Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 214/9134/14-ц
провадження № 61-5225св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., від 16 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 700007396, за умовами якого остання отримала у тимчасове користування кредит у розмірі 26 282, 98 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 15, 99 % річних, строком до 12 червня 2015 року.
Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 12 вересня 2014 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 1 257 273,87 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 298 380, 77 грн, заборгованості за процентами - 167 905,07 грн, пені - 790 988,03 грн, АТ "Альфа-Банк" просило позов задовольнити, стягнувши вказану заборгованість з ОСОБА_1 .
Відомості про рух справи в суді першої інстанції
Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором № 700007396 від 11 червня 2008 року станом на 12 вересня 2014 року у розмірі 764 666,61 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 298 380, 77 грн, заборгованість за процентами - 167 905,07 грн, заборгованість за пенею - 298 380, 77 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, вказане заочне рішення скасовано та призначено справу до судового розгляду.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком при зверненні до суду пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки останній платіж за кредитним договором здійснено позичальником 13 вересня 2011 року, а із позовом банк звернувся до суду у жовтні 2014 року.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" задоволено частково, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором № 700007396 від 11 червня 2008 року станом на 12 вересня 2014 року у розмірі 932 571,68 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 298 380,77 грн, заборгованості за процентами у розмірі 167 905,07 грн, пені у розмірі 466 285,84 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, проте враховуючи, що відповідно до умов договору про внесення змін та доповнень № 1 від 03 березня 2009 року до кредитного договору, сторони погодили дату остаточного повернення кредиту - до 12 червня 2018 року, а з позовом банк звернувся у жовтні 2014 року, суд дійшов висновку, що банком пропущено строк позовної давності щодо щомісячних платежів до 12 вересня 2011 року включно. Разом з тим, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за щомісячними платежами за період із 12 жовтня 2011 року, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також апеляційний суд, врахувавши вимоги частини третьої статті 551 ЦК України, розмір прострочених платежів станом на 12 вересня 2014 року, суму нарахованих процентів та період прострочення, дійшов висновку про наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру пені до 466 285,84 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року та залишити в силі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц,
від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц, від 09 грудня 2020 року у справі
№ 210/2042/14-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/616/14-ц,
від 20 січня 2020 року у справі № 372/2091/15-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 133/474/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того заявник вказує, що суд апеляційної інстанції за відсутності в матеріалах справи будь-яких розрахунків пені, обґрунтування і методології її розрахунку, не обґрунтував своє рішення в частині стягнення неустойки.
Стверджує, що апеляційний суд не врахував, що вона здійснила останній платіж у вересні 2011 року, тому, звертаючись до суду у жовтні 2014 року, банк пропустив строк позовної давності.
Крім того, суд не звернув уваги, що 07 жовтня 2014 року банк надіслав на її адресу вимогу про дострокове повернення кредиту та обумовлених договором платежів, чим змінив строк кредитування та реалізував своє право на дострокове повернення всієї суми заборгованості, а нарахування процентів та пені поза межами строку дії кредитного договору неможливе.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Альфа-Банк" на касаційну скаргу, в якому банк просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на те, що сторонами визначено строк дії кредитного договору до 12 червня 2018 року, а тому, звертаючись до суду з позовом у жовтні 2014 року, банк не пропустив строк позовної давності. Крім того, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 12 вересня 2014 року, тому доводи ОСОБА_1 про нарахування процентів та пені поза межами строку дії кредитного договору є безпідставними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Альфа-банк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 700007396, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 26 282, 98 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 15,99 % річних строком до 12 червня 2015 року.
03 березня 2009 року між закритим акціонерним товариством "Альфа-банк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору № 700007396 від 11 червня 2008 року, яким сторони погодили дату остаточного повернення кредиту - 12 червня 2018 року.
Звертаючись до суду із цим позовом у жовтні 2014 року, банк посилався на те, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 12 вересня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 23 040, 84 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12 вересня 2014 року) становить 298 380,77 грн, за процентами - 12 965,56 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12 вересня 2014 року) становить 167 905,07 грн, за пенею за 12 місяців - 61 079, 77 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку (12 вересня 2014 року) становить 790 988,03 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову.
Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.