Постанова суду № 282/1762/19 від 16.09.2021 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Постанова

Іменем України

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 282/1762/19

провадження № 61-3704св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Любарська селищна рада Житомирської області, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Гуцала П. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Коломієць О. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Любарська селищна рада Житомирської області, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області (далі - Управління ДАБІ у Житомирській області), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивовано тим, що 18 жовтня 2017 року було підписано акт визначення і погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, за її замовленням та суміжних землекористувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3, відповідно до якого проведено встановлення в натурі та погоджено межі земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Любарської селищної ради від 23 жовтня 2018 року № 383 було внесено зміни в додаток до рішення Любарської селищної ради від 06 липня 2018 року № 256 "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок" щодо неї та викладено цей додаток в іншій редакції.

05 лютого 2018 року було виготовлено акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, який підписали сусіди: ОСОБА_5, ОСОБА_3, вона і голова селищної ради (Герасимчук В. М.). Після підписання акта їй стало відомо, що дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 викреслила підпис своєї матері у цьому акті, мотивуючи це тим, що її обманули.

Вказувала, що 29 вересня 2018 року сусіди ОСОБА_3 і ОСОБА_4 разом з іншими особами зламали їхній паркан від дороги і стали встановлювати бетонний паркан в глибину її ділянки на 3,20 м. На її прохання припинити ці дії їй почали погрожувати.

01 жовтня 2018 року вона звернулася до селищної ради зі скаргою на те, що сусіди порушили існуючі межі і встановлюють огорожу в глибину ділянки приблизно на 3 м.

16 жовтня 2018 року прибула комісія селищної ради і після обстеження земельної ділянки склали акт та план-схему, в якій зазначено про поступку на один метр в сторону її ділянки, тобто вона надала один метр Зулінським.

31 жовтня 2018 року вона звернулася до проектної організації з метою виготовлення документації для приватизації землі, де їй повідомили, що телефонувала ОСОБА_3 і в телефонному режимі відмовилася вже від підписаного акта від 16 жовтня 2018 року і план-схеми, складеної 16 жовтня 2018 року, тому цього ж дня вона написала до селищної ради заяву про відкликання підпису в акті від 16 жовтня 2018 року.

13 травня 2019 року комісія у складі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 склали акт обстеження земельної ділянки власника (землекористувача) ОСОБА_1 по Мотовилівському старостинському округу, в якому зазначено наступне: ".. результаті обстеження на місцевості встановлено: відповідно до акта обстеження земельних ділянок від 16 жовтня 2018 року ОСОБА_3 зобов`язалася перенести огорожу згідно домовленістю в свою сторону від дороги на 2,20 м від ділянки ОСОБА_1 та зобов`язалась дотримуватись правил добросусідства, але при огляді на місцевості та обмірів земельної ділянки встановлено, що умови акта не виконано, межа земельної ділянки не відповідає обумовленому та підписаному попередньому акту обстеження земельної ділянки (межа земельної ділянки зміщена в сторону ОСОБА_1 на 2,20 м від дороги та встановлено бетонний забор, а в кінці спірної частини земельної ділянки 1,60 м. Таким чином, загальна площа земельної ділянки ОСОБА_1 зменшується на 0,0058 га, а відповідно ОСОБА_3 збільшується".

Таким чином, відповідачі незаконно встановили паркан, при цьому захвативши частину її земельної ділянки, чим порушили її право власності на земельну ділянку.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованої бетонної огорожі, відновити межові знаки та перенести паркан у відповідності до її меж земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на підтвердження наявності речового права на земельну ділянку, яку позивач вважає своєю, до суду було надано копію виписки з Мотовилівського старостиньского округу Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області від 23 липня 2020 року № 93, в якій зазначено, що 29 жовтня 1993 року Мотовилівська сільська рада передала у приватну власність (безплатно) земельну ділянку у розмірі 0,50 га гр. ОСОБА_8 . Інших доказів, які б свідчили про правомірність користування позивачем земельною ділянкою у справі немає. Запис в господарській книзі про наявність земельної ділянки певного розміру не є підтвердженням правомірності користування цією земельною ділянкою: цей запис лише фіксує наявність земельної ділянки, але не підтверджує правомірність її користування. Рішення Любарської селищної ради "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок", акти визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання свідчать про початок проходження визначеної земельно-правової процедури спрямованої на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність, але не підтверджують правомірність її користування.

З урахуванням вказаного позовна вимога щодо усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованої бетонної огорожі, відновлення межових знаків та перенесення паркану у відповідності до меж земельної ділянки ОСОБА_1 є безпідставною, оскільки не знайшла свого належного обґрунтування в ході розгляду справи, не підтверджена належними і допустимими доказами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 183/3395/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 13 червня 2018 року у справі № 742/388/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій, не врахували, що остання є законним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 та має усі права щодо усунення перешкод користування цією земельною ділянкою, тому що усі три земельні ділянки за цією адресою відносяться до одного домоволодіння її сім`ї.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Любарської селищної ради від 06 липня 2018 року № 256 "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок" було постановлено: надати дозвіл громадянам (вказаним у додатку до рішення) на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з метою передачі їх у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд, та ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах населених пунктів Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області; громадянам (вказаним у додатку до рішення) замовити в проектній землевпорядній організації технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі на місцевості та подати її на розгляд сесії Любарської селищної ради. Згідно додатку до рішення Любарської селищної ради "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок", серед громадян, яким надано дозвіл на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), з метою передачі їх у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд, та ведення особистого селянського господарства, розташованих в межах населених пунктів Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області, є ОСОБА_1 .

Згідно з актом визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 18 жовтня 2017 року погоджені межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 18 жовтня 2017 року власники (землекористувачі) суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявили.

Згідно з актом обстеження земельних ділянок від 16 жовтня 2018 року комісією винесені наступні висновки та пропозиції: ОСОБА_3 зобов`язується перенести огорожу в сторону від дороги на 2,20 м, від ОСОБА_1 на 1,6 м; громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зобов`язуються дотримуватись правил добросусідства.

Згідно з актом про встановлення (відновлення) межі між землекористувачами від 24 квітня 2018 року комісією винесені наступні висновки та пропозиції: за спільною домовленістю сусідів межу змістити на 1,60 м в сторону ОСОБА_1 .

Актом обстеження земельної ділянки від 13 травня 2019 року комісією при обстеженні виявлено невиконання акта обстеження земельних ділянок від 16 жовтня 2018 року.

Відповідно до акта управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області від 20 листопада 2019 року перевірено дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1, та за результатами проведення заходу державного нагляду встановлено відсутність порушень вимог законодавства.

Із витягу з погосподарських книг Мотовилівської сільської ради вбачається, що згідно записів погосподарської книги № 9 за 2011-2015 роки, номер об`єкта погосподарського обліку 0387-3, ОСОБА_1 є власником житлового будинку 1962 року забудови, який знаходився у АДРЕСА_1, рахується земельна ділянка площею 1,05 га.

Зі змісту копії виписки з Мотовилівського старостиньского округу Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області від 23 липня 2020 року за вих. № 93 вбачається, що 29 жовтня 1993 року Мотовилівська сільська рада передала у приватну власність (безплатно) земельну ділянку площею 0,50 га гр. ОСОБА_8 .

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 17 квітня 2019 року у справі № 282/343/19 за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнано, як за спадкоємцями, у рівних частках право власності на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Рішенням Любарської селищної ради від 29 серпня 2019 року № 757 надано дозвіл ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" частини третьої статті 116 ЗК України).

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

У частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність (постанова Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 120/1583/19-а).

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до пункту 7 Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, в розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Тобто, правомірність користування земельними ділянками громадянами повинно доводитись відповідними документальними підтвердженнями, які були необхідні в час отримання таких земельних ділянок.

Зі змісту копії виписки з Мотовилівського старостинського округу Любарської селищної ради Любарського району Житомирської області від 23 липня 2020 року за вих. № 93, наданої позивачем, вбачається, що 29 жовтня 1993 року Мотовилівська сільська рада передала у приватну власність (безплатно) земельну ділянку площею 0,50 га гр. ОСОБА_8 .

Інших доказів, які б свідчили про правомірність користування земельною ділянкою, позивачем до суду не подано. Запис в господарській книзі про наявність земельної ділянки певного розміру не є підтвердженням правомірності користування цією земельною ділянкою, оскільки цей запис лише свідчить про наявність земельної ділянки, але не підтверджує правомірність користування нею.

При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що рішення Любарської селищної ради "Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок", акти визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання свідчать про початок проходження визначеної земельно-правової процедури, спрямованої на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність, але не підтверджують правомірність користування нею.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позовна вимога щодо усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованої бетонної огорожі, відновлення межових знаків та перенесення паркану у відповідності до меж земельної ділянки ОСОБА_1 є безпідставною, оскільки не знайшла свого належного обґрунтування під час розгляду справи, оскільки не підтверджена належними і допустимими доказами.

Колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Твердження заявника про безпідставне відхилення судом клопотання про призначення земельно-технічної експертизи не знайшло свого підтвердження, оскільки зі змісту ухвали Любарського районного суду Житомирської області від 07 квітня 2020 року вбачається, що у задоволенні вказаного клопотання представника позивач було відмовлено, оскільки останній у порушення вимог частини першої статті 107 ЦПК України не додав до свого клопотання оригінали або завірені якісні копії правовстановлюючої і технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, а також правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди тощо), що розташовані на цій ділянці, дані про користування співвласників цими об`єктами або їх частинами, дані про частки співвласників, матеріали технічної інвентаризації, що свідчить про відсутність технічної документації землеустрою, що унеможливлює виконання експертом такої експертизи.

Суд критично ставиться до твердження заявника, що ненадання представником відповідача ордера на надання правової допомоги свідчить про відсутність у нього повноважень на здійснення процесуальних дій від імені відповідачів, оскільки в матеріалах справи наявні оригінали договорів про надання адвокатом правової допомоги, укладені між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та їх представником ОСОБА_9 (а. с. 107, 108, т. 1), та ордери, видані адвокатом Ковальчуком В. В. на підставі вказаних договорів про надання правової допомоги, укладених із ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а. с. 153, 154, т. 2).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту