Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 158/1378/20-ц
провадження № 61-7498 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3 ;
представник відповідача - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2020 року у складі судді Костюкевича О. К. та постанову Волинського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 08 вересня 1999 року він з ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 червня 2016 року розірвано (справа
№ 158/1178/16-ц).
16 грудня 2010 року, тобто за час перебування у шлюбу, ним та відповідачем було набуто у власність земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1, площею 0,10 га, на якій
у 2011 році було збудовано магазин для ведення роздрібної торгівлі,
площею 26,9 кв м.
ОСОБА_1 зазначав, що право власності на вказану земельну ділянку та магазин зареєстровані за відповідачем, оскільки раніше подружжям було прийнято рішення, що саме ОСОБА_3 буде займатися підприємницькою діяльністю у магазині. На даний час відповідач займається підприємницькою діяльністю, використовує майно, яке було набуте подружжям за час шлюбу
та не розподілене після його розірвання.
Позивач вважав, оскільки на вказаній земельній ділянці спільними зусиллями подружжя було споруджено спірну малу архітектурну форму - магазин, який
є спільною сумісною власністю подружжя, тому у разі його поділу земельна ділянка також підлягає поділу між подружжям.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки для комерційної діяльності (будівництво та обслуговування кафе-магазину), площею 0,10 га, що розташована по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірну земельну ділянку ОСОБА_3 отримала у власність 16 грудня 2010 року безоплатно внаслідок приватизації у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Отже, це майно не може вважатися спільним майном подружжя та не підлягає поділу. Позивачем не надано будь-яких доказів розміру та конфігурації частини земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування частки малої архітектурної споруди. При цьому постановою Волинського апеляційного суду від 14 травня 2020 року у справі
(№ 158/1527/19) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 присуджено грошову компенсацію у рахунок його частки зазначеної споруди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_3 та не підлягає поділу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 11 червня 2021 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито
та витребувано її з суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що судами невірно встановлено фактичні обставини, що мають значення для справи. ОСОБА_3 набула у власність шляхом безоплатної приватизації спірну земельну ділянку, однак, як вбачається з державного акта на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2010 року, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено - для комерційної діяльності (для будівництва та обслуговування кафе-магазину). Рішенням виконавчого комітету Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області
від 31 березня 2011 року № 19 дозволено фізичній особі-підприємцю
ОСОБА_3 здійснити будівництво стаціонарної малої будівельної форми для провадження торгівельної діяльності на вказаній земельній ділянці. За час перебування у шлюбі він з ОСОБА_3 побудували на вказаній земельній ділянці малу архітектурну форму для здійснення торгівельної діяльності (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_1 . Постановою Волинського апеляційного суду від 14 травня 2020 року (справа № 158/1527/19) стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 120 040,50 грн грошової компенсації частки у спільному майні подружжя - малій архітектурній формі для здійснення торгівельної діяльності (магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1"), що розташований по АДРЕСА_1 . Зазначене судове рішення не виконано, компенсацію не сплачено. Посилаючись на статтю 120 ЗК України, статтю 377 ЦК України, оскільки йому належить 1/2 частки малої архітектурної форми для здійснення торгівельної діяльності, а тому відповідно і 1/2 частка спірної земельної ділянки для комерційної діяльності (будівництво та обслуговування кафе-магазину).
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_3 -
ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому зазначено, що рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
08 вересня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області
від 13 червня 2016 року розірвано (справа № 158/1178/16-ц) (а. с. 9-10).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку
від 16 грудня 2010 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 0,10 га, для комерційної діяльності (для будівництва та обслуговування кафе-магазину), на підставі рішення Грем`янченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 16 листопада 2010 року № 1/8 (а. с. 5, 91).
30 березня 2011 року ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець і здійснює господарську діяльність із роздрібної торгівлі у неспеціалізованих магазинах, а саме по АДРЕСА_1 .
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 січня
2020 року (справа № 158/1527/19) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину малої архітектурної форми для провадження торговельної діяльності (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_1 . У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області
від 17 січня 2020 року у частині відмови у позові про стягнення грошової компенсації скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 120 040 грн 50 коп. грошової компенсації частки у спільному майні подружжя - малої архітектурної форми для здійснення торгівельної діяльності (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_1 . У іншій частині рішення суду залишено без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України
від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_1, площею 0,10 га, 16 грудня 2010 року приватизована ОСОБА_3, тобто за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .
Відповідно до Закону України від 11 січня 2011 року № 2913 "Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя" статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України від 17 травня 2012 року № 4766 "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка", який набрав чинності 12 червня 2012 року.
Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого державного земельного фонду змінювався.
При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із державного земельного фонду, у тому числі приватизації, визнавалось спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після
12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності дружини або чоловіка, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18) та від 07 жовтня 2020 року у справі № 442/6318/17 (провадження № 61-833св20).
Разом з тим, судами установлено й те, що постановою Волинського апеляційного суду від 14 травня 2020 року (справа № 158/1527/19-ц), стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 120 040 грн 50 коп. грошової компенсації частки у спільному майні подружжя - малої архітектурної форми для провадження торгівельної діяльності (торгівельного павільйону)
по АДРЕСА_1 .
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, чинній, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості,
у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку
не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Таким чином, оскільки постановою Волинського апеляційного суду
від 14 травня 2020 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
120 040 грн 50 коп. грошової компенсації частки у спільному майні подружжя - малої архітектурної форми для здійснення торгівельної діяльності (торгівельного павільйону), відповідач набула право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна, має також і право на земельну ділянку, на якій
це майно розміщено та яка необхідна для обслуговування нерухомого майна.
У зв`язку наведеним доводи ОСОБА_1, що якщо на земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частки будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки у праві власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди
у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України є безпідставні, так як він отримав компенсацію і по суті припинено його право власності
на 1/2 частку спірного майна.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а доводи касаційної скарги по суті стосуються саме переоцінки доказів.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.