Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 759/4943/16-ц
провадження № 61-10062св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1,
представник скаржника - ОСОБА_2
заінтересовані особи: державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ковтун Володимир Володимирович, публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф. Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ковтуна В. В.
(далі - державний виконавець Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ
у м. Києві Ковтун В. В.).
Скаргу мотивовано тим, що на примусовому виконанні у Святошинському
РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві знаходиться виконавчий лист
№ 759/4943/16 від 02 липня 2018 року, виданий Святошинським районним судом м. Києва. У процесі виконання судового рішення 05 листопада
2018 року державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника в межах суми стягнення та на кошти боржника.
При цьому ОСОБА_1 вказував, що він виконав всі зобов`язання
за виконавчим листом № 759/4943/16 добровільно, у зв`язку із чим стягувач
ПАТ "ОТП Банк" звертався до державної виконавчої служби із заявою про закінчення виконавчого провадження від 22 квітня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Проте, 22 листопада 2019 року з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно ОСОБА_1 дізнався, що державним виконавцем,
як він вважав, у порушення вимог статей 39, 40 Закону України "Про виконавче провадження" не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, не було знято арешти, накладені на його майно
та кошти.
Зазначав, що державним виконавцем не вчинялось виконавчих дій
з виконання рішення суду у примусовому порядку, оскільки з боржника
не було здійснено стягнення грошових коштів або звернення стягнення
на майно боржника. Разом з цим вказував, що заборгованість за рішенням суду він погасив добровільно, тому виконавчий збір стягненню не підлягає.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд:
зобов`язати державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 57268246, відкритого на підставі виконавчого листа № 759/4943/16, що виданий 02 липня 2018 року Святошинським районним судом м. Києва;
скасувати інші заходи з примусового виконання виконавчого листа
№ 759/4943/16 на підставі заяви публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") про закінчення виконавчого провадження
від 22 липня 2019 року № 18170.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Ковтуна В. В., яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження
№ 57268246, відкритого на підставі виконавчого листа № 759/4943/16,
що виданий Святошинським районним судом м. Києва 02 липня 2018 року,
на підставі заяви ПАТ "ОТП Банк" про закінчення виконавчого провадження
від 22 квітня 2019 року за вхідним № 18170.
У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки стягувач 22 квітня 2019 року подав заяву державному виконавцю про закінчення виконавчого провадження з підстав пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" державному виконавцю необхідно було вчинити дії відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", а саме винести постанову про закриття виконавчого провадження на день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини, проте такі дії були вчиненні ним лише 16 грудня 2019 року, що свідчить про порушення строків, визначених
у вищезазначеній статті Закону.
Відмовляючи у задоволенні скарги в частині зняття арешту з майна та коштів боржника, суд першої інстанції виходив із того, що на виконанні в державній виконавчій службі перебувають виконавчі провадження № 609058974
та № 60905923 про стягнення виконавчого збору у розмірі 170 758,44 грн
та витрат виконавчого провадження - 400,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження у строки, передбачені частиною другою статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності вимог скарги у частині зняття арешту з майна та коштів боржника й скасування інших заходів примусового виконання виконавчого листа, оскільки такі дії відповідно до вимог статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" можуть вчинятися тільки після повного виконання боржником свого обов`язку з виконання виконавчого листа, проте боржником не сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись
на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає,
що ОСОБА_1 добровільно виконав зобов`язання за виконавчим листом № 759/4943/16, а виконавчий збір у розмірі 170 758,44 грн та витрати виконавчого провадження - 400,00 грн, на його думку, не підлягають стягненню відповідно до зазначеної практики Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку із чим вимоги про зняття арешту з його майна та коштів підлягають задоволенню.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи
№ 759/4943/16-ц із Святошинського районного суду м. Києва.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада
2017 року у справі № 759/4943/16-ц у задоволенні позовних вимог
ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а. с. 162-165, т. 1).
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року у справі
№ 759/4943/16-ц апеляційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "ОТП Банк". Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3
на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором
від 26 листопада 2007 року№ ML-006/1778/2007 у розмірі 72 694,13 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 49-53, т. 2).
Постановою державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва
ГТУЮ у м. Києві від 02 жовтня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 57268246 на підставі виконавчого листа № 759/4943/16
від 02 липня 2018 року (а. с. 91, т. 2).
Постановою державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва
ГТУЮ у м. Києві від 05 листопада 2018 року у зазначеному виконавчому провадженні накладено арешт на майно боржника (а. с. 93, т. 2).
Постановою державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва
ГТУЮ у м. Києві від 18 січня 2019 року накладено арешт на кошти боржника (а. с. 94, 95, т. 2).
22 квітня 2019 року на адресу Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ
у м. Києві надійшла заява від ПАТ "ОТП Банк" про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із повним погашенням заборгованості (а. с. 126, 127, т. 2).
16 грудня 2019 року державним виконавцем Святошинського
РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві винесено постанови про стягнення
з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 170 758,44 грн та витрат виконавчого провадження - 400,00 грн (а. с. 129, 131, т. 2).
16 грудня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із повним фактичним виконанням боржником рішення, що підлягало виконанню.
Виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено,
на підставі чого постанови про стягнення виконавчого збору з боржника
та витрат виконавчого провадження виділено в окремі виконавчі провадження (а. с. 133, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) -
це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані
на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За змістом частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб,
які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом,
що зобов`язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду не пізніше, ніж
на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону, для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання підлягає не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону
і не пізніше п`яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан його виконання.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження
з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що 22 квітня 2019 року стягувач подавав заяву державному виконавцю про закінчення виконавчого провадження
на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та ураховуючи те, що державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження лише 16 грудня 2019 року, обґрунтовано вважав, що державним виконавцем порушено строки, визначені статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають
в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника
і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається
в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Згідно статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис
та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають
на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений
на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною третьою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу
з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою
статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, зокрема, є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
Встановивши, що під час закінчення виконавчого провадження № 57268246 у зв`язку із повним фактичним виконанням боржником рішення суду,
що підлягало виконанню, ОСОБА_1 не було сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, у зв`язку із чим державний виконавець виділив в окремі виконавчі провадженні постанови щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 170 758,44 грн та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження - 400,00 грн та ураховуючи те, що на виконанні
у Святошинському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебувають виконавчі провадження № 60905974 та № 60905923, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що заходи примусового виконання рішення у вигляді арешту на майно та кошти боржника відповідно до вимог частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" мають діяти до повного виконання боржником обов`язку зі сплати виконавчого збору.
Крім того відсутні належні та допустимі докази оскарження ОСОБА_1 постанов державного виконавця щодо стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 170 758,44 грн та витрат виконавчого провадження - 400,00 грн.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що збереження дії арешту
на кошти та майно боржника після повного виконання рішення суду спрямоване на забезпечення виконання боржником обов`язку зі сплати виконавчого збору, передбаченого законом.
Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, є необґрунтованим, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду