Постанова
Іменем України
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 617/237/18
провадження № 51-1105 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Шурхно І.С.,
захисника Зеленцова О.П.,
в режимі відеоконференції захисника Кундіус З.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Зеленцова О.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вовчанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017220260001053 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Петрівське Вовчанського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Петрівське Вовчанського району Харківської області, жителя АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця с. Петрівське Вовчанського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вовчанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі статей 75, 104 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Зазначеним вироком засуджено також ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак питання про скасування чи зміну судових рішень щодо них у касаційній скарзі захисником не ставиться.
Згідно з вироком ОСОБА_1 (неповнолітнього на час вчинення злочину) визнано винуватим у тому, що він 03 грудня 2017 року приблизно о 18:25 за попередньою змовою із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (неповнолітніми на час вчинення злочину), діючи умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, грубо порушили громадський порядок за наступних обставин. Так, ОСОБА_2, маючи при собі пневматичну однозарядну пружинно-поршневу гвинтівку "Crosman 2100 classic" калібру 4,5 мм, заряджену двома металевими кульками, разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пішли до лісопосадки поруч з автодорогою Харків-Вовчанськ КПП "Чугуївка" біля с. Зарічне Вовчанського району Харківської області. Перебуваючи у лісопосадці, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з метою зупинки транспортного засобу взяли шлагбаум, який перекривав в`їзд до лісової дороги, віднесли його до автодороги Харків-Вовчанськ та поклали перпендикулярно напрямку руху, частково перегородивши проїжджу частину, де в цей час по автодорозі в бік м. Харкова з пасажирами у салоні рухався рейсовий автобус БАЗ "Еталон", д.н.з. НОМЕР_1 . Під`їхавши до вказаного шлагбауму, водій автобуса зменшив швидкість руху та почав об`їжджати перешкоду. У цей час ОСОБА_1 сказав ОСОБА_2 щоб той стріляв по автобусу. Скориставшись тим, що автобус зменшив швидкість, продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, ОСОБА_2 зробив із зазначеної пневматичної гвинтівки один постріл по кузову автобуса та влучив у бокове пасажирське скло, чим завдав ТОВ "Авто-ОВИ" матеріальної шкоди на суму 219 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу захисника Зеленцова О.П. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Вовчанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Зеленцов О.П. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді та вичерпанням можливостей їх отримати, а також у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та порушенням права на захист. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час допиту обвинуваченого ОСОБА_2 у суді останній зазначив, що не розуміє, в чому його обвинувачують та яке покарання йому може бути призначене за вчинення таких дій, оскільки йому цього ніхто не розказував. Вказує, що обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно з їхніми власними показаннями, вперше допитували після затримання в приміщенні відділення поліції за відсутності законних представників та захисників, без фіксації показань у протокол допиту. Вважає, що в органу досудового розслідування були відсутні документи, які б вказували про законність отримання пояснень щодо знаходження пневматичної гвинтівки, таким чином працівники поліції з невідомих джерел отримали інформацію про місцезнаходження пневматичної гвинтівки та причетності ОСОБА_2 до вчинення злочину, після цього провели огляд місця події з порушенням вимог статей 236, 237 КПК України. Крім того, звертає увагу, що з відеозапису проведення вказаної слідчої дії вбачається, що ОСОБА_2 сам вів працівників поліції до будинку, що вказує про відсутність підстав для проникнення до житла. Зазначає, що незрозуміло, на яких підставах неповнолітній ОСОБА_2 взагалі знаходився у супроводі працівників поліції за відсутності його законного представника та захисника. А тому вважає, що на вказаному відеозаписі міститься доказ протиправних дій працівників поліції по відношенню до неповнолітньої особи. Вказує, що до проведення з обвинуваченими слідчого експерименту 06 лютого 2018 року органом досудового розслідування на місці події будь-яких слідчих дій не проводилося, що не дає можливості встановити фактичні обставини у справі. Показання обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що покладений на дорогу шлагбаум перекрив майже всю проїжджу частину, суперечать показанням ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4, які стверджували, що шлагбаум не заважав руху. При цьому судом проігноровано той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 під час допиту 15 листопада 2018 року надав показання, які відрізнялися від показань, які він надавав під час судових дебатів 19 листопада 2019 року, однак незважаючи на вказані обставини, у вироку суд зазначив про логічність та послідовність показань обвинувачених. Крім того, стверджує про здійснення на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 психологічного тиску як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, що виражалось у вимаганні надати викривальні показання щодо ОСОБА_1 . Вважає, що саме неналежний захист обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є однією з підстав для ухвалення неправомірного та необ`єктивного вироку щодо ОСОБА_1 . Також зазначає, що речовий доказ (пневматична гвинтівка), знайдений на горищі помешкання ОСОБА_2, не може бути доказом вчинення кримінального правопорушення, оскільки висновок судово-балістичної експертизи зброї №1163/1297 від 22 лютого 2018 року не вказує про використання саме цієї гвинтівки, а при проведенні слідчого експерименту вказана пневматична гвинтівка ОСОБА_2 не надавалась. Зазначає, що суд не надав оцінку мотивам дій обвинувачених, які не розуміли та не могли розуміти кінетичну енергію кулі пневматичної гвинтівки, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ніколи не стріляли з такої гвинтівки, а ОСОБА_2, за його словами, знайшов пневматичну гвинтівку і мав тільки дві кулі, а наслідки пострілу були несподіванкою для всіх трьох обвинувачених. Переконаний, що посилання суду про повне визнання обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своєї вини є безпідставними, оскільки обидва обвинувачених на час вчинення злочинного діяння були неповнолітніми та не могли усвідомлювати значення наданих ними показань та в повному обсязі розуміти наслідки своїх дій. Крім того, стверджує, що сторона обвинувачення зловживала своїми процесуальними правами під час судового розгляду, оскільки прокурор просив призначити ОСОБА_1 більш суворе покарання, ніж іншим обвинуваченим, чим здійснював тиск на нього.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Зеленцов О.П. підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Захисник Кундіус З.О. підтримала касаційну скаргу захисника Зеленцова О.П.
Прокурор Шурхно І.С. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник у касаційній скарзі вказує, що до проведення з обвинуваченими слідчого експерименту 06 лютого 2018 року органом досудового розслідування на місці події будь-яких слідчих дій не проводилося, що не дає можливості встановити фактичні обставини у справі. Показання обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що покладений на дорогу шлагбаум перекрив майже всю проїжджу частину, суперечать показанням ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4, які стверджували, що шлагбаум не заважав руху. При цьому судом проігноровано той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 під час допиту 15 листопада 2018 року надав показання, які відрізнялися від показань, які він надавав під час судових дебатів 19 листопада 2019 року, однак незважаючи на вказані обставини, у вироку суд зазначив про логічність та послідовність показань обвинувачених. Крім того, стверджує про здійснення на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 психологічного тиску як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, що виражалось у вимаганні надати викривальні показання щодо ОСОБА_1 . Також зазначає, що речовий доказ (пневматична гвинтівка), знайдений на горищі помешкання ОСОБА_2, не може бути доказом вчинення кримінального правопорушення, оскільки висновок судово-балістичної експертизи зброї №1163/1297 від 22 лютого 2018 року не вказує про використання саме цієї гвинтівки, а при проведенні слідчого експерименту вказана пневматична гвинтівка ОСОБА_2 не надавалась. Зазначає, що суд не надав оцінку мотивам дій обвинувачених, які не розуміли та не могли розуміти кінетичну енергію кулі пневматичної гвинтівки, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ніколи не стріляли з такої гвинтівки, а ОСОБА_2, за його словами, знайшов пневматичну гвинтівку і мав тільки дві кулі, а наслідки пострілу були несподіванкою для всіх трьох обвинувачених.
Тобто, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, захисник фактично оспорює неповноту та однобічність судового розгляду, зазначає про невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, доказам у кримінальному провадженні просить дати іншу оцінку, ніж ту, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.
Однак такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі захисник вказує, що під час допиту обвинуваченого ОСОБА_2 у суді останній зазначив, що не розуміє, в чому його обвинувачують та яке покарання йому може бути призначене за вчинення таких дій, оскільки йому цього ніхто не розказував. Вказує, що обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно з їхніми показаннями, вперше допитували після затримання в приміщенні відділення поліції за відсутності законних представників та захисників, без фіксації показань у протокол допиту. Вважає, що в органу досудового розслідування були відсутні документи, які б вказували про законність отримання свідчень про знаходження пневматичної гвинтівки, таким чином працівники поліції з невідомих джерел отримали інформацію про місцезнаходження пневматичної гвинтівки та причетності ОСОБА_2 до вчинення злочину, після цього провели огляд місця події з порушенням вимог статей 236, 237 КПК України. Крім того, звертає увагу, що з відеозапису проведення вказаної слідчої дії вбачається, що ОСОБА_2 сам вів працівників поліції до будинку, що вказує про відсутність підстав для проникнення до житла. Зазначає, що незрозуміло, на яких підставах неповнолітній ОСОБА_2 взагалі знаходився у супроводі працівників поліції за відсутності його законного представника та захисника.
Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України, касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого.
З матеріалів провадження вбачається, що, оспорюючи законність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суд, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_1, захисник Зеленцов О.П. звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.
При цьому захисник не зазначив, яким чином вказані ним обставини під час допитів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також проведення огляду місця події у домоволодінні, де проживає ОСОБА_2, стосуються інтересів засудженого ОСОБА_1, та не обґрунтував у скарзі, яким чином вказане, на його думку, порушення кримінального процесуального закону під час проведення зазначених слідчих дій перешкодило чи могло б перешкодити місцевому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення саме щодо його підзахисного - ОСОБА_1 .
Таким чином, зазначені доводи захисника з огляду на п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України не підлягають перевірці під час касаційного розгляду, оскільки самі засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чи їх захисники та законні представники вказані обставини не оскаржували в апеляційному порядку, а також з цих підстав не подавали касаційних скарг.
З цих же підстав колегія суддів вважає неспроможними і доводи захисника про те, що саме неналежний захист обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є однією з підстав для ухвалення неправомірного та необ`єктивного вироку щодо обвинуваченого ОСОБА_1 .
Крім того, у касаційній скарзі захисник вказує про те, що посилання суду про повне визнання вини обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки обидва обвинувачених на час вчинення злочинного діяння були неповнолітніми, а тому не могли усвідомлювати значення наданих ними показань та в повному обсязі розуміти наслідки своїх дій.
Однак такі твердження захисника є припущеннями, які не підтверджені жодними доказами, а тому колегія суддів вважає такі доводи надуманими.
Також необґрунтованими колегія суддів вважає доводи захисника про те, що сторона обвинувачення зловживала своїми процесуальними правами під час судового розгляду.
З огляду на положення ст. 36 КПК України ставити перед судом питання про вид та розмір покарання обвинуваченому є правом прокурора, а тому, враховуючи закріплені процесуальним законом повноваження сторони обвинувачення, не може вважатися тиском той факт, що в даному кримінальному провадженні прокурор просив призначити ОСОБА_1 більш суворе покарання, ніж іншим обвинуваченим.
Що стосується доводів захисника про невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді та вичерпанням можливостей їх отримати, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, які повністю визнали свою вину та розказали про обставини вчинення злочину.
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину дані, що містяться в заяві про вчинення кримінального правопорушення від 03 грудня 2017 року, протоколах огляду місця події від 04 грудня 2017 року, 05 грудня 2017 року, 26 грудня 2017 року, протоколі огляду предметів від 04 грудня 2017 року, протоколі одночасного допиту від 09 лютого 2018 року, протоколах проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2018 року за участю ОСОБА_2, від 19 лютого 2018 року за участю ОСОБА_1, від 23 лютого 2018 року за участю ОСОБА_3 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновку судово-балістичної експертизи № 1163/1297 від 22 лютого 2018 року, висновку додаткової судово-балістичної експертизи № 4260/4261 від 26 лютого 2018 року, висновку товарознавчої експертизи № 9 від 14 лютого 2018 року.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи свої висновки щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, послався на показання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які підтвердили, що всі разом перебували в лісопосадці, потім ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перенесли шлагбаум на дорогу, а коли повз нього проїжджав автобус, ОСОБА_2 здійснив постріл. Такі ж пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 давали під час проведення слідчих експериментів за їхньою участю, а також під час їхнього одночасного допиту.
Крім того, місцевий суд послався й на показання самого ОСОБА_1, який хоч і не визнав свою вину, однак підтвердив, що перебував разом з іншими обвинуваченими в лісопосадці, не заперечував, що перетягнув шлагбаум ближче до дороги, однак не перетягував його на проїжджу частину, та заперечував, що сказав ОСОБА_2 стріляти по автобусу.
Однак місцевий суд критично поставився до таких показань ОСОБА_1, оскільки вони спростовуються сукупністю інших доказів у справі, а тому розцінив їх як спосіб захисту.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
З урахуванням встановлених фактичних обставин місцевим судом кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст.296 КК України, а саме як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.
Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги сторони захисту, які за змістом є аналогічні доводам касаційної скарги, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням обвинувачених, а також сукупності інших доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційної суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд