Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 700/135/17
провадження № 61-47594св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач-1 - ОСОБА_3,
представник відповідача-1 - ОСОБА_4,
відповідач-2 - Чаплинська сільська рада Лисянського району Черкаської області,
представник відповідача-2 - Проценко Любов Олексіївна,
треті особи: Писарівська сільська рада Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_5, Лисянська державна нотаріальна контора Черкаської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області у складі судді Добриднюк Н. О. від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Вініченка Б. Б. від 30 жовтня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, треті особи: Писарівська сільська рада Лисянського району Черкаської області, ОСОБА_5, Лисянська державна нотаріальна контора Черкаської області, про встановлення нікчемності заповіту.
Позовна заява з урахуванням її уточнення мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_6 . Після його смерті з`ясувалось, що все своє майно він 13 квітня 2016 року заповів ОСОБА_3 . Вважає, що заповіт від 13 квітня 2016 року є нікчемний, оскільки секретар Чаплинської сільської ради не мав повноважень посвідчувати заповіт від імені особи, яка на момент його посвідчення постійно проживала в іншому населеному пункті (с. Писарівка Лисянського району), де також є відповідні органи місцевого самоврядування - Писарівська сільська рада, посадові особи якої і мали посвідчувати даний заповіт. Крім того, у заповіті прізвище дядька вказано як " ОСОБА_7", замість дійсного прізвища " ОСОБА_8", що викликає сумніви, чи була встановлена особа заповідача та на підставі яких документів, а відповідно не відомо, чи був заповідач присутнім при складанні та посвідченні заповіту. Разом із тим, відмітка у заповіті, що заповідач за станом здоров`я не зміг самостійно підписати заповіт, тому він був підписаний довіреною особою заповідача - ОСОБА_9 не відповідає дійсності, оскільки стан здоров`я ОСОБА_6 на момент складання спірного заповіту дозволяв йому самостійно його підписати.
Вважає, що було порушено вимоги щодо порядку залучення свідків та особи, що підписала заповіт замість заповідача та вимоги щодо ознайомлення заповідача з нормами законодавства, що регулюють порядок складання, посвідчення заповіту та наслідки його складання. Текст заповіту не містить відмітки посадової особи, яка його посвідчила, про роз`яснення заповідачу вищевказаних положень законодавства, внаслідок чого заповідач міг не повністю усвідомлювати його наслідки. Не було дотримано законодавчі вимоги до змісту заповіту, оскільки спірний заповіт не містить даних які б дозволили ідентифікувати особу, якій було заповідано майно.
З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що заповіт від імені ОСОБА_6 від 13 квітня 2016 року складений з численними та істотними порушеннями законодавчих вимог щодо форми та порядку його посвідчення, які в своїй сукупності призводять до його нікчемності на підставі частини 1 статті 1257 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заповіт складений у письмовій формі; у передбаченому законом порядку посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування та зареєстрований в реєстрі; позивачем не було доведено обставин, які б вказували на те, що заповіт не відповідає вимогам закону та в силу цього є нікчемним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання на положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України" № 22/5 від 25 серпня 1994 року.
В іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є обґрунтованими, оскільки заповіт складений особою, яка мала на це право, тобто померлим ОСОБА_6, складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою і підстави для встановлення нікчемності такого заповіту зазначені у частині першій статті 1257 ЦК України відсутні.
Виключаючи з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України" № 22/5 від 25 серпня 1994 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказана Інструкція втратила чинність.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданим позивачем доказам щодо порушення порядку посвідчення оспорюваного заповіту. Зокрема, стану здоров`я заповідача, який самостійно ставив підписи на інших документах, а тому не існувало будь-яких підстав для підписання заповіту від його імені іншою особою, що підтверджували і свідки. Крім того, суди не врахували, що посвідчувальні написи по тексту заповіту жодного разу не містять правильного написання прізвища заповідача та зміст заповіту не дозволяє ідентифікувати особу, майно якій заповідається. Суди не застосували приписи статті 1251 ЦК України, положення якої передбачають, що заповіт може посвідчуватися посадовою особою органу місцевого самоврядування того населеного пункту, де зареєстрована та проживає особа, і в якому немає нотаріуса, а не будь-який орган місцевого самоврядування. Також при посвідченні заповіту не були дотримані приписи частини другої статті 1247 та частини другої статті 207 ЦК України щодо порядку залучення свідків та довіреної особи для посвідчення заповіту, які мали були запрошені саме заповідачем, а не секретарем Чаплинської сільської ради. Відсутні будь-які докази роз`яснення заповідачу його прав, що є запорукою правильного розуміння наслідків свого заповідального розпорядження.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 700/135/17 з Лисянського районного суду Черкаської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року справу № 700/135/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу № 700/135/17 повернуто колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 13 квітня 2016 року ОСОБА_6 склав заповіт, яким усе належне йому до дня смерті майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось, заповів ОСОБА_3 .
Із тексту заповіту вбачається, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 не може сам прочитати і підписати текст заповіту, згідно зі статтею 1253 ЦК України, заповіт посвідчено в присутності двох свідків гр. ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які зачитали його уголос та поставили свої підписи. У звʼязку з тим, що ОСОБА_6 за станом здоровʼя не може підписати заповіт власноручно, на його особисте прохання та в його присутності текст заповіту підписала довірена особа ОСОБА_9 .
Заповіт був зареєстрований в спадковому реєстрі за № 16 та посвідчений секретарем Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області Проценко Л. О., яка відповідно до рішення виконавчого комітету Чаплинської сільської ради № 12 від 16 грудня 2015 року була призначена відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_6, що встановлено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 грудня 2016 року у справі № 592/10438/16-ц.
Позивач стверджувала, що складений 13 квітня 2016 року її дядьком ОСОБА_6 заповіт, яким він заповів все належне йому майно відповідачу, є нікчемним, оскільки за формою та порядком його посвідчення не відповідає вимогам, встановленими статтею 1247 ЦК України.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).
Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до змісту статті 37 Закону України "Про нотаріат" у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.
При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування правочину поза межами цього органу тягне нікчемність заповіту.
Відтак, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний вголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (пункт 1.4 розділу ІІІ Порядку).
Порядок посвідчення заповіту при свідках також передбачено статтею 1253 ЦК України.
У справі, яка переглядається встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено уповноваженою особою органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог щодо посвідчення заповіту, визначених ЦК України та Порядком, зокрема заповіт складено зі слів заповідача, в його присутності, оскільки через свої фізичні вади (похилий вік та незадовільний стан здоров`я) заповідач не міг самостійно прочитати заповіт, то його було прочитано вголос свідками та підписано уповноваженою особою ОСОБА_9 за присутністю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12, які підтвердили в судовому засіданні вказані обставини. Заповіт зареєстровано в спадковому реєстрі за № 16.
Суди обґрунтовано виходили з того, що заповіт складений 13 квітня 2016 року з дотриманням форми та відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки містить причини, з яких його текст не підписаний особою, що його вчиняє, підпис іншої особи, яка на прохання заповідача підписала заповіт, засвідчений відповідно уповноваженою особою, заповіт прочитано вголос та підписано у присутності свідків, особи яких встановлені та відповідні права роз`яснено.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_6 заповіт нікчемним, оскільки позивач не надала суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.
Посвідчення оспорюваного заповіту секретарем Чаплинської сільської ради Лисянського району Черкаської області Проценко Л. О., яка відповідно до рішення виконавчого комітету Чаплинської сільської ради № 12 від 16 грудня 2015 року була призначена відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій, не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту, та не скасовує вільне волевиявлення заповідача.
Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі "Сьорінг проти Сполученого Королівства" від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.
Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.
Тому штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним, зокрема з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт ОСОБА_13, яка проживала в с. Писарівка Лисянського району та не входила до територіальної громади смт Чаплинка, видається вкрай нерозумним.
Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Указане і не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.
Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постановах Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 220/183/20.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що зміст заповіту не відповідає нормам законодавства щодо його форми і порядку посвідчення, наявність численних суттєвих порушень вбачаються необґрунтованими та були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті заявлених вимог, і суди на підставі наявних у справі доказів дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати заповіт нікчемним.
Обставини та докази, на які посилається позивач на підтвердження своїх доводів про нікчемність заповіту, у повній мірі перевірені судами попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржених судових рішень спростовуються змістом оспорюваного заповіту, іншими матеріалами справи, які не містять доказів відсутності вільного волевиявлення заповідача на складання заповіту і порушення визначених законом умов його складання, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування правильних по суті рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ґрунтуються на доведенні необхідності переоцінки доказів і обставин, на які посилався позивач, пред`являючи позов, і яким суди дали належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.