Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 2-317/2011
провадження № 61-2787св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 січня 2021 року у складі судді
Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 05 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк"), правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №121-р, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 35 000,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитом 12,5 процентів річних на строк до 04 вересня 2019 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,
05 вересня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, а також між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 - договір поруки.
Посилаючись на те, що позичальник не виконує належним чином зобов`язань за кредитним договором щодо сплати щомісячних платежів, а поручитель ОСОБА_2 не виконує вимогу банку про сплату заборгованості за кредитним договором, з урахуванням уточнених позовних вимог позивач, просив:стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, яка станом на 25 березня 2010 року складає
37 071, 85 дол. США та 35 493, 57 грн, з яких: заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена заборгованість) у розмірі 31 370, 52 дол. США; заборгованість зі сплати процентів у розмірі 5 701,33 дол. США; пеня за порушення строків повернення кредиту у розмірі 24 389 грн; пеня за порушення строків сплати процентів у розмірі 11 104, 02 грн.
Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 24 720,85 дол. США, прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 6 650,44 дол. США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі
5 701,33 дол. США та пеню у розмірі 35 493,57 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 не виконують зобов`язання за кредитним договором та договором поруки, отриманий кредит не повертають, проценти не сплачують, а тому позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" про стягнення солідарно з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню.
У січні 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 січня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 пропустив строк на апеляційне оскарження, оскільки апеляційну скаргу подав через десять років після ухвалення оскаржуваного судового рішення, про розгляд справи повідомлявся як за місцем реєстрації так і за місцем фактичного проживання, отримував судові повістки, а тому наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, передбачені частиною другою статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, уякій заявник просив скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 січня 2021 року, справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що він не був повідомлений про розгляд справи, у якій вирішено питання про його права та обов`язки, судові повістки направлялись за місцем проживання його колишньої дружини, яка є сестрою позичальника ОСОБА_1 та з якою він не підтримує жодних стосунків. З 2009 року він не проживає за указаною адресою, а проживав у орендованих квартирах за різними адресами у м. Львові. Підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення, направленого за адресою проживання його колишньої дружини, виконаний невідомою особою, однак вважає, що він схожий на підпис позичальника ОСОБА_1 . Жодних повісток за місцем його реєстрації не надходило, а наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення за місцем його реєстрації не містить підпису та прізвища особи отримувача, члени його родини заперечують отримання зазначеної повістки.
Ураховуючи, що він не був повідомлений про розгляд справи, копію рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року отримав лише 30 грудня 2020 року, саме з цієї дати необхідно обраховувати строк на апеляційне оскарження.
Посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин положень статті 358 ЦПК України, у редакції яка набрала чинність з 15 грудня 2017 року. Ураховуючи, що оскаржуване судове рішення ухвалено у 2011 році, згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України його оскарження в апеляційному порядку повинно відбуватись протягом строків, що діяли до набрання чинності новою редакцією ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України, у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України,
2004 року), особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Він не брав участі у розгляді справи, не був присутнім під час проголошення оскаржуваного судового рішення, апеляційну скаргу подав протягом десяти днів після отримання копії рішення (30 грудня 2020 року), а тому у суду не було правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Додатково зазначав, що договір поруки від 05 вересня 2007 року, на підставі положень якого з нього стягнуто заборгованість за кредитним договором, він не підписував, підпис у наданому позивачем договорі виконаний невідомою йому особою. Про зазначену обставину не міг повідомити раніше, оскільки не був обізнаний про розгляд цієї справи, дізнався про наявність цивільної справи та оскаржуваного рішення лише після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Апеляційний суд позбавив його права на апеляційне оскарження судового рішення, на виконання якого накладено арешт на його єдине житло, що унеможливило захист його прав.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, витребувано справу з місцевого суду.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 31 березня 2021 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків суду не спростовують.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Згідно підпункту 13 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Пунктом 9 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині третій статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року ОСОБА_2 звернувся 06 січня 2021 року, тобто на момент вчинення ним такої процесуальної, чинним був ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків : 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
ОСОБА_2 обґрунтовував пропуск строку на апеляційного оскарження наявністю поважних причин, зокрема зазначав, що він не був повідомлений про час і місце розгляду справи і взагалі не знав про її існування.
Перевіряючи наведені заявником аргументи, апеляційний суд встановив, що на виконання вимог частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції направив запит до адресно-довідкового відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачів, у тому числі ОСОБА_2, на який отримав відповідь про те, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 .
На виконання обов`язку про належне повідомлення заявника, суд першої інстанції направляв повідомлення про судові засідання на дві адреси: за місцем реєстрації відповідача:
АДРЕСА_1, та останню відому адресу фактичного його проживання:
АДРЕСА_2 .
Згідно з повідомленнями про вручення поштових відправлень, судові повістки про виклик ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 14 березня 2011 року, були вручені за обома зазначеними вище адресами. Зокрема, за адресою: АДРЕСА_2, зворотне повідомлення містить відмітку про вручення судової повістки особисто Ощановському 21 лютого
2011 року (а.с. 55), а за адресою:
АДРЕСА_1 - з відміткою про вручення судової повістки Ощановському 11 лютого 2011 року.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 був повідомлений про розгляд справи за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та мав можливість реалізувати свої процесуальні права у межах та строках, визначених чинним процесуальним законодавством, натомість правом на оскарження рішення суду першої інстанції
ОСОБА_2 скористався лише 06 січня 2021 року, тобто майже через десять років після ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Поновлення процесуального строку після спливу такого значного проміжку часу після ухвалення оскаржуваного судового рішення за відсутності переконливих аргументів заявника та наданих ним доказів, які б об`єктивно підтверджували поважність причин його пропуску очевидно може порушити принцип юридичної визначеності.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Урахувавши наведене, апеляційний суд правильно застосував положення частини другої статті 358 ЦПК України, у редакції, яка набула чинності з
15 грудня 2017 року, та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року, за відсутності обставин непереборної сили та порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення заявника про розгляд справи у суді.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі
№ 3236/03 "Пономарьов проти України" зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41, рішення ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи касаційної скарги про те, що відмова у відкритті апеляційного провадження обмежує право заявника на доступ до правосуддя не заслуговують на увагу, оскільки прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).
Посилання заявника на те, що він не був повідомлений про розгляд справи спростовуються матеріалами справи, зокрема двома зворотніми повідомленнями про вручення адресату ОСОБА_2 судової повістки на судове засідання, яке відбулось 14 березня 2011 року.
Згідно із положеннями частин першої - четвертої статті 76 ЦПК України, у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.
У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
З аналізу зазначених процесуальних норм та повернутих на адресу суду зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень
ОСОБА_2, які були вручені йому особисто за адресою останнього відомого суду місця його фактичного проживання, та за адресою місця його реєстрації, з відміткою про отримання судової повістки особою з прізвищем ОСОБА_2, Верховний Суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про належне повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції.
Посилання ОСОБА_2 на те, що підпис у повідомленнях про вручення поштових відправлень здійснений від його імені невідомою особою, як і його твердження про підробленість його підпису у договорі поруки не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами та зводяться виключно до незгоди заявника з оскаржуваним судовим рішенням.