ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/3957/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
ТОВ "Офіс Сервіс Люкс": Щербак Є.М.,
ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс": Григоренко С.А.,
ВНЗ "ВМУРЛ "Україна": Павленко Г.С.,
БО "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття": не з`явились,
ТОВ "Інститут розвитку людини" (Інститут інвалідів): не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021
та рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2020
у справі № 910/3957/20
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс"
до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Благодійна організація "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття";
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут розвитку людини" (Інститут інвалідів)
про витребування майна з незаконного володіння
та за зустрічним позовом Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"
про визнання недійсним договору,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут розвитку людини" (Інститут інвалідів)) про витребування майна (обладнання модульної транспортабельної котельні у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків) з незаконного володіння посилаючись на те, що відповідач незаконно володіє та утримує спірне майно не передаючи його новому власнику - ТОВ "Офіс Сервіс Люкс".
В свою чергу, Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017, укладеного між ТОВ "ФК "Фактор Плюс" та ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" щодо обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків).
Зустрічні позовні вимоги ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" обґрунтовані тим, що: всупереч положенням ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач належним чином не повідомив боржника про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку. Зокрема, університет таке повідомлення ніколи не отримував, як і не отримував вимог про передачу у володіння ТОВ "ФК "Фактор Плюс" заставного майна; продаж заставного майна відбувся при фактичному володінні ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" ним, а це свідчить про те, що на час укладання спірного договору, продавець (ТОВ "ФК "Фактор плюс") не набув право на відчуження спірного майна; оскільки ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки, в силу приписів ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" наступні вимоги іпотекодержателя - кредитора ТОВ "ФК "Фактор Плюс" до університету, зокрема, і вимога від 09.10.2017 по стягненню заборгованості або звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу на момент вчинення договору купівлі-продажу предмета застави була недійсною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний про визнання недійсним договору, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 (суддя Литвинова Г.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 (колегія суддів у складі: Разіна Т.І. - головуючий, Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.), первісний позов задоволено повністю. Витребувано у Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на користь ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків). В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що 25.03.2015 між ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (заставодержатель) та ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (заставодавець) укладено договір № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) з метою забезпечення виконання власних зобов`язань, що випливають з:
- кредитного договору № 40-47/4-07 від 26.06.2007 (кредитний договір-1), згідно з яким заставодавець зобов`язаний повернути заставодержателю в строк до 25.08.2017 кредит в сумі 21 947 355 грн., сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-1;
- кредитного договору № 54-47/4-07 від 10.08.2007 (кредитний договір-2), згідно з яким заставодавець зобов`язаний повернути заставодержателю в строк до 25.08.2017 кредит в сумі 6 283 033 грн., сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-2;
- генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008 та укладеного в його межах кредитного договору № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 (кредитний договір-3), згідно з яким заставодавець зобов`язаний повернути заставодержателю в строк до 25.08.2017 кредит в сумі 17 532 190 грн., сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-3;
- кредитного договору № 58-47/1-13 від 24.12.2013 (кредитний договір-4), згідно з яким заставодавець зобов`язаний повернути заставодержателю в строк до 25.08.2017 кредит в сумі 11 633 000 грн., сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 19% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 19% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-4.
Умовами розділу 1 договору застави передбачено, що заставодавець передає заставодержателю в заставу наступне рухоме майно (основні засоби): обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі заставодавця на рахунку № 1031 "будинки та споруди (власні)", первісною балансовою вартістю 818 094, 30 грн., залишковою балансовою вартістю 519 355, 74 грн., інвентарний номер 10005258, надалі "заставне майно" або "предмет застави".
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору застави заставне майно належить заставодавцю на підставі довідки заставодавця № 11 від 24.03.2015, і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23. За домовленістю сторін вартість предмета застави становить 983 500 грн.
За умовами п. 4.1 договору застави заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо у момент настання строку виконання будь-якого зобов`язання, забезпеченого цією заставою, воно не буде виконано, а також у разі невиконання заставодавцем своїх зобов`язань за цим договором та/або недійсності його гарантій і запевнень.
У п. 4.3 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється заставодержателем на підставі рішення суду або в позасудовому порядку згідно з Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та відповідно до цього договору. До початку звернення стягнення заставодержатель реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до п. 4.4. договору застави при застосуванні позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави заставодержатель одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави попереджає заставодавця (а також позичальника, якщо заставодавець є особою, відмінною від позичальника) про задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави і якщо протягом 30 днів з дня реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов`язання, забезпечені цією заставою, не будуть виконані, на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним з таких способів:
- від імені заставодавця продає предмет застави третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог;
- приймає у власність предмет застави в рахунок погашення зобов`язань, забезпечених цією заставою;
- надає заставодавцю згоду на реалізацію предмета застави третім особам за умови, що кошти, виручені від його реалізації, будуть направлені на погашення зобов`язань, забезпечених цією заставою.
Відповідно до п. 5.1 договору застави заставодавець гарантує, що предмет застави знаходиться у його власності і він вправі розпоряджатися ним на свій розсуд; предмет застави нікому не проданий, не подарований, іншим способом не обтяжений, не перебуває у спорі та під забороною відчуження; він має передбачені законом повноваження на укладення цього договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених цією заставою (п. 6.1 договору застави).
26.03.2015 на підставі договору застави рухомого майна реєстратором Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження на предмет застави (обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків).
За результатами проведених електронних торгів між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор Плюс" укладено 22.09.2017 договір № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальника - ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" зазначеного у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника або які зобов`язані виконати обов`язки боржника за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках Генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами № 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007 та/або договором іпотеки № 24-47/І-08/04 від 12.06.2008 та/або договором № 58-47/І-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015.
Положеннями додатку № 1 до договору № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 визначено, що в день укладення договору № 2017/2-Ю банк відступає, а новий кредитор набуває права вимоги кредитора за основними договорами в загальному розмірі 60 600 353, 56 грн.
Так, між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор Плюс" укладено договір № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, відповідно до якого банк відступив новому заставодержателю (ТОВ "ФК "Фактор Плюс") права вимоги за договором № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна від 25.03.2015.
На підставі договору № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, 22.09.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відомості про зміну обтяжувача з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс".
25.09.2017 ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор плюс" направили на адресу відповідача за первісним позовом спільне повідомлення про відступлення права вимоги, включаючи право вимоги за договором застави рухомого майна №58-47/1-13/02 від 25.03.2015.
Зазначене повідомлення отримано відповідачем за первісним позовом 03.10.2017.
10.10.2017 заставодержатель ТОВ "ФК "Фактор Плюс" направило ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" претензію-вимогу про усунення порушень зобов`язань від 09.10.2017 № 10/10-17/2, у якій заставодержатель вимагав протягом тридцятиденного строку сплатити заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами та зазначив, що в разі несплати заборгованості ним буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом продажу від імені заставодавця предмету застави третім особам (докази направлення претензії-вимоги про усунення порушень зобов`язань від 09.10.2017 № 10/10-17/2, а саме копія списку поштових відправлень № 2386, копія опису вкладення у цінний лист, копія фіскального чеку містяться в матеріалах справи).
13.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. було зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави.
У зв`язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом зобов`язань щодо сплати заборгованості, ТОВ "ФК "Фактор плюс" (продавець) відповідно до положень п. 4.1 договору застави 07.12.2017 в порядку позасудового стягнення уклало з ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" (покупець) договір купівлі-продажу рухомого майна, відповідно до умов якого продавець у порядку передбаченому Законом України "Про заставу", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передає у власність, а покупець приймає у власність наступне рухоме майно: обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann Vitoplex 100 SX1, теплопродуктивність 1400 кВт кожний з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на рахунку № 1031 "будинки та споруди (власні)", первісною балансовою вартістю 818 094, 30 грн., залишковою балансовою вартістю 519 355, 74 грн., інвентарний номер 10005258. Майно знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23.
Положеннями п. 2.1. договору купівлі-продажу визначено, що вказане майно належить Вищому навчальному закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на праві приватної власності як обладнання (основні засоби) на підставі довідки заставодавця № 11.
Пунктом 2.3. договору купівлі-продажу встановлено, що на момент укладення цього договору заборгованість боржника перед продавцем за кредитним договором становить 34 600 353, 56 грн. (без урахування штрафних санкцій, нарахованих продавцем боржнику за порушення остатнім умов кредитних договорів).
Цей продаж за домовленістю сторін, вчиняється на суму 272 000 грн., які покупець зобов`язаний сплатити до 31.12.2018 на рахунок продавця вказаний в п. 9 договору та які враховуються в рахунок часткового погашення зобов`язань боржника за кредитним договором перед продавцем (як кредитором) (п. 3.1 договору купівлі-продажу).
Згідно з п. 4.1 договору купівлі-продажу перехід права власності відносно майна відбувається в день підписання сторонами цього договору.
На виконання умов договору купівлі-продажу продавцем та покупцем 07.12.2017 підписано акт приймання-передачі рухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23 без претензій та зауважень.
Позивачем за первісним позовом 19.02.2020 направлено на адресу відповідача вимогу № 20-02/2020/ВМУРОЛ від 19.02.2020 про передачу протягом 3 (трьох) днів з дня отримання даної вимоги власнику (ТОВ "Офіс Сервіс Люкс") обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann Vitoplex 100 SX1, теплопродуктивність 1400 кВт кожний з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), що було раніше предметом застави за договором застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) № 58-47/1-13/02 від 25.03.2017.
Позивач за первісним позовом звертаючись до суду з позовом зазначав, що вимогу № 20-02/2020/ВМУРОЛ від 19.02.2020 відповідач за первісним позовом отримав 27.02.2020, однак у встановлений строк належне ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" майно не передав, з огляду на що позивач просить суд витребувати у ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на свою користь зазначене вище майно.
В свою чергу, відповідач за первісним позовом проти задоволення первісних позовних вимог заперечував та зазначав, що договір купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017, укладений між ТОВ "ФК "Фактор Плюс" та ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" є недійсним, відтак, позивач за первісним позовом не набув права власності на спірне майно, а тому не має права його витребовувати.
Обставиною недійсності зазначеного договору відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) обґрунтовував заявлені ним зустрічні позовні вимоги, зокрема, зазначав про таке:
- всупереч положенням ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжував належним чином не повідомив боржника про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зокрема, Університет таке повідомлення ніколи не отримував, як і не отримував вимог про передачу у володіння ТОВ "ФК "Фактор Плюс" заставного майна;
- продаж заставного майна відбувся при фактичному володінні ним Університетом, а це свідчить про те, що на час укладання спірного договору, продавець (ТОВ "ФК "Фактор плюс") не набув право на відчуження спірного майна;
- оскільки ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки, в силу приписів ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" наступні вимоги іпотекодержателя-кредитора ТОВ "ФК "Фактор Плюс" до Університету, зокрема, і вимога від 09.10.2017 по стягненню заборгованості або звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу на момент вчинення договору купівлі-продажу предмета застави була недійсною.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017 щодо обладнання модульної транспортабельної котельні на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України. Задовольняючи первісний позов, суди обох інстанцій виходили з того, що оскільки між ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, який не визнано недійсним, і позивачем за первісним позовом направлено на адресу відповідача вимогу про передачу обладнання модульної транспортабельної котельні, проте вона виконана не була, з огляду встановлення факту незаконного володіння належним позивачу за первісним позовом рухомим майном, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог ТОВ "Офіс Сервіс Люкс".
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Вищий навчальний заклад "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у первісному позові відмовити, а зустрічний задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені в результаті неправильного застосування ст.ст. 23-28, 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст. 203, 215, 655, 658, 321, 400 ЦК України, ст. 36 Закону України "Про іпотеку", судами порушено ст.ст. 77, 86 ГПК України, а також апеляційний господарський суд застосував норми ст.ст. 23-28, 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі № 918/99/19 та від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц.
Так скаржник зазначає, що поза увагою судів залишився той факт, що долучена до матеріалів справи претензія - вимога від 09.10.2017 ТОВ "ФК "Фактор Плюс" про погашення заборгованості взагалі не містила вимог щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, не містила інформацію про реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а тому у відповідача за первісним позовом не могло виникнути таких зобов`язань. Отже, за своїм змістом та характером претензія-вимога від 09.10.2017 не є письмовим повідомленням про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання в розумінні ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки не містить вимоги виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. В свою чергу, позицію про те, що ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц.
Крім цього, скаржник зазначає, що судами не було враховано того факту, що ані ТОВ "ФК "Фактор Плюс", ані ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" не було доведено факту передання предмета забезпечення у володіння ТОВ "ФК "Фактор Плюс", не було доведено факту володіння ТОВ "ФК "Фактор Плюс" предметом забезпечення на момент укладання договору купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017, укладеного між ТОВ "ФК "Фактор Плюс" та ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" щодо обладнання модульної транспортабельної котельні. Судами не було враховано, що керуючись ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на обладнання модульної котельні могло бути здійснене виключно на підставі рішення суду. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 918/99/19.
Крім цього, ТОВ "ФК "Фактор Плюс" в порушення ч. 6 ст. 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не виконано обов`язку щодо надання боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлено зареєстроване обтяження рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. До того ж судами не було з`ясовано наявності/відсутності невиконаних зобов`язань університету за кредитними договорами на момент звернення стягнення на спірне майно, і позивачем за первісним позовом неправильно обрано спосіб захисту, оскільки право власності на майно ніколи не переходило до нього.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційний господарський суд застосував норми ст.ст. 23-28, 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі № 918/99/19 та від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.09.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 09.08.2021. Крім цього, у ній зазначено, що посилання скаржника на висновки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 16.12.2008 у справі № 28/193д/08 не приймаються до уваги, оскільки п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження передбачає неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених саме в постановах Верховного Суду.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 11.08.2021 від позивача за первісним позовом надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 09.08.2021, у якому представник просить оскаржувані рішення залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника, та зазначає, що зазначені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, на неврахування висновків яких посилається скаржник, прийняті у правовідносинах, відмінних від розглядуваної справи.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.09.2021 від ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 02.09.2021, до якого додано клопотання про поновлення строку на подання відзиву, мотивоване тим, що ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" не одержувало ухвалу про відкриття касаційного провадження, а про її наявність дізналося 31.08.2021 з інформаційної системи "Ліга Закон". Разом з тим, у ч. 4 ст. 294 ГПК України визначено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Таким чином, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Оскільки зазначене клопотання подане поза межами встановленого строку разом з відзивом, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. За таких обставин, відзив на касаційну скаргу долучається до матеріалів справи, однак не враховується судом при розгляді останньої, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження скаржник посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі № 918/99/19 та від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц.
Разом з тим, правовідносини у справі № 320/8269/15-ц є відмінними до тих, що склалися у справі № 910/3957/20.
Так у справі № 320/8269/15-ц фізична особа звернулась до суду з позовом до ТОВ "Порше Мобіліті", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А.М. (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням міськрайонного суду позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що вказана у виконавчому написі сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною, оскільки нарахована ТОВ "Порше Мобіліті" виходячи з курсу гривні до іноземної валюти всупереч умовам кредитного договору, який до того ж оспорюється фізичною особою у суді. Крім того, немає підтвердження отримання позивачем вимоги про дострокову сплату кредитної заборгованості в зазначеному у спірному виконавчому написі розмірі, у тому числі й за рахунок звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як і здійснення реєстрації цих відомостей у Реєстрі, що свідчить про недотримання обтяжувачем позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави та суперечить вимогам ст.ст. 24, 26, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Рішенням апеляційного суду рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення хоча й без підпису позивача, однак свідчить про отримання останнім 09.06.2015 вимоги ТОВ "Порше Мобіліті"; відмінність розміру заборгованості за кредитним договором, зазначеної у виконавчому написі, від указаної в повідомленні у бік зменшення з огляду на обумовлений сторонами її розміру цілому та щомісячні обов`язкові платежі зокрема, в еквіваленті іноземної валюти - долара США до національної валюти - гривні, полягає у зміні офіційного валютного курсу, а збільшення її розміру відбулося у зв`язку з нарахуванням штрафу за недотримання фізичної особи умов цього договору, що не вказує на його спірність; до заяви ТОВ "Порше Мобіліті" надало нотаріусу всі необхідні для вчинення виконавчого напису документи. Крім цього, апеляційний суд вважав, що пред`явлення фізичною особою до суду позову про визнання кредитного договору недійсним уже після вчинення спірного виконавчого напису на його законність не впливає та правового значення при вирішенні питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню, не має. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Порше Мобіліті" як фінансова установа має право вимагати від позивача сплату суми заборгованості за кредитним договором у гривнях з урахуванням зміни валютного курсу, що не потребує наявності у відповідача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а період виникнення заборгованості не перевищує трьох років. Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав наведені в апеляційній скарзі ТОВ "Порше Мобіліті" доводи обґрунтованими, у зв`язку з чим зробив висновок про відсутність порушень вимог законодавства під час вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення міськрайонного суду, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, дійшла висновку, що ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.
З огляду на різний предмет позову та встановлені фактичні обставини справи Верховний Суд не приймає висновки Великої Палати Верховного Суду як такі, що викладені у справі з подібними правовідносинами.
Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 16.02.2020 у справі № 918/99/19, правовідносини у якій є подібними тим, що склалися у справі № 910/3957/20 і на яку також посилається скаржник, містяться подібні висновки щодо процедури повідомлення боржника про порушення забезпеченого зобов`язання.
Так, за змістом ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
У частині 1 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, якщо інше не передбачено Законом чи договором, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
До того ж ч. 1 ст. 24 вказаного Закону встановлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Судами обох інстанцій встановлено, що у п. 4.3 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється заставодержателем на підставі рішення суду або в позасудовому порядку згідно з Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та відповідно до цього договору. До початку звернення стягнення заставодержатель реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
У п. 4.4. договору застави зазначено, що при застосуванні позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави заставодержатель одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави попереджає заставодавця (а також позичальника, якщо заставодавець є особою, відмінною від позичальника) про задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави і якщо протягом 30 днів з дня реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов`язання, забезпечені цією заставою, не будуть виконані на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із способів, визначених договором.
Так 22.09.2017 за результатами проведених електронних торгів між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор Плюс" укладено договір № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальника - Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" зазначеного у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника або які зобов`язані виконати обов`язки боржника за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами № 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007 та/або договором іпотеки № 24-47/І-08/04 від 12.06.2008 та/або договором № 58-47/І-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015.
Положеннями додатку № 1 до договору № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 визначено, що в день укладення договору № 2017/2-Ю банк відступає, а новий кредитор набуває права вимоги кредитора за основними договорами в загальному розмірі 60 600 353, 56 грн.
Також між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор Плюс" укладено договір № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, відповідно до якого банк відступив новому заставодержателю (ТОВ "ФК "Фактор Плюс") права вимоги за договором № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна від 25.03.2015.
ТОВ "ФК "Фактор Плюс" (новий кредитор) набув права вимоги до ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, які укладені в рамках генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами № 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007 та/або договором іпотеки № 24-47/І-08/04 від 12.06.2008 та/або договором № 58-47/І-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015 в загальному розмірі 60 600 353, 56 грн., про що 03.10.2017 (дата отримання боржником спільного повідомлення ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор плюс" про відступлення права вимоги № 2-1/4333 від 25.09.2017) було повідомлено відповідача за первісним позовом. Вказане повідомлення містить найменування нового кредитора та реквізити для перерахування коштів на погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами.
В свою чергу на підставі договору № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, 22.09.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відомості про зміну обтяжувача - з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс".
Так, 10.10.2017 ТОВ "ФК "Фактор Плюс" направило ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" претензію-вимогу про усунення порушень зобов`язань від 09.10.2017 № 10/10-17/2, у якій заставодержатель вимагав протягом тридцятиденного строку сплатити заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами та зазначив, що в разі несплати заборгованості ним буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом продажу від імені заставодавця предмету застави третім особам.
На підтвердження факту направлення вказаної вимоги позивачем за первісним позовом надано, зокрема, копію фіскального чеку від 10.10.2017 та копію опису вкладення у цінний лист з відміткою відділення поштового зв`язку про прийняття відправлення до відправки 10.10.2017.
Статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (далі - Закон) визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.
Згідно з ч. 3 ст. 24 вказаного Закону обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Така вимога узгоджується з ч. 1 ст. 27 Закону, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
У ст. 27 Закону, що передбачає вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, встановлено, що таке повідомлення, серед іншого, повинно містити вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд обтяжувача.
Згідно зі ст. 28 Закону якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов`язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов`язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов`язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.
Таким чином, Закон пов`язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов`язує початок обчислення цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а його сплив визначає як обов`язкову передумову подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.
Окрім того, імперативність вимоги Закону щодо надання боржнику тридцятиденного строку для усунення порушення зобов`язання та дотримання цього строку обтяжувачем у разі позасудового звернення стягнення на предмет обтяження обумовлена передбаченою ч. 2 ст. 30 цього Закону гарантією реалізації протягом зазначеного строку переважного права на придбання предмета забезпечувального обтяження іншим обтяжувачем, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження.
Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання тридцятиденного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють позасудове звернення стягнення на предмет застави (подібну за змістом правову позицію, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц).
За відсутності спеціальних застережень у Законі при обчисленні цього строку застосовуються загальні правила щодо початку перебігу та закінчення строку, передбачені главою 18 розділу V ЦК України, за якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як було встановлено судами обох інстанцій, на виконання умов договору застави, 13.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави.
У зв`язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом зобов`язань (доказів повернення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 34 600 353, 56 грн., а також пені, комісії, штрафних санкцій матеріали справи № 910/3957/20 не містять), ТОВ "ФК "Фактор Плюс" (продавець) відповідно до положень п. 4.1 договору застави 07.12.2017 в порядку позасудового стягнення уклало з ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" (покупець) договір купівлі-продажу рухомого майна, відповідно до умов якого продавець у порядку передбаченому Законом України "Про заставу", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передає у власність, а покупець приймає у власність наступне рухоме майно: обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann Vitoplex 100 SX1, теплопродуктивність 1400 кВт кожний з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на рахунку № 1031 "будинки та споруди (власні)", первісною балансовою вартістю 818 094, 30 грн., залишковою балансовою вартістю 519 355, 74 грн., інвентарний номер 10005258. Майно знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23.
Тобто, з моменту реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави (13.10.2017) і до укладення договору купівлі-продажу рухомого майна з ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" 07.12.2017, минуло майже два місяці, а тому передбачений ст. 28 Закону тридцятиденний строк з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" дотримано.
Крім цього, відповідно до ст. 27 Закону у відповідній редакції повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Судами обох інстанцій встановлено, що заставодержатель ТОВ "ФК "Фактор Плюс" направило ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" претензію-вимогу про усунення порушень зобов`язань від 09.10.2017 № 10/10-17/2, у якій заставодержатель вимагав протягом тридцятиденного строку сплатити заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами та зазначив, що в разі несплати заборгованості ним буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом продажу від імені заставодавця предмету застави третім особам.
Таким чином, заставодержателем дотримано вимоги п. 6 абзацу 2 ст. 27 Закону, а саме - вказано вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
При цьому вказана стаття не містить таких вимог до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання як зазначення інформації про реєстрацію в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, чим спростовуються доводи скаржника про зворотнє.
Враховуючи викладене, доводи останнього про невідповідність повідомлення вимогам 27, 28, 30 Закону не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Що ж до доводів скаржника про те, що судами не було враховано того факту, що ані ТОВ "ФК "Фактор Плюс", ані ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" не було доведено факту передання предмета забезпечення у володіння ТОВ "ФК "Фактор Плюс", як і не було доведено факту володіння ТОВ "ФК "Фактор Плюс" предметом забезпечення на момент укладання договору купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017, укладеного між ТОВ "ФК "Фактор Плюс" та ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" щодо обладнання модульної транспортабельної котельні, і судами не було враховано, що керуючись ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на обладнання модульної котельні могло бути здійснене виключно на підставі рішення суду, то вказані доводи спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та висновками судів.
Так суди встановили, що положеннями договору купівлі-продажу визначено, що вказане майно належить ВНЗ "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на праві приватної власності як обладнання (основні засоби) на підставі довідки заставодавця № 11 та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23. Перехід права власності відносно майна відбувається в день підписання сторонами цього договору (п. 4.1. договору). Договір купівлі-продажу рухомого майна 07.12.2017 підписано сторонами та скріплено їх печатками, що свідчить про перехід права власності на визначене договором рухоме майно до ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" з моменту підписання такого договору. 07.12.2017 підписано акт приймання-передачі рухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23 без претензій та зауважень.
В свою чергу, судами не встановлено наявності доказів протилежного, хоча відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
До того ж доводи скаржника в цій частині зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, прийняті у справі № 910/3957/20 рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 918/99/19 не суперечать.
Інші доводи скаржника не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, а тому не розглядаються Судом.
Враховуючи викладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені ст. 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, а тому підстав для їх скасування немає.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -