Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 127/20479/19
провадження № 61-17576св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "Альфа-Банк", Державний реєстратор Комунального підприємства "Гарант Плюс" Васюра Павло Володимирович,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Нідзельська Ірина Євгенівна, Акціонерне товариство "Омега Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2020 року у складі судді Сичука М. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С., Якименко М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), державного реєстратора Комунального підприємства "Гарант+" Васюри П. В. (далі - державний реєстратор Васюра П. В.), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Нідзельська І. Є. (далі - приватний нотаріус Нідзельська І. Є.), Акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - АТ "Омега Банк"), про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
На обґрунтування позову посилався на таке. На забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047 про отримання ОСОБА_1 кредиту у сумі 20 000 дол. США 22 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та позивачем укладений іпотечний договір
№ 0104/0808/55-047-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Нідзельською І. Є., за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .
08 квітня 2011 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору (споживчий кредит) від 22 серпня 2008 року № 014/0808/55-047, за умовами якого сторони дійшли згоди викласти перше речення пункту 1.1 кредитного договору у такій редакції: "Банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20000 доларів США, на строк по 22 червня 2028 року включно…".
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними з позивачем, передано до нового кредитора ПАТ "Дельта Банк".
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 15 липня 2008 року № 2621/0708/71-155.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2016 року у справі № 127/9827/16-ц за позовом АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047 у розмірі 17 957,29 дол. США, з яких 15 984,69 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 972,60 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
24 травня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54003690 з виконання виконавчого листа № 127/9827/16-ц виданого 23 грудня 2016 року.
13 червня 2019 року державний реєстратор Васюра П. В. вчинив реєстраційні дії щодо реєстрації за АТ "Альфа-Банк" права власності на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.
Вказана державна реєстрація речових прав є незаконною, оскільки позивач жодних договорів щодо спірного нерухомого майна з АТ "Альфа-Банк" не укладав, а іпотечний договір фактично не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б відповідало вимогам статей 35-37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV). З тексту цього договору неможливо встановити чітко визначений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, умови та порядок його застосування.
Станом на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно за банком жодного суб`єкта оціночної діяльності, який би проводив оцінку предмета іпотеки, у квартирі не було, отже, АТ "Альфа-Банк" не здійснювало оцінку нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.
Крім того, для реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки обов`язковим елементом є звернення кредитора до боржника з вимогою про виконання основного зобов`язання, а також сплив тридцятиденного строку на її виконання, однак така вимога не надходила на адресу позивача, а доказів про її отримання та спливу вказаного строку державному реєстратору не надано.
Зазначене рішення державного реєстратора також порушує вимоги Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № № 1304-VII), оскільки спірна квартира є предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та виступає як забезпечення зобов`язань позичальника за споживчим кредитом, наданим кредитною установою - банком (частина перша статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") в іноземній валюті (доларах США) та є єдиним житлом позивача загальною площею 67,5 кв. м.
З урахуванням зазначеного, просив скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 32039205 від 13 червня 2019 року 17:47:02, проведену державним реєстратором Васюрою П. В., про реєстрацію права власності АТ "Альфа-Банк" на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу та є предметом іпотеки за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047, видавник: ВАТ "Сведобанк", та за іпотечним договором від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047-Z-1, видавник: ОСОБА_2, приватний нотаріус ВМНО.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2020 року позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 32039205 від 13 червня 2019 року 17:47:02, проведену державним реєстратором Васюрою П. В. (зареєстрований у реєстрі за № 32039305) про реєстрацію права власності АТ "Альфа-Банк" на спірну квартиру, що належить на праві власності ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу квартири, загальною площею 67,5 кв. м та є предметом іпотеки за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047, видавник ВАТ "Сведбанк" та за іпотечним договором від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047-Z-1, видавник: ОСОБА_2, приватний нотаріус ВМНО.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2020 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до умов іпотечного договору перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки пов`язаний із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень, проте докази отримання такого повідомлення відсутні. Державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком проведена всупереч вимогам норм законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ "Альфа-Банк", здійснене державним реєстратором 13 червня 2019 року, підлягає скасуванню, оскільки при перевірці належності документів, наданих під час реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком, державний реєстратор не перевірив чи належним чином реалізовано банком обов`язок, передбачений статтею 35 Закону № 898-IV, щодо направлення боржнику вимоги про усунення порушення, та не з`ясував, чи вручена така вимога іпотекодавцю, чим порушив вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127). Крім того, на спірну квартиру, яка використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 22 серпня 2008 року, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону № 1304-VII, тому у державного реєстратора були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за банком.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У листопаді 2020 року АТ "Альфа-Банк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 12.3.1 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є зазначене у договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання. Тому застереження у договорі іпотеки щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки також є договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що іпотекодержатель не дотримався процедури повідомлення іпотекодавця, оскільки банк вживав всіх можливих заходів щодо направлення та вручення іпотекодержателю повідомлення. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16, від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16. Також суди безпідставно застосували до спірних правовідносин Закон № 1304-VII, оскільки відповідно до пункту 12.3.1 договору іпотеки та статті 37 Закону№ 898-IVправо іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним та підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Альфа-Банк"на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18; Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2731/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні, а саме у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 22 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 0104/0808/55-047 (кредитний договір "Споживчий кредит під заставу житлової нерухомості"), за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20 000 дол. США на строк до 22 червня 2018 року включно. Кредит надається позичальнику лише після укладення іпотечного договору об`єкта нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв. м (т. 1, а. с. 57-61).
22 серпня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 на забезпечення виконання вимог кредитного договору від 22 серпня 2008 року
№ 0104/0808/55-047 укладений іпотечний договір № 0104/0808/55-047-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Нідзельською І. Є., за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 30 грудня 2004 року приватним нотаріусом Дробахою В. О. за реєстровим номером 1948, зареєстрованого у Комунальному підприємстві "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" 17 січня 2005 року, записаного у реєстрову книгу № 6 за реєстровим № 15/564 (т. 1, а. с. 53-54).
Пунктом 10.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з пунктом 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у тому числі, якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором.
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк що не перевищує тридцять календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пункту 12 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: за рішенням суду (пункт 12.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 12.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у пунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього договору (пункт 12.3).
Згідно з пунктом 12.3.1 іпотечного договору сторони погодили, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV.
08 квітня 2011 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору (споживчий кредит) від 22 серпня 2008 року № 014/0808/55-047, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди викласти перше речення пункту 1.1 кредитного договору у такій редакції: "Банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20000 доларів США, на строк по 22 червня 2028 року включно…" (т. 1, а. с. 62).
08 квітня 2011 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047-Z-1, відповідно до умов якого сторони домовились пункт 12.3 договору іпотеки викласти у такій редакції: "12.3.1 сторони домовились, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб`єкта оціночної діяльності. Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації не залежно від претензій іпотекодавця".
Відповідно до пункту 12.3.2 сторони домовились, що продаж предмета іпотеки здійснюється згідно зі статтею 38 Закону № 898-IV на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя будь-якій особі".
Сторони також домовились доповнити договір іпотеки пунктом 12.4 у такій редакції: "Згідно з окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Укладеним між сторонами, який передбачає наступні способи звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки віл імені іпотекодержателя у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними із ОСОБА_1, передано до нового кредитора ПАТ "Дельта Банк" (т. 1, а. с. 104-120).
15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором та іпотечним договором № 0104/0808/55-047-Z-1, укладеними з ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 121-130).
28 травня 2013 року АТ "Сведбанк" перейменовано на ПАТ "Омега Банк".
24 травня 2017 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 54003690 з виконання виконавчого листа від 23 грудня 2016 року № 127/9827/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № 0104/0808/55-047 у розмірі 17 957,29 дол. США, з яких 15 984,69 дол. США заборгованість за кредитом, 1 972,60 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також 6 767,12 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору (т. 1, а. с. 66).
11 березня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес АССІСТ" провело оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченого 30 грудня 2004 року. Відповідно до висновку про вартість майна від 28 березня 2019 року вартість спірної квартири складає 626 738 грн (т 1, а. с. 135).
Відповідно до повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 28 березня 2019 року № К/И/УСБ/Б/1, направленого ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1, АТ "Альфа-Банк" вимагало сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 13 березня 2019 року становив 29 273,17 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 13 березня 2019 року становило 771 627,67 грн. У порядку статей 35, 36 Закону № 898-IV попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ "Альфа-Банк" має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку передбаченому статтею 37 Закону № 898-IV. У випадку задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, передбаченому
Законом № 898-IV, ОСОБА_1 буде прощено (анульовано) залишок непогашеної заборгованості за кредитом (т. 1, а. с. 131).
Згідно з описом вкладення поштового відправлення та реєстру поштових відправлень № 91 28 березня 2019 року АТ "Альфа-Банк" на ім`я ОСОБА_1 направило повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (т. 1, а. с. 132). Зазначений лист був відправлений за трек-номером 1402405373569, проте не був вручений адресату з підстав "інші причини" та був повернутий відправнику, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" (т. 1, а. с. 134).
У листі-повідомленні ТОВ "Служба експрес-доставки "Меркурій" № 342/08 без дати, адресованому АТ "Альфа-Банк", зазначено, що відправлення від 13 травня 2019 року № S002848854, отримувач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1 після двох невдалих спроб вручення кур`єром, повернуто відправнику (т. 1, а. с. 165).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 174548536 від 19 липня 2019 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 державний реєстратор КП "Гарнат+" Васюра П. В. 13 червня 2019 року зареєстрував за АТ "Альфа-Банк". Запис вчинено на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, серія та номер: 2292, 2293, виданого 25 травня 2012 року; договору купівлі-продажу прав вимоги, серія та номер: 937, виданого 15 червня 2012 року; кредитного договору, серія та номер: 0104/0808/55-047, виданого 22 серпня 2008 року; повідомлення (вимога), серія та номер: К/И/УСБ/Б/І, виданого 08 березня 2019 року, видавник: АТ "Альфа-Банк"; іпотечного договору, серія та номер: 249, виданого 22 серпня 2008 року (т. 1, а. с. 9).
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 178115109 від 20 серпня 2019 року випливає, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці ПАТ "Альфа-Банк" та на яку 01 червня 2017 року накладено арешт на підставі постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. Іншого нерухомого майна Соловйов В. Д. не має (т. 1, а. с. 67-68).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до частин першої та третьої статті 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону № 898-IVіпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону № 898-IV. У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.
Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, пунктом 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц (провадження № 14-2цс19)).
Суди попередніх інстанцій встановили, що у матеріалах справи відсутні докази про вручення боржнику рекомендованого відправлення з повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, апеляційний суд зазначив, що право власності на спірну квартиру державний реєстратор зареєстрував за АТ "Альфа-Банк", зокрема, на підставі повідомлення (вимоги) від 08 березня 2019 року, проте у матеріалах справи відсутнє таке повідомлення, як і відсутні докази направлення його позивачу.
Відповідно до Закону № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 року, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (пункт 1).
Зазначений закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Суди встановили, що загальна площа спірної квартири становить 67,5 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивача та є предметом іпотеки на забезпечення вимог кредитного договору від 22 серпня 2008 року, укладеного в іноземній валюті, а тому дійшли правильного висновку, що на спірну квартиру не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, у зв`язку із дією Закону № 1304-VII.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону № 898-IV, отже, зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження
№ 14-45цс20.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження
№ 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом № 1304-VII.
За таких обставин, з урахуванням Закону № 1304-VII, державний реєстратор не мав підстав для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем.
Верховний Суд відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо непоширення дії Закону № 1304-VII на спірні правовідносини, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №464/8589/15 (провадження №61-10874сво18), постановах Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі 372/977/16, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18 оскільки у цьому випадку мають враховуватись висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), відповідно до яких квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Доводи касаційної скарги щодо незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц є безпідставними, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36-38 Закону№ 898-IV є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається не суперечать зазначеному правовому висновку Верховного Суду, оскільки судами попередніх інстанції встановлені інші фактичні обставини. У цій справі позивач не оспорював, що передача належного йому на праві власності іпотечного майна відбулася у позасудовий спосіб шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки, виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, ґрунтуються на власному помилковому тлумаченні закону.
У касаційній скарзі заявник також посилається про необхідність відступу від висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження
№ 11-474апп19), від19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження
№ 14-45цс20)
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України визначено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, зокрема суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати може ініціювати відступ від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, проте відступити від такого висновку може лише Велика Палата Верховного Суду.
Підстав для ініціювання відступу від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження
№11-474апп19),від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження
№ 14-45цс20), колегія суддів не вбачає.
Доводи касаційної скарги про те, що банк вживав всіх заходів щодо направлення та вручення іпотекодержателю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки суд не бере до уваги, оскільки за встановлених судами обставин неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на норми Закону № 1304-VII, отримання чи неотримання іпотекодавцем відповідного повідомлення, правового значення у спірному випадку не має.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо дотримання процедури вручення вимоги іпотекодержателя про погашення боргу, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16 та Верховним Судом у поставі від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16.