Постанова
Іменем України
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 509/1346/17
провадження № 51-5665км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Любчика О.М. на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016160380002711, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого в м. Одесі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від
21 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання
у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Згідно зі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Відповідно до ст. 76 КК суд поклав на ОСОБА_1 обов`язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти його про зміну місця проживання, роботи.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 115 554, 56 грн та 20 000 грн у рахунок відшкодування відповідно матеріальної та моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 05 грудня 2016 року близько 09:40 у світлий час доби, керуючи технічно справним автомобілем МАН 26 414, д.н.з. НОМЕР_1, з причепом д.н.з. НОМЕР_2, рухався по сухому асфальтобетонному покриттю автодороги вул. Чорноморської смт Великодолинське Овідіопольського району Одеської області в напрямку смт Овідіополь.
У цей же час на перехресті доріг вул. Чорноморської та вул. Соборної
у смт Великодолинське, а саме на на вул. Соборній, на червоний сигнал світлофора, який забороняє рух, знаходився технічно справний автомобіль "Фольксваген ЛТ 28", д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2 .
Рухаючись у вказаному напрямку в заданій дорожній обстановці, водій ОСОБА_1, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перевищуючи максимальну швидкість
у населеному пункті (71,7 км/год), продовжив рух через перехрестя
вул. Чорноморської та вул. Соборної та допустив зіткнення
з автомобілем під керуванням водія ОСОБА_2, який у цей час почав рухатися по вул. Соборній на дозволений зелений сигнал світлофора. Внаслідок цього сталося зіткнення автомобіля правої передньої частини
МАН 26 414 з передньою частиною лівого борту автомобіля "Фольксваген ЛТ 28" та відбувся розворот автомобіля "Фольксваген ЛТ 28"
за ходом годинникової стрілки із вторинним контактом задньої лівої кутової частини автомобіля із правим бортом автомобіля МАН 26 414.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. "ґ" п. 8.7.3, п. 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), де вказано:
п. 8.7.3 ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів;
п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється
із швидкістю не більше 60 км/год.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водію автомобіля "Фольксваген ЛТ 28" ОСОБА_2 відповідно до висновку судово-медичної експертизи завдано тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 15 жовтня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Любчик О.М. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, а кримінальне провадження закрити через не встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Стверджує, що в суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_1 був позбавлений права виступити в судових дебатах та звернутися до суду з останнім словом. Зазначає, що на момент постановлення ухвали апеляційного суду з дня вчинення кримінального правопорушення минуло більше ніж 3 роки, що згідно зі ст. 49 КК є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Вважає, що винуватість ОСОБА_1 не була встановлена, а, отже, він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Стверджує, що докази, на які суд послався у вироку, не доводять винуватості ОСОБА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Вважає, що причиною ДТП стало порушення водієм ОСОБА_2 п. 10.1 ПДР, про що зазначено у висновку експерта від 20 березня 2017 року № 104-А. Не погоджується із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік та зазначає, що таке покарання залишить велику сім`ю ОСОБА_1 без засобів на існування. Вважає, що позов потерпілого в частині стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди суд повинен був залишити без розгляду, оскільки не був сплачений судовий збір. Доводить, що збитки, пов`язані з лікуванням, у сумі 491,96 грн, збитки, пов`язані з витратами на проведення незалежної оцінки в сумі 2800 грн, а також на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП -
1900 грн, зберігання автомобіля на арештмайданчику - 1056 грн необхідно було стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - ПАТ "Страхова група "ТАС") окремо від страхової суми. Вважає неправомірним стягнення з ОСОБА_1 податку в сумі 2157 грн.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Сингаївська А.О. просила касаційну скаргу захисника Любчика О.М. задовольнити частково, а саме: застосувати щодо ОСОБА_1 положення
ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК та звільнити його від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 підтверджується наступними доказами:
- показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що коли загорілося зелене світло на перехресті вулиць Чорноморської та Соборної
у смт Великодолинське, він почав рух і через декілька секунд відчув удар з лівої сторони, після чого втратив свідомість, а прокинувшись, побачив, що автомобіль на узбіччі був перекинутий на лівий бік;
- показаннями свідка ОСОБА_3 про те, що коли на перехресті вулиць Чорноморської та Соборної у смт Великодолинське він зупинився на світлофорі, то перед ним стояв мікроавтобув "Фольксваген". Коли загорілось зелено світло на світлофорі, мікроавтобус почав рух, він слідом також почав рух, потім побачив, як вантажний автомобіль, рухаючись на перехресті зліва направо, зіткнувся з мікроавтобусом, від чого мікроавтобус перекинувся. Удар прийшовся на лівий бік мікроавтобуса, вантажний автомобіль не гальмував. Після ДТП він відвіз потерпілого до лікарні.
Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколу огляду місця ДТП від 05 грудня 2016 року, схемою та фототаблицею до нього; даними висновку судової транспортно-трасологічної експертизи від 06 лютого 2017 року № 5736 та фототаблицею до неї; даними висновків судових автотехнічних експертиз від 06 лютого 2017 року № 5737 та № 5735 та фототаблицями до них; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 14 лютого 2017 року за участю свідка ОСОБА_3 та схемою до нього; даними протоколу проведення слідчого експерименту від
18 лютого 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_2, схемою та фототаблицею до нього; даними висновку експерта від 20 березня 2017 року № 104-А.
Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, повністю доведено та його дії кваліфіковано правильно.
Судом апеляційної інстанції перевірялися та визнані безпідставними доводи захисника про те, що причиною ДТП стало порушення водієм ОСОБА_2
п. 10.1 ПДР, про що зазначено у висновку експерта від 20 березня 2017 року № 104-А.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було
причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання
іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної
події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних
умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила
Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що водій ОСОБА_1, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, рухаючись з перевищенням максимальної швидкості
в населеному пункті, а саме 71,7 км/год, виїхав на перехрестя на жовтий сигнал світлофора, який забороняє рух, чим порушив вимоги п.п. "ґ" п. 8.7.3, п. 12.4 ПДР, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем під керуванням потерпілого ОСОБА_2, який у цей час почав рухатися на дозвільний зелений сигнал світлофора.
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 20 березня 2017 року
№ 104-А водій ОСОБА_2 в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.1 ПДР, а саме: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Водій ОСОБА_2 мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем MAN (т. 1, а.с. 135-138).
Однак, як установлено судом, згідно з показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3 автомобіль під керуванням ОСОБА_2 почав рух після того, як загорілось зелене світло на світлофорі. Це означає, що водій
ОСОБА_1 на своєму автомобілі перетинав перехрестя на заборонений сигнал світлофора, тому доводи захисника про те, що ОСОБА_1 правомірно продовжив рух на жовте світло світлофора, є неспроможними. Адже відповідно до вимог п. 8.7.3 ПДР водій може продовжити рух, якщо він розпочав його на сигнал, який цей рух дозволив.
Таким чином, потерпілий ОСОБА_2 не створював аварійної ситуації, через яку ОСОБА_1 був вимушений порушити ПДР, як про те стверджує сторона захисту.
Доводи захисника про те, що в суді апеляційної інстанції засуджений
ОСОБА_1 був позбавлений права виступити в судових дебатах та звернутися до суду з останнім словом, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою судді Кравець Ю.І. від 01 листопада 2019 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції на
28 січня 2020 року о 10:00. Копію зазначеної ухвали судді 05 листопада
2019 року було направлено, зокрема, і ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 26). У подальшому при відкладенні судового розгляду і призначенні кримінального провадження до розгляду на інші дати апеляційний суд повідомляв учасників, зокрема і ОСОБА_1, про місце і час слухання провадження (т. 2, а.с. 44, 48, 61, 74). Вручення ОСОБА_1 повідомлення про слухання справи в апеляційному суді 15 жовтня 2020 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, а.с. 82).
Під час розгляду кримінального провадження 15 жовтня 2020 року суд апеляційної інстанції, переконавшись, що обвинувачений ОСОБА_1, який не з`явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду провадження, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 401, ч. 4 ст. 405 КПК дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи за відсутності обвинуваченого.
Доводи захисника про те, що збитки, пов`язані з лікуванням, з витратами на проведення незалежної оцінки, на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП та зберігання автомобіля на арештмайданчику, необхідно було стягнути
з ПАТ "Страхова група "ТАС" окремо від страхової суми, також перевірялися апеляційним судом та правильно визнані безпідставними.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 2 статті 1187 ЦК встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі статтею 3 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і для захисту майнових інтересів страхувальників.
Суди першої та апеляційної інстанцій цих вимог законів дотрималися.
Суд першої інстанції, задовольняючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат у рахунок відшкодування матеріальної шкоди в сумі 115 554, 56 грн, виходив з того, що він витратив на лікування 491,96 грн., на евакуатор для перевезення пошкодженого автомобіля
1900 грн, за зберігання автомобіля на штрафмайданчику 1056 грн., на проведення незалежної оцінки 2800 грн, на сплату єдиного податку за період втрати працездатності 2157 грн та 157 149 грн на відновлення транспортного засобу.
Суд обґрунтовано вважав, що позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи (чеками, квитанціями, висновком спеціаліста, актами здачі-прийому). Зокрема, звітом експерта від 17 січня 2017 року № 227/16 підтверджується 157 149 грн матеріальних збитків на відновлення транспортного засобу ОСОБА_2, спричинених внаслідок ДТП (т. 1,
а.с. 28-37). Суд також врахував, що шкоду заподіяно з вини ОСОБА_1 та те, що страхова компанія сплатила потерпілому 50 000 грн страхового відшкодування, і правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь потерпілого 115 554, 56 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Доводи захисника про те, що позов потерпілого в частині стягнення
з ОСОБА_1 моральної шкоди суд повинен був залишити без розгляду, оскільки не був сплачений судовий збір, є неспроможними.
Це питання було предметом розгляду Верховного Суду колегії суддів Касаційного кримінального суду, яка в постанові від
25 лютого 2020 року (провадження № 51-10542км18) зазначила таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.
Доводи захисника про наявність правових підстав для сплати судового збору для подання позову про відшкодування моральної шкоди з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону не ґрунтуються на точному змісті наведеної правової норми.
Положеннями зазначеного пункту також передбачено звільнення позивачів від сплати судового збору у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення будь-якого кримінального правопорушення, незалежно від об`єкту посягання.
Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування згідно із Законом будь-якої шкоди (матеріальної і моральної), завданої у результаті заподіяння тілесних ушкоджень або її смерті, незалежно від того, чи настали такі наслідки в результаті вчинення кримінального правопорушення або інших дій чи бездіяльності, за які відповідач несе цивільну відповідальність.
Виходячи з наведеного, цивільний позивач у цьому кримінальному провадженні звільнений від сплати судового збору.
З таким правовим висновком погоджується і колегія суддів.
Доводи в касаційній скарзі захисника про необґрунтованість призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначених вимог закону про кримінальну відповідальність дотрималися.
Як видно з вироку районного суду, призначаючи ОСОБА_1 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до злочину невеликої тяжкості, особу винного, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітніх дітей, позитивно характеризується, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, його вік, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання. З урахуванням наведеного суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі
з позбавленням права керувати транспортними засобами. При цьому суд з урахуванням всіх обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування основного покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки на підставі ст. 75 КК.
Довід захисника про те, що при призначенні додаткового покарання суд не врахував, що причиною ДТП стало порушення вимог п.10.1 ПДР потерпілим, засуджений раніше ДТП не скоював, є професійним водієм і позбавлення права керувати транспортним засобом залишить його родину без засобів на існування, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. В ухвалі апеляційного суду правильно зазначено, що
ОСОБА_1 грубо порушив вимоги ПДР, внаслідок чого потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, майну потерпілого завдано значної шкоди, ОСОБА_1 у скоєному не розкаюється, шкоду потерпілому добровільно не відшкодував, а тому вважає застосування додаткового покарання справедливим.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів та вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. З урахуванням усіх вищезазначених обставин підстав для пом`якшення покарання немає, а доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника Любчика О.М., дав на них мотивовані відповіді. Зазначив, на яких підставах апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Доводи захисника про звільнення від кримінальної відповідальності
ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності
заслуговують на увагу лише частково.
Згідно із ч. 5 ст. 74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК у редакції Закону України від
22 листопада 2018 року № 2617-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" (далі - у редакції
Закону № 2617-VIII) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 3 роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, та 5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п. 2 цієї частини.
Згідно зі ст. 12 КК у редакції Закону № 2617-VIII кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. У свою чергу злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Санкцією ч. 1 ст. 286 КК (станом на час вчинення злочину) передбачено покарання у виді штрафу від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК, у скоєнні якого визнаний винуватим та засуджений ОСОБА_1, згідно з нормами ст. 12 КК
(у редакції Закону № 2617-VIII) є нетяжким злочином, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів громадян, і було вчинено ним 15 грудня 2016 року.
На час апеляційного розгляду кримінального провадження, а саме 15 жовтня 2020 року, закінчилися встановлені ст. 49 КК строки притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за вищевказаним кримінальним правопорушенням.
Згідно із ч. 8 ст. 284 КПК звільнення особи від кримінальної відповідальності можливо тільки за її згодою.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 до апеляційного суду з такою заявою не звертався. Крім того, захисник
Любчик О.М. в апеляційній скарзі просив закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, що також виключало вирішення апеляційним судом питання про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності. Однак суд апеляційної інстанції повинен був звільнити ОСОБА_1 від покарання на підставі ч. 5
ст. 74 КК, оскільки для постановлення такого рішення надання згоди обвинуваченим кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог ст. 438 КПК є підставою для зміни судових рішень у цій частині, а касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд