Постанова
іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 553/3731/16-к
провадження № 51-5681км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Трутенко А. Ю.
прокурора Шевченко О. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Грибовода В. В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 7 травня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170030001413, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Полтава, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 1 лютого 2018 року за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 1 лютого 2018 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 22 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, за таких обставин.
Так, 25 липня 2016 року приблизно о 14:00 ОСОБА_1 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, проходячи повз зруйнованої будівлі магазину (вул. Сакко в м. Полтава), на підставі раптово виниклого спільного умислу на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_2, з яким вони познайомились того ж дня, вчинили наступні дії. Особа, матеріали щодо якої були виділені в окреме провадження, зайшла разом з потерпілим ОСОБА_2 до зруйнованої будівлі вказаного магазину, а слідом за ними забіг ОСОБА_1 та останній діючи умисно, з корисних мотивів, за попередньою змовою групою осіб, завдав сильного удару кулаком у живіт потерпілому, а особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, завдала ОСОБА_3 сильного удару ліктем правої руки, від чого потерпілий впав, а ця особа продовжила завдавати ударів ногами по голові потерпілого, поки той не знепритомнів. В результаті протиправний дій нападників, ОСОБА_3 отримав легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Після чого ОСОБА_1 зірвав із шиї потерпілого золотий ланцюжок вартістю 3915, 77 грн із золотим хрестиком вартістю 1119, 65 грн, та заволодів гаманцем з грошима у сумі 100 грн, а особа, матеріали щодо якої були виділені в окреме провадження, зняла з потерпілого золоту обручку та забрала мобільний телефон вартістю 253, 80 грн. Після цього вони з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись майном потерпілого на свій розсуд.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника, а вирок суду - без зміни. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 20 червня 2017 року по 10 вересня 2020 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку засудженого, в основу вироку покладено недопустимі докази, а його дії судом кваліфіковано неправильно, що залишилось поза увагою апеляційного суду. Кримінальне провадження розглядав суддя, котрий ухвалив вирок щодо його співучасника, що викликає сумніви у упередженості цього судді. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та неправильно зарахував у строк покарання строк його попереднього ув`язнення.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доводиться показаннями потерпілого ОСОБА_2, котрий пояснив, що в день події він познайомився з ОСОБА_1 та іншою особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Коли він зайшов до зруйнованої будівлі, за ним зайшла ця особа та безпосередньо ОСОБА_1 і вони вдвох почали завдавати йому ударів, спочатку у живіт, а потім по голові. Через деякий час потерпілий знепритомнів від ударів, а коли прийшов до тями хлопців вже не було та зникло майно. Зазначив, що саме ОСОБА_1 разом з іншою особою завдавали йому ударів.
Вказанні показання потерпілий ОСОБА_2 підтвердив під час проведення слідчого експерименту та детально розповів як засуджені завдавали ударів та заволоділи його майном, а згідно протоколу пред`явлення особи для впізнання, потерпілий впізнав ОСОБА_1, як одну з цих осіб.
Разом із цим, сам ОСОБА_1 не заперечував факт перебування в зруйнованій будівлі магазину в момент події, але зазначив, що нікого не бив та нічого не забирав, а коли побачив, що особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, розмахує руками в бік потерпілого, став їх розбороняти. Також, зазначив, що коли вони пішли, бачив у цієї особи якесь золото.
Факт нападу на потерпілого підтвердив допитаний в суді свідок ОСОБА_4 та пояснив, що засуджені повідомляли йому про намір пограбувати ОСОБА_2 . Зазначив, що, зайшовши до зруйнованої будівлі, ОСОБА_1 з іншою особою завдали потерпілому тілесних ушкоджень, від яких той знепритомнів, а засуджені забрали у нього телефон, гаманець та золоті прикраси. Надані показання свідок ОСОБА_4 також підтвердив під час проведення слідчого експерименту.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 підтвердив, що саме ОСОБА_1 разом з іншою особою звертались до нього за допомогою здати у ломбард золоту обручку, яка належала потерпілому ОСОБА_2 .
Суд, оцінивши показання потерпілого, свідків та засудженого у сукупності із іншими доказами, зокрема з копіями протоколів огляду місця події, проведення слідчих експериментів, пред`явлення осіб та речей для впізнання, висновків експертиз тощо, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. Кваліфікація дій засудженого є правильною.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Відтак, твердження засудженого про те, що вирок ґрунтується на припущеннях, а в його основу покладено неналежні та недопустимі докази, є безпідставними.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим, на які засуджений посилається при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Зокрема, суд зазначив, що в основу вироку покладено послідовні показання потерпілого, свідків та зібрані докази, які належним чином досліджені судом за участю сторін кримінального провадження, та які повністю доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Також, апеляційним судом було перевірено доводи сторони захисту щодо упередженості судді місцевого суду, який визнав їх необґрунтованими та в своєму рішенні зазначив, що участь судді у розгляді кримінального провадження щодо особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, не є підставою для скасування рішення щодо ОСОБА_1, оскільки вирок щодо цієї особи не було подано суду, як доказ винуватості останнього, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 здійснювалось у загальному порядку з дослідженням усіх доказів у справі. З таким висновком апеляційного суду погоджується й колегія суддів.
З огляду на наведене, у касаційній скарзі засудженого відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки суду апеляційної інстанції й давали підстави вважати, що судовий розгляд кримінального провадження проведено упереджено.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряв доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі засудженого. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Доводи засудженого про те, що місцевий суд не взяв до уваги докази, що ним були сприйняті безпосередньо, а саме показання особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, є необґрунтованими, з огляду на нижченаведене.
Як убачається з вироку суду, вказану особу було допитано за клопотанням сторони захисту, проте суд оцінив показання свідка критично та не визнав їх достовірними в частині твердження про непричетність ОСОБА_1 до вчинення розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб, оскільки вони повністю спростовуються безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, показаннями потерпілогота свідків й не відповідають фактичним обставинам, встановленими судом.
Твердження засудженого про те, що судом апеляційної інстанції не було розглянуто клопотання сторони захисту про допит свідків та повторне дослідження доказів, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що цей суд розглянув клопотання та відмовив у його задоволенні.
Як вбачається із матеріалів провадження, сторона захисту, під час апеляційного перегляду справи, не навела жодної з підстав, як того вимагає ст. 404 КПК, що докази досліджені судом першої інстанції не повно або з порушеннями, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
Таким чином, апеляційний суд ретельно дослідив усі наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, показання потерпілого та свідків, допитаних у суді першої інстанції, і показання яких детально відтворені у вироку місцевого суду. При цьому апеляційний суд не надавав їм іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки. Отже, вимог ч. 3 ст. 404 КПК апеляційним судом не порушено.
Доводи засудженого про неправильне зарахування апеляційним судом у строк покарання строку його попереднього ув`язнення, є необґрунтованими, з огляду на нижченаведене.
З вироку місцевого суду убачається, що строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з моменту його затримання, тобто з 22 вересня 2016 року. На підставі ч. 5 ст. 72 КК судом зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 22 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 20 червня 2017 року по 10 вересня 2020 року (час набрання вироком законної сили) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Таким чином, судом апеляційної інстанції додатково зараховано засудженому у строк покарання строк його попереднього ув`язнення зазначений період, а не лише термін, визначений рішенням апеляційного суду, про що зазначає в касаційній скарзі засуджений.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного йому покарання через суворість є необґрунтованими, з огляду на нижченаведене.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
З вироку убачається, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_1 покарання урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винного, котрий задовільно характеризується за останнім місцем відбування покарання та негативно за місцем проживання, не займався суспільно-корисною працею, відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність, що його обтяжує - рецидив злочинів.
З урахуванням всіх цих обставин, а також того, що засуджений не усвідомив характер свого протиправного діяння, не зробив для себе відповідних висновків, не розкаявся у вчиненому, за наявності обтяжуючої покарання обставини, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 187 КК, у виді позбавлення волі з конфіскацією майна.
Таким чином, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначив ОСОБА_1 покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
З огляду на наведене, у касаційній скарзі засудженого відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би спростовували висновки суду і давали підстави визнати призначене останньому покарання явно несправедливим через суворість.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд