Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 336/4354/16-к
провадження № 51-1855 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Круценко Т.В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Насонової М.С.,
потерпілого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Насонової М.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 березня 2021 року у кримінальному провадженні № 12016080080000898 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 березня 2016 року у проміжок часу з 14:30 по 15:00, перебуваючи біля будівлі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя, що на вул. Брюллова, 4, під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_2, діючи умисно, завдав йому одного удару ножем у грудну клітку, чим спричинив останньому тяжке тілесне ушкодження.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу захисника Насонової М.С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2020 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Насонова М.С. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає про неповноту та однобічність судового розгляду, оскільки місцевий суд безпідставно став на бік сторони обвинувачення. Вважає, що прокурор у судовому засіданні не надав доказів того, що ОСОБА_1 діяв з умислом на заподіяння шкоди потерпілому, а судом не було враховано, що потерпілий сам наздоганяв ОСОБА_1 з метою здійснити його громадський арешт. Крім того, вказує, що судами не враховано показань ОСОБА_1, який повідомляв, що захищався від агресивної поведінки потерпілого. Також акцентує увагу, що суди надали неправильну оцінку показанням свідка ОСОБА_3, вважаючи, що він свідчить на користь свого знайомого, оскільки він під час допиту був попереджений про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань і кримінальних проваджень із цього приводу щодо нього порушено не було.
У письмових запереченнях представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Ящук О.В. просить відмовити в задоволенні касаційної скарги захисника Насонової М.С., а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - залишити без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Насонова М.С. підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Потерпілий ОСОБА_2 та прокурор Круценко Т.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника, просили судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду.
Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник у касаційній скарзі зазначає про неповноту та однобічність судового розгляду, оскільки місцевий суд безпідставно став на бік сторони обвинувачення.
Вважає, що прокурор у судовому засіданні не надав доказів того, що ОСОБА_1 діяв з умислом на заподіяння шкоди потерпілому, а судом не було враховано, що потерпілий сам наздоганяв ОСОБА_1 з метою здійснити його громадський арешт.
Крім того, вказує, що судами не враховано показань ОСОБА_1, який повідомляв, що захищався від агресивної поведінки потерпілого. Також акцентує увагу, що суди надали неправильну оцінку показанням свідка ОСОБА_3, вважаючи, що він свідчить на користь свого знайомого, оскільки він під час допиту був попереджений про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань, і кримінальних проваджень із цього приводу щодо нього порушено не було.
Тобто, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, захисник вказує про неповноту та однобічність судового розгляду, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, а також доказам у кримінальному провадженні, таким як показання засудженого та свідка, просить дати іншу оцінку, ніж та, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.
Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_4 .
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину дані, що містяться у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05 березня 2016 року, протоколі огляду місця події від 04 березня 2016 року, протоколі слідчого експерименту від 26 квітня 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_2 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у виписному епікризі № 3865 від 22 березня 2016 року, висновках судово-медичних експертиз № 1091 від 01 квітня 2016 року та №199 від 20 травня 2016 року, висновку судової імунологічної експертизи № 896 від 28 квітня 2016 року, висновку експерта № 1605Д від 16 травня 2016 року.
Місцевий суд у вироку констатував, що зазначені докази та наявні в них фактичні дані є послідовними, не містять протиріч та не викликають сумнівів у їх достовірності.
При цьому місцевий суд дійшов висновку, що версія обвинуваченого ОСОБА_1 щодо події спричинення потерпілому тілесного ушкодження спростовується сукупністю здобутих доказів у кримінальному провадженні, а сам механізм завдання удару (заподіяння поранення через одягнену футболку, светр, куртку виставленим вперед знаряддям для виконання манікюру) є невірогідним. Таким чином, місцевий суд розцінив такі пояснення ОСОБА_1 як його позицію захисту.
До того ж місцевий суд критично поставився до показань свідка ОСОБА_3, який є другом ОСОБА_1, а тому оцінив його показання як вияв бажання допомогти обвинуваченому уникнути відповідальності за вчинені дії.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги захисника, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням потерпілого та свідків, а також сукупності інших доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зокрема, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що місцевий суд правильно взяв до уваги сукупність досліджених у кримінальному провадженні доказів, а тому розцінив невизнання ОСОБА_1 своєї винуватості як спосіб уникнути відповідальності за власні дії.
При цьому апеляційний суд зазначив, що позиція ОСОБА_1 щодо фактичних обставин протягом розгляду справи не була послідовною, до того ж розбіжності з показаннями обвинуваченого мали й показання свідка ОСОБА_3, а тому місцевий суд цілком очевидно критично поставився до показань останніх, оскільки їх твердження спростовувались наявними у справі доказами.
Під час перевірки вироку місцевого суду апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
З урахуванням встановлених фактичних обставин місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння. З такою кваліфікацією погодився й суд апеляційної інстанції.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.
Ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд