Постанова суду № 161/17770/14 від 14.09.2021 про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що на підставі домовленості з відповідачами про будівництво благодійного центру з...

Постанова

Іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 161/17770/14

провадження № 61-6417св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_1 та його представника - адвоката Лавренчука Олександра Володимировича на постанову Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що на підставі домовленості з відповідачами про будівництво благодійного центру з вересня 2009 року до червня 2011 року він перераховував на банківські рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Акціонерному товаристві "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") та через довірених осіб готівкою кошти в розмірі 289 700 доларів США, що на 05 листопада 2009 року становило 2 320 497 грн. Будівельні роботи щодо вищевказаного об`єкта відповідачі розпочали у вересні 2009 року без виготовлення проектно-кошторисної документації та спеціальних дозволів. Зведення благодійного центру планувалося завершити через вісім місяців (до червня 2010 року), проте будівництво фактично є незавершеним до цього часу. Згідно з висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 25 липня 2013 року № 718 відповідачами використано на будівництво 708 261 грн. Відтак, решту перерахованих ним коштів у розмірі 1 612 236 грн відповідачі витратили на власні потреби. В подальшому він за власні кошти добудував та відремонтував спірне приміщення, на що ним додатково витрачено 320 000 доларів США, що на 31 жовтня 2014 року становило 4 144 000 грн. Вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачами договірних зобов`язань та неповернення отриманих коштів йому завдано збитків. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти в розмірі 8 701 460,26 грн, з яких: 4 144 000 грн - завдані збитки; 3 043 556,79 грн - невикористані при будівництві та неповернуті грошові кошти; 1 186 987,15 грн - сума інфляційних втрат; 126 916,32 грн - три проценти річних від неповернутої (простроченої) суми, а також - 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 043 556,79 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 186 987,15 грн, три проценти річних від неповернутої суми - 126 916,32 грн, а також - 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з отриманих відповідачами від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 289 700 доларів США, що станом на 01 листопада 2014 року еквівалентно 3 751 817,79 грн, на придбання земельної ділянки ними було витрачено 77 000 грн, на незакінчене будівництво благодійного центру - 631 261 грн, а решту коштів у сумі 3 043 556,79 грн - привласнено. За неправомірне користування грошовими коштами з відповідачів підлягають стягненню інфляційні втрати та три проценти річних від неповернутої суми на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також - 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Разом з тим позивачем не доведено факту понесення ним витрат на ремонт та добудову будинку в сумі 320 000 доларів США, що станом на 01 листопада 2014 року еквівалентно 4 144 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2015 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 612 236 грн, а також 50 000 грн - на відшкодування моральної шкоди скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Скасовуючи рішення місцевого суду в означеній частині та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року у справі № 161/18755/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 листопада 2015 року, вже було задоволено цивільний позов ОСОБА_1, стягнуто солідарно з відповідачів на його користь 1 612 236 грн майнової шкоди, а також - 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в розмірі 1 186 987,15 грн та трьох процентів річних в розмірі 126 916,32 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 1 431 320,79 грн, а також в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині солідарного стягнення з відповідачів інфляційних втрат і трьох процентів річних та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовується до грошових (договірних) зобов`язань, а не до зобов`язань з відшкодування шкоди, які випливають із деліктних правовідносин. Оскільки на день пред`явлення цього позову в порядку цивільного судочинства фактичний розмір шкоди, спричиненої ОСОБА_1 кримінальним правопорушенням, становив 3 043 556,79 грн, а вироком суду у справі № 161/18755/13 відшкодовано потерпілому лише 1 612 236 грн, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню решта суми в розмірі 1 431 320,79 грн.

14 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Волинського апеляційного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року в цій справі з підстав скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду (пункт 3 частини другої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Заява ОСОБА_2 обґрунтована тим, що постановою Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 161/18755/13 обвинувальний вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2018 року щодо нього та ОСОБА_3, на підставі яких судами першої та апеляційної інстанції були ухвалені судові рішення у цій справі, скасовано, кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях обвинувачених складу злочину.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 07 липня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачами договірних зобов`язань, і не просив відшкодувати збитки, завдані злочином, не зважаючи на те, що вже існував вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року у справі № 161/18755/13, який на той час не набрав законної сили. Вищезгаданий вирок суду не став підставою для ухвалення рішення Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року в цій справі, оскільки апеляційний суд оцінив наявні в матеріалах справи докази і не обґрунтовував своє рішення виключно виною ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину. Відтак обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими і не можуть бути підставою для скасування судового рішення в порядку його перегляду за нововиявленими обставинами.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для визнання нововиявленою обставиною постанови Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі 161/18755/13-к (провадження № 51-10046км18) є неправильними, так як на час розгляду цієї справи та ухвалення судових рішень зазначеної постанови Верховного Суду не існувало. Крім того, оскільки висновки судів у кримінальній справі № 161/18755/13-к щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяті за основу судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, а обставини, встановлені у кримінальній справі, враховані судами при оцінці всіх доказів, в тому числі при визначенні розміру шкоди, то апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року.

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року скасовано. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки апеляційного суду при ухваленні в цій справі рішення від 17 грудня 2015 року обґрунтовані посиланням на обставини, встановлені вироком Луцького міськрайонного суду від 06 серпня 2014 року у кримінальній справі № 161/18755/13-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області, щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і враховані та взяті за основу при оцінці всіх доказів, в тому числі при визначенні розміру шкоди. Обставини, на які посилався ОСОБА_2 у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не були відомі заявнику, оскільки Верховним Судом було прийнято постанову у справі № 161/18755/13-к лише 16 січня 2020 року, тобто на час розгляду судами цієї справи зазначеної постанови не існувало. Відтак, постанова Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 161/18755/13-к є нововиявленою обставиною в цій справі. Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд виходив з недоведеності ОСОБА_1 заявлених вимог про солідарне стягнення з відповідачів одержаних та неповернутих коштів. Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення коштів, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 та його представник - адвокат Лавренчук О. В. подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просили скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року і передати справу на новий розгляд до вказаного суду.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник та його представник зазначили, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, очевидно недопустимими є дослідженні судом апеляційної інстанції документи з іншої (кримінальної) справи, а також заяви на переказ грошових коштів, які свідчать лише про намір ініціювати процес такого переказу і не містять відомостей про перерахування грошових сум.

У червні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цієї справи з Луцького міськрайонного суду Волинської області, а ухвалою від 19 травня 2021 року - відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренчука О. В.

31 травня 2021 року справа № 161/17770/14 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

За змістом наведеної правової норми необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Вирішуючи питання про скасування судового рішення із зазначених підстав, суди мають виходити з преюдиційного зв`язку судових рішень, зокрема з того, що між рішеннями має існувати матеріально-правовий зв`язок, факти, встановлені в одній із справ, мають значення для іншої справи. Разом з тим слід мати на увазі, що скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише в тому випадку, коли суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням (актом) чи виходив із вказаного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання.

Апеляційним судом встановлено, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що органами досудового слідства та судами встановлено факт існування між ним та відповідачами домовленості про будівництво благодійного центру, притулку для сиріт та складів для прийому, яке мало закінчитися до літа 2010 року, і що для цієї мети він перерахував через банківську установу та через довірених осіб передав відповідачам готівкою 289 700 доларів США, що на 05 листопада 2009 року становило 2 320 497 грн. В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 також зазначив про встановлену органами досудового розслідування домовленість щодо будівництва, крім іншого, житлового будинку.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 043 556,79 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 186 987,15 грн, три проценти річних від неповернутої суми - 126 916,32 грн, а також 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 17 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 1 186 987,15 грн та трьох процентів річних в сумі 126 916,32 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 1 431 320,79 грн, а також в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині солідарного стягнення з відповідачів інфляційних втрат і трьох процентів річних та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовується до грошових (договірних) зобов`язань, а не до зобов`язань з відшкодування шкоди, які випливають із деліктних правовідносин. Оскільки на день пред`явлення цього позову у порядку цивільного судочинства фактичний розмір шкоди, спричиненої ОСОБА_1 кримінальним правопорушенням, становив 3 043 556,79 грн, а вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/18755/13-к відшкодовано потерпілому лише 1 612 236 грн, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню решта суми в розмірі 1 431 320,79 грн.

Отже, висновки апеляційного суду при ухваленні рішення від 17 грудня 2015 року обґрунтовані посиланням на обставини, встановлені обвинувальним вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року у кримінальній справі № 161/18755/13-к щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які враховані та взяті за основу при оцінці всіх доказів у цій справі, в тому числі при визначенні розміру шкоди.

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 161/18755/13-к скасовано обвинувальний вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2018 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на підставі яких судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення в цій справі, кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях обвинувачених складу злочину.

Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд також встановив, що в матеріалах цієї справи відсутні докази, які підтверджують доводи ОСОБА_1 про існування спільної домовленості між ним з однієї сторони та відповідачами з другої сторони щодо будівництва благодійного центру, притулку для сиріт і складів для прийому, а також - про строки будівництва та про спільне зобов`язання щодо будівництва житлового будинку. Разом з тим позивач пояснив, що домовленість як щодо будівництва, так і щодо спільних зобов`язань відповідачів була усною.

У свою чергу, представник відповідачів заперечив виникнення в його довірителів спільного (солідарного) зобов`язання, пояснивши, що кожен із відповідачів мав окремий обов`язок, зокрема ОСОБА_2 погодився на пропозицію позивача придбати за надані ним кошти земельну ділянку та побудувати на ній будинок, а ОСОБА_3 - виконати окремі внутрішні роботи в цьому будинку.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

З наданих позивачем заяв на переказ грошових коштів вбачається, що у 2010 році ОСОБА_1 ініціював пересилання коштів ОСОБА_2, а у 2011 році - ОСОБА_3, що підтверджує доводи представника відповідачів щодо відсутності у його довірителів спільних зобов`язань перед позивачем.

На підтвердження розміру витрачених на будівництво коштів позивачем надано підготовлений у рамках кримінального провадження (у справі № 161/18755/13-к) висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 27 листопада 2012 року № 7189-7192, якою встановлено, що спорудження незавершеного житлового будинку по АДРЕСА_1 велося без робочого проекту, тому провести дослідження відповідності проектно-кошторисній документації та вимогам будівельних норм і правил не є можливим. При проведенні огляду досліджуваного житлового будинку виявлено неякісно виконані роботи. Відсоток готовності незавершеного будівництва становить 96 %, а вартість виконаних робіт - 631 261 грн. Вартість земельної ділянки за вказаною адресою складає 77 000 грн.

Апеляційний суд вважав, що вищезгаданий висновок є допустимим доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування в цивільному провадженні, незважаючи на те, що на час розгляду цієї справи обвинувальний вирок суду у кримінальній справі № 161/18755/13-к скасовано.

До позовної заяви ОСОБА_1 додано виписку по рахунку ОСОБА_2, відкритому в АТ "Райффайзен Банк Аваль", за період з 01 січня 2005 року по 04 липня 2011 року, згідно з якою з 14 вересня 2009 року по 13 жовтня 2010 року на рахунок відповідача надійшло 187 000 доларів США. Водночас у вказаній виписці відсутні відомості про особу, яка здійснювала переказ коштів на ім`я ОСОБА_2

11 березня 2021 року стороною позивача долучено до матеріалів цієї справи переклад платіжних квитанцій "Bank of Amerika" щодо надіслання ОСОБА_2 грошових коштів на загальну суму 187 000 доларів США, а ОСОБА_3 - 68 000 доларів США.

Надаючи правову оцінку зазначеним доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України, як кожному окремо, так і в системному зв`язку з випискою по рахунку ОСОБА_2, беручи до уваги ту обставину, що виписка по рахунку на підтвердження надходження коштів ОСОБА_3 безпосередньо від ОСОБА_1 не подана, апеляційний суд виходив з такого.

Докази, які названі представником позивача платіжними квитанціями, згідно з наданим перекладом, іменовані як "заява та дозвіл на переказ грошових коштів".

Заяви від 09 і 10 вересня, 26 жовтня, 25 листопада 2009 року, 13 квітня та 21 червня 2010 року зроблені щодо перерахування ОСОБА_2 коштів з рахунку благодійної організації "Світло Надії" ІНК" (далі - БО "Світло Надії") на загальну суму 140 000 доларів США.

Разом з тим з виписки по рахунку вбачається, що не за всіма заявами про переказ коштів з рахунку БО "Світло Надії" надійшли грошові суми на рахунок ОСОБА_2, зокрема за заявами від 21 червня 2010 року відповідачу кошти не перераховувалися.

Заяви від 01 липня, 24 серпня та 09 жовтня 2010 року зроблені про перерахування з рахунку ОСОБА_1 коштів, які зараховані на рахунок ОСОБА_2, що підтверджується випискою по рахунку, відкритому на ім`я відповідача в АТ "Райффайзен Банк Аваль".

Заяви від 01 лютого, 03 березня та 03 травня 2010 року вказують про намір перерахування коштів ОСОБА_3 з рахунку БО "Світло Надії" на загальну суму 46 000 доларів США, а заявами про переказ коштів від 26 січня та 04 березня 2011 року лише ініційовано такий переказ на загальну суму 23 000 доларів США з рахунку ОСОБА_1 .

В судовому засіданні стороною відповідачів не заперечувався сам факт здійснення ОСОБА_1 переказів на ім`я ОСОБА_3 грошових коштів для виконання ним внутрішніх робіт в житловому будинку по АДРЕСА_1, проте не надано відомостей щодо розміру фактично отриманих сум.

Позивачем також не надано доказів на підтвердження розміру зарахованих на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів відповідно до зроблених заяв на переказ коштів від 26 січня та 04 березня 2011 року, за змістом яких такі заяви не відносяться до платіжних документів, а лише свідчать про намір перерахувати кошти (не містять відомостей про перерахування коштів).

Отже, недоведеною є обставина про розмір коштів, перерахованих ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, для спорудження будинку.

При з`ясуванні питання, на підставі чого ОСОБА_1 здійснював переказ грошових коштів з рахунків БО "Світло Надії", позивач пояснив, що на той час він був керівником зазначеної організації.

Листи БО "Світло Надії" від 06 листопада 2015 року та від 17 березня 2017 року підтверджують факт перерахування грошових коштів цієї організації на рахунки відповідачів і передачу ОСОБА_1 цій організації належного йому на праві власності житлового будинку вартістю 36 000 доларів США через наявність у позивача фінансових боргів перед вказаною юридичною особою.

Проте недоведеним є той факт, що фінансові борги у ОСОБА_1, на погашення яких він подарував БО "Світло Надії" своє майно, пов`язані з переказом коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на будівництво будинку в селі Крупа Луцького району.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про переказ коштів відповідачам для реалізації проекту з благодійної діяльності.

Власником рахунків, з яких у 2009-2011 роках перераховувалися грошові кошти на ім`я відповідачів, є БО "Світло Надії", а не ОСОБА_1 .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на час звернення до суду з цим позовом (04 листопада 2014 року) між ним та БО "Світло Надії" було укладено угоду про відступлення права вимоги, яка посвідчена та зареєстрована у встановленому законодавством України або США порядку. Крім того, при зверненні до суду з позовом та під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій цієї справи ОСОБА_1 не повідомляв про такі обставини та не обґрунтовував ними свої вимоги. Ці докази, на відміну від висновку судової будівельно-технічної експертизи та виписок по рахунку, не досліджувалися судами.

Оскільки з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом як фізична особа і у власних інтересах, просив стягнути з відповідачів перераховані ним кошти, то при підрахунку коштів апеляційним судом взято до уваги докази, які підтверджують розмір перерахованих коштів ОСОБА_2 безпосередньо з рахунків, які належать ОСОБА_1 .

Так, випискою по рахунку підтверджується, що позивач перерахував на користь ОСОБА_2 67 000 доларів США, що еквівалентно 529 541,30 грн. Визначаючи еквівалент у гривнях станом на день надходження коштів, апеляційний суд виходив з того, що вказані кошти використовувалися для будівництва, в ході якого було збудовано житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Як і в первісній, так і в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 обґрунтовував вимоги щодо розміру фактично витрачених на будівництво коштів, посилаючись на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 27 листопада 2012 року № 7189-7192, та вказував, що на придбання земельної ділянки в селі Крупа Луцького району відповідачами було використано 77 000 грн. Зазначена сума враховувалася ним при визначенні розміру коштів, що підлягають стягненню з відповідачів.

При розгляді заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами позивач ствердив, що новозбудований будинок в селі Крупа Луцького району розташований на двох земельних ділянках, які були придбані у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з розташованим на цих ділянках будинком, який в подальшому був знесений, а земельні ділянки - об`єднані в одну.

З огляду на те, що висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 27 листопада 2012 року № 7189-7192 встановлено, що на будівництво незавершеного житлового будинку по АДРЕСА_1 витрачено 631 261 грн, вартість земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою, складає 77 000 грн, а всього - 708 261 грн і що на час проведення будівельних робіт ОСОБА_1 перераховано ОСОБА_2 67 000 доларів США, що еквівалентно 529 541,30 грн, то доводи позивача про невикористання цим відповідачем наданих грошових коштів з метою будівництва є безпідставними.

Згідно зі статтею 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частин першої-третьої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

Згідно з частиною першою статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Разом з тим, дійшовши висновку про укладення між сторонами в цій справі договору будівельного підряду, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що домовленість сторін про будівництво житлового будинку була усною, тоді як погоджена сторонами проектно-кошторисна документація, яка є однією з істотних умов такого правочину, взагалі відсутня, що відповідно до статті 638 ЦК України дає підстави вважати такий договір неукладеним.

ОСОБА_1 в позовній заяві, а відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказували про існування між ними домовленості щодо будівництва будинку, виконання будівельних робіт.

З урахуванням змісту позовної заяви, пояснень сторін та обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в кожного відповідача окремо з ОСОБА_1 виникли правовідносини підряду на виконання будівельних робіт, і взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 виконав.

Крім того, приписами статті 858 ЦК України, якою визначено відповідальність підрядника за неналежну якість роботи, не передбачено такого способу захисту права як повернення одержаних на будівництво та невикористаних коштів.

Що стосується позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_1 до ОСОБА_3, то всупереч вимогам статей 13, 81 ЦПК України позивачем не надано доказів на підтвердження розміру надісланих цьому відповідачу грошових коштів та обсягу невиконаних ним зобов`язань.

Крім того, заперечуючи наявність боргу перед ОСОБА_1, сторона відповідачів повідомила, що в ході розгляду кримінальної справи № 161/18755/13-к в рахунок відшкодування шкоди відповідачі передали у власність ОСОБА_1 квартиру вартістю 30 000 доларів США, і позивач визнав цю обставину.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

................

Перейти до повного тексту