ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 927/799/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Мена-Авангард" - Козаченка О.О., Іващенка В.І.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок-2016" - Бідюк Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мена-Авангард"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 (у складі колегії суддів: Козир Т.П. (головуючий), Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.)
у справі № 927/799/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мена-Авангард"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок-2016"
про заборону вчинення дій,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мена-Авангард" (далі - ТОВ "Мена-Авангард", Позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок-2016" (далі - ТОВ "Світанок-2016", Відповідач), у якому просило заборонити Відповідачу вчиняти будь-які дії на земельних ділянках загальною площею 84,4264 га (25 земельних ділянок, кадастрові номери яких наведені у прохальній частині позовної заяви).
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.02.2020 між Троїцькою сільською радою Новгород-Сіверського району Чернігівської області та ТОВ "Мена-Авангард" укладено договори оренди земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (паїв)) загальною площею 145,5765 га. Втім, у травні 2020 року Позивачем було виявлено, що частина отриманих в оренду земельних ділянок загальною площею 82,4264 га використовується Відповідачем, тому, на підставі положень статті 396, частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, просив заборонити Відповідачу вчинення дій на цих земельних ділянках, які можуть порушити його право оренди.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.11.2020 позов задоволено. Заборонено ТОВ "Світанок-2016" вчиняти будь-які дії на двадцяти п`яти земельних ділянках загальною площею 82,4264 га (згідно наведеного у рішенні переліку).
Рішення суду мотивоване тим, що надані Відповідачем договори оренди земельних часток (паїв) є неукладеними, оскільки не містять дати їх укладання, відсутній факт формування земельних ділянок з присвоєнням кадастрових номерів, порушено порядок реєстрації цих договорів і, тому позовні вимоги Позивача визнано обґрунтованими та доведеними.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021, рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.11.2020 скасовано. У позові відмовлено.
Постанову мотивовано тим, що договори оренди земельних часток (паїв) укладено з дотриманням вимог законодавства, чинного на час їх укладення, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо неукладеності цих договорів. З моменту реєстрації цих договорів, у встановленому законом порядку, Відповідач є орендарем спірних земельних ділянок. Враховуючи те, що на момент подання позову до суду Відповідач уже був користувачем спірних земельних ділянок, тому є неможливим застосування до спірних правовідносин правової конструкції, передбаченої положеннями частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, а обраний Позивачем спосіб захисту фактично не призведе до відновлення порушеного права, що виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "Мена-Авангард" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просило передати справу № 927/799/20 на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від правових висновків, які було враховано судом апеляційної інстанції без урахування конкретних обставин кожної справи, постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.11.2020.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 927/799/20 за касаційною скаргою ТОВ "Мена-Авангард" з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.09.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 11.08.2021.
19.07.2021 ТОВ "Світанок-2016" направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. За результатами касаційного перегляду справи судові витрати просить покласти на Позивача, докази понесення яких (витрат) та їх розмір буде надано до суду та сторонам протягом 5 днів після ухвалення рішення суду по суті.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ "Мена-Авангард" та представника ТОВ "Світанок-2016", який прийняв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти скарги, викладені у відзиві на скаргу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.02.2020 між ТОВ "Мена-Авангард" (Орендар) та Троїцькою сільською радою Новогород-Сіверського району Чернігівської області (Орендодавець) укладено 40 договорів оренди невитребуваних земельних ділянок (паїв), загальною площею 145,5765 га зі строком дії до 31.12.2030, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 7423684300:07:000:0711, 7423684300:07:000:0714, 7423684300:07:000:0712, 7423684300:07:000:0713, 7423684300:07:000:0715, 7423684300:07:000:0716, 7423684300:07:000:0717, 7423684300:07:000:0718, 7423684300:07:000:0721, 7423684300:07:000:0720, 7423684300:07:000:0722, 7423684300:07:000:0723, 7423684300:07:000:0719, 7423684300:07:000:0729, 7423684300:07:000:0728, 7423684300:07:000:0727, 7423684300:07:000:0726, 7423684300:07:000:0725, 7423684300:07:000:0724, 7423684300:07:000:0701, 7423684300:07:000:0699, 7423684300:07:000:0698, 7423684300:07:000:0700, 7423684300:07:000:0697, 7423684300:07:000:0696.
У травні 2020 року Позивачем було встановлено, що частина вказаних земельних ділянок (з кадастровими номерами 7423684300:07:000:0711, 7423684300:07:000:0714, 7423684300:07:000:0712, 7423684300:07:000:0713, 7423684300:07:000:0715, 7423684300:07:000:0716, 7423684300:07:000:0717, 7423684300:07:000:0718, 7423684300:07:000:0721, 7423684300:07:000:0720, 7423684300:07:000:0722, 7423684300:07:000:0723, 7423684300:07:000:0719, 7423684300:07:000:0729, 7423684300:07:000:0728, 7423684300:07:000:0727, 7423684300:07:000:0726, 7423684300:07:000:0725, 7423684300:07:000:0724, 7423684300:07:000:0701, 7423684300:07:000:0699, 7423684300:07:000:0698, 7423684300:07:000:0700, 7423684300:07:000:0697, 7423684300:07:000:0696) використовується Відповідачем, у зв`язку із чим ним подано повідомлення про злочин до Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП у Чернігівській області, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №12020270190000150).
03.07.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за вказаними земельними ділянками та встановлено, що спірні землі надані ТОВ "Світанок-2016" на підставі розпоряджень Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області від 11.11.2016 та від 31.03.2017, з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передача нерозподілених земельних часток (паїв) мала здійснюватися лише після повного формування їх у земельні ділянки з присвоєнням кадастрового номеру, договори оренди, укладені на підставі цих розпоряджень, не містять дати укладання, строку дії та кадастрових номерів, отже, не відповідають Закону України "Про оренду землі", тому ТОВ "Світанок-2016" приступило до обробітку землі незаконно, у той час як ТОВ "Мена-Авангард" уклало договори у відповідності до вимог законодавства.
20.07.2020 представниками ТОВ "Мена-Авангард" проведено огляд посівів на земельних ділянках, які перебувають у його оренді та встановлено, що земельні ділянки загальною площею 82,4264 га на момент обстеження засіяно соняшником ТОВ "Світанок-2016" без відома та згоди Позивача, про що складено відповідний акт.
За таких обставин, ТОВ "Мена-Авангард" звернулось до суду із даним позовом та просило заборонити ТОВ "Світанок-2016" вчиняти будь-які дії на двадцяти п`яти земельних ділянках загальною площею 84,4264 га, згідно переліку.
Заперечуючи проти позову, ТОВ "Світанок-2016" вказало на законність використання спірних земельних ділянок, оскільки згідно з розпорядженням Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області від 11.11.2016 за № 290, з метою ефективного та раціонального використання земель на території Троїцької сільської ради та відповідно до положень статті 17 Земельного кодексу України, статей 5, 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статей 6, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", йому було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж 108 невитребуваних земельних ділянок (паїв) орієнтовною площею 449,9269 га, ріллі та оформлення права їх оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в адміністративних межах Троїцької сільської ради, за межами населених пунктів; пунктом 2 даного розпорядження ТОВ "Світанок-2016" рекомендовано виготовити технічну документацію із землеустрою у встановленому законодавством порядку та подати її на затвердження до районної державної адміністрації.
Розпорядженням Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області від 31.03.2017 №119 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) з надання в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ТОВ "Світанок-2016" за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) колишнього КСП "Новгород-Сіверське" на території Троїцької сільської ради Новгород-Сіверського району. Передано ТОВ "Світанок-2016" в оренду, терміном на 10 років до моменту отримання їх власниками права власності на земельну ділянку, 85 паїв загальною площею 349,74 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Встановлено орендну плату на 2017, 2018 роки у розмірі 5%, на 2019, 2020 роки у розмірі 6%, на 2021, 2022 роки у розмірі 7%, на наступні роки 9% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
На виконання вказаного розпорядження між Новгород-Сіверською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ТОВ "Світано-2016" (Орендар) укладено договори оренди земельної частки (паю), відповідно до яких Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди не витребувані земельні ділянки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", які розташовані на території Троїцької сільської ради, за межами населених пунктів, Новгород-Сіверського району.
За умовами цих договорів у платне користування (оренду) Орендаря передано невитребувані земельні ділянки (паї) під номерами 138, 140, 141, 143, 147, 152, 154, 157, 168, 171, 174, 175, 176, 180, 256, 260, 266, 279, 291, 292, 293, 296, 298, 301, 303, 305, 307, 310, 312, 313, 314, 315, 316.
По кожній земельній частці (паю) укладено окремий договір, які мають ідентичний зміст (крім розділу "Об`єкт оренди", в якому визначено загальну площу орендованої землі по кожному об`єкту), їх укладено на 10 років (або до отримання власником земельної ділянки або його спадкоємцями правовстановлюючих документів щодо права власності на земельну ділянку, яка є предметом договору), а також вказано, що договори набирають чинності після їх державної реєстрації.
Договори підписані в.о. голови Новгород-Сіверської РДА Веремієнком Р.М. та директором ТОВ "Світанок-2016" Марусом В.М., підписи яких скріплені печатками.
Договори не мають дати укладання, однак на останній сторінці кожного договору зазначено, що вони зареєстровані у Троїцькій сільській раді, про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) вчинено запис 03.05.2017 за №07 (номер запису у всіх договорах однаковий), секретар сільради Лось М.П., підпис якого скріплений печаткою.
Також до кожного з договорів додано акти про передачу та прийом земельної ділянки (без зазначення їх дати), згідно яких в.о. голови Новгород-Сіверської РДА Веремієнко Р.М. передав, а директор ТОВ "Світанок-2016" Марус В.М. прийняв відповідні земельні ділянки (паї). Акти підписані зазначеними особами, підписи яких скріплені печатками.
Відповідачем на підтвердження належного виконання зазначених договорів надано до матеріалів справи копії платіжних доручень та банківських квитанцій щодо сплати орендної плати за орендовані невитребувані земельні паї за період з травня 2017 року по вересень 2020 року та лист Троїцької сільської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області від 15.07.2019 № 02-15/226 щодо розміру орендної плати, однак вказані докази не прийнято судом першої інстанції до розгляду, у зв`язку з поданням їх після початку розгляду справи по суті, без клопотання про поновлення строку для подання доказів їх обґрунтуванням причини пропуску їх подання.
Розглянувши зазначені позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх задоволення та вказав, що порушення порядку реєстрації договорів оренди невитребуваних земельних часток (паїв) під номерами 138, 140, 141, 143, 147, 152, 154, 157, 168, 171, 174, 175, 176, 180, 256, 260, 266, 279, 291, 292, 293, 296, 298, 301, 303, 305, 307, 310, 312, 313, 314, 315, 316, відсутність суттєвої умови цих договорів - дати їх укладення, відсутність факту формування земельних ділянок на основі вказаних земельних паїв з присвоєнням їм кадастрових номерів, свідчить про неукладеність цих договорів за участю ТОВ "Світанок-2016. При цьому розпорядження Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області про надання в оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ТОВ "Світанок-2016" за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) колишнього КСП "Новгород-Сіверське" на території Троїцької сільської ради Новгород-Сіверського району за межами населених пунктів та Акт перевірки від 03.07.2020 № 462-ДК/353/АП/09/01-20 дотримання вимог земельного законодавства, складений Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, підтверджують факт використання Відповідачем спірних земельних ділянок, у зв`язку з чим порушене право Позивача як Орендаря цих земельних ділянок підлягає захисту.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що в силу приписів статті 11, частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України у сторін спірних правовідносин виникли цивільні права та обов`язки на підставі укладених договорів оренди невитребуваних земельних ділянок (паїв), частина яких накладається, оскільки Позивач набув право оренди спірних земельних ділянок на підставі договорів оренди невитребуваних земельних ділянок (паїв) від 03.02.2020, укладених із Троїцькою сільською радою, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а Відповідач набув право оренди спірних земельних ділянок на підставі договорів оренди земельної частки (паю), укладених із Новгород-Сіверською районною державною адміністрацією, які зареєстровано у Троїцькій сільській раді, про що у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) вчинено запис від 03.05.2017 за № 07.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що Відповідач є не фактичним землекористувачем, а використовує спірні земельні ділянки на підставі договорів оренди, тобто Відповідачеві належить право оренди спірних земельних ділянок, яке виникло у останнього за законодавством чинним на момент укладення таких договорів і яке не передбачало формування земельної ділянки як об`єкту цивільних прав при передачі нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок для використання їх за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку (стаття 13 Закону України від 05.06.2003 № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - Закон від 05.06.2003 № 899-IV)), а також державної реєстрації права оренди на такі земельні ділянки в Державному реєстрі прав (стаття 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Надаючи юридичну оцінку запереченням Відповідача щодо правомірності використання спірних земельних ділянок, суд апеляційної інстанції встановив, що договори оренди земельної частки (паю) підписано повноважними особами та зареєстровано 03.05.2017 у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) відповідно до положень Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 №119 (далі - Порядок №119); згідно з умовами цих договорів та вимогами чинного законодавства, ці договори набрали чинності з дати їх реєстрації (стаття 125 Земельного кодексу України, частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України). Зазначення посадовою особою сільської ради (секретарем) одного реєстраційного номера "07" для всіх договорів, не впливає на їх чинність, а присвоєння кадастрових номерів земельним часткам (паям) на момент укладення договорів оренди з Відповідачем, чинною на той час редакцією статті 13 Закону №899, не передбачалося.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано факт виконання цих договорів як Орендодавцем (Новгород-Сіверською районною державною адміністрацією), який передав земельні частки (паї) Орендарю, так і Відповідачем, який прийняв ці земельні ділянки, веде на них товарне сільськогосподарське виробництво, що підтверджується, зокрема, складеним Позивачем актом огляду посівів, та сплачує орендну плату, що також підтверджується листом Новгород-Сіверської районної державної адміністрації від 31.12.2020-№01-29/4920.
За таких обставин судом апеляційної інстанції вказано на те, що висновки суд першої інстанції щодо неукладеності договорів оренди земельної частки (паю) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства на момент їх укладення.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що спосіб захисту, визначений у частині 2 статті 286 Цивільного кодексу України та обраний Позивачем у спірних правовідносинах, спрямований на попередження можливому порушенню, якого на момент подання позову не повинно бути, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії Відповідача неминуче призведуть до порушень його права в майбутньому внаслідок протиправного впливу цієї особи. Оскільки на момент подання позову до суду Відповідач уже був користувачем спірних земельних ділянок, тобто право Позивача за захистом якого він звернувся на майбутнє уже було порушене (як стверджує Позивач), тому є неможливим застосування до спірних правовідносин правової конструкції, передбаченої положеннями частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України як превентивного способу захисту порушених прав у майбутньому, а отже обраний Позивачем спосіб захисту фактично не призведе до відновлення порушеного права, що виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Мена-Авангард", обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 79-1 Земельного кодексу України, статей 1, 21, 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 13 Закону України від 05.06.2003 № 899-IV, з урахуванням правових висновків сформованих ще Верховним Судом України у постанові від 27.01.2010 у справі № 6-6200св09, які втратили свою актуальність після прийняття Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (далі - Закон від 10.07.2018 № 2498-VIII), яким внесено зміни до статті 13 Закону від 05.06.2003 № 899-IV, що призводить до неясності та неоднозначності правозастосування та є підставою для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати для відступу від висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.
Також, скаржник вказав на те, що застосовані судом апеляційної інстанції висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 925/1265/16, № 338/180/17, № 905/1926/16 та № 569/17272/15-ц, об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 910/6642/18, Верховного Суду у справах № 910/15651/17, № 910/9305/19 та № 908/3129/19, а також у постановах Касаційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 914/2179/19 та від 12.08.2020 у справі № 920/54/19, без урахування конкретних обставин кожної справи, що створює неоднозначність правового регулювання відносин у сфері оренди земельних ділянок, сформованих за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв), оскільки у цій справі фактично має місце спір про право користування земельною ділянкою між орендарем невитребуваної земельної частик (паю), в умовних кадастрових гектарах (місцезнаходження та межі якої не визначені) і орендарем конкретної земельної ділянки, сформованої за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв).
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При зверненні до суду з даним позовом Позивач просив суд заборонити Відповідачеві вчиняти будь-які дії на 25 земельних ділянках (кадастрові номери яких наведені у позовній заяві) загальною площею 84,4264 га, відповідно ним обрано спосіб захисту цивільних прав як припинення дії, яка порушує право, що пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного Позивачеві. При цьому в обґрунтування обраного способу судового захисту здійснив посилання на частину 2 статті 16, статтю 396, частину 2 статті 386 Цивільного кодексу України та статтю 152 Земельного кодексу України, зазначаючи, що в такий спосіб відбудеться захист його порушеного права оренди.
З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, надаючи оцінку обраному способу судового захисту, Суд звертає увагу на те, що обрання неправильного/неефективного способу захисту позивачем може слугувати самостійною підставою для відмови у позові. При розгляді справи суди повинні визначати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
Зазначена правова позиція була сформована ще Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 у справі № 10/732 та закріпилась у практиці Верховного Суду, зокрема й Касаційного господарського суду (в постановах: від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16).
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Аналіз положень глави 29 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що в ній закріплені речово-правові засоби захисту права власності. Що до зобов`язально-правових засобів, то вони визначаються безпосередньо нормами особливої частини Цивільного кодексу України, що регламентує окремі види зобов`язань, і підлягають захисту у спосіб встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Положення частини 2 статті 386 вказаного Кодексу закріплюють за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.
Суд апеляційної інстанції надаючи об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу Позивача на момент звернення до господарського суду встановив, що Позивач як Орендар невитребуваних земельних ділянок (паїв), вважає, що Відповідач порушує його право на користування частиною земельних ділянок, у зв`язку з чим просив захистити це право шляхом заборони вчинення дій на підставі частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, у якій закріплено окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів, передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.
Однак, встановивши обставини використання Відповідачем спірних земельних ділянок на підставі договорів оренди земельної частки (паю) як на момент укладення договорів оренди між Позивачем та власником, так на момент подання позову, констатував, що право Позивача на користування цими земельними ділянками вже було порушено на момент звернення до суду, що, зокрема, підтверджується актом огляду посівів, згідно якого Відповідач здійснює обробку цих земельних ділянок та вирощує на них соняшник, у зв`язку з чим дійшов висновку щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, якою унормовано засади захисту права власності саме від порушення у майбутньому, а отже висновок суду апеляційної інстанції, що обраним позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та характеру порушення, та не призведе до захисту порушеного права Позивача як землекористувача орендованих земельних ділянок, тобто не є належним та ефективним у спірних правовідносинах, визнається Судом обґрунтованим.
Аналогічні висновки щодо застосування положень частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/16744/17, від 11.06.2019 у справі № 910/15651/17, від 25.06.2019 у справі № 910/16981/17.
Крім того, Суд зауважує, що виходячи зі змісту частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, позов про превентивний захист права власності може бути пред`явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції обґрунтовано враховано, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі шляхом застосування положень статей Глави 29 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, за наявності спору між суб`єктами права речових прав на чуже майно щодо права на таке чуже майно, про що зазначає скаржник і у касаційній скарзі, виключається можливість задоволення позову про припинення дії, яка порушує речове право на чуже майно з підстав, передбачених положеннями частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, оскільки особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Отже, ураховуючи положення чинного законодавства і встановлені судами обставини, і зокрема, щодо належності права оренди на спірні земельні ділянки як Позивачу, так і Відповідачу, тобто наявності спору щодо права оренди між сторонами спірних правовідносин, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з обранням Позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав як Орендаря спірних земельних ділянок.
При цьому спір про право між сторонами спірних правовідносин як суб`єктами прав речового права на чуже майно, яким такі права належать на підставі договорів оренди земельної частки (паю) та договорів оренди земельної ділянки, може бути вирішений шляхом застосування інших ефективних способів захисту, які призведуть до реального захисту порушеного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу.
Переглядаючи оскаржену постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з цих підстав, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
Зміст касаційної скарги ТОВ "Мена-Авангард" з підстави оскарження судового рішення у справі, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, свідчить про незгоду скаржника із висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав обрання Позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, а доводи по суті спору зводяться до посилань на оспорювання права землекористування з боку Відповідача та наявності між учасниками спірних правовідносин спору про право на чуже майно, що є передумовою застосування загально-цивілістичних способів захисту, а не припинення дій, що порушують це право, оскільки такий спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі.
Отже, доводи касаційної скарги фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається застосування судом апеляційної інстанції правових висновків, сформованих у постанові Верховного Суду України від 27.01.2010 у справі № 6-6200св09, від яких, за доводами скаржника, необхідно відступити, у зв`язку з чим доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судових рішень є недоведеною.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на застосування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у справах № 925/1265/16, № 338/180/17, № 905/1926/16 та № 569/17272/15-ц, об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 910/6642/18, Верховного Суду у справах № 910/15651/17, № 910/9305/19 та № 908/3129/19, у яких правовідносини не є подібними до правовідносин у цій справі, що розглядається, Судом відхиляються, оскільки критерієм подібності у цих правовідносинах є зміст порушеного права особи, яка звернулась до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, який встановлюється за результатами розгляду конкретного спору шляхом визначення, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого вона звернулась до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення і, в залежності від цього, визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо порушення мало місце. В силу приписів частини 4 статті 236 ГПК України, частини 6 статті 13, статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" врахування цих критеріїв при оцінці належності обраного способу захисту є обов`язковим для суду.
Щодо посилань у касаційній скарзі на постанови Касаційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 914/2179/19 та від 12.08.2020 у справі № 920/54/19 у яких, за доводами скаржника, містяться схожі норми права, то Суд не може брати їх до уваги, оскільки підстави, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржником не обґрунтовано, як і не зазначено норми права, які враховано чи не враховано судом апеляційної інстанції та правильність застосування яких могла б бути перевірена судом касаційної інстанції.
Ураховуючи вищевикладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову Позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав.
Обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Верховний Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги, які до того ж виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції визначених статтею 300 ГПК України.
За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить, доводи скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, а тому визначені законом підстави для зміни або скасування постанови відсутні.
Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ТОВ "Мена-Авангард" слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд