Постанова
Іменем України
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 201/11108/19
провадження № 61-6809св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Зазначав, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року у справі № 201/10712/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до нього про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником. Обставини, встановлені судом у вказаній справі, спростовують підстави його звільненняна вимогу власника за втратою довіри через завдання підприємству матеріальної шкоди.
Короткий зміст ухвалисуду першої інстанції
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2020 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, виходив з того, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у позові до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання протиправним та скасування наказу, зміну формулювання причини звільнення з роботи та зобов`язання вчинити певні дії, а підстави позову у справі, що розглядається, зводяться до обставин звільнення, яке суд визнав обґрунтованим і правомірним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі, позовні вимоги не були предметом розгляду суду у справі № 201/8709/15-ц і в розумінні пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України не є тотожними з вимогами ОСОБА_1 у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 квітня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме частини третьої статті 199 ЦПК України та частини третьої статті 264 ЦПК України, та просив скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що заявлені у цій справі позовні вимоги не були предметом розгляду у справі № 201/8709/15-ц. У вказаних справах тотожні сторони: позивач ОСОБА_1 та відповідач АТ КБ "ПриватБанк"; підстави позову - звільнення позивача за вчинення дій, що дають підставу втрати довіри з боку власника або уповноваженого органу; та предмет позову - оскарження наказу про звільнення з роботи. Обрання позивачем різних способів захисту, зокрема щодо зміни формулювання причини звільнення або поновлення на роботі, не свідчить про відмінність предмета позову, оскільки в обох справах оскаржується один і той самий наказ про звільнення.
Позивач змінив формулювання позовних вимог з метою здійснити повторне дослідження та надання оцінки судом тих самих правовідносин, які вже досліджувались.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Необхідність застосування зазначеної норми законузумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, у яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, подруге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили.
Однією із цілей вказаної норми, зокрема є уникнення можливості існування різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і запобігання подання нового позову з тим самим предметом, з тих самих підстав та між тими самими сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Отже, передумовою для застосування пункту 3 частини першої статті255 ЦПК Україниє наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами. При цьомудля закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових- сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
Суди встановили, що у травні 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до відповідача - АТ "КБ "ПриватБанк" та просив суд визнати його звільнення незаконним, визнати наказ про звільнення незаконним, вважати його звільненим за власним бажанням, зобов`язати відповідача внести відповідні записи в трудову книжку.
Позов обґрунтовував тим, що 17 травня 2011 року між ним і відповідачем укладений трудовий договір № 1002. На підставі наказу від 17 травня 2011 року № Э.DN-КП-2011-1002 він прийнятий на посаду заступника директора Департаменту з управління будівельними проектами. 30 квітня 2015 року його звільнено на підставі наказу від 30 квітня 2015 року № Э.08.0.0.0/1-6688532 за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Він не погодився з формулюванням звільнення та просив суд визнати формулювання причини його звільнення "у зв`язку із втратою довіри" незаконною, зобов`язати відповідача внести зміни до наказу про звільнення та трудової книжки із записом про звільнення за власним бажанням; стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. Зазначав, що він добросовісно працював: виходив на роботу, виконував свої обов`язки, приймав товар, отримував і здавав документи.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року у справі № 201/8709/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року, у позові відмовлено у повному обсязі.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до АТ КБ "ПриватБанк" з вимогами про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовував тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року у справі № 201/10712/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до нього про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником. Обставини, встановлені судом у вказаній справі, спростовують підстави його звільненняна вимогу власника за втратою довіри через завдання підприємству матеріальної шкоди.
Таким чином, підстава позову у цій справі інша, і нею не обумовлені причини звернення ОСОБА_1 до суду у справі № 201/8709/15-ц.
Крім того, у попередній справі ОСОБА_1 просив змінити формулювання причин звільнення, при цьому вважав себе звільненим працівником.
Вимоги про поновлення на роботі та виплату у зв`язку з цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкодизмінюють предмет судового захисту у цій цивільній справі, оскільки ОСОБА_1 має намір відновити трудові відносини з відповідачем, тому позовні вимоги у цій справі не є тотожними тим, у яких суд уже ухвалював рішення.
Висновок суду першої інстанції про те, що суд уже розглядав спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є необґрунтованим.
Відповідно до частини другої статті 423 ЦПК України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Суд першої інстанції безпідставно вказав, що за наявності обставин, встановлених рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року у справі № 201/10712/15-ц, ОСОБА_1 має право звернутись до суду із заявою про перегляд рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року у справі 201/8709/15-ц за нововиявленими обставинами, оскільки на момент ухвалення вказаного рішеннявід 13 квітня 2016 року справа за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником, не була вирішена остаточно із відмовою у позові рішенням апеляційного суду від 16 листопада 2016 року.
Верховний Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № ґ910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність тотожності позову у цій справі з поданим ОСОБА_1 позовом у справі № 201/8709/15-ц, за результатами розгляду якого ухвалено рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2016 року.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.