Постанова суду № 208/4864/18 від 15.09.2021 про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить...

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 208/4864/18

провадження № 51-528 км 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Слободян О. М.,

прокурора Чабанюк Т. В.,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

захисника (у режимі відеоконференції) Чекуріна С. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040160000926 від 06 червня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Залісся Чорнобильського району Київської області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Баглійського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з цим вироком ОСОБА_1, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, 04 червня 2018 року близько 21:00, перебуваючи на кухні у квартирі АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно з метою вчинення вбивства, завдав ОСОБА_3 одного удару ножем у ділянку грудної клітки, внаслідок чого настала смерть потерпілого.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок Баглійського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2019 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та призначити новий судовий розгляд. Вказує, що фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, не підтверджені та не відповідають дійсності. Вважає, що його вини не було доведено поза розумним сумнівом, оскільки він захищався від неправомірних дій потерпілого, а отже, суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню, та неправильно кваліфікував його дії за ст. 115 КК України. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги його показань та показань свідка ОСОБА_4, а також під час судового розгляду проігнорував вимоги Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Посилається на упередженість захисника, сторони обвинувачення та суду. Вказує, що прокурор Коломоєць В. Л. чинила на нього психологічний тиск під час досудового розслідування, проте суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у відводі прокурора. Вважає, що апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення та необґрунтовано залишив оскаржений вирок без змін. Як стверджує засуджений, суд апеляційної інстанції відмовив у відводі захисника Чекуріна С. А., чим порушив його право на захист. На думку касатора, суди не взяли до уваги обставин, які пом`якшують покарання, зокрема його позитивної характеристики, щиросердного каяття і того, що він викликав швидку допомогу. Вказує, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 і захисник Чекурін С. А. у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор Чабанюк Т. В. у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За змістом касаційної скарги засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просить дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який надав їм належну оцінку.

Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілою ОСОБА_2, свідками ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, даними протоколів: огляду місця події від 04 червня 2018 року, проведення слідчих експериментів, відібрання зразків для експертизи від 05 червня 2018 року, а також висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами.

Зокрема, свідок ОСОБА_4 у суді першої інстанції дала показання, що 04 червня 2018 року близько 21:30 приїхала з ОСОБА_1 до будинку, а її чоловік ОСОБА_3 у нетверезому стані сидів біля іншого під`їзду. Коли вона з обвинуваченим зайшла до квартири, потерпілий також забіг до житла та вдарив її. Потім потерпілий сів на кухні на стілець, а обвинувачений сів навпроти. ОСОБА_1 запропонував поговорити, однак ОСОБА_3 почав нервувати та вдарив засудженого. Свідок стояла з дитиною між обвинуваченим та потерпілим. На столі лежав розкладний ніж, обвинувачений встав та вдарив ножем ОСОБА_3, зі слів останнього - у серце. Як саме було завдано удару ножем свідок не бачила.

При цьому, в суді першої інстанції ОСОБА_1, заперечуючи наявність умислу на заподіяння смерті ОСОБА_3, вину визнав частково та, зокрема, пояснив, що раніше був знайомий з потерпілим, дружина останнього мешкала у його квартирі, куди 04 червня 2018 року він приїхав з ОСОБА_4, слідом за ними до квартири зайшов ОСОБА_3, який був у нетверезому стані та агресивно поводився. Він намагався поговорити з потерпілим та заспокоїти його, проте ОСОБА_3 спочатку вдарив ОСОБА_4 рукою по обличчю, а потім його по голові. Під час спроби ОСОБА_3 вдарити ОСОБА_1 вдруге він узяв розкладний ніж, який лежав на столі, і протягнув руку вперед, після чого потерпілий навалився на вказаний ніж.

Дослідивши вищевказані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції зробив умотивований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, поза розумним сумнівом.

При цьому суд першої інстанції визнав непідтвердженими доводи обвинуваченого про те, що він остерігався за своє життя. Спростовуючи доводи сторони захисту в цій частині, суд у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_1, завдавши ОСОБА_3 одного удару ножем у ділянку грудної клітки ліворуч в обопільній сварці та бійці, усвідомлював, що ножове поранення спрямоване на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливого органу. Водночас суд урахував, що також згідно з висновком експерта від 13 червня 2018 року № 598-Е під час огляду ОСОБА_1 видимих тілесних ушкоджень не виявлено. За результатами огляду в судовому засіданні відеозаписів слідчих експериментів суд встановив, що обвинувачений міг уникнути бійки без застосування ножа. У зв`язку з чим суд обґрунтовано дійшов висновку, що спосіб, знаряддя кримінального правопорушення, характер та локалізація поранення свідчать про те, що обвинувачений діяв з умислом на вбивство потерпілого.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Крім додержання цих вимог, у судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що під час апеляційного розгляду були ретельно перевірені доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі, та не було встановлено неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Наведені в ухвалі докладні мотиви, з яких доводи сторони захисту суд визнав безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Так, з висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд, який під час перегляду провадження ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Спростовуючи доводи обвинуваченого, апеляційний суд визнав надуманими та безпідставними посилання на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо наявності у нього умислу на вбивство потерпілого, оскільки характер та послідовність дій, вчинених ОСОБА_1, у своїй сукупності свідчать про те, що він мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_3 . При цьому суд зазначив, що проміжок часу, який минув з моменту умисного спричинення шкоди здоров`ю людини до настання смерті, не може сам по собі свідчити про наявність чи відсутність умислу на вбивство. Завдаючи одного чітко спрямованого удару в серце, ОСОБА_1 усвідомлював, що здійснює посягання на життя потерпілого, передбачав, що наслідком таких дій може бути смерть останнього, та бажав цього.

Системний аналіз кримінального закону свідчить, що питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Верховний Суд України у своїх правових позиціях, викладених у постанові від 24 листопада 2014 року (справа № 5-34кс14), чітко визначив різницю між умисним вбивством та перевищенням меж необхідної оборони. При цьому вказав, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення цього посягання. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Водночас стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Зазначених вимог закону судами було належним чином дотримано.

Таким чином, суди дійшли слушного переконання про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на заподіяння смерті потерпілому, а тому вчинене ним кримінальне правопорушення вмотивовано отримало юридично-правову кваліфікацію за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Водночас на обґрунтування доводів касаційної скарги засуджений посилається на порушення права на захист.

Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості дати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, за повідомленням слідчого 05 червня 2018 року Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області призначено адвоката Ісакова В. В. для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 (т. 1, а.п. 50).

За ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 серпня 2018 року ОСОБА_1 відмовився від захисника Ісакова В. В. Таку відмову прийняв суд, у зв`язку із чим засудженому було призначено іншого захисника - Чекуріна С. А. (т. 2, а.п. 48, 50).

Технічним записом судового засідання також підтверджується, що 16 грудня 2020 року в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції обвинувачений в усній формі заявив відвід захиснику Чекуріну С. А., оскільки останній, на його думку, здійснював захист не в повному обсязі. Разом з тим у задоволенні такого відводу захиснику ухвалою цього суду від 16 грудня 2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, було відмовлено. Мотивуючи таку відмову суд послався на необґрунтованість доводів, оскільки обвинуваченим не надано підтвердження здійснення неналежного захисту адвокатом Чекуріним С. А.

Разом з тим, питання ефективності захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в установлений законом спосіб.

Оскільки ОСОБА_1 не був позбавлений можливості самостійно залучити захисника або звернутися до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги для заміни призначеного адвоката, доводи його касаційного скарги про порушення права на захист є безпідставними.

Що стосується доводів засудженого про порушення вимог КПК України судом першої інстанції, який, на його думку, необґрунтовано відмовив у відводі прокурора Коломоєць В. Л., то вони також не є слушними.

Так, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції у судовому засіданні 31 липня 2018 року розглянув клопотання ОСОБА_1 про відвід прокурора Коломоєць В. Л., та, з`ясувавши обставини і не встановивши підстав, передбачених ст. 77 КПК України, для його задоволення, відмовив у задоволенні цього клопотання. Засуджений ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду також не був позбавлений можливості звертатися із зазначених вище підстав із заявами про злочин та проведення відповідних перевірок уповноваженими органами, проте відомості про такі звернення у матеріалах провадження відсутні.

Більше того, як свідчать матеріали справи, засуджений ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку із заявами чи клопотаннями про відвід складу суду також не звертався.

Таким чином, доводи засудженого про упередженість захисника, сторони обвинувачення та суду є неспроможними.

Не знайшли свого підтвердження і доводи засудженого про неврахування судами як пом`якшуючих покарання обставин, зокрема, його позитивної характеристики, щиросердного каяття, а також те, що він викликав швидку допомогу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, під час призначення покарання ОСОБА_1 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів, конкретні обставини справи, думку потерпілої про вид покарання, дані про особу винуватого, який раніше судимий, має малолітню дитину, шкоди не відшкодував. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав рецидив злочинів. Разом з тим обставин, які пом`якшують покарання, суд не встановив. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 115 КК України є необхідним і достатнім для виправлення винуватого та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно неспівмірним вчиненому протиправному діянню внаслідок суворості.

З урахуванням наведеного, на переконання Верховного Суду, призначене ОСОБА_1 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, узгоджується з принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для його виправлення і попередження нових злочинів.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Вирок суду належним чином умотивований і відповідає положенням ст. 374 КПК України. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винним, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Вказані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженого, які є аналогічними доводам у касаційній скарзі, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду належним чином мотивовані та відповідають приписам статей 370 і 419 КПК України.

Решта доводів касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

................

Перейти до повного тексту