ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 909/815/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - Чекайло В.М. адвокат,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-ІФБуд" - Люклян О.В., адвокат (дов. від 12.10.2020),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - Мигович І.В. (в порядку самопредставництва, витяг від 23.02.2021),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2020 (суддя Малєєва О.В.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 (головуючий суддя: Скрипчук О.С., судді: Желік М.Б., Мирутенко О.Л.)
у справі № 909/815/20
за позовом фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - Фінансове управління)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон-ІФБуд" (далі - ТОВ "Оріон-ІФБуд"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради (далі - Виконавчий комітет),
про стягнення заборгованості за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Фінансове управління звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Оріон-ІФБуд" про стягнення 4 470 549,53 грн. заборгованості (з них: 4 164 971,96 грн. основного боргу, 186 263,01 грн. пені, 64 336,94 грн. - 3% річних, 54 977,63 грн. інфляційних втрат) за договором від 10.05.2019 № 37 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, який укладений між Виконавчим комітетом, Фінансовим управлінням та ТОВ "Оріон-ІФБуд".
Згідно з ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2020 до участі у справі № 909/815/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Виконавчий комітет.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.12.2020 зі справи № 909/815/20, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю, з посиланням на те, що в силу приписів пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" після 01.01.2020 граничний розмір пайової участі за договором від 10.05.2019 № 37 становить 6 022 556,83 грн., при цьому станом на 01.01.2020 відповідачем уже сплачено 8 030 000,00 грн. розміру пайової участі, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі (з урахуванням усунутих недоліків) Фінансове управління просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано приписи частини п`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у відповідній редакції) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 909/1088/18, від 29.08.2018 у справі № 909/671/17 та від 23.01.2019 у справі № 344/16651/16. Також скаржник посилається на висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2017 у справі № 909/620/16.
Фінансове управління вказує й на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме приписів пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", що є підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку.
Доводи інших учасників справи
Від ТОВ "Оріон-ІФБуд" відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фінансове управління брало участь у судовому засіданні 16.09.2021 в режимі відеоконференції згідно з ухвалою Суду від 01.09.2021.
Також в режимі відеоконференції брали участь у судовому засіданні 16.09.2021 представники ТОВ "Оріон-ІФБуд" та Виконавчого комітету.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 31.08.2021 № 29.3-02/2915 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 909/815/20 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Виконавчим комітетом, Фінансовим управлінням та ТОВ "Оріон-ІФБуд", як замовником 10.05.2019 укладено договір № 37 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (далі - Договір) відповідно до Положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста" (далі - Положення), а також з урахуванням того що замовник у відповідності до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Згідно з пунктом 1.1 Договору замовник, що здійснює будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з приміщеннями громадського призначення на вул. Височана, 18 (І черга будівництва), в порядку та на умовах, визначених цим договором, бере участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Величина пайового внеску визначена на підставі нормативів для одиниці створеної потужності (функціональної одиниці виміру), затвердженої Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у сумі 8 879, 17 грн. (без ПДВ) (пункт 3.2 Договору).
Замовник сплачує пайову участь у сумі 13 014 971,96 грн. до прийняття об`єкта в експлуатацію (пункт 3.3 Договору).
При простроченні платежу, визначеного пунктом 3.3 Договору замовник сплачує до міського бюджету суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення (пункт 5.1 Договору).
Додатком до Договору є розрахунок пайової участі (єдиний). При розрахунку використані такі показники: показник опосередкованої вартості спорудження 1 кв.м об`єкта будівництва в Івано-Франківській обл., (без ПДВ) - 8 879, 17 грн., площа об`єкта будівництва (житло) - 28 525, 20 кв.м, площа об`єкта будівництва (нежитло) - 4 639, 70 кв.м, відсоток, передбачений підпунктом 6.2.2 пункту 6.2 Положення (житло) - 4, відсоток, передбачений підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 Положення (нежитло) - 7, розмір пайової участі всього - 13 014 971, 96 грн.
Вказаний об`єкт будівництва збудований та готовий до експлуатації на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 13.05.2019, виданого сертифіката від 21.05.2019 серії ІФ № 1621914100968.
Відповідач у період з 15.05.2019 до 11.03.2020 здійснював оплату пайової участі частинами; всього за вказаний період ТОВ "Оріон-ІФБуд" сплачено 8 850 000,00 грн. При цьому станом на 01.01.2020 було сплачено 8 030 000,00 грн.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідач до заяви про укладення Договору не долучав документи, які підтверджують загальну кошторисну вартість будівництва.
Величина пайової участі у Договорі була визначена на основі встановлених нормативів для одиниці створеної потужності.
Відповідачем до суду першої інстанції поданий зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва, який визнаний судом допустимим доказом у справі. При цьому судами з`ясовано, що підтвердження загальної кошторисної вартості будівництва висновком ДП "Укрдержбудекспертиза" відсутнє (із зазначенням про його необов`язковість для загальної кошторисної вартості будівництва).
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за укладеним Договором, а також нарахованих на суму основного боргу пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що в силу приписів пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" після 01.01.2020 граничний розмір пайової участі за Договором становить 6 022 556,83 грн., при цьому станом на 01.01.2020 відповідачем уже сплачено 8 030 000,00 грн. розміру пайової участі, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано приписи частини п`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у відповідній редакції) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 909/1088/18, від 29.08.2018 у справі № 909/671/17 та від 23.01.2019 у справі № 344/16651/16.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Так, 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
У справі, рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, предметом спору є стягнення заборгованості за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
У справі № 909/1088/18, на висновок Верховного Суду у застосуванні норми права в якій посилається скаржник (частини п`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у відповідній редакції), предметом спору було внесення змін до договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
У справі № 909/671/17, на яку посилається скаржник, предметом спору було спонукання юридичної особи до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
У справі № 344/16651/16 предметом спору також було спонукання юридичної особи до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.
Отже, як предмет і підстави позову, так і фактично - доказова база та правове регулювання у справах, на які посилається скаржник та у справі № 909/815/20, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, є різними, що виключає подібність правовідносин.
При цьому Верховний Суд зазначає, що застосування приписів частини п`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у відповідній редакції) по своїй суті не має загального (універсального) характеру (як-от: незалежно від суті спірних правовідносин, фактично - доказової бази) та безпосередньо залежить від суті правовідносин (які й визначають предмет і підстави позову, обставини, що входять до предмета доказування, правове регулювання) у конкретній справі.
Водночас як обставини, які входять до предмета доказування, так і нормативно - правове регулювання у вирішенні спорів про: спонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста; про внесення змін до такого договору, а також про стягнення заборгованості за вже укладеним правочином будуть різними.
Посилання скаржника у доводах касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України від 22.03.2017 у справі № 909/620/16 Суд визнає безпідставним, з огляду на те, що постанова Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики.
З огляду на викладене, касаційне провадження у справі № 909/815/20 за касаційною скаргою Фінансового управління в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, - слід закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме приписів пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4% загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій, ігноруючи наведену правову норму Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а саме, щодо дійсності договорів про сплату пайової участі, які укладені до 1 січня 2020 року та продовження ними своєї дії до моменту їх повного виконання, застосували при цьому ставки 4% та 2%, які відповідно до Прикінцевих та перехідних положень названого Закону застосовуються тільки для проведення розрахунків в розмірі пайового внеску по заявах, поданих в 2020 році на отримання розрахунку розміру пайового внеску.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає, що абзац перший пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначає, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. При цьому жодних додаткових умов чи застережень наведена норма Прикінцевих та перехідних положень Закону у відношенні до таких договорів не містить.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладений позивачем, відповідачем та третьою особою 10.05.2019, положеннями якого (Договору) передбачено, що замовник сплачує пайову участь до прийняття об`єкта в експлуатацію (пункт 3.3). Водночас вказаний об`єкт будівництва був збудований та готовий до експлуатації на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 13.05.2019, виданого сертифіката від 21.05.2019 серії ІФ № 1621914100968.
Отже, у вирішенні спору про стягнення заборгованості за договором про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, з огляду на предмет і підстави позову, а також обставини, які входять до предмета доказування у вирішенні такого спору, судам, насамперед, необхідно було з`ясувати: коли саме у ТОВ "Оріон-ІФБуд" виник виконаний ним обов`язок укласти договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, відповідно, яка редакція Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" була чинною у відповідний період (у тому числі, в частині визначеного ним граничного розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту); коли саме згідно з умовами Договору у ТОВ "Оріон-ІФБуд" виник обов`язок з оплати пайового внеску і яка редакція Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" була чинною у відповідний період (у тому числі, в частині граничного розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту); чи виконаний названим Товариством повністю або частково обов`язок з оплати пайового внеску у визначений Договором термін; з якого часу зобов`язання з оплати ТОВ "Оріон-ІФБуд" пайового внеску вважається простроченим та які правові наслідки невиконання або неналежного виконання зобов`язання (якщо останнє має місце) відповідачем.
Проте наведені обставини судами попередніх інстанцій з належною повнотою не досліджені.
Так, судами не враховано те, що право на здійснення оплати коштів протягом певного періоду часу не є тотожним обов`язку з виконання зобов`язання, який настав (виник). При цьому приписи пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не передбачають анулювання обов`язку (звільнення від обов`язку) з оплати пайового внеску, який настав (виник) до 01.01.2020 на підставі укладеного правочину, і з виникненням якого пов`язується подальше прострочення виконання зобов`язання та його наслідки.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову Суд відхиляє як передчасні та такі, що здійснені без належної оцінки спірних правовідносин у контексті вказаних норм законодавства.
Передчасним та таким що не узгоджується з приписами Положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста", яке затверджене рішенням Івано-Франківської міськради, послідовною судовою практикою (постанови Верховного Суду у справах № 909/713/17, № 909/936/17, 909/671/17, № 909/1088/18), є й висновок судів попередніх інстанцій про те, що для загальної кошторисної вартості будівництва підтвердження такої кошторисної вартості будівництва висновком ДП "Укрдержбудекспертиза" (або його філій) не є обов`язковим.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Таким чином, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.
Статтями 86, 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Однак, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду таким вимогам процесуального закону не відповідають, а тому підлягають скасуванню.
Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору.