ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 682/1803/20
провадження № 51-2210км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Нескородяного А. М.,
захисника Рождєствіна-Смук Г. П.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, постановлений у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240000000366, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 31 грудня 2019 року приблизно о 12:30, керуючи автомобілем марки ВАЗ-2105 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), в салоні якого перебував пасажир ОСОБА_2, рухаючись по автодорозі Т-1804 Корець - Славута - Антоніни зі сторони с. Ганнопіль у напрямку м. Славути на відстані 950 метрів від с. Губельці, грубо порушив вимоги пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та лінії горизонтальної розмітки (п. 1.1 ПДР), а саме: не врахував дорожніх умов та дорожньої обстановки, наявності зустрічного транспортного засобу, ширини проїзної частини та габаритів керованого ним транспортного засобу, мокрого та забрудненого покриття проїзної частини, внаслідок чого не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, здійснив виїзд правими колесами автомобіля на узбіччя, вкрите рихлим снігом, що призвело до заносу автомобіля з подальшим виїздом на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із зустрічним автомобілем ГАЗ-22171 (державний номерний знак НОМЕР_2 ) та причепом "Турист" (державний номерний знак НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_3, який рухався в напрямку с. Ганнопіль.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля ВАЗ-2105 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Хмельницький апеляційний суд 13 квітня 2021 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання і постановив свій, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації своїх дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду і визначити йому покарання, яке було призначено місцевим судом із застосуванням ст. 75 КК.
Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до його вказівок на те, що апеляційний суд дійшов невмотивованого висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Також засуджений вказує, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, безпідставно виключив обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття, не врахувавши факту визнання ним вини, неодноразового вибачення перед ОСОБА_4 (колишнім опікуном загиблого), яка відмовилась бути потерпілою у кримінальному провадженні, однак є особою, яка має безпосереднє відношення до загиблого. Крім того, на думку засудженого, приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував конкретних обставин справи, даних про його особу, обставин, які пом`якшують покарання, а також заяв ОСОБА_4, яка двічі, зокрема під час апеляційного розгляду, у своїх заявах вказувала, що жодних претензій до ОСОБА_1 не має, завдані збитки їй відшкодовано, та просила не позбавляти засудженого волі.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Рождєствіна-Смук Г. П., навівши відповідні пояснення, підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі засудженого доводів, заперечив проти її задоволення, просив вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині засуджений не оскаржує.
Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.
Положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК.
Згідно з вимогами ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог процесуального закону апеляційний суд належним чином не дотримався.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у разі необґрунтованого застосування, зокрема, положень статей 69, 75 КК (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 161/12960/19).
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення; особу засудженого, котрий раніше не судимий, є особою молодого віку, характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, на момент розгляду справи місцевим судом працевлаштувався. Крім того, місцевий суд визнав щире каяття ОСОБА_1 обставиною, що пом`якшує покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують. Звернув увагу суд і на думку ОСОБА_4 (яка є колишнім опікуном загиблого ОСОБА_2 та з якою він спільно проживав), висловлену в заяві про те, що вона відмовилася бути потерпілою у кримінальному провадженні та повідомила, що претензій матеріального і морального характеру до ОСОБА_1 не має та, що шкоду, пов`язану з похованням загиблого, їй відшкодовано засудженим.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засудженого, із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Крім того, за таких обставин місцевий суд вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і що можна застосувати до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням максимального терміну іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор, зокрема, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з реальним його відбуванням.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що місцевий суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, не врахував усіх обставин, які мають значення при вирішенні питання щодо порядку відбування покарання, що призвело до неправильного застосування цим судом закону України про кримінальну відповідальність, а тому апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу сторони обвинувачення, скасував вирок районного суду і постановив свій.
На обґрунтування свого висновку суд апеляційної інстанції зазначив про те, що місцевий суд формально визнав обставиною, що пом`якшує покарання засудженого, щире каяття, фактично ототожнив її з визнанням вини, а також вказав, що характер допущених ОСОБА_1 порушень вимог ПДР свідчить про те, що в момент вчинення злочину його дії являли собою потенційну небезпеку для життя та здоров`я інших осіб.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що визначені судом першої інстанції обставини не знижують ступеня тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину, а лише характеризують його особу і не можуть бути враховані при застосуванні ст. 75 КК.
Верховний Суд вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є невмотивованими, а наведене їх обґрунтування явно недостатнім для того, щоб дійти висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, Верховний Суд не вбачає підстав сумніватися в щирості розкаяння засудженого, який у судах усіх інстанцій повністю визнав себе винним, вказав, що саме з його вини трапилось ДТП, в результаті якого загинув його друг, із самого початку послідовно розповідав про обставини вчиненого ним злочину, які повністю відповідають тим, що були визнані судом доведеними, просив вибачення у родичів загиблого ОСОБА_2, що підтверджується заявами ОСОБА_4, яка хоча і не була визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні у зв`язку зі своєю відмовою, однак зазначила, що засуджений неодноразово просив у неї і всієї сім`ї загиблого вибачення за вчинений злочин, у результаті якого помер ОСОБА_2, котрий з нею проживав і опікуном якого вона була. Крім того, ОСОБА_4 підтвердила, що ОСОБА_1 відшкодував їй збитки, пов`язані з похованням загиблого, і пропонував також відшкодувати моральну шкоду та що вона не має до нього жодних претензій, і просила не позбавляти його волі.
Верховний Суд вважає, що така поведінка засудженого свідчить не лише про визнання ним своєї вини, але і вказує на розкаяння засудженого у вчиненому злочині.
Необґрунтованим є твердження апеляційного суду про те, що встановлені місцевим судом при призначенні засудженому покарання обставини лише характеризують засудженого і не можуть бути враховані при застосуванні ст. 75 КК, оскільки при вирішенні питання про можливість застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням врахуванню підлягають, зокрема, конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, дані про особу засудженого й ті, що її характеризують, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та інші дані, що мають значення при призначенні покарання.
Ураховуючи наведене та зважаючи на конкретні обставини цього кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, який хоча і відноситься до тяжких злочинів, однак є злочином з необережною формою вини, встановлені місцевим судом дані про особу ОСОБА_1, його поведінку після вчинення злочину, відношення до скоєного та критичний осуд своєї поведінки, відсутність у справі потерпілих і невисловлення претензій з боку родичів загиблого до засудженого, обставину, що пом`якшує покарання, та відсутність обставин, що його обтяжує, Верховний Суд вважає, що досягти мети покарання та попередження вчинення ОСОБА_1 нових злочинів можливо без його ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування до засудженого звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з визначенням максимального терміну іспитового строку та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Верховний Суд вважає, що в даному конкретному випадку таке звільнення від відбування призначеного основного покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65, 75 КК та принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Разом з тим, зважаючи на те, що місцевий суд призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а суд апеляційної інстанцій - на строк 3 роки, Верховний Суд з огляду на вимоги ст. 437 КПК може звільнити засудженого лише від відбування основного покарання, призначеного апеляційним судом, а не місцевим судом, як про це просить ОСОБА_1 в касаційній скарзі, оскільки це б погіршило його становище, а з цих підстав прокурор судові рішення в касаційному порядку не оскаржував.
Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно задовольнити частково, а вирок апеляційного суд щодо нього - змінити.