
Крім того, суд зважив й на особливості та обставини вчинених ОСОБА_12 кримінальних правопорушень, а саме вчинення умисного вбивства двох осіб шляхом нанесення численних ударів руками і ногами в життєво важливі органи, та закінчений замах на вбивство третьої особи, що свідчить про те, що засуджений становить особливу небезпеку для суспільства. При цьому ОСОБА_1 усвідомлював, що потерпілі є жінками фізично слабшими і особами похилого віку та в наслідок безпорадності не могли чинити опору фізично здоровому чоловіку. Крім того, характер, тяжкість, кількість та локалізація завданих тілесних ушкоджень потерпілим свідчить про їх тривале та жорстоке побиття, в ході якого ОСОБА_1 не міг не розуміти можливість настання суспільно-небезпечних наслідків таких дій у виді смерті останніх.
Таким чином, врахувавши дані про особу засудженого у поєднанні із тяжкістю вчинених умисних вбивств двох осіб та замаху на вбивство третьої особи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 становить підвищену небезпеку для суспільства і обрав йому покарання у виді довічного позбавлення волі, зазначивши, що таке покарання буде відповідати принципу справедливості.
Апеляційний суд, в свою чергу, погодився з рішенням суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі та не знайшов підстав для його пом`якшення. При цьому, суд зазначив про відсутність в матеріалах кримінального провадження даних, які б вказували на наявність у засудженого щирого каяття, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення.
Колегія суддів погоджується з рішенням судів та не вбачає підстав вважати призначене покарання ОСОБА_1 явно несправедливим через суворість.
Разом із цим, колегія суддів визнає обґрунтованими твердження касаційної скарги засудженого щодо безпідставного незарахування апеляційним судом у строк покарання строку його попереднього ув`язнення, виходячи з нижченаведеного.
За вимогами Закону №838-VІІІ ч. 5 ст. 72 КК викладено в редакції, яка зобов`язує суди зараховувати попереднє ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Водночас у чинній редакції ст. 72 КК не визначено до якого типу позбавлення волі слід застосовувати положення частини 5 названої статті - до строкового позбавлення та/або довічного.
Статтею 24 Конституції України громадянам гарантована рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом.
Встановлення різних правил щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі є дискримінаційним заходом у розумінні Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .
Таким чином, застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, Закону № 838-VІІІ не може бути обмежено, оскільки передбачені ч. 5 ст. 72 КК правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув`язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення з клопотанням про помилування.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирокомОрджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2019 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 30 березня 2011 року (день фактичного затримання) по день ухвалення вироку - 26 грудня 2019 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Зі змісту ухвали апеляційного суду убачається, що засуджений порушував питання про зарахування у строк покарання всього строку його попереднього ув`язнення, проте ці доводи залишились поза увагою суду. За таких обставин, касаційну скаргу засудженого слід задовольнити частково, а ухвалу апеляційного суду - змінити. Інших підстав для зміни чи скасування судових рішень, а також для задоволення касаційної скарги захисника, колегія судді не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд