Постанова
іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 202/4851/19
провадження № 51-2347км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Шевченко О. О.,
у режимі відеоконференції:
захисника Кулакова О. В.,
засудженої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_1 - адвоката Кулакова О. В. на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040030001551, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Дніпра та жительки цього АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено до покарання у виді штрафу: за ч. 1 ст. 358 КК - в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн; ч. 4 ст. 358 КК - в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн; ч. 1 ст. 190 КК - в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.
Відповідно до ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 22 лютого 2016 року в денний час доби, перебуваючи у приміщенні Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (просп. Петра Калнишевського, 55, м. Дніпро), діючи умисно, з корисливих мотивів внесла неправдиві відомості в офіційний документ - декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, затверджену наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22 березня 2007 року № 204, а саме не вказала в розділі "IIІ" "Відомості про житлові приміщення, що перебувають у власності або володінні членів сім`ї" відомості щодо наявності в неї іншого нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (загальною площею 48,6 кв.м.), яка з 05 лютого 2013 року належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Надалі ОСОБА_1, реалізуючи умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою отримання виплат державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, подала вищевказану декларацію із внесеними неправдивими відомостями щодо відсутності в її власності квартири.
Внаслідок таких дій ОСОБА_1, рішенням Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, було призначено державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям.
З урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_1, шляхом надання завідомо недостовірних відомостей про відсутність у неї іншого нерухомого майна, ніж вказано в декларації, отримувала щомісячну державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям.
Таким чином, ОСОБА_1 у період з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2017 року заволоділа грошима, виплаченими Управлінням праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, як призначеною державною соціальною допомогою малозабезпеченим сім`ям на загальну суму 52 977,75 грн.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 квітня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженої ОСОБА_1 - адвокат Кулаков О. В., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що місцевий суд, з яким необґрунтовано погодився апеляційний суд, надав неправильну правову кваліфікацію діям ОСОБА_1, що призвело у свою чергу до постановлення незаконних рішень.
Захисник вказує, що судом не встановлено фактичних обставин кримінального провадження. За його твердженням, виклад фактичних обставин у вироку виключає злочинну діяльність його підзахисної, оскільки, як зазначено в рішенні місцевого суду, підставою призначення соціальної допомоги було рішення Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 26 лютого 2016 року, тоді як декларацію про доходи і майновий стан ОСОБА_1 подала до зазначеного органу після призначення державної допомоги, а саме 22 червня 2016 року.
Зазначає, що розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 26 лютого 2016 року, яке, на його думку, було підставою призначення ОСОБА_1 державної соціальної допомоги і на яке суд посилається у рішенні, відсутнє у матеріалах справи.
Вказує, що місцевий суд необґрунтовано визнав доказом винуватості його підзахисної скасоване Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська 15 січня 2020 року рішення цього суду від 17 січня 2019 року.
На переконання захисника, суд у рішенні, вказуючи, що контроль за правильністю призначення і виплати соціальної допомоги здійснює орган соціального захисту населення та Державна соціальна служба, констатував, що саме незаконні дії ОСОБА_1 спричинили безпідставне отримання нею соціальної допомоги, і це призвело, на думку Кулакова О. В., до неправильного тлумачення судом першої інстанції норм матеріального права та до неправомірного висновку щодо прав і обов`язків засудженої та потерпілого.
Водночас захисник у касаційній скарзі не погоджується з мотивами, з яких апеляційний суд залишив його апеляційну скаргу без задоволення.
Кулаков О. В. стверджує, що суди, кваліфікуючи дії його підзахисної за частинами 1, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК, не врахували висновків, які міститься у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 673/902/16-к та від 10 грудня 2020 року у справі № 283/1268/17.
Також сторона захисту зважає на те, що в обвинувальному акті не вказано, що порушила ОСОБА_1 під час подання до Управління праці та соціального захисту населення заяви і декларації про доходи та майновий стан. Вказівка на те, що засуджена отримала державну соціальну допомогу в період з 01 лютого 2016 року по 31 липня 2017 року, на яку не мала права через наявність у неї "другої квартири", не заслуговує на увагу, оскільки в обвинуваченні не зазначено, чому його підзахисна не має права на таку державну допомогу у разі наявності другої квартири та яку норму закону вона порушила під час звернення за державною допомогою.
Крім того, за твердженням захисника, на час постановлення стосовно ОСОБА_1 судових рішень, суди не звернули уваги на те, що Закон України від 02 червня 2020 року № 646-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальних гарантій для окремих категорій осіб", яким виключено ст. 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" (далі - Закон № 1768-ІІІ), скасовує відповідальність засудженої за недостовірні відомості чи приховування відомостей "про другу квартиру" у декларації про майновий стан, що, на його думку, могло вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу.
При цьому, як стверджує Кулаков О. В., порушення в ході складання декларації про доходи та майновий стан під час звернення за державною соціальною допомогою не є підставою для притягнення його підзахисної до кримінальної відповідальності та не є суспільно небезпечним діянням.
Зазначає, що в цій справі не встановлено потерпілої особи, якій завдано матеріальну шкоду, а зазначено потерпілим Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної міста Дніпра ради, яке за рішенням Дніпровської міської ради від 23 січня 2019 року № 40/40 "Про внесення змін до рішень міської ради стосовно структури міської ради та її виконавчих органів, граничної чисельності працівників міської ради та її виконавчих органів" ліквідовано.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Кулаков О. В. та засуджена ОСОБА_1 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор Шевченко О. О., навівши відповідні пояснення, заперечула проти доводів касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
У статті 419 КПКнаведено чітку вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.
Однак цих вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не дотримався.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що, не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник Кулаков О. В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись, зокрема, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок місцевого суду і закрити кримінальне провадження щодо його підзахисної на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
При цьому вимоги апеляційної скарги захисник обґрунтував чіткими доводами, які аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за інкримінованими їй кримінальними правопорушеннями.
Так, Кулаков О. В. у поданій апеляційній скарзі, зокрема, зазначав про той факт, що ОСОБА_1 законом не надано права у зв`язку з її професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складаються з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
З огляду на це, на думку захисника, заява про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг, а також декларації про доходи і майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, написані засудженою та в які вона внесла неправдиві відомості про майновий стан, не є офіційними документами, оскільки не відповідають вимогам, встановленим у примітці до ст. 358 КК.
Однак суд апеляційної інстанції, виклавши у своєму рішенні в узагальнених доводах особи, яка подала скаргу, вищезазначене твердження, не навів жодного мотивування про необґрунтованість наведених доводів сторони захисту в цій частині.
Також захисник вказував, що виклад фактичних обставин у вироку виключає злочинну діяльність його підзахисної, оскільки, як зазначено в рішенні місцевого суду, підставою призначення соціальної допомоги було рішення Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 26 лютого 2016 року, тоді як декларацію про доходи і майновий стан ОСОБА_1 подала до зазначеного органу після призначення державної допомоги, а саме 22 червня 2016 року.
Однак рішення апеляційного суду не містить відповіді на вищезазначений довід захисника щодо неналежного встановлення місцевим судом обставин вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, з огляду на те, як такі обставини, зокрема щодо дати вчинення діянь, зазначено у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним. Належне встановлення обставин кримінального провадження має значення для правильної правової оцінки діяння, а тому залишення судом апеляційної інстанції поза увагою таких доводів апеляційної скарги захисника є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Водночас у поданій касаційній скарзі захисник Кулаков О. В. указує на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного засудження його підзахисної за ч. 1 ст. 190 КК.
Місцевий суд визнав ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК, установивши, що вона з метою отримання виплат державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям зазначила неправдиві відомості в офіційному документі - декларації про доходи та майновий стан осіб, а саме не вказала щодо наявності в неї у власності іншого житлового приміщення (квартири АДРЕСА_2 ), що призвело до незаконного заволодіння грошима Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на загальну суму 52 977,75 грн.
Разом з тим, як зазначив місцевий суд у вироку, той факт, що ОСОБА_1 мала право на отримання допомоги, яка надається малозабезпеченим сім`ям, з інших підстав, не свідчить про відсутність у її діях складів кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК.
Надаючи свій висновок, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що повідомлення ОСОБА_1 працівникам Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради недостовірних відомостей про відсутність у неї іншого житлового приміщення, які вона власноручно внесла в декларації про доходи та майновий стан, мало умисний характер, оскільки вона розуміла, що в разі надання дійсних відомостей щодо свого майнового стану втратить право на отримання соціальної виплати малозабезпеченим сім`ям, та свідчило про прямий умисел на незаконне заволодіння державними грошима в момент їх отримання шляхом обману.
Водночас за висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 листопада 2020 року (справа № 159/3357/18, провадження № 51-2570 кмо19), з питання застосування положень ст. 190 КК у подібних правовідносинах, зазначено що, з огляду на положення ч. 1 ст. 61 Конституції України, ч. 1 ст. 2, частин 1, 3 ст. 3 КК саме собою встановлення в Законі № 1768-ІІІ механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи до кримінальної відповідальності за шахрайство (ст. 190 цього Кодексу) за умови, якщо в діянні особи є всі елементи складу вказаного кримінального правопорушення і під час звернення за державною соціальною допомогою не було жодних правових підстав для її призначення такій особі.
Однак апеляційний суд, вирішуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, не звернув уваги на вищезазначені протиріччя, допущені у вироку районного суду, та не усунув їх, при цьому не врахував згаданого висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 листопада 2020 року, внаслідок чого передчасно дійшов висновку про відповідність вироку вимогам статей 370, 374 КПК.
Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути зазначені порушення.
Отже, апеляційний суд, істотно порушивши вимоги кримінального процесуального закону, дійшов передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність у частині винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена частинами 1, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене у цій постанові, провести розгляд відповідно до вимог КПК і постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд