Постанова
Іменем України
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 439/877/16-к
провадження № 51-1239км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Єременка М. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140160000255, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за касаційною скаргою захисника Кравчука З. В. на вирок Бродівського районного суду Львівської області від 17 червня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бродівського районного суду Львівської області від 17 червня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 16 квітня 2016 року по 07 лютого 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи у будинку, розташованому в с. Гаї-Смоленські Бродівського району Львівської області та належному ОСОБА_2, у період часу із 11 по 14 квітня 2016 року під час конфліктів, які виникали в окремих випадках та різний час між ним і ОСОБА_3, умисно спричиняв їй удари по тілу та голові. Внаслідок цих дій потерпілій були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді тупої травми голови у вигляді субдуральної гематоми зліва, що призвело до набряку головного мозку, зміщення та стиснення його речовини, в результаті чого 14 квітня 2016 року настала смерть потерпілої.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник Кравчук З. В., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що місцевим судом усупереч нормам КПК України дано неправильну оцінку доказам, які були покладені в основу вироку. На його переконання, досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. При цьому вказує на те, що в основу обвинувального вироку було покладено показання свідка ОСОБА_4, який також підозрювався у вчиненні протиправних дій щодо ОСОБА_3, що ставить під сумнів правдивість показань цього свідка. Також захисник вбачає порушення вимог ст. 23 КПК України судами попередніх інстанцій, які основного свідка безпосередньо не допитали, однак в основу своїх рішень поклали відеозапис його допиту, проведеного до того ж з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Одночасно захисник вказує на те, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1, не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та безпідставно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, що є явно несправедливим через суворість. На думку захисника, суд апеляційної інстанції, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення й постановив рішення, яке не відповідає положенням, передбаченим статтями 404, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
Касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі захисника Кравчука З. В., оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 та його захисника Кравчука З. В. на підставах неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій, які виразилися у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_3, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи сторони захисту про непричетність ОСОБА_1 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення були належним чином перевірені судами першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, не визнав.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Показання вказаних осіб місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться у протоколі огляду місця події та фототаблиці до нього від 15 квітня 2016 року (в будинку ОСОБА_2, розташованого в с. Гаї-Смоленські Бродівського району Львівської області виявлено труп жінки), протоколі проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 та фототаблиці до нього від 15 квітня 2016 року (свідок на місці розказав і детально показав, яким чином, куди та скільки разів ОСОБА_1 в період відповідного часу спричиняв удари потерпілій ОСОБА_3 та як саме падала потерпіла після отриманих ударів), протоколі огляду місця події та фототаблиці до нього від 15 квітня 2016 року, протоколі огляду місця події та схемі до нього від 06 березня 2017 року, постанові про визнання предмета речовим доказом та передачу речового доказу на зберігання від 15 квітня 2016 року, лікарському свідоцтві про смерть від 15 квітня 2016 року № 29/2016, висновках експертів від 16 травня 2016 року № 29/2016 року та № 1292,1293/2016, висновку експерта від 01 липня 2016 року № 4/1048 (два сліди пальців рук, відкопійовані на відрізках прозорої клейкої стрічки № 1, 8, та чотири сліди пальців рук відкопійовані на відрізках прозорої клейкої стрічки № 2, 6, 7, 9, належать ОСОБА_1 ), висновку комісійної судово-медичної експертизи від 07 липня 2017 року №136/2017 (у ході судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_3 на обличчі й волосяній частині голови виявлено не менше дев`яти місць прикладання сили. Черепно-мозкова травма у вигляді крововиливів під оболонки та в речовину стовбура головного мозку у ОСОБА_3 могла утворитись від неодноразової дії тупих травмуючих предметів, про що свідчать матеріали проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_4 від 18 квітня 2016 року, при цьому така травма не могла утворитись під час падіння з висоти власного зросту з урахуванням матеріалів проведення слідчого експерименту від 12 січня 2017 року за участю ОСОБА_1 ).
Уся сукупність зібраних у провадженні доказів була детально проаналізована судом, у тому числі було проведено ретельний аналіз тверджень ОСОБА_1 про його непричетність до умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої ОСОБА_3, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення. Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, дії останнього за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК України місцевий суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні.
Ураховуючи викладене, доводи захисника Кравчука З. В. про непричетність ОСОБА_1 до умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, що спричинили смерть останньої, колегія суддів касаційного суду вважає такими, що не відповідають дійсності.
Крім того, як вбачається із матеріалів провадження в ньому відсутні відомості про визнання ОСОБА_4 підозрюваним у вчиненні протиправних дій щодо ОСОБА_3, а тому доводи захисника про вказане є безпідставними.
Також в матеріалах провадження відсутня інформація про притягнення свідка ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України, тобто доводи захисника про надання останнім неправдивих показань у провадженні щодо ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження.
При цьому перевіряючи матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що твердження захисника про те, що у цьому провадженні не було проведено жодного слідчого експерименту також є безпідставними.
Стосовно доводів викладених у касаційній скарзі захисника, про порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час винесення судових рішень принципу безпосередності дослідження доказів слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
Частиною 2 вищевказаної статті, передбачено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує.
З матеріалів провадження видно, що прокурор під час розгляду провадження в суді першої інстанції 20 грудня 2019 року заявив клопотання про необхідність допиту свідка ОСОБА_4 в режимі відеоконференції, оскільки цей свідок згідно з контрактом проходить військову службу поза межами Львівської області, а саме в зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій області. Також це клопотання було підтримано учасниками судового провадження, зокрема і ОСОБА_1 .
Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 20 грудня 2019 року було задоволено клопотання прокурора та доручено Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області забезпечити проведення дистанційного судового провадження (відеоконференції) між цим судом та Бродівським районним судом Львівської області 30 січня 2020 року о 14:30 за участю свідка ОСОБА_4 (т. 3, а. к. п. 192).
Як вбачається з технічного запису судового засідання, яке відбулося в Бродівському районному суді Львівської області 30 січня 2020 року, під час судового розгляду по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1, з дотриманням вимог частин 3, 4 ст. 336 КПК України та з роз`ясненням його прав і обов`язків було безпосередньо допитано свідка ОСОБА_4 в режимі відеоконференції.
При цьому будь-яких зауважень щодо проведення відеоконференції між Бродівським районним судом Львівської області та Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області за участю свідка ОСОБА_4 від учасників провадження не було.
Також з матеріалів провадження видно, що свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були безпосередньо допитані в суді першої інстанції.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження видно, що апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і залишив вирок без зміни. При цьому суд не досліджував доказів у провадженні, а погодився з відповідними висновками місцевого суду, тобто апеляційний суд не давав іншої оцінки доказам, ніж та, яку дав суд першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі захисника.
При цьому, як видно із оскаржуваного вироку та ухвали, суди в обґрунтування своїх рішень не посилалися на будь-які відеозаписи проведених допитів.
Таким чином, доводи захисника про порушення принципу безпосередності дослідження доказів, через те, що свідка в судах першої та апеляційної інстанцій не було допитано безпосередньо, є необґрунтованими.
Доводи у касаційній скарзі захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання, також є безпідставними.
За статтею 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.
Під час призначення ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані
про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, не працює і має на утриманні п`ятьох неповнолітніх дітей. Також місцевий суд узяв до уваги думку потерпілого, який просив призначити суворе покарання.
Зважив суд і на відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, що є наближеним до мінімального розміру, визначеного санкцією ч. 2 ст. 121 КК України.
Про справедливість та достатність призначеного засудженому покарання ствердив і апеляційний суд, переглянувши оскаржений вирок за апеляційними скаргами засудженого та його захисника.
З огляду на наведене і з урахуванням мети покарання, яка передбачає, крім кари, ще й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене
ОСОБА_1 покарання є справедливим і повністю відповідає приписам ст. 65 КК України.
При цьому підстав вважати це покарання занадто суворим, як і підстав для його пом`якшення, колегія суддів касаційного суду не вбачає, навіть з урахуванням доводів захисника, наведених у його касаційній скарзі.
Стосовно його доводів про порушення апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК України колегія суддів дійшла такого.
Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень у ході їх дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, належним чином виконав вищевказані вимоги кримінального процесуального закону.
Згідно з технічним записом судового засідання апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, розглядаючи клопотання захисника Кравчука З. В. у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження доказів у провадженні, суд обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки сторона захисту не навела обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чи порушення під час дослідження доказів, зазначених у клопотанні.
При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг засудженого і його захисника, в ухвалі виклав докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає ст. 419 КПК України.
Враховуючи наведене, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 404, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, підстав для задоволення касаційної скарги захисника Кравчука З. В. вона не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд