ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 915/1853/19
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників:
ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Южно-Українська АЕС" - Кравченка А.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021
та рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021
у справі № 915/1853/19
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція"
до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області
про стягнення коштів у сумі 5 156 365, 59 грн.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП ""Южноукраїнська АЕС", позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача - Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі -відповідач) витрат від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня в сумі 5 156 365, 59 грн.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем зазначено обставини щодо порушення відповідачем прав позивача, яке полягає у не встановленні органом місцевого самоврядування тарифу, який є економічно обґрунтований, у зв`язку з чим позивачу завдано збитки, які полягають у різниці між старим та економічно обґрунтованим тарифом.
Розрахунок компенсаційних витрат від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня здійснено позивачем за листопад 2018 року - грудень 2018 року, виходячи за розрахунками позивача з економічно обґрунтованого тарифу на теплову енергію на рівні 114, 03 грн./Гкал.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 47, 147 Господарського кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 №870 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1010 і від 1 червня 2011 р. № 869", в якій затверджено "Порядок відшкодування втрат ліцензіатів (підприємств), які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом".
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2019 провадження у справі закрито.
Ухвалу мотивовано тим, що позовна заява в даній справі відповідно до приписів частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) має розглядатися "виключно уповноваженим адміністративним судом та не може розглядатись господарським судом за правилами господарського судочинства".
Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2019 скасовано, справу передано на розгляд Господарського суду Миколаївської області.
Постанову мотивовано тим, що за своїм суб`єктним складом спір у справі підпадає під дію статті 4 ГПК, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для віднесення цієї справи до юрисдикції господарських судів та необхідності її розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.202 постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 915/1853/19 - без змін.
Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
ДП "НАЕК "Енергоатом" Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, видано ліцензію на "транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами" серії АЕ № 575876 від 11.12.2014 року та ліценцію на "постачання теплової енергії" серії АЕ 575877 від 11.12.2014 року на провадження ліцензованої діяльності.
06.04.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про подання на розгляд розрахунків тарифів на теплову енергію, її транспортування та постачання, направивши супровідним листом № 51/5522 від 06.04.2018 відповідну заяву з пояснювальною запискою та розрахунковими матеріалами на 396-ти аркушах.
Позивачем подано розрахунок тарифів на теплову енергію для всіх груп споживачів на рівні 114, 03 грн/Гкал., в тому числі: - виробництво теплової енергії - 92,70грн/Гкал.; - транспортування теплової енергії - 20,91 грн/Гкал.; - постачання теплової енергії - 0, 42 грн/Гкал.
08.05.2018 відповідач направив на адресу позивача лист № 15/02-34/1369 про розгляд розрахунків тарифів, в якому відповідач повідомив про наявність зауважень та пропозицій, зазначивши, що у розрахунки тарифів на послуги з транспортування та постачання теплової енергії включено витрати на заробітну плату не передбачені для житлово-комунальної галузі, в результаті чого вартість послуг завищена. Для обґрунтування статті витрат "Амортизаційні відрахування" ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК "Енергоатом" необхідно розробити та відповідно до вимог чинного законодавства надати на розгляд та затвердження Южноукраїнській міській раді інвестиційну програму на 2018 рік у сфері теплопостачання (транспортування та постачання теплової енергії). На підставі викладеного розрахунки тарифу на теплопостачання повернуто відповідачем Южноукраїнською міською радою позивачу ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК "Енергоатом" на доопрацювання.
25.05.2018 позивач за результатами розгляду зауважень відповідача до розрахунків тарифів направив на адресу відповідача лист № 51/8576, в якому позивач повідомив про незгоду з висновками щодо завищення вартості теплової енергії та про неприйнятність пропозиції щодо встановлення умов оплати праці робітникам, які задіяні у теплопостачанні, на рівні працівників житлово-комунальної галузі. Позивач повідомив відповідача, що вважає надані ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК "Енергоатом" розрахунки витрат на оплату праці для включення до тарифу на теплову енергію такими, що повністю відповідають діючій в Україні законодавчій базі та є економічно обґрунтованими. В листі позивач щодо обґрунтування статті витрат "Амортизаційні відрахування" повідомив, що інвестиційна програма на 2018 рік у сфері теплопостачання направлена на розгляд та затвердження до Южноукраїнської міської ради листом від 15.05.2018 № 49/535.
У відповідь на вищевказаний лист 05.07.2018 року відповідач направив на адресу позивача лист № 15/02-34/2006 про розгляд розрахунків тарифів, в якому відповідач повідомив, що фахівцями виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради розроблено проект рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради "Про встановлення тарифів на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК "Енергоатом", який буде оприлюднений на офіційному сайті міста Южноукраїнська після погодження Южноукраїнською міською радою інвестиційної програми у сфері теплопостачання ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК "Енергоатом" на 2018 рік. Вказаний проект рішення після проходження процедури оприлюднення, відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", відповідно до норм діючого законодавства буде винесений на розгляд засідання виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради. До проекту рішення складено додаток (структура тарифу).
Відповідно до проекту рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради "Про встановлення тарифу на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає відокремлений підрозділ "Южно-Українська АЕС" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в місті Южноукраїнську" виконавчим комітетом запропоновано встановити тариф на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), які надає ВП ЮУ АЕС ДП "НАЕК "Енергоатом" в місті Южноукраїнську в розмірі 110,28 грн/Гкал., а саме: виробництво теплової енергії - 92, 70 грн/Гкал.; транспортування теплової енергії - 17,34 грн/Гкал.; постачання теплової енергії - 0, 24 грн/Гкал.
В свою чергу, відповідно до розрахунку ВП ЮУ АЕС ДП "НАЕК "Енергоатом" запропоновано встановити тариф на теплову енергію в розмірі 114,03 грн/Гкал.;, в тому числі: виробництво теплової енергії - 92,70 грн/Гкал.; транспортування теплової енергії - 20,91 грн/Гкал.; постачання теплової енергії - 0,42 грн/Гкал. Структура тарифу додається.
Відповідно до витягу з протоколу засідання виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 16 від 03.10.2018 по питанню щодо встановлення тарифу на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП "НАЕК "Енергоатом" в місті Южноукраїнську" рішення не прийнято.
Витяг з протоколу засідання виконавчого комітету направлено позивачу супровідним листом від 17.10.2018.
Ще до звернення позивача до суду із даним позовом Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 19.12.2018 року №332 "Про встановлення тарифу на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає відокремлений підрозділ "Южно-Українська АЕС" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в місті Южноукраїнську" вирішено:
1. Встановити тарифи на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП "НАЕК "Енергоатом" в місті Южноукраїнську в розмірі 110, 28 грн. за 1 Гкал без ПДВ, в тому числі: 1.1 теплова енергія - 92, 70 грн за 1 Гкал без ПДВ; 1.2 транспортування теплової енергії - 17,34 грн за 1 Гкал без ПДВ; 1.3 постачання теплової енергії - 0, 24 грн за 1 Гкал без ПДВ. Структура тарифів наведена у додатку.
До рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 19.12.2018 №332 складено Додаток "Структура тарифів на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання), яку надає ВП ЮУ АЕС ДП "НАЕК "Енергоатом" в місті Южноукраїнську.
Враховуючи недосягнення згоди між сторонами, позивач обрав захист своїх прав шляхом звернення до господарського суду із позовом у спосіб стягнення збитків.
Розрахунок компенсаційних витрат від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня здійснено позивачем за листопад 2018 - грудень 2018, виходячи за розрахунками позивача з економічно обґрунтованого тарифу на теплову енергію на рівні 114, 03 грн./Гкал.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що у зв`язку з тим, що тарифи у даній справі встановлені не були взагалі, тобто має місце відмова органу місцевого самоврядування у встановленні економічно обґрунтованого тарифу, позивачем понесені збитки.
Правовою підставою позову позивач вказав положення статей 12, 147 Господарського кодексу України, статтю 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення", статтю 20 Закону України "Про теплопостачання", розділ 4 Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків і тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку. будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.09.2018 № 239.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 в позові відмовлено.
Місцевий господарський суд виходив з того, що вимога про відшкодування (збитки) різниці в розмірі затвердженого тарифу та економічно обґрунтованого тарифу вимагає встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування. Тобто, відшкодування вищевказаної різниці в тарифі можливе за умови доведення як факту протиправності дій або бездіяльності органу місцевого самоврядування, так і факту встановлення вказаним органом економічно необґрунтованих тарифів.
Суд першої інстанції вказав на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами у справі факту вчинення відповідачем протиправної поведінки у формі бездіяльності та невстановлені економічно обґрунтованого тарифу, що виключає можливість покладення на відповідача юридичної відповідальності у вигляді обов`язку з відшкодування збитків. Доказів звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним вищевказаного акта органу місцевого самоврядування щодо встановлення економічно необґрунтованого тарифу позивачем не надано. У зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції зазначив, що посилаючись на протиправність дій відповідача, позивач фактично стверджує про протиправну бездіяльність відповідача під час встановлення тарифів, що спричинило втрати від реалізації теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованого рівня.
При цьому встановив, що у матеріалах справи відсутні та позивачем не подані належні у розумінні процесуального закону докази на підтвердження протиправності поведінки Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, зокрема, чинного судового рішення, в якому були б встановлені вищенаведені обставини. Визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у тому числі при вирішенні останнім питання щодо коригування державних регульованих цін (зокрема, тарифів на послуги теплопостачання), в силу закону є виключною компетенцією адміністративних судів, у зв`язку з чим обставини правомірності/протиправності поведінки органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх владних управлінських функцій не можуть бути встановлені самостійно господарським судом, оскільки даний факт встановлюється лише в межах адміністративного провадження судом відповідної юрисдикції.
Апеляційний суд також вказав, що позивачем не доведено розміру заявленої до стягнення суми, а також періоду нарахування; не доведено порядку дотримання самим позивачем процедури та строків, передбачені Порядком № 869, дотримання яких є необхідною передумовою для вирішення питання про включення вказаних витрат під час формування тарифів під час наступного чергового перегляду або вирішення питання про відшкодування втрат за рахунок коштів місцевого бюджету.
В свою чергу, судом встановлено, що розрахунок розміру втрат ліцензіата, які заявлено до стягнення у даній справі, позивачем здійснено, виходячи з запропонованого ним самим тарифу в розмірі 114,03 грн. за 1 Гкал без ПДВ, а не встановленого рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 19.12.2018 № 332 в розмірі 110, 28 грн. за 1 Гкал без ПДВ.
Таким чином, апеляційний господарський суд, з огляду на недоведеність позивачем протиправності поведінки відповідача та розміру заявлених до стягнення збитків, погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність складу правопорушення та, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що заявлені у даному позові вимоги були розглянуті судом першої інстанції за правилами господарського судочинства з огляду на предмет позову та суб`єктний склад учасників спору, оскільки відсутні підстави для віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів, і спору щодо підвідомчості цього спору господарським судам між сторонами не має.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП ""Южно-Українська АЕС" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 та постанову Південно- західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 у справі №915/1853/19 повністю, і передати справу на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області. Підставою касаційного оскарження визначено пункт З частини 2 статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Скаржник вказує, що в оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанції зазначили про те, що спори з приводу рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зокрема, встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, розглядаються в порядку адміністративного судочинства, відтак, господарський суд в межах даної справи не встановлює порядок дотримання процедури встановлення тарифів, сам розмір економічно обґрунтованого тарифу тощо, оскільки вказане виходить за межі компетенції господарських судів.
Водночас, за твердженням скаржника, постановами Верховного Суду в аналогічних справах (№ 915/1853/19 від 12.05.2020, №915/1842/19 від 27.05.2020) було визначено, що спірні правовідносини підвідомчі господарським судам, але судами попередніх інстанцій було проігноровано вказані рішення Верховного Суду.
На думку скаржника суди попередніх інстанцій не надали оцінку діям органу місцевого самоврядування в частині встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності останнього, чим було порушено приписи пункту 4 частини четвертої статті 238 та приписи пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Скаржник вважає, що висновки судів під час вирішення даного спору є суперечливими, а саме, якщо згадана справа підсудна господарському суд, то суд повинен був надати оцінку усім обставинам, у тому числі і правомірності дій сторін, а у протилежному випадку, якщо справа не підсудна - позов слід було повернути без розгляду.
Доводи інших учасників справи
Відповідач правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористався.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 5 156 365,59 грн збитків, понесених ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" у зв`язку із реалізацією теплової енергії за тарифами, які є нижче економічно обґрунтованого рівня.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з недоведеності позивачем факту протиправної поведінки Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області у вигляді встановлення тарифу у розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого, що виключає можливість покладення на відповідача юридичної відповідальності у вигляді обов`язку з відшкодування збитків.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
За загальними положеннями згідно із статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 цього Кодексу.
Отже, положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Відтак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19.
Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 наведено правову позицію, відповідно до якої за загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України). Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Звертаючись із позовом у даній справі, ДП "НАЕК в особі ВП "Южно-Українська АЕС" мотивувало свої вимоги тим, що у зв`язку з необхідністю коригування тарифів на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання) позивач звернувся до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області з відповідною заявою, проте жодного рішення відповідача щодо встановлення нового тарифу на теплову енергію, яку надає позивач в місті Южноукраїнськ, або відмови у коригуванні тарифу ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Южно-Українська АЕС" не отримало.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про ціни і ціноутворення" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.
Частинами першою - третьою статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.
Абзацом 1 пункту 1 частини першої статті 13 зазначеного Закону визначено, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання фіксованих цін.
Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку (стаття 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення").
Положеннями статті 20 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб`єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.
Пунктами 99, 100 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 передбачено, що розгляд розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, поданих ліцензіатом, здійснюється уповноваженим органом протягом одного календарного місяця з дня отримання відповідної заяви у порядку, встановленому Мінрегіоном. Рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання оприлюднюється уповноваженим органом у засобах масової інформації та/або на офіційному веб-сайті уповноваженого органу у найкоротший строк, але не пізніше п`яти робочих днів з дати його прийняття.
Відповідно до пункту 101 зазначеного Порядку розрахунок втрат ліцензіатів, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом (далі - втрати ліцензіатів), здійснюється ліцензіатом.
Розмір втрат ліцензіатів визначається виходячи з витрат, понесених ліцензіатом на виробництво (надання) відповідного обсягу теплової енергії, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів, їх встановлення та оприлюднення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що стягнення збитків у вигляді різниці між розміром затвердженого тарифу та економічно обґрунтованим тарифом можливе лише у разі встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, тобто, відшкодування вищевказаної різниці в тарифі безпосередньо залежить від доведення позивачем факту протиправності поведінки органу місцевого самоврядування, а також факту встановлення цим органом економічно необґрунтованих тарифів. При цьому визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у тому числі при вирішенні останнім питання щодо коригування державних регульованих цін (зокрема, тарифів на послуги теплопостачання), в силу закону є виключною компетенцією адміністративних судів, у зв`язку з чим обставини правомірності/протиправності поведінки органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх владних управлінських функцій не можуть бути встановлені самостійно господарським судом, оскільки даний факт встановлюється лише в межах адміністративного провадження судом відповідної юрисдикції.
В касаційній скарзі позивач стверджує, що судами попередніх інстанцій проігноровано висновки, вкладені в постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №915/1842/19, від 20.05.2020 у справі № 915/1853/19, в яких було визначено, що спірні правовідносини підвідомчі господарським судам, але судами попередніх інстанцій було проігноровано вказані рішення Верховного Суду.
Колегія суддів відзначає, що предметом судового розгляду у справах №915/1842/19 за позовом ДП "Енергоатом" в особі ВП "Южно-Українська АЕС" до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про стягнення збитків з підстав відмови відповідача здійснити коригування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, та у справі № 915/1853/19 за позовом ДП "НАЕК" в особі ВП "Южно-Українська АЕС" до Виконавчого комітету Южно-Української міської ради Миколаївської області про стягнення збитків, обґрунтованих неправильною відмовою відповідача у встановленні нових тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, було питання підвідомчості даного спору судам господарської юрисдикції.
Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі № 915/1842/19 з посиланням на положення частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України зазначив, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, єдиним винятком у вказаній нормі Кодексу адміністративного судочинства України, що визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Разом з тим, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 Господарського процесуального кодексу України.
У справі № 915/1853/19 Верховний Суд дійшов висновків про безпідставність тверджень скаржника (відповідача) про те, що "заявлена позивачем вимога про стягнення збитків з суб`єкта владних повноважень є похідною позовною вимогою від фактичної вимоги визнати протиправним рішення відповідача щодо встановлення, на його думку, економічно необґрунтованих тарифів" та вказав, що по-перше, жодної вимоги про визнання протиправним будь-якого рішення Виконкому в даній справі не заявлялося, а, отже, заявлена в ній вимога є не "похідною", а єдиною у справі. По-друге, як встановлено судом апеляційної інстанції і не спростовано скаржником, рішення Виконкому про встановлення тарифу на теплову енергію, яку надає підприємство в особі відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електростанція", було прийнято після подання позову в даній справі, і, отже, не могло бути предметом спору в ній. По-третє, як вбачається зі змісту позовних вимог та обставин, встановлених апеляційним господарським судом, підприємством заявлялася вимога про стягнення збитків, а не про визнання протиправними бездіяльності або рішення суб`єкта владних повноважень.
Оцінюючи доводи касаційної скарги у справі, що розглядається (№915/1853/19), колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у наведених вище справах про те, що спір про стягнення збитків, завданих діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 Господарського процесуального кодексу України, підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Отже, у даній справі, позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків з Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області у зв`язку з використанням теплової енергії за тарифами нижче економічно обґрунтованих.
Водночас, вимога про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області позивачем у цій справі не заявлялася, а відтак такий спір підвідомчий саме господарському суду.
Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що належним доказом протиправності поведінки відповідача, як елементу цивільного правопорушення, є судове рішення суду адміністративної юрисдикції, в якому були б встановлені такі обставини.
Натомість, колегія судів вважає, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд вправі самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, безвідносно наявності судового рішення, яким встановлено факт протиправної поведінки відповідача.
Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем у даній не доведено розміру заявленої до стягнення суми, а також періоду нарахування; не доведено порядку дотримання самим позивачем процедури та строків, передбачені Порядком № 869, дотримання яких є необхідною передумовою для вирішення питання про включення вказаних витрат під час формування тарифів під час наступного чергового перегляду або вирішення питання про відшкодування втрат за рахунок коштів місцевого бюджету.
В свою чергу, судом встановлено, що розрахунок розміру втрат ліцензіата, які заявлено до стягнення у даній справі, позивачем здійснено, виходячи з запропонованого ним самим тарифу в розмірі 114,03 грн. за 1 Гкал без ПДВ, а не встановленого рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 19.12.2018 № 332 в розмірі 110, 28 грн. за 1 Гкал без ПДВ.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що у даному випадку не доведення позивачем розміру збитків, заявлених до стягнення, є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що прийняті у справі рішення та постанова судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, у зв`язку з недоведеністю їх розміру, є обґрунтованими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.