ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 912/2773/20
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників:
ФОП Скляренка В.В. - Брожко Н.І. (ордер АІ № 1129190 від 01.09.2021),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Скляренка Василя Володимировича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021
та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020
у справі № 912/2773/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат"
до Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича
про стягнення 370 986,96 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" (далі - ТОВ "Агрофірма "Шаболат", позивач) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Скляренка Василя Володимировича (далі - ФОП Скляренко В.В., відповідач) про стягнення 150 002,40 грн безпідставно одержаних коштів та 220984,56 грн відсотків за користування грошовими коштами з покладенням на відповідача судових витрат.
Позивач зазначав, що різниця між вартістю наданих послуг за договором №03 від 24.03.2015 на виконання робіт по збиранню урожаю, що підтверджена первинними документами, та сумою перерахованих на користь ФОП Скляренко В.В. грошових коштів складає 150 002,40 грн.
Стверджуючи про неповернення відповідачем в добровільному порядку зайво отриманих коштів в сумі 150 002,40 грн за договором № 03 від 24.03.2015 на виконання робіт по збиранню урожаю, позивач на підставі статей 1212, 1213 ЦК України звернувся до суду з позовом про стягнення вказаних коштів як безпідставно отриманих та 30% річних за користування грошовими коштами за період з 08.09.2015 по 06.08.2020 в розмірі 220 984,56 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позовних вимог повністю.
Відповідачем було подано клопотання про призначення судової експертизи, на вирішення якої поставити питання, чи відповідає давність виготовлення другої сторінки договору № 03 від 24.03.2015 давності виготовлення першої та третьої сторінки даного договору.
11.11.2020 та 07.12.2020 відповідачем подано заяви про застосування строку позовної давності.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2020 відмовлено в задоволенні клопотання ФОП Скляренка В.В. про призначення судової експертизи у справі № 912/2773/20 з посиланням на те, що питання, які відповідач просить поставити на вирішення експерту, не входять до предмета доказування.
Обставини встановлені судами
24.03.2015 між Сільськогосподарським кооперативом "Шаболат" (правонаступником якого є ТОВ "Агрофірма "Шаболат" (Замовник) та ФОП Скляренко В.В. (Виконавець) укладено договір на виконання робіт по збиранню урожаю від 24.03.2015 № 03.
Предметом Договору є надання Виконавцем послуг по збиранню врожаю зернових, технічних культур на площах Замовника з використанням необхідної для цього техніки (п. 1 Договору).
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору Виконавець зобов`язується: провести збирання врожаю зернових та технічних культур у відповідності з агротехнічними вимогами на площах Замовника; збирання культур провести прямим комбайнуванням.
Положеннями п. 2.3 Договору визначено, що Замовник зобов`язується: забезпечити за свій рахунок паливом та харчуванням персоналу Виконавця; забезпечити щоденний облік зерна намолоченого Виконавцем.
В п. 2.4 Договору передбачено, що в день закінчення Виконавцем робіт сторони оформлюють акт виконаних робіт (додаток № 1) з зазначенням виконаних робіт та плати, що належить Виконавцю за надані на підставі умов договору послуги, з підписами сторін та скріпленні печаткою Замовника.
Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.5 Договору роботи Виконавця по збиранню врожаю озимих культур згідно з договором оплачуються Замовником у розмірі 680 грн/га зібраної площі. Замовник розраховується з Виконавцем шляхом перерахування грошей на його поточний рахунок або розраховується продукцією власного виробництва. Попередня оплата за роботи Виконавця по збирання врожаю озимих культур згідно з даним договором не допускається.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
На виконання умов Договору № 03 від 24.03.2015 ФОП Скляренко В.В. надані позивачу послуги щодо збирання врожаю на суму 866 333,60 грн, що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №3.
В якості плати за надані послуги ТОВ "Агрофірма "Шаболат" перераховано на користь відповідача грошові кошти в наступний спосіб: платіжне доручення №155 від 15.06.2015 на суму 70 000,00 грн; платіжне доручення № 211 від 26.06.2015 на суму 70 000,00 грн; платіжне доручення № 255 від 10.07.2015 на суму 50 000,00 грн; платіжне доручення № 312 від 23.07.2015 на суму 300000,00 грн; платіжне доручення № 344 від 04.08.2015 на суму 150 000,00 грн; платіжне доручення № 413 від 27.08.2015 на суму 150 000,00 грн; платіжне доручення № 435 від 08.09.2015 на суму 226 336,00 грн. Загалом перераховано грошові кошти в сумі 1 016 336,00 грн.
Різниця між вартістю наданих послуг, що підтверджена первинними документами, та сумою перерахованих на користь ФОП Скляренко В.В. грошових коштів складає 150 002,40 грн.
Положеннями п. 3.6, 3.7, 3.10 Договору № 03 від 24.03.2015 передбачено, що грошові кошти, які отримані Виконавцем за роботи по збиранню врожаю озимих культур згідно з даним договором та не підтверджена актом виконаних робіт (додаток № 1) не вважаються оплатою послуг Виконавця за цим договором та визнаються сторонами як помилково перераховані (отримані) грошові кошти. Повернення Замовником грошових коштів, що визначаються сторонами як помилково перераховані (отримані) грошові кошти, може бути здійснена Виконавцем у будь-який час. Сторони погодили збільшення терміну позовної давності за всіма вимогами щодо розрахунків та повернення сум помилково перерахованих (отриманих) грошових коштів до 7 (семи) років.
04.05.2018, 19.12.2018, 09.04.2019 та 28.07.2020 на адресу відповідача направлялись листи відповідно за № 71, №247, № 120, №141 з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 150 000,00 грн у зв`язку з переплатою за послуги по збиранню врожаю згідно з договором № 03 від 24.03.2015.
ТОВ "Агрофірма "Шаболат" не отримало відповіді на вказані листи та будь-якого реагування з боку відповідача.
Неповернення відповідач відповідних сум грошових коштів слугували підставою для звернення позивача у 2020 році до суду із даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Скляренка В.В. на користь ТОВ "Агрофірма "Шаболат" 2, 40 грн основного боргу, 3,54 грн 30 % річних та 0,09 грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Місцевий господарський суд, дослідивши наданні позивачем докази перерахування відповідачу коштів за надані послуги за договором № 03 від 24.03.2015 на виконання відповідачем робіт по збиранню урожаю, встановив виконання відповідачем робіт за актом № 3 здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 12.07.2015 на суму 866 333,60 грн та оплату отриманих послуг позивачем в сумі 866 336,00 грн, що свідчить про переплату в розмірі 2,40 грн.
Оскільки відповідачем не надано доказів повернення позивачу грошових коштів на оплату послуг, які не підтвердженні актом-виконаних робіт в сумі 2,40 грн, суд першої інстанції з посиланням на положення статей 610, 612, 629 ЦК України та п.3.6 - 3.8. договору дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Перевіривши розрахунок відсотків річних, врахувавши встановлений розмір переплати, суд здійснивши власний розрахунок, визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача передбачених договором 30% річних у розмірі 3,54 грн за весь час фактичного користування помилково перерахованими (отриманими) грошовими коштами (з 08.09.2015 по 06.08.2020).
Доводи відповідача про підроблення позивачем спірного договору місцевим господарським судом відхилено з посиланням на те, що надана відповідачем копія першої сторінки договору № 03 від 24.03.2015 ідентична оригіналу договору № 03 від 24.03.2015, який наданий позивачем, та відмінна від попередньо наданого оригіналу договору відповідачем, що підтверджує наявність у відповідача оригіналу договору в редакції позивача.
Щодо заяв відповідача про застосування строків позовної давності суд першої інстанції зазначив, що відповідно до п. 3.10 договору сторони погодили збільшення строку позовної давності по всім вимогам до 7 років, а тому позовна давність ТОВ відповідальністю "Агрофірма "Шаболат" не пропущена.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Агрофірма "Шаболат" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просило скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі № 912/2773/20 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким стягнути з ФОП Скляренка В.В. на користь ТОВ "Агрофірма "Шаболат" 150 002,40 грн безпідставно одержаних коштів, 220 984,56 грн. відсотків за користування грошовими коштами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі №912/2773/20 скасовано в частині відмови у стягненні 150 000,00 грн безпідставно одержаних коштів та 2 250,00 грн судового збору. Прийнято в цій частині нове рішення. Стягнуто з ФОП Скляренка В.В. на користь ТОВ "Агрофірма "Шаболат 150000,00 грн безпідставно одержаних коштів, 2 250,00 грн судового збору. В решті рішення Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 у справі № 912/2773/20 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд погодившись із встановленими судом першої інстанції обставинами, що грошові кошти у сумі 150 000,00 грн згідно з платіжним дорученням № 413 від 27.08.2015 були перераховані не за договором № 03 від 24.03.2015, визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 150000,00 грн безпідставно набутих коштів.
При цьому, суд апеляційної інстанції, здійснивши перекваліфікацію спірних відносин, які судом першої інстанції були визнані такими, що виникли з правовідносин за договором № 03 від 24.03.2015 та до яких були застосовані положення ЦК України щодо договірних відносин та положення п. 3.6, 3.7 договору щодо повернення Замовником грошових коштів, що визначаються сторонами як помилково перераховані (отримані) грошові кошти, застосував до них положення статті 1212 ЦК України, яка регулює набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
За висновком суду апеляційної інстанції, не підтвердження позивачем перерахування грошових коштів у сумі 150 000,00 грн згідно платіжного доручення №413 від 27.08.2015 як оплату за договором № 03 від 24.03.2015, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30% річних, нарахованих на суму 150 000,00 грн на підставі пункту 3.8 договору.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 22.12.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 912/2773/20, ФОП Скляренко В.В. (скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 1212 ЦК України, та порушенням норм процесуального права, а саме: статей 73, 77, 98 ГПК України.
Скаржник вказує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились заяви про застосування строку позовної давності, подані відповідачем до суду першої інстанції, та висновки суду першої інстанції про звернення з позовом в межах визначеної в п. 3.10 договору збільшеної позовної давності, зроблені на підставі недостовірних доказів, наданих позивачем.
На думку скаржника, поклавши в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а саме положення статті 1212 ЦК України, який пов`язаний із позадоговірними зобов`язаннями учасників правовідносин, є помилковим застосування збільшеного строку позовної давності (7 років), який був визначений на 2 сторінці договору із 3-х, що надавались позивачем, тобто в рамках договірних зобов`язань.
При цьому, скаржник акцентує на порушенні судами норм процесуального права, зокрема положень статті 267 ГПК України, а саме незастосування позовної давності до спірних правовідносин, про що було подано відповідні заяви.
ФОП Скляренко В.В. наполягає на необґрунтованості відхилення його доводів про недостовірність наданого позивачем спірного договору (підроблений позивачем), та поданого клопотання про призначення судової експертизи для визначення давності виготовлення другої сторінки договору, якою, нібито, передбачено збільшення строку позовної давності до 7 років.
Доводи інших учасників справи
Позивач правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористався.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Предметом спору, в даному випадку, є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 150 002,40 грн надмірно перерахованих коштів за виконані роботи та 220984,56 грн відсотків за користування грошовими коштами.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що виконання відповідачем робіт за актом № 3 здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 12.07.2015 на суму 866 333,60 грн та оплата отриманих послуг позивачем в сумі 866 336,00 грн свідчить про переплату в розмірі 2,40 грн, на яку нараховано 30% річних відповідно до положень договору № 03 від 24.03.2015.
Апеляційний господарський суд за результатом розгляду апеляційної скарги ТОВ "Агрофірма "Шаболат" скасував рішення суду першої інстанції, постановивши нове рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 150 000,00 грн безпідставно набутих коштів, визнавши наявність у позивача права на стягнення вказаних коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Утім висновок суду апеляційної інстанції є таким, що зробленим без належної оцінки та з`ясування обставини справи та спростування висновків суду першої інстанції щодо строку позовної давності, зважаючи на подані відповідачем відповідні заяви.
Частинами першою-третьою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду першої інстанції були подані заяви про застосування позовної даності, в обґрунтування яких посилався на те, що термін дії договору закріплено в п. 7 договору і становить 10.11.2015, зобов`язання по розрахунку були виконані в цей строк, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, відтак позовна давність сплила 10.11.2018, однак позивач з позовом у справі, що розглядається, звернувся до суду лише в 2020 році.
При цьому вказував, що наданий позивачем договір № 03 від 24.03.2015, який містить умови щодо продовження строків позовної давності та мови повернення помилково сплачених коштів (на 3-х аркуша), не відповідає змісту договору, який міститься у відповідача (на 2-х аркушах), що, на його думку, свідчить про підроблення договору, у зв`язку з чим й було подано клопотання про проведення експертизи.
Місцевий господарський суд щодо заяв відповідача про застосування строків позовної давності зазначив, що позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності, погодженого сторонами в п. 3.10. договору, відхиливши при цьому доводи відповідача про підроблення позивачем спірного договору, оскільки позивачем не подано до суду належних та допустимих доказів такої підробки.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З викладеного вбачається, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, необхідно з`ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес особи, з метою захисту якого подано позов до суду. Відсутність порушення такого права чи інтересу є підставою для відмови в позові з підстави його необґрунтованості. І лише за умови дійсного порушення права або охоронюваного законом інтересу особи та одночасного спливу строку позовної давності, про що зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, в позові необхідно відмовити у зв`язку зі закінченням вказаного строку за відсутності поважних причин пропуску позовної давності.
Суд звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
З викладеного вбачається, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначивши про порушене право позивача внаслідок неповернення відповідачем надмірно перерахованих коштів за виконані роботи, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частини стягнення 150 000,00 грн.
При цьому у порушення вимог статей 236, 237 ГПК України обставини справи та висновки суду першої інстанції, пов`язані з фактом обізнаності або об`єктивної можливості позивача бути обізнаним щодо порушення його інтересів, а відтак і обставини справи, пов`язані з визначенням початку перебігу і закінчення строку позовної давності за вимогами, що є предметом позову, зважаючи на подані відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, не були предметом дослідження та перевірки суду апеляційної інстанції
Крім того, апеляційним судом були проігноровані заперечення відповідача про достовірність доказів, наданих позивачем на підтвердження звернення до суду в межах збільшеного строку позовної давності, і необхідності здійснення їх додаткової перевірки.
Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі судове рішення апеляційного господарського суду не можна вважати правомірними та обґрунтованим.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ухвалена у цій справі постанова апеляційного господарського суду вищезгаданим вимогам в повній мірі не відповідає, оскільки суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 236, 269 ГПК України, не вчинив відповідних процесуальних дій щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, зокрема поданих відповідачем заяв про застосування позовної даності, які були відхилені судом першої інстанції з посилання на пункти договору щодо погодження умов збільшення строку позовної давності.
Тобто, суд апеляційної інстанції, здійснивши перекваліфікацію спірних відносин, які судом першої інстанції були визнані такими, що виникли з правовідносин за договором та до яких були застосовані положення ЦК України щодо договірних відносин та положення договору, яким врегульовано повернення Замовником грошових коштів, що визначаються сторонами як помилково перераховані (отримані) грошові кошти, застосував до них положення статті 1212 ЦК України, яка регулює набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, ухилившись від дослідження строку позовної давності при вирішення даного спору з урахуванням викладених обставин та зазначених норм права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи скаржника про допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права.