Постанова
Іменем України
13 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 462/3444/19
провадження № 61-14211св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року в складі судді Гедз Б. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
В обґрунтування позову вказала, що з 03 січня 1964 року проживає у будинку АДРЕСА_1, який належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину та розташований на земельній ділянці площею 0,0477 га.
З інформаційної довідки від 21 травня 2019 року вона дізналася, що 20 серпня 2014 року власником вказаного житлового будинку та земельної ділянки стала ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А.
Вважає вказані договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки недійсними як такі? що вчинені під впливом обману та за відсутності її вільного волевиявлення, оскільки відповідачі, скориставшись її довірою, похилим віком, слабким станом здоров`я, складним матеріальним становищем, відсутністю власної сім`ї та наявністю добрих відносин, навмисно ввели її в оману.
Крім того, посилалась на порушення нотаріусом положень законодавства під час реєстрації спірних договорів. Так, нотаріус уголос не прочитав їй документи, які вона підписувала, не зробив про це відповідної відмітки у договорах та не дотримався вимог статті 44 Закону України "Про нотаріат" про встановлення дійсних намірів кожної із сторін до вчинення правочину, а також відсутності заперечень щодо кожної з умов правочину.
Питанням виготовлення правовстановлюючих документів на землю займався ОСОБА_3, до якого вона звернулася за допомогою як до сусіда з с. Малинівки Пустомитівського району, якому довіряла та передала оригінали всіх правовстановлюючих документів. Влітку 2014 року ОСОБА_3 повідомив її, що для завершення оформлення права власності на земельну ділянку їй необхідно видати йому довіреність, для оформлення якої вони звернулися до нотаріуса в м. Пустомити, з якою ОСОБА_3 був знайомий. У нотаріуса вона підписала той документ, який дала їй нотаріус, без жодного сумніву, що підписує довіреність.
Позивач стверджувала, що ніколи не планувала продавати свій будинок та землю, ніколи не обговорювала це питання з відповідачами, оскільки бажала щоб її майно перейшло у спадок за заповітом тій особі, яка б опікувалася нею у останній період її життя. Зазначала, що не отримувала від відповідачів жодних коштів. Про порушення своїх прав дізналася у квітні 2019 року, а тому вважає, що позов поданий в межах позовної давності.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 4610136300:06:018:0220, площею 0,0477 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1, посвідчені 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А., зареєстровані за №№1278 та 1280.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову позивачці у задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт того, що при укладенні 20 серпня 2014 року спірних договорів купівлі-продажу мав місце обман з боку покупців - відповідачів по справі, а отже, відсутні правові підстави, передбачені статтями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання вказаних договорів недійсним.
При цьому суди врахували, що 24 січня 2013 року ця ж приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. посвідчувала також довіреність ОСОБА_1, якою та уповноважувала ОСОБА_3 на представництво її інтересів в усіх інстанціях з питань пов`язаних з виникненням, узаконенням, реєстрацією права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, а також з питань державної реєстрації речових прав на спірний житловий будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У вересні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, у якій позивач просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 січня 2019 року у справі № 308/12128/15-ц, від 06 серпня 2020 року у справі № 712/11579/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 756/7559/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі, скориставшись її довірою, похилим віком, слабким станом здоров`я, складним матеріальним становищем, відсутністю власної сім`ї та наявністю добрих відносин, навмисно ввели її в оману щодо правової природи оскаржуваних правочинів, що є правовою підставою, передбаченою статтями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання цих договорів недійсними.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 вересня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У листопаді 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 03 січня 1964 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою 23 серпня 1983 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5923 ОСОБА_1 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1, який складається з трьох кімнат і однієї кухні, жилою площею 46 кв. м.
24 січня 2013 року приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. посвідчила довіреність ОСОБА_1, якою та уповноважувала ОСОБА_3 на представництво її інтересів в усіх інстанціях з питань пов`язаних з виникненням, узаконенням, реєстрацією права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, а також з питань державної реєстрації речових прав на спірний житловий будинок.
ОСОБА_3 займався приватизацією вказаної земельної ділянки.
20 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 4610136300:06:018:0220, площею 0,0477 га, яка знаходиться за цією ж адресою, посвідчені приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. та зареєстровані за №№ 1278 та 1280.
ОСОБА_1 своїми письмовими заявами, власноручно підписаними та посвідченими приватним нотаріусом Баллод Г. А., підтвердила, що земельна ділянка та будинок належить їй на праві особистої приватної власності, немає самовільних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкцій та ін.; відсутність малолітніх чи неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, які б мали право користування вищевказаним житловим будинком; продає нерухоме майно в цьому році вперше; на земельній ділянці розташований житловий будинок.
Позивач у судовому засіданні підтвердила, що на пред`явлених їй договорах купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки підпис належить їй.
ОСОБА_3 надав свою письмову, нотаріально посвідчену згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_2 житлового будинку та земельної ділянки, що підтверджено його підписом.
Згідно із пунктом 6 договору купівлі-продажу житлового будинку та пунктом 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки оціночна вартість житлового будинку становить 352 437 грн, а земельної ділянки - 610 736 грн, які продавець одержала від покупця до підписання цього договору. Підписання продавцем цього договору свідчить про проведення розрахунку за продану земельну ділянку у повному обсязі і відсутність з боку продавця будь-яких претензій фінансового характеру щодо покупця. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за проданий житловий будинок та земельну ділянку.
У пункті 9 договору купівлі-продажу спірного будинку сторони домовилися, що продавець залишає за собою право проживати та користуватися вищевказаним житловим будинком, а покупець дає згоду на це і зобов`язується не пред`являти вимог щодо виселення продавця.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному житлі після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Установивши, що ОСОБА_1 не довела наявність підстав для визнання недійсним оспорюваних договорів купівлі-продажу, суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права та обґрунтовано констатували, що позивачем не надано доказів про вчинення нею оспорюваних правочинів під впливом обману покупця ОСОБА_2 чи помилки внаслідок обставин, що мають істотне значення.
При цьому суди врахували, що 24 січня 2013 року, тобто до укладення спірних правочинів, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. посвідчувала також довіреність ОСОБА_1, якою та уповноважувала ОСОБА_3 на представництво її інтересів в усіх інстанціях з питань пов`язаних з виникненням, узаконенням, реєстрацією права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, а також з питань державної реєстрації речових прав на спірний житловий будинок.
Довіреність є чинною та не була оскаржена позивачем. При цьому ОСОБА_1 не заперечувала належність їй підпису на вказаній довіреності та оскаржуваних договорах купівлі-продажу та не зверталась до суду із клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи з метою з`ясування достовірності її підпису як на довіреності так і на спірних договорах купівлі-продажу.
Як визнають сторони, після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 проводив ремонтні роботи у вказаному будинку, тобто реалізував правомочності власника будинку. Проти цього ОСОБА_1 не заперечувала, що свідчить про правильне розуміння нею тієї обставини, що вона перестала бути власником будинку, однак зберегла у ньому право довічного проживання згідно із пунктом 9 оскаржуваного договору купівлі-продажу.
Вказане, а також підтверджені власноручним підписом позивача, засвідченим нотаріусом, відомості про те, що вона попередньо ознайомлена нотаріусом із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, володіє повним обсягом цивільної дієздатності, повністю усвідомлює значення своїх дій та має вільне волевиявлення, яке відповідає внутрішній волі і має на меті реальне настання правових наслідків від укладених правочинів, свідчать про те, що ОСОБА_1 розуміла правову природу спірних правочинів та не була введена в оману щодо неї відповідачами.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Разом із тим безпідставними є аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:від 14 січня 2019 року в справі № 308/12128/15-ц, від 06 серпня 2020 року у справі № 712/11579/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 756/7559/16-ц, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.