Постанова
іменем України
06 квітня 2021року
м. Київ
справа № 519/945/17
провадження № 51-5659км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
потерпілого ОСОБА_1,
представника потерпілого Пояркова В.О.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 - Пояркова В.О. на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2019 року та вирок Одеського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160200000266 від 15 серпня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кишинева Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 1 статті 121 КК із застосуванням статті 69 цього Кодексу до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Ухвалено залишити без зміни запобіжний захід у виді домашнього арешту на строк до 04 жовтня 2019 року. Після набрання вироком законної сили ухвалено помістити ОСОБА_2 для відбування покарання до ДУ "Одеський слідчий ізолятор". Строк відбуття покарання ОСОБА_2 ухвалено обчислювати з дня його поміщення до установи відбування покарання.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин.
15 серпня 2017 року о 00:15 ОСОБА_2, перебуваючи біля будинку №23 на просп. Миру в м. Южному Одеської області, під час словесного конфлікту з раніше незнайомим ОСОБА_1, реалізуючи раптово виниклий умисел на заподіяння останньому тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, завдав потерпілому не менше шести ударів ножем у різні частини тіла, чим заподіяв ОСОБА_1 тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Переглядаючи в апеляційному порядку вказаний вирок суду першої інстанції, Одеський апеляційний суд 18 серпня 2020 року ухвалив новий вирок, яким скасував вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2019 року в частині призначеного покарання.
ОСОБА_2 призначено покарання за частиною 1 статті 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статті 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. На засудженого ОСОБА_2 покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого ставить вимогу про скасування вказаних вироків та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, представник потерпілого вказує на те, що місцевим судом не взято до уваги висновку досудової доповіді органу пробації та не обґрунтовано зв`язку пом`якшуючими покарання обставинами та вчиненим кримінальним правопорушенням і чому вони істотно знизили його тяжкість. Водночас стверджує, що не враховано характеру та ступеня суспільної небезпеки скоєного, даних про особу засудженого, його поведінки після злочину, тяжкості тілесних ушкоджень, способу та локалізації ударів у життєво важливі органи.
Обґрунтовуючи незаконність вироку апеляційного суду, представник потерпілого не погоджується зі звільненням засудженого від відбування покарання з випробуванням, вважаючи призначене покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особу винного.
Крім того, вважає, що поза увагою апеляційного суду залишилася суспільна небезпечність скоєного, що вчинено в громадському місці, фактично на очах неповнолітніх осіб, які й надавали медичну допомогу потерпілому, а також факт знаходження ножа в засудженого вдома.
Вважає недоречними посилання апеляційного суду на обставини для застосування статті 75 КК з урахуванням завданих 6 ударів ножем у життєво важливі органи, а також того, що засуджений залишив потерпілого, не надав йому медичної допомоги, не з`явився із зізнанням, переховувався від правоохоронних органів, не відшкодував матеріальної та моральної шкоди.
Представник потерпілого вказує і на те, що засуджений висловив свої вибачення лише перед судом, але своїх намірів так і не підтвердив діями, апеляційним судом викладено в іншій формі висновок досудової доповіді органу пробації. Також вважає, що висновок апеляційного суду про наявність у засудженого міцних соціальних зав`язків не може давати підстави для уникнення реального покарання.
На думку представника, суди першої та апеляційної інстанцій при визначенні розміру моральної шкоди не в повному обсязі взяли до уваги всі обставини отримання потерпілим тяжкого ушкодження здоров`я, що становило реальну загрозу його життю, характер та тривалість моральних і фізичних страждань потерпілого, позбавлення можливості продовжувати звичний спосіб життя.
Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілого та його представника, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на наступних підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтування доведеності винуватості засудженого ОСОБА_2 за частиною 1 статті 121 КК та правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисник не заперечує та не оскаржує.
Доводи представника щодонеправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до вимог статті 65 ККсуд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до статті 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання із застосуванням статті 69 КК у виді арешту на строк 6 місяців, суд першої інстанції враховував пом`якшуючі покарання обставини: факт першого його притягнення до кримінальної відповідальності, позитивні характеристики за місцем проживання та працевлаштування, перебування на його утриманні двох малолітніх дітей, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. Крім того, суд взяв до уваги наявність у засудженого власної сім`ї, його офіційне працевлаштування на посаді електроосвітлювача, висновок досудової доповіді про середню ймовірність вчинення ним повторного кримінального правопорушення та про те, що його виправлення без позбавлення або обмеження волі може становити потенційну небезпеку для суспільства, у тому числі для окремих осіб.
Разом з цим суд першої інстанції не визнав щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, оскільки ОСОБА_2, достовірно знаючи про численне застосування до потерпілого ножа, зник з місця події, жодних заходів з надання йому допомоги не вжив, протягом наступного місяця про себе до органу поліції не заявляв, сприяти розкриттю злочину розпочав лише після його викриття правоохоронцями, а також не здійснив жодного дієвого заходу з добровільного відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди.
Апеляційний суд не погодився з призначеним місцевим судом покаранням, вважаючи, що покарання засудженому призначено без урахування всіх обставин справи та його особи, а наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, не є достатньою підставою для застосування статті 69 КК та повинні також враховуватися обставини події кримінального правопорушення.
Разом з цим апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності щирого каяття та активного сприяння в його розкритті на тих підставах, що останній покинув місце злочину, оскільки ця обставина об`єктивно підтверджує відсутність з`явлення засудженого із зізнанням.
Визнаючи необґрунтованим призначення місцевим судом покарання у виді арешту, апеляційний суд вказав про завдання не менше шести ударів ножем у різні частини тіла, те, що засуджений покинув місце злочину, не надав допомоги потерпілому, а також не здійснив жодного дієвого заходу для добровільного відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди потерпілому.
Вважаючи можливим виправлення ОСОБА_2 без ізоляції його від суспільства, апеляційний суд виходив з того, що засуджений під час досудового та судового розгляду в повному обсязі визнавав вину, в судах першої та апеляційної інстанцій звертався з вибаченнями до потерпілого, висловлював наміри відшкодувати шкоду з урахуванням його майнового стану, а також з огляду на тяжкість кримінального правопорушення та особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв`язки, а саме постійне місце проживання та роботи, за якими позитивно характеризується, має родину, в якій виховуються малолітні діти, які перебувають на його утриманні, на зазначені у вироку суду обставини, які пом`якшують покарання, а також встановлені у даному вироку апеляційного суду щире каяття та активне сприяння обвинуваченого розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
З такими висновками апеляційного суду колегія суддів не може погодитися, адже не було дотримано умов, передбачених вимогами статей 65, 75 КК, для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд звертає увагу на те, що виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в йогосоціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме собою є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
Звільняючи ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд належним чином не врахував обставин заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, знаряддя для завдання тілесних ушкоджень (ніж), характеру та локалізації завданих потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, того, що конфлікт розпочався із зауваження потерпілого, поведінки засудженого до та після заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_2 покарання із застосуванням статті 75 КК не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого через м`якість.
Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не узгоджуються з його метою - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
З огляду на викладене вирок апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 438 КПК з призначенням нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати викладене, ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
За умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_2 та за відсутності інших обставин, які можуть вплинути на призначення покарання, застосування до нього положень статті 75 КК слід вважати необґрунтованим.
Що стосується доводів захисника щодо розміру моральної шкоди, то колегія суддів виважає їх неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого. Частиною 1 статті 1166 та частиною 1 статті 1177 Цивільним кодексом України (далі - ЦК) передбачено, що шкода, завдана потерпілому від злочину, відшкодовується в повному обсязі особою, яка вчинила злочин та завдала цю шкоду.
Згідно зі статтею 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На обґрунтування заявленої моральної шкоди потерпілий зазначав, що отримання тілесних ушкоджень призвело до фізичної шкоди його здоров`ю, втрати великої кількості крові, пошкодження життєво важливого органа, а також душевних переживань та моральних страждань, побоювань через ймовірне настання смерті, якби не термінові та професійні дії лікарів. З часом він продовжує відчувати такі моральні страждання, у нього порушився сон, зник апетит, він відчуває дискомфорт під час користування дзеркалом, оскільки бачить шрам від поранення на обличчі, у зв`язку із чим потерпілий також зазначив, що соромиться виходити на вулицю, а також побоюється місць скупчення людей.
При розгляді цивільного позову потерпілого в частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив із того, що за встановлених у суді обставин отримання потерпілим тяжкого ушкодження здоров`я з вини обвинуваченого, з урахуванням подальшого оперативного втручання з метою врятувати його життя, безумовно, дії ОСОБА_2 призвели до позбавлення певних елементів благополуччя ОСОБА_1, а також до психологічних страждань і суттєвих негативних змін у його подальшому житті.
Беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань потерпілого, обставини, за яких було завдано йому моральної шкоди, ступінь вини обвинуваченого, який не здійснив жодного дієвого заходу для добровільного відшкодування такого виду шкоди, а також враховуючи вимоги статей 23, 1167, 1168 ЦК і роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд першої інстанції вважав справедливим частково задовольнити заявлені вимоги про відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди в розмірі 150 000 грн. На думку суду, саме ця сума є справедливою і співрозмірною з понесеними потерпілим моральними стражданнями.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та вважав, що судом у повній мірі враховано обставини скоєного кримінального правопорушення, характер і тривалість моральних страждань потерпілого, а тому призначений розмір моральної шкоди в розмірі 150 000 грн є справедливим і співрозмірним з понесеними потерпілим моральними стражданнями.
Перевіряючи правильність вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілого в частині стягнення витрат на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих потерпілому, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості та дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково в розмірі 150 000 грн.
Висновок місцевого суду щодо визначеного розміру моральної шкоди є правильним, законним та обґрунтованим. Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості й тим, що потерпілому завдано моральну шкоду, яка полягає в тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.
Колегія суддів погоджується з тим, що зменшений розмір морального відшкодування, встановлений судом першої інстанції, до 150 000 грн є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого.
Доводи представника потерпілого щодо незаконності вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання із застосуванням статті 69 КК колегією суддів не переглядається, оскільки він був скасований в апеляційному порядку в частині призначеного покарання та буде предметом повторного перегляду.
У зв`язку з цим касаційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК, Суд