ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 295/7765/20
провадження № 51-3248км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Анісімова Г.М., Булейко О.Л.,
за участю:
секретаря
судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Сингаївської А.О.,
у режимі відеоконференції
захисника Коцури Т.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Коцури Тараса Ігоровича на вирок Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, постановлений у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Водяна Балка Диканського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 185 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Богунського районного суду міста Житомира від 15 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 185 КК, та призначено йому покарання: за частиною 2 статті 186 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за частиною 2 статті 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 цього Кодексу.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 23 квітня 2020 року о 23 год, перебуваючи поблизу будинку №1 на проспекті Миру у місті Житомир, помітив раніше незнайомого йому ОСОБА_2 та, реалізуючи раптово виниклий умисел на заволодіння чужим майном, наніс йому один удар рукою у обличчя, після чого повторно відкрито викрав мобільний телефон марки "Xiomi", моделі "Redmi Note 7", вартістю 2417, 17 грн, належний потерпілому.
Заволодівши мобільним телефоном потерпілого, ОСОБА_1 24 квітня 2020 року о 02 год 30 та 32 хв, використовуючи банкомат, розташований у будівлі "АТБ №1029" на вулиці Житній ринок, 6 у місті Житомир, шляхом проведення операції безкарткового зняття готівки за допомогою мобільного телефону потерпілого ОСОБА_2, здійснив 2 транзакції та зняв з належного останньому карткового рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" № НОМЕР_1 грошові кошти на загальну суму 3000 грн.
Вироком Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2021 року вирок місцевого суду у частині призначеного покарання скасовано, постановлено у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання: за частиною 2 статті 186 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за частиною 2 статті 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Коцура Т.І. не погоджується із судовим рішенням, просить його змінити з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок суворості.
Стверджує, що апеляційний суд безпідставно скасував вирок місцевого суду у частині застосування приписів статті 75 КК, оскільки не врахував, що засуджений створив сім`ю, неофіційно працевлаштувався, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно. Наведені обставини, на переконання сторони захисту, свідчать, що засуджений став на шлях виправлення, не створює загрози суспільству, а відтак не потребує ізоляції від нього.
А тому за викладених обставин захисник наполягає на наявності підстав для звільнення його підзахисного від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.
Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні просив касаційну скаргу задовольнити за доводами, викладеними у ній.
Прокурор наполягала на законності та обґрунтованості судового рішення, а відтак відсутності підстав для його зміни чи скасування.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 185 КК у поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона обвинувачення звернулася до апеляційного суду зі скаргою, в якій не погоджувалася із прийнятим судом рішенням про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК та наводила доводи на обґрунтування своєї позиції.
У ході касаційного перегляду встановлено, що апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за доводами апеляційної скарги прокурора, дотримався вимог статей 370, 420 КПК та постановив законне і обґрунтоване судове рішення, з чим погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Відповідно до частини 1 статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових злочинів.
Як убачається з матеріалів справи, при призначенні засудженому покарання апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів, дані про особу винного, який офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується позитивно, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочинів та відшкодував завдану потерпілому шкоду, що у відповідності до статті 66 КК є обставинами, які пом`якшують покарання.
Окрім того, врахував суд також і відсутність обставин, визначених статтею 67 КК, а тому дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк 4 та 2 роки за злочини, передбачені частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 185 КК відповідно, тобто наближені до мінімальної межі заходу примусу, визначеного санкціями вищезазначених статей, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого, вірно застосовувавши приписи статті 70 КК.
Разом з тим, апеляційний суд констатував неправильне застосування положень статті 75 КК та, як наслідок, безпідставність звільнення місцевим судом засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, місцевий суд повною мірою не врахував даних про особу засудженого, який неодноразово, а саме: вироками Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2011 року та 23 листопада 2016 року, Корольовського районного суду міста Житомира від 29 грудня 2011 року та 14 листопада 2012 року, притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, у тому числі звільнявся від відбування покарання на підставі статті 75 КК, однак на шлях виправлення не став, натомість продовжив свою злочинну діяльність, що свідчить про стійку антисоціальну поведінку.
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку, що у такому випадку гарантування виконання мети покарання, визначеної частиною 2 статті 50 КК, як заходу примусу може бути забезпечено лише у разі ізоляції засудженого від суспільства, тобто визначенні йому покарання у виді позбавлення волі. Твердження захисника про перебування його підзахисного у цивільному шлюбі не є тією визначальною обставиною, яка свідчить про можливість застосування у кримінальному провадженні статті 75 КК, інакше таке рішення буде суперечити принципам верховенства права.
З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції, та, виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, вважає покарання, призначене ОСОБА_1 справедливим та домірним вчиненому, при цьому підстав для його пом`якшення, або звільнення від його відбування на підставі статті 75 КК, не вбачає.
При цьому колегія суддів наголошує, що обставини, на які посилається сторона захисту, як на підтвердження необхідності застосування інституту звільнення особи від відбування покарання з випробуванням були предметом оцінки суду апеляційної інстанції та стали підставою для призначення засудженому мінімального покарання, визначеного санкцією частини 2 статті 186 КК, та наближеного до мінімальної межі заходу примусу, передбаченого частиною 2 статті 185 КК. Інших обставин, які би свідчили про можливість застосування приписів статті 75 КК, у ході касаційного перегляду не встановлено.
Враховуючи викладене, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд