Постанова
Іменем України
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 657/1563/16-ц
провадження № 61-10081 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
представник відповідача - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 13 травня
2021 року у складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Базіль Л. В., Приходько Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що протягом тривалого часу вона проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала на праві приватної власності її сину - ОСОБА_5 та невістці - ОСОБА_6 .
У квітні 2014 року вона дізналася, що за договором купівлі-продажу
від 16 жовтня 2013 року її син ОСОБА_5 та невістка ОСОБА_6 відчужили вищезазначену квартиру на користь ОСОБА_3 .
З метою збереження свого житла, 23 квітня 2014 року між нею та
ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за яким вона відчужила на користь відповідача належну їй земельну ділянку, площею 0,0969 га, розташовану по АДРЕСА_2, в обмін на набуття за нею права приватної власності на квартиру,
розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, у вересні 2016 року їй стало відомо, що відповідач не переоформив на її ім`я право власності на зазначену квартиру.
Позивач вказувала, що до підписання спірного правочину не була знайома з відповідачем, а тому договір дарування від 23 квітня 2014 року укладено внаслідок обману, так як відповідач, будучи сторонньою для неї особою, отримав у дар належну їй земельну ділянку, проте не виконав зі своєї сторони домовленості між ними. Також зазначала, що в силу свого похилого віку та стану здоров`я (погіршення зору), помилки, не могла належним чином оцінити правовий характер своїх дій під час укладення спірного правочину,
не усвідомлювала наслідків та помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.
Ураховуючи викладене, посилаючись на частину третю статті 203 ЦК України, частину першу статті 229 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, площею 0,0969 га, укладеного 23 квітня 2014 року між нею та ОСОБА_3, недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 05 лютого 2021 року у складі судді Ковальчук О. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, загальною площею 0,0969 га, кадастровий номер 6523255100:01:001:0246, від 23 квітня
2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір дарування земельної ділянки, укладений 23 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_3, на підставі статей 203, 215, 225 ЦК України є недійсним, оскільки позивач, укладаючи спірний правочин, допустилась помилки щодо істотних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, маючи на меті збереження квартири, в якій вона проживає, і яка її сином і невісткою продана відповідачу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 05 лютого 2021 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1
не надала належні та допустимі докази наявності помилки при укладенні спірного правочину, а тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання договору дарування недійсним на підставі статті 229 ЦК України. Також суд зазначив, що відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України. При цьому позивач доводила свої вимоги виключно на показаннях свідків, але такі докази не дають достатніх і беззаперечних підстав для висновку, що ОСОБА_1 діяла під впливом помилки чи обману.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 29 червня 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито
та витребувано її з суду першої інстанції.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що сторони спору не є родичами або близькими особами, до укладення договору дарування не підтримували стосунків, а тому жодних підстав для укладення позивачем на користь відповідача договору дарування земельної ділянки не було. У силу свого похилого віку та стану здоров`я ОСОБА_1 при укладенні спірного правочину не могла належним чином оцінювати правовий характер тих дій, які вона вчиняє, тобто не усвідомлювала наслідки, які можуть настати для неї.
Протягом двох років після укладення спірного договору дарування,
ОСОБА_1 продовжувала проживати у квартирі, яку як вона вважала отримала у власність замість належної їй на праві приватної власності земельної ділянки. Також зазначено, що сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним. При цьому посилався на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі
№ 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18).
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому зазначено, що постанова суду апеляційної інстанцій
є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
23 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_1 подарувала останньому належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 0,0969 га., розташовану по АДРЕСА_2
(том 1, а. с. 9-10).
Згідно з пунктом 6 зазначеного спірного договору сторони домовилися, що під передачею земельної ділянки за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдарованим від дарувальника примірника договору свідчить про те, що передача речі відбулася. Право власності на подароване майно виникає з моменту прийняття обдарованим дарунку. Передача примірника договору відбулася у присутності нотаріуса. Того ж дня за відповідачем було зареєстровано право власності на землю.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків
не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).
Частиною першою та третьою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна
у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада
2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце,
а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні,
що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли
з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що правові підстави для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки як такого, що вчинений внаслідок обману чи неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, відсутні, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що обман мав місце і укладення договору відбулося саме внаслідок обману з боку відповідача чи помилки, що є її процесуальним обов`язком.
Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 20 вересня
2018 року у справі № 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18)
не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини справи, різне доказування й правове регулювання.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції похилого віку ОСОБА_1 та стану її здоров`я не є підставою для скасування законного судового рішення, так як до уваги береться й те, що позивач чітко і недвозначно зазначала, для якої мети укладала договір дарування,
що виключає помилку й обман з боку відповідача.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а доводи касаційної скарги по суті стосуються саме переоцінки доказів.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду