Постанова
іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 711/9263/15-к
провадження № 51-2105км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Стороженка С. О., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О. В.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Дубинського В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Дубинського В. М. на вирок Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 серпня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Цивільний позов, поданий потерпілою ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1, залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у провадженні.
Черкаський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, яким 21 січня 2021 року визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і призначив йому покарання у видіобмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного основного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки, покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 цього Кодексу ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без розгляду й роз`яснено їй право звернення до суду з позовом упорядку цивільного судочинства.
Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у провадженні.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 11 грудня 2014 року близько 17:35, керуючи автомобілем ВАЗ-211340, д. н. з. НОМЕР_1, рухаючись у м. Черкасах по вул. Небесної Сотні зі сторони вул. Благовісної в напрямку бульв. Шевченка, на перехресті вулиць Небесної Сотні - Гоголя, порушуючи пункти 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), у темну пору доби в умовах недостатньої видимості не дотримався безпечної швидкості, під час виникнення небезпеки у вигляді пішохода, якого він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка перетинала проїзну частину вул. Небесної Сотні зліва направо відносно напрямку руху автомобіля по непозначеному пішохідному переходу, внаслідок чого пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, які згідно з висновком експерта від 15 січня 2015 року № 78 належать до категорії середньої тяжкості та спричинили тривалий розлад здоров`я.
У причинному зв`язку з виникненням цієї пригоди та її наслідками з технічної точки зору є несвоєчасне вжиття заходів до зменшення швидкості й зупинки транспортного засобу водієм автомобіля ВАЗ-211340, д. н. з. НОМЕР_1, ОСОБА_1 з метою уникнення наїзду на пішохода ОСОБА_2, яка перетинала проїжджу частину по непозначеному пішохідному переходу.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 через відсутність у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
На думку захисника, суд першої інстанції правильно оцінив фактичні обставини справи, адже в ситуації, яка виникла на дорозі, пішохід ОСОБА_2 перетинала дорогу по непозначеному пішохідному переходу в темну пору доби без переважного на те права. Таким чином, потерпіла не виконала обов`язків пішохода, передбачених ПДР, і саме це, як вважає захисник, стало причиною дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Для підтвердження такої позиції посилається на дані протоколу проведення слідчого експерименту від 15 червня 2015 року за участю ОСОБА_1 та висновки експертів від 14 липня 2015 року № 515/15-23 та від 18 вересня 2015 року № 9-66. Заперечує достовірність висновків експертіввід 29 січня 2015 року № 4/31 та від 30 березня 2015 року № 4/131, оскільки вони зроблені на основі первісних слідчих експериментів, а інші докази, покладені в основу вироку, вважає недопустимими. Вказує, що посилання суду на порушення засудженим п. 12.2 ПДР суперечить фактичним обставинам справи, адже ділянка дороги, на якій сталася ДТП, була освітлена від міської електромережі.
Позиції учасників судового провадження
На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
У судовому засіданні захисник Дубинський В. М. і засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу й просили її задовольнити, прокурор Чабанюк Т. В. заперечила проти задоволення скарги і просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених апеляційном судом.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження(ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі захисника, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були допущені судом апеляційної інстанції, є безпідставними з огляду на таке.
У статті 370 і ч. 2 ст. 418 КПКвизначено, що судове рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Водночас підставами для скасування судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку є: необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідність застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання (ч. 1 ст. 420 КПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Скасовуючи вирок місцевого суду, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілоїщодо безпідставності йнеобґрунтованості виправдувального вироку місцевого суду є слушними.
При цьому апеляційний суд дійшов переконання, що висновки місцевого суду про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, є необґрунтованими.
Такі висновки суд апеляційної інстнації зробив на підставібезпосередньо досліджених доказів: даних протоколу огляду місця ДТП від 11 грудня 2014 року, плану-схеми і таблиці зображень до нього; показань потерпілої ОСОБА_2,яка давала чіткі, послідовні танезмінні показання як на досудовому розслідуванні,так і під час розгляду справи в суді; фактичних даних, що містяться в протоколі проведеного слідчого експерименту за участю потерпілої від 20 січня 2015 року, під час якого вона показала та розказала, як відбулася ДТП; даних висновку експерта від 12 січня 2015 року № 78 про кількість, характер, локалізацію, ступінь тяжкості виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень; даних висновків експертів від 29 січня 2015 року № 4/31, від 30 березня 2015 року № 4/131 та від 18 вересня 2015 року № 9-66, відповідно до яких у цій дорожній обстановці ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 12.2, 12.3 ПДР і мав технічну можливість зупинити автомобіль до місця наїзду на пішохода ОСОБА_2 .
Також суд апеляційної інстанції оцінив показання ОСОБА_1, безпосередньо дані ним у судовому засіданні, як неправдиві, надані з метою уникнення відповідальності за скоєне, оскільки вони суперечать іншим доказам у їх сукупності, покладеним в основу обвинувального вироку.
Не залишилися поза увагою апеляційного суду дані протоколу проведення повторного слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 15 червня 2015 року, під час якого засуджений змінив вихідні дані ДТП, які завідомо вказували про його невинуватість, та висновок автотехнічної експертизи від 14 липня 2015 року № 515/15-23, проведеної на підставі цього ж слідчого експерименту. Суд дав їм обґрунтовану оцінку та належним чином мотивував своє рішення, сумніву у колегії суддів вони не викликають.
На підставі вищевикладеного апеляційний суд констатувавпорушення ОСОБА_1 пунктів 12.2, 12.3 ПДР та дійшов обґрунтованого висновку, що вони перебувають у причинному зв`язку з подальшими наслідками. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Аргументи захисникапро те, що судомне доведено належними й допустимими доказами наявності у діях засудженого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, колегія суддів розцінює критично, оскільки вони спростовуються безпосередньо дослідженими доказами.
У вироку апеляційного суду в повній відповідності вимогам ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Крім того, Суд не може погодитися з доводом касатора про те, що протиправність дій потерпілої виключає винуватість засудженого. Той факт, що пішохід ОСОБА_2 перетинала проїжджу частину по непозначеному пішохідному переходу, не викликає сумніву. Однак незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій зобов`язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Таким чином, той факт, що небезпеку для руху, а саме перетинання ОСОБА_2 проїжджої частини по непозначеному пішохідному переходу, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія ОСОБА_1 від виконання ним вимог зазначеного пункту ПДР.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що свої висновки про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, апеляційний суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку.
Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 374, 420 КПК.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено, касаційну скаргу захисника засудженого слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд