Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 556/225/20
провадження № 61-5980св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2020 року в складі судді Іванків О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить встановити факт що має юридичне значення, а саме факт проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з відповідачем за період з 27 жовтня 2014 року по 30 вересня 2018 року та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки на якій він розташований (далі - спірне нерухоме майно).
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 12 лютого 2007 року по 17 жовтня 2014 року. Від шлюбу у них народилося четверо дітей.
Після розірвання шлюбу вона разом з дітьми продовжила проживати з відповідачем однією сім`єю у спірному будинку, будівництво якого розпочалося під час шлюбу, а введення останнього в експлуатацію відбулося після його розірвання.
Зазначає, що хоча їхні стосунки з відповідачем не завжди були приязними, проте вони проживали однією сім`єю у спірному будинку до 30 вересня 2018 року. Вони мали спільний бюджет, спільно продовжували будівництво будинку та господарських будівель, були поєднані спільним побутом, а саме: спільне приготування їжі, харчування, ведення домашнього та присадибного господарства.
30 вересня 2018 року відповідач відносно неї вчинив насильство в сім`ї, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності. З того часу їхні шлюбні стосунки припинилися, хоча вони і продовжили спільне проживання, проте вели окремі бюджети, харчування, господарство та проживали у окремих кімнатах. Позивач, відповідач та їх неповнолітні діти зареєстровані у спірному будинку. Вважає, що житловий будинок з надвірними будівлями є спільною власністю подружжя, у зв`язку з чим просила задовольнити її позов.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 27 жовтня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними господарськими спорудами АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель загальною площею 0,2498 га на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5620888000:01:002:0021.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність доказів, які містяться у матеріалах справи доводять ту обставину, що з 27 жовтня 2014 року по 30 вересня 2018 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та спільно завершили будівництво спірного житлового будинку, спорудження якого було розпочато під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Дану обставину підтверджують також надані сторонами видаткові накладні та чеки на придбання будівельних матеріалів, а саме: від 13 травня 2008 року № 10, від 05 листопада 2011 року № 20, від 19 липня 2013 року № 439, від 08 вересня 2016 року № 387082.
Визнаючи права власності на 1/2 частину земельної ділянки, суд першої інстанції, виходив з того, що у відповідності до частини четвертої статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Тому оскільки житловий будинок є спільним майном подружжя сторін та підлягає поділу між ними в рівних частках, земельна ділянка на якій розміщено вказаний будинок, також підлягає поділу між сторонами.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Проживаючи спільно з ОСОБА_1 понад чотири роки після розірвання шлюбу, спочатку у будинку її матері, а в подальшому у спірному будинку, надавши дозвіл на проживання та реєстрацію у ньому, відповідач не спростував та не довів відсутності усталених відносин з останньою, що притаманні подружжю.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
У квітні 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги встановлену судовим рішення обставину, а саме: рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2014 року, яким встановлено, що "відносини сторони не підтримують на протязі тривалого часу".
Обставина того, що сторони після розірвання шлюбу змушені були проживати у одному помешканні викликана лише тим, що на їх спільному утриманні перебувало четверо дітей. Після розірвання шлюбу сторони хоч і проживали у одному помешканні, спочатку в матері позивача, потім у найманих помешканнях, а з 2018 року у спірному будинку відповідача, проте вони проживали у різних кімнатах, відносини як чоловік та жінка не підтримували, постійно конфліктували та сварилися. Обставина того, що сторони проживали в одному будинку не підтверджує ту обставину, що вини проживали однією сім`єю як чоловік та жінка.
Відповідач більшу частину часу проводив за межами країни на заробітках для того, щоб належно виконувати свій батьківський обов`язок з утримання своїх чотирьох дітей. Натомість позивач власного заробітку не мала. Заперечує щодо доказів, яким суд обґрунтував своє рішення. Вважає, що належних доказів на підтвердження обставини проживання сторін однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу матеріали справи не містять.
Відповідач повністю заперечує будь-яку участь позивача у будівництві належного йому спірного будинку, оскільки остання не має жодного відношення до даного будинку, окрім самого факту її реєстрації у ньому.
Належних доказів на підтвердження понесення позивачем будь-яких витрат на будівництво будинку матеріали справи не містять. Зокрема, позивач не надала до суду будь-яких письмових доказів про те, що вона своєю працею чи коштами приймала участь у будівництві спірного будинку, як не надала і письмової угоди про спільну участь у будівництві. Жодних квитанцій про придбання будівельних матеріалів на її ім`я до суду не надано.
Заперечує щодо видаткових накладних та чеків на придбання будівельних матеріалів, а саме від 13 травня 2008 року № 10 та від 05 листопада 2011 року № 20, оскільки вони є неналежними доказами, не встановлюють причинний зв`язок з фактом будівництва спірного будинку, оскільки державний акт на земельну ділянку на якій у 2016 році відповідач почав фактичне будівництво, виданий лише 09 серпня 2012 року.
Видаткову накладну від 19 липня 2013 року № 439, яка також надана позивачем на підтвердження обставин придбання будівельних матеріалів для спірного будівництва, а саме: на придбання блоків висівкових (1500 штук), також вважає є неналежним доказом у справі, оскільки у ній не вказано прізвища замовника.
Водночас видаткова накладна від 08 вересня 2016 року на придбання ОСОБА_2 металочерепиці та блоків будівельних, яка надана до суду відповідачем, підтверджує обставину того, що будівництво будинку було здійснено ним самостійно без участі позивача у період після розірвання шлюбу.
Також зазначає, що позивачем не доведено, що будівництво спірного будинку було розпочато в період, коли сторони перебували у шлюбі. Обставина початку фактичного будівництва у 2012 році та його завершення до жовтня 2014 року (до моменту розірвання шлюбу) позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Володимирецького районного суду Рівненської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2021 року
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 лютого 2007 року по 27 жовтня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 та рішенням Володимирецького районного суду від 17 жовтня 2014 року.
Сторони є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На час судового розгляду справи сторони та їх неповнолітні діти зареєстровані за адресою в АДРЕСА_1 .
Рішенням Полицької сільської ради від 22 березня 2012 року № 379 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2498 га у АДРЕСА_1 .
З повідомлення про початок виконання будівельних робіт № РВ06212159357 встановлено, що ОСОБА_2 повідомив про початок будівництва житлового будинку у селі Полиці 07 вересня 2012 року.
У відповідності до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, будівництво житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 завершено 29 січня 2018 року.
З пояснень позивача та свідка ОСОБА_7, яка у суді першої інстанції під присягою надала свідчення, встановлено, що сторони проживали в господарстві ОСОБА_7 з часу реєстрації шлюбу і продовжили проживати в цьому ж господарстві після розірвання шлюбу до лютого 2018 року. У подальшому сторони та їх неповнолітні діти перейшли проживати у власний новозбудований будинок. Ці пояснення підтверджуються відмітками про реєстрацію у паспорті позивача, з яких вбачається, що з 21 лютого 2018 року ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 ; записами у погосподарській книзі № 5 за 2016-2020 роки та довідками виконавчого комітету Полицької сільської ради від 20 січня 2020 року № 97 та від 21 серпня 2020 року № 1381.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що і після офіційного розірвання шлюбу донька з зятем проживали як подружжя, зять їздив на заробітки, після чого повертався в сім`ю та привозив гроші. Донька вела домашнє господарство, готувала їсти, прала, у тому числі речі ОСОБА_2, у них був спільний бюджет. Всі оточуючі сприймали їх як подружжя, наприклад на весілля їх завжди запрошували разом, різні свята вони також відзначали разом.
З листа Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації від 03 лютого 2020 року № 382/02-19 встановлено, що у березні 2016 року при оформленні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, ОСОБА_1 вказала ОСОБА_2 як співмешканця, у зв`язку з чим розрахунок допомоги було проведено з урахуванням цієї особи.
З наданих позивачем виписок про рух коштів на її картковому рахунку в АТ КБ "Приватбанк" встановлено, що протягом 2015-2017 років ОСОБА_1 систематично перераховувала кошти ОСОБА_2, поповнювала рахунок його мобільного телефону, здійснювала погашення кредиту ОСОБА_2, а також отримувала гроші від відповідача.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.