постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 210/5352/16-к
провадження № 51-6122 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Стефанів Н. С., Яновської О. Г.,
з участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Костюка О. С.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Бондаренка В. В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12016040230000644 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_2 14 вересня 2016 року приблизно о 07:45 керуючи технічно справним автомобілем "RENAULT CLIO SYMBOL" р.н. НОМЕР_1 та рухаючись у середньому ряді проїзної частини дороги вул. Героїв АТО в м. Кривий Ріг, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.2 та дорожньою розміткою 1.14.1 "зебра", який розташований навпроти магазину "Будапешт", в порушення вимог пунктів 1.5., 1.7., 2.3 "б"., 12.3., 1.10. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) проявив неуважність до дорожньої обстановки і з запізненням застосував гальмування, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка через кілька днів від отриманих травм померла в лікарні.
При перегляді справи 02 листопада 2020 року Дніпровський апеляційний суд вказаний вирок у частині призначеного покарання скасував і ухвалив новий вирок, яким визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суд залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного кримінального правопорушення та даним про його особу.
Обґрунтовуючи свої вимоги засуджений зазначає, що при призначенні йому покарання суд апеляційної інстанції належним чином не врахував даних про його особу, адже він повністю відшкодував потерпілій заподіяну шкоду, до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем праці та проживання, за тривалий час керування транспортними засобами не допустив жодного порушення ПДР. Стверджує, що висновок апеляційного суду у вироку про те, що він свою вину не визнав та не розкаявся не ґрунтується на матеріалах справи. Також, на думку засудженого, апеляційним судом не було взято до уваги його стан здоров`я та відсутність у справі обставин, які обтяжують покарання.
Звертає увагу на те, що без належної оцінки апеляційного суду залишився і висновок комісійної судової автотехнічної експертизи від 12 червня 2019 року № 32/10.1/123 у справі, згідно якого в його діях не вбачається порушень ПДР, які би з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з ДТП.
Вважає, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив ретельно доводів, викладених у його апеляційній скарзі, та не навів у своєму рішенні переконливих мотивів на їх спростування, а тому це рішення не відповідає вимогам статей 370 і 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Засуджений та його захисник у судовому засіданні касаційну скаргу підтримали.
Прокурор просив відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
Інших учасників було належним чином повідомлено про час та місце розгляду касаційної скарги, однак у судове засідання вони не прибули.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Так, згідно зі ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного судового рішення на відповідність нормам кримінального та кримінального процесуального закону, відповідність викладених у ньому висновків фактичним обставинам кримінального провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам.
За змістом положень статей 418, 419, 420 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про його винуватість у скоєнні інкримінованого злочину, подав апеляційну скаргу. Свою позицію засуджений мотивував невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони, на його думку, були зроблені внаслідок неповного та однобічного дослідження доказів наявних у матеріалах кримінального провадження, та без належного і повного з`ясування всіх обставин справи. При цьому зазначав, що викладенні у вироку місцевого суду докази на підтвердження встановлених обставин є вибірковими, одним з яких надана перевага над іншими без належного обґрунтування. Зокрема, стверджував про те, що судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги висновок комісійної автотехнічної експертизи у справі від 12 червня 2019 року.
Прокурор в апеляційній скарзі просив скасувати вирок суду першої інстанції через невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого вважаючи його м`яким. В обґрунтування зазначав, що суд першої інстанції не врахував в достатній мірі конкретні обставини справи, а саме, що ОСОБА_1 грубо порушив ПДР, внаслідок чого загинула людина, як протягом досудового розслідування так і судового розгляду справи провину не визнав та давав непослідовні показання з метою спотворення обставин події та уникнення відповідальності за скоєне, а тому вважав що норми ст. 75 КК застосовані судом необґрунтовано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у зв`язку зі зміною свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у суді своїх показань щодо обставин події, за клопотанням захисника Тарнаповича І. В. у судовому засіданні 05 квітня 2019 року було призначено комісійну судову автотехнічну експертизу, згідно з висновками якої при заданих в ухвалі суду даних в діях водія ОСОБА_1 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР, які з технічної точки зору могли б перебувати у причинному зв`язку з ДТП (висновок №32/10.1-123 від 12 червня 2019 року - т. 2, а. к. п 151-157).
У той же час, відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 19/10.1-180 від 24 жовтня 2016 року мінімально можлива швидкість руху автомобіля "RENAULТ СLІО SYMBOL", виходячи із зафіксованого на місці ДТП сліду гальмування його переднього правого колеса, складає близько 60,9...63,7км/год. З урахуванням цього, при заданих вихідних даних одержаних під час проведення слідчого експерименту з участю засудженого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4 11 жовтня 2016 року, в діях ОСОБА_1 по керуванню автомобілем убачаються невідповідності вимогам пунктів 12.3., 12.4., 12.9 ( б ) ПДР. Невідповідності вимогам пункту 12.3. ПДР з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з ДТП (т. 1, а.к.п. 65-68).
Допитаний у судовому засіданні 29 жовтня 2019 року експерт ОСОБА_6 підтримав обидва ці висновки і пояснив, що вказані висновки є різними (протилежними) за змістом через різні вихідні дані, які містилися у матеріалах наданих органом досудового розслідування та судом на виконання ухвали від 05 квітня 2019 року. Ці розбіжності полягали зокрема у визначенні місця появи пішохода ОСОБА_3 перед ДТП (спереду чи ззаду автомобіля ГАЗель, який у цей час рухався попереду автомобіля "RENAULТ СLІО SYMBOL" у правій смузі руху), швидкості її руху, а також інших факторів які враховувались під час проведення експертизи (гальмівний шлях, стан дорожнього покриття (мокре чи сухе) тощо).
Обидва ці висновки експертів були предметом перевірки суду першої інстанції, який з урахуванням обставин справи, шляхом ретельного аналізу та оцінки викладених у них даних надав перевагу висновку експерта № 19/10.1-180 від 24 жовтня 2016 року навівши у вироку обґрунтовані мотиви та підстави для прийняття такого рішення.
При перегляді вироку суд апеляційної інстанції уважно перевірив доводи засудженого, викладені в його апеляційній скарзі, щодо оцінки цих висновків судом першої інстанції та погодившись із правильністю такого рішення обґрунтовано відхилив ці доводи.
За правилами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Відповідно до змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил щодо можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є припустимим лише за наявності у суду достатніх підстав дійти висновку, що з урахуванням тяжкості скоєного злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення останнього є можливим без його ізоляції від суспільства. При цьому таке звільнення засудженого від відбування призначеного покарання є не обов`язком, а правом суду.
Приймаючи рішення про скасування вироку районного суду в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку апеляційний суд, зважаючи на обставини справи, зокрема те, що засуджений ОСОБА_1 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 в зоні дії пішохідного переходу, що є грубим порушенням Правила дорожнього руху, та його поведінку у кримінальному провадженні, що вказувала на відсутність у нього щирого каяття, усвідомленого розуміння протиправності своїх дій і відвертого жалю щодо їх наслідків, погодившись із доводами апеляційної скарги прокурора дійшов обґрунтованого висновку про неправильне звільнення місцевим судом засудженого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, та призначив йому реальне покарання у розмірі визначеному цим судом, а також призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
При цьому крім зазначеного, як убачається з оскаржуваного вироку, апеляційний суд врахував тяжкість вчиненого злочину та дані про особу ОСОБА_1, котрий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, відшкодував потерпілій ОСОБА_7 завдану матеріальну шкоду і на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_1 покарання за своїм видом і розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи і даним про його особу та є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 420 КПК, у ньому зазначено відповідні мотиви та положення закону, якими керувався цей суд при ухваленні свого рішення.
Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, не спростовують правильності викладених у ньому висновків і не ставлять під сумнів законність цього вироку.
При його перевірці судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень вимог норм матеріального або процесуального права, які б могли бути підставами для його зміни чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд