Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 235/8104/20-ц
провадження № 61-9987св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Департамент патрульної поліції;
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу Департаменту патрульної поліції на ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2020 року у складі судді Бородавки К. П. та постанову Донецького апеляційного суду
від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М.,
Агєєва О. В., Папоян В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції від 30 червня 2020 року № 455 о/с ОСОБА_1, який займав посаду інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, з 07 липня 2020 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію". Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону України "Про Національну поліцію"). Згідно з положень пункту 10 розділу V Порядку забезпечення поліцейських одностроєм (у мирний час), затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2017 року № 772, відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, здійснюється з урахуванням термінів його експлуатації та у випадку втрати, пошкодження та/або звільнення поліцейського зі служби, крім іншого, за власним бажанням.
Враховуючи наведені положення закону, а також те, що відповідач звільнився зі служби за власним бажанням, ним повинна бути відшкодована вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився. Проте, відповідач не відшкодував вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких на день його звільнення не закінчився. При цьому на надіслану йому Департаментом патрульної поліції претензію від 18 серпня 2020 року
за вих. № 2646-юр щодо сплати заборгованості позивач не відреагував, жодної відповіді не надав, у добровільному порядку вартість предметів однострою не сплатив.
Посилаючись на викладене, Департамент патрульної поліції просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких на час його звільнення не закінчився, у сумі 1 715,68 грн.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 15 грудня 2020 року у відкритті провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування відмовлено.Розʼяснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Судове рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що спір між позивачем та відповідачем виник після звільнення останнього з публічної служби, проте у зв`язку із вирішенням питань, що стосуються її проходження та припинення. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства. При цьому суд першої інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, провадження № 14-435св18.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишено без задоволення, а ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 грудня 2020 року - без змін.
Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також вказав, що у випадку зобовʼязання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обовʼязків, перед судом обовʼязково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі
в силу положень статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. З огляду
на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що повʼязані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення зі служби. Оскільки правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію", положеннями статті 59 якого визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір виник між суб`єктом владних повноважень та особою, яка проходила службу в поліції, а, отже, спір є публічно-правовим, який не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. У зв`язку з цим суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України правомірно відмовив у відкритті провадження у справі.
Апеляційний суд послався при цьому на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 05 грудня 2018 року у справі
№ 818/1688/16, провадження № 11-892апп18; від 12 грудня 2018 року
у справі 734/3102/16, провадження № 14-481цс18; від 13 лютого 2019 року
у справі № 636/93/14, провадження № 14-524цс18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Департаментпатрульної поліції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані
судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Департамента патрульної поліції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позовні вимоги у цій справі обумовлені тим, що відповідачем отримано у власність певне речове майно, внаслідок чого останній згідно з вимогами чинного законодавства, за наявних обставин, має обов`язок з відшкодування частини вартості цього майна, як набутого без достатньої правової підстави. Посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки Великої Палати Верховного Суду
є помилковими, оскільки у цій справі інші фактичні обставини. Крім того, судами не враховано, що у цій справі не йдеться про невиконання або неналежне виконання відповідачем його службових обов`язків, внаслідок чого було б завдано шкоди, позовні вимоги такими обставинами не обґрунтовані. У цій справі відсутні рішення, дії або бездіяльність відповідача, які потребують визнання їх протиправними, позовні вимоги зводяться лише до стягнення певної грошової суми, обов`язок зі сплати
якої передбачено положеннями чинного законодавства. Спір у цій справі
є приватноправовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, так як правовідносини між сторонами у ній не пов`язані
з виконанням будь-якою стороною публічно-владних управлінських функцій, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження, чи звільнення
з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень та не стосуються оскарження дій останнього. Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15, провадження № 14-62цс18,
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати
між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних
видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин
у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка
в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними нормативно-правовими актами.
Закон України "Про національну поліцію" визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про національну поліцію" Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Поліцейський має службове посвідчення
та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень
та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України
(стаття 17 Закону України "Про національну поліцію").
Отже, служба у Національній поліції є публічною службою.
Схожі за змістом правові висновки викладені Великою Палатою
Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13 березня 2019 року у справі
№ 761/27364/17, провадження № 14-21цс19; у постанові від 21 серпня
2019 року у справі № 711/10371/17, провадження № 14-344цс19.
Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Департаменту патрульної поліції від 30 червня 2020 року № 455 о/с ОСОБА_1, який займав посаду інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, з 07 липня 2020 року було звільнено зі служби в поліції
за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).
На час звільнення ОСОБА_1 не відшкодував вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, у сумі 1 715,68 грн.
Отже, ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України, тобто перебував на публічній службі та через деякий час був звільнений за власним бажанням. Після звільнення ним не було остаточно вирішено з позивачем питання, пов`язане з проходженням публічної служби, а саме щодо відшкодування вартості предметів однострою.
За правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов`язані з проходженням публічної служби, одним з різновидів якої є служба в Національній поліції України.
У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді публічної служби, відшкодовувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати
та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності
службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу пположень статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Позивач предʼявив вимоги, які стосуються правовідносин з відповідачем
щодо переданих останньому безоплатно матеріальних цінностей, а саме: предметів однострою поліцейського, для належного виконання обов`язків на посаді публічної служби та з`ясування обставин неповернення предметів однострою відповідачем позивачу після звільнення. Тобто спірні правовідносини стосуються з`ясування правомірності дій відповідача щодо неповернення предметів однострою позивачу, пов`язаних з проходженням відповідачем публічної служби, та стягнення компенсації вартості предметів однострою з відповідача в грошовому еквіваленті.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився
суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що
позовні вимоги, заявлені у цій справі, підлягають розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, оскільки безпосередньо пов`язані з закінченням проходження відповідачем публічної служби.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду
у постановах: від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, провадження
№ 11-892апп18; від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14, провадження № 14-524цс18, а також Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021 року
у справі № 127/29/21, провадження № 61-6370св21.
Доводи касаційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та є приватноправовим, оскільки стосується лише поновлення порушеного права позивача щодо компенсації вартості матеріальних цінностей, переданих у користування відповідачу під час проходження ним публічної служби, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують з вищевикладених мотивів.
Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2018 року у справі
№ 533/934/15, провадження № 14-62цс18, з огляду на таке.
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, провадження
№ 11-892апп18, Велика Палата Верховного Суду відступила, зокрема,
від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного
у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15, провадження
№ 14-62цс18, та зазначила, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас
у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу положень статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
З огляду на викладене, відсутні правові підстави, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області
від 15 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду
від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.