ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 920/274/18
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представника Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" - Шевцова Павла Володимировича
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 (в частині стягнення 2 445 646,42 грн)
у справі № 920/274/18
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (ПАТ "Сумихімпром")
про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 2 445 646, 42 грн та пені в сумі 1 467, 39 грн, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог. Розгляд справи
У провадженні Господарського суду Сумської області перебуває справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ПАТ "Сумихімпром", боржник) .
Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення, позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ПАТ "Сумихімпром" (далі також відповідач) про стягнення 2 447 113,81 грн, з яких 2 445 646,42 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році та 1 467,39 грн пені за несвоєчасну сплату цих санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2017 рік: 31 місце, призначене для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача не зайнято інвалідами, у зв`язку з чим, відповідно до статті 20 вказаного Закону, відповідач зобов`язаний був самостійно сплатити передбачені за таке порушення вказаною статтею адміністративно-господарські санкції в заявленому до стягнення розмірі, а також пеню за порушення термінів сплати цих санкцій.
Справа № 920/274/18 судами розглядалась неодноразово.
Так, рішенням Господарського суду Сумської області від 17.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду 29.01.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 24.07.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 17.10.2018 скасовано, справу № 920/274/18 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду 12.08.2020, у задоволенні позовної заяви відмовлено. Ключовим мотивом судових рішень було встановлення судами обставин виконання відповідачем у 2017 році покладених на нього Законом обов`язків щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування.
Постановою Верховного Суду від 12.11.2020 касаційну скаргу Відділення задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 920/274/18 скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду Верховний Суд вказав, що апеляційним судом при перевірці рішення місцевого суду не дотримано приписів процесуального законодавства щодо правил оцінки доказів у справі. При новому розгляді апеляційному суду зазначено про необхідність перевірки обґрунтованості заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій з урахуванням вимог частин 1, 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю на робочих місцях в межах законодавчо встановленого нормативу як за основним робочим місцем з гарантуванням їм оплати праці у розмірі, не нижчому від визначеного законом на відповідний календарний рік; надання оцінки відповідності створених відповідачем робочих місць у 2017 році згідно даних поданої ним звітності до центру зайнятості за формою №3-ПН вимогам до робочого місця особи з інвалідністю відповідно до правил оцінки доказів за статтями 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), положення статті 57 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо порядку прийняття на роботу на умовах скороченого робочого часу та Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні"; врахування обставин здійснення щодо підприємства-відповідача провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство, порушеної ухвалою суду 24.10.2011 з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
За новим розглядом справи № 920/274/18, постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 (колегія суддів: Отрюх Б.В. - головуючий, Остапенко О.М., Гарник Л.Л.) апеляційну скаргу задоволено частково; рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2020 у цій справі скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Сумихімпром" на користь Відділення 2 445 646,42 грн адміністративно-господарських санкцій; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не дотримано чинного законодавства щодо соціального захисту інвалідів у частині невиконання квоти по працевлаштуванню інвалідів, не вжито усіх залежних від нього заходів для виконання обов`язку із виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, не сплачені адміністративно-господарські санкції, що передбачені за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, передбаченого чинним законодавством України, а тому позовні вимоги Відділення в частині сплати адміністративно-господарських санкцій у 2 445 646,42 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Поряд з цим, у частині вимог про стягнення пені у розмірі 1 467,39 грн апеляційний суд дійшов висновку про їх безпідставність, з огляду на введений (ухвалою суду від 24.10.2011) мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у цій справі, ПАТ "Сумихімпром" (далі також скаржник) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову в частині стягнення 2 445 646,42 грн та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 14.01.2020 у зазначеній частині.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржена постанова ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 18, 18-1, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та порушенням вимог процесуального закону. На переконання скаржника, ні вказаним Законом, ні Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю", ні КЗпП України не визначено заборони на встановлення особам з інвалідністю неповного робочого часу, відповідно до якого заробітна плата виплачується пропорційно відпрацьованому часу, а тому відповідачем не порушено гарантій оплати праці особам з інвалідністю, яких підприємство зазначало у звітності, що надавалась до Сумського міського центру зайнятості.
У якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не навів висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, стосовно того, що лише на підприємство покладається обов`язок та відповідальність стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю. Також наводить правові позиції про те, що тільки відмова у працевлаштуванні є доказом незабезпечення підприємством нормативу робочих місць, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 18.10.2012 у справі № 22/5014/1115/2012 та Вищого адміністративного суду України від 28.02.2013 у справі № К/9991/47316/11.
Узагальнений виклад позиції позивача
Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 920/274/18 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.06.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2021 касаційну скаргу ПАТ "Сумихімпром" залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 16.06.2021 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.
У зв`язку з відпусткою судді Жукова С.В., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.07.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Сумихімпром" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 (в частині стягнення 2 445 646,42 грн) у справі № 920/274/18; призначено скаргу до розгляду на 08.09.2021 о 11:30 год.
У зв`язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Жуков С.В., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.09.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2021, зокрема, задоволено клопотання ПАТ "Сумихімпром" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Судове засідання 08.09.2021 відбулось за участі представника ПАТ "Сумихімпром", який надав пояснення у справі. Позивач явку повноважних представників не забезпечив, про час та дату судового засідання був сповіщений належним чином.
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників іншої сторони у справі.
При цьому, Суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Спір у справі стосується питання стягнення грошових коштів як адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за несвоєчасну сплату цих санкцій.
Статтею 300 ГПК України визначено перегляд справи судом касаційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, тому правомірність нарахування пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій не є предметом касаційного дослідження у цій справі.
З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керується наступним.
Частиною третьою статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-XII, нова назва - "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні") (тут і надалі в редакції закону, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин щодо порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році) визначено обов`язок, зокрема, підприємств, які використовують найману працю, виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, для правильного вирішення спору у цій справі, з урахуванням вказівок Верховного Суду, що містились у постанові від 12.11.2020, апеляційному суду належало встановити, чи дотримався відповідач зазначених вимог статті 18 Закону № 875-XII щодо зобов`язання виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів (осіб з інвалідністю - у відповідності до визначення чинною редакцією Закону).
Усталена судова практика судів касаційної інстанції (Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) свідчить, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів (осіб з інвалідністю) відповідно до нормативу, встановленого Законом № 875-XII, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості (постанови від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17, від 21.08.2018 у справі №К/9901/29529/18, від 22.01.2020 у справі №920/472/16 (5021/2509/2011), від 17.06.2020 у справі №5021/2509/2011, від 24.06.2020 у справі № К/9901/31243/19).
При цьому, апеляційним судом вірно зазначено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком таких осіб для працевлаштування.
Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, на центри зайнятості покладається обов`язок проводити пошук та направлення таких осіб до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, належне звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 27.08.2020 по справі № 920/385/19).
Досліджуючи питання створення робочих місць для осіб з інвалідністю та їх працевлаштування, суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи:
- у 2017 році на ПАТ "Сумихімпром" було створено 168 робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджено штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ "Сумихімпром" для працевлаштування інвалідів;
- згідно наданого відповідачем звіту форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" в період січня-грудня 2017 року, відповідач звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 36 вакансій для працевлаштування на посади "діловод 0,5 шт.од." - 6 вакансій, "оператор комп`ютерного набору 0,5 шт.од." - 10 вакансій, "підсобний робітник 0,5 шт.од." - 10 вакансій та "прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од." - 10 вакансій;
- з метою отримання допомоги в направленні на працевлаштування на ПАТ "Сумихімпром" інвалідів, відповідачем направлено листи до Зарічного МСЕК, Сумського міжрайонного МСЕК, Обласної МСЕК, Ковпаківської МСЕК, Сумської обласної громадської організації інвалідів України "Поступ", Сумської обласної ради первинних організацій Українського фонду реабілітації інвалідів, Сумського міського центру зайнятості;
- Сумським міським центром зайнятості, зокрема. було направлено на працевлаштування на ПАТ "Сумихімпром" за 2017 рік 9 осіб з інвалідністю та до роботодавця самостійно звернулося 9 осіб з інвалідністю, яких прийнято на роботу, що підтверджено розпорядженнями № 1066 від 18.07.2017, № 1436 від 18.09.2017, № 1277 від 22. 08.2017, № 1870 від 27.11.2017, № 867 від 19.06.2017, № 1621 від 17.10.2017, № 752 від 31.05.2017, № 747 від 30.05.2017, № 1378 від 06.09.2017. При цьому, 7 осіб відмовились від працевлаштування, що підтверджено особистими підписами вказаних осіб на направленнях на роботу.
Поряд з цим, Верховним Судом у постанові від 12.11.2020 у цій справі було акцентовано, що положеннями частини третьої статті 18 Закону № 875-XII передбачено обов`язок роботодавця, серед іншого, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок його встановлення визначено статтею 19 Закону № 875-XII.
Частиною п`ятою статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно частини першої цієї статті, вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 875-XII інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється (частина друга статті 2 Закону № 875-XII).
Відтак, виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 цього Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №819/537/16.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що за змістом відповідної звітності ПАТ "Сумихімпром" звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 36 вакансій для працевлаштування на посади "діловод 0,5 шт.од." - 6 вакансій, "оператор комп`ютерного набору 0,5 шт.од." - 10 вакансій, "підсобний робітник 0,5 шт.од." - 10 вакансій та "прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од." - 10 вакансій.
Апеляційним судом вірно враховано, що вказана звітність повинна аналізуватись в розрізі відповідності таких пропозицій роботодавця щодо вакансій зі ставкою оплати 0,5 положенням частини третьої статті 18, частини п`ятої статті 19 Закону № 875-XII, спрямованості цього Закону (визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами), а також положенням КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Аналіз приписів статей 50, 51 КЗпП України дозволяє дійти висновку, що для осіб, які працюють за трудовим договором, може бути встановлена нормальна (до сорока годин на тиждень) та скорочена тривалість робочого часу. Підстави для встановлення обов`язкової скороченої тривалості робочого дня та відповідні категорії працівників, до яких таке обмеження застосовується в силу закону, передбачені приписами статті 51 КЗпП України, однак, до таких осіб не віднесені особи з інвалідністю.
За висновком апеляційного суду, передбачена законом (статтею 51 КЗпП України) можливість встановлення скороченої тривалості робочого дня, в тому числі для осіб з інвалідністю, може бути реалізована під час прийняття особи на роботу, тоді як створення роботодавцем робочих місць із неповною зайнятістю впродовж робочого дня (тижня) для потенційних працівників, яким встановлено інвалідність, суперечить меті та вимогам Закону № 875-XII, оскільки зазначений Закон визначає обов`язок створення не менше 4% від загальної кількості робочих місць згідно із штатним розписом, а відповідач не довів, що у його штатному розписі усі працівники працюють на половину штатної одиниці, в той час як подавав звітність про створення виключно робочих місць на половину штатних одиниць.
Вказаним спростовуються аргументи скаржника про те, що чинним законодавством не визначено заборони на встановлення особам з інвалідністю неповного робочого часу, а тому відповідачем не порушено гарантій оплати праці особам з інвалідністю, яких підприємство зазначало у поданій до центру зайнятості звітності.
З огляду на те, що для виконання відповідачем нормативу, передбаченого частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, він повинен працевлаштувати осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи буде основним, та враховуючи розмір заробітної плати за запропонованими відповідачем посадами для осіб з інвалідністю, їх відповідності законодавчо гарантованому розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі на 2017 рік, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така пропозиція відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не відповідає гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції України).
Наведене свідчить про правомірність висновку апеляційного господарського суду, що відповідачем не дотримано чинного законодавства щодо соціального захисту інвалідів у частині невиконання квоти по працевлаштуванню інвалідів, не вжито усіх залежних від нього заходів для здійснення обов`язку із виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, а тому позовні вимоги Відділення в частині сплати адміністративно-господарських санкцій є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводу касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не навів висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, стосовно того, що лише на підприємство покладається обов`язок та відповідальність стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю.
Більш того, такі аргументи спростовуються змістом оскарженої постанови, оскільки висновки апеляційного суду про порушення обов`язку з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ґрунтуються на встановленні обставин, зокрема, щодо створення роботодавцем робочих місць із неповною зайнятістю для потенційних працівників, яким встановлено інвалідність, невідповідності пропозиції щодо працевлаштування осіб з інвалідністю гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом, з огляду на те, що таке місце роботи для цих осіб є основним.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на правові позиції про те, що тільки відмова у працевлаштуванні є доказом незабезпечення підприємством нормативу робочих місць, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 18.10.2012 у справі № 22/5014/1115/2012 та Вищого адміністративного суду України від 28.02.2013 у справі № К/9991/47316/11, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
Колегія суддів також зауважує, що суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17), що було дотримано судом апеляційної інстанції у цій справі.
Отже, викладені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали свого підтвердження за касаційним переглядом справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відтак питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Таким чином, за повторним розглядом справи та з урахуванням вказівок, що містились у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у цій справі, судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку спірним правовідносинам, а доводи, викладені в касаційній скарзі ПАТ "Сумихімпром", не спростовують правомірність висновків цього суду щодо обґрунтованості позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції, в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі (в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій) є законною та обґрунтованою, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.