Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 466/9473/17
провадження № 61-21432св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Львівська міська рада, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від
17 травня 2019 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи - Львівська міська рада, ОСОБА_3, про зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що вона є співвласником будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Іншим співвласником цього будинку
є ОСОБА_2 .
Спорів щодо користування розділеною земельною ділянкою у співвласників будинку до 2016 року не виникало. У 2016 році було відкрито провадження у справі № 466/6112/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельної ділянкою. Під час розгляду цієї справи установлено, що ОСОБА_2 самостійно встановила частково огорожу зі сторони ділянки ОСОБА_3, чим зменшила площу земельної ділянки, якою вона користується, та зменшила земельну ділянку, яка закріплена за будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1, штучно створивши частину земельної ділянки без землекористувача.
Встановлення частково додаткової огорожі здійснено відповідачем без відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Тобто, ОСОБА_2 самочинно здійснила зміну межі, площі та контурів земельної ділянки.
За умови знесення частини огорожі, яка незаконно встановлена ОСОБА_2, площа земельної ділянки, її розміри та контури для будинковолодіння за адресою:
АДРЕСА_1 буде відновлено до попереднього стану.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:
зобов`язати ОСОБА_2 відновити межу земельної ділянки за адресою:
АДРЕСА_1 шляхом знесення самостійно встановленої огорожі зі сторони сусідньої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а саме з точки обміру земельної ділянки АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 до точок обміру 34, 35, 14 згідно зі схемою встановлення меж земельних ділянок на
АДРЕСА_5, АДРЕСА_1 від 29 червня 2010 року;
стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач жодних доказів на підтвердження обставин, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, зокрема щодо самовільного встановлення спірної огорожі відповідачем, не надала. Суд не встановив будь-яких порушень відповідачем прав позивача.
Апеляційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, зазначив, що позивач не надала суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому вони задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд.
Суд першої інстанції безпідставно зазначив, що позивач не надала жодного доказу на підтвердження обставин, на які вона посилається у позові. Такий висновок зроблено без належного дослідження доказів у цій справі, у тому числі і доказів, які знаходилися у витребуваній судом цивільній справі № 2-126/10.
Крім того, суд першої інстанції надав оцінку висновку експертного земельно-технічного дослідження з припущенням, необґрунтовано зазначаючи, що у ньому відображено факт того, що частина земельної ділянки площею 0,0023 га, яка начебто відділена огорожею, відноситься до будинковолодіння за адресою:
АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, оцінки доказам позивача також не надав, необґрунтовано послався на аргументи представника Львівської міської ради, які були викладені у відзиві на апеляційну скаргу від 27 вересня 2019 року, оскільки вони не підтверджені відповідними доказами.
Апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, адже прийняв відзив Львівської міської ради від 27 вересня 2019 року і врахував доводи, викладені у ньому, хоча представник позивача заперечував у долученні цього відзиву до матеріалів справи з підстав пропущення строку для його подання, який визначено в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. У відзиві клопотання про продовження строку для його подання представник Львівської міської ради не заявляв. Крім того, позивач не була ознайомлена з цим відзивом, оскільки отримала його рекомендованою поштовою кореспонденцією після прийняття апеляційним судом оскарженої постанови.
Відповідач та третя особа не подали до суду жодних доказів, які б підтверджували їхні твердження, водночас аргументи цих учасників судового процесу ґрунтуються на припущеннях.
Суди не надали оцінки доказам та аргументам, які підтверджують порушення відповідачем межі земельних ділянок та повного ігнорування Львівською міською радою цього факту.
На думку позивача, земельні спори у більшості випадків виникають у зв`язку із захопленням частини земельної ділянки при порушенні межі земельних ділянок.
У цій справі, відповідач навпаки зменшила земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача та відповідача, шляхом встановлення частини огорожі зі сторони земельної ділянки, якою користується відповідач. Так, земельна ділянка (згідно з матеріалами справи № 2-126/10) за будинковолодіння АДРЕСА_1 була передана у постійне користування рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 23 березня 1959 року № 289 "Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах №...1056 (Голоско)". Ця земельна ділянка надана у 1953 році для будівництва житлового будинку у селі Голоско Брюховицького району Збойською сільською радою. Земельна ділянка, на якій здійснювалося будівництво, має неправильну форму з хвилястим рельєфом та криволінійними, чітко виявленими в натурі межами, що підтверджується наданими кадастровими планами. Житловий будинок розташований у підніжжі схилу східних відрогів Голосківської височини. Поверхня земельної ділянки, яка закріплена за будинком на
АДРЕСА_1, має крутизну схилу 12-15 градусів. Таким чином, земельна ділянка у верхній частині, де відповідачем самочинно встановлено додаткову огорожу зі своєї сторони, має меншу цінність, ніж у нижній її частині. Ця земельна ділянка (коли не було встановлено додаткової огорожі) була розділена на дві рівні частини рішенням Народного суду 3-ї дільниці Шевченківського району м. Львова від 28 - 30 вересня 1959 року, а цими частинами земельної ділянки користувалися позивач та відповідач.
Надалі відповідач, під час розгляду справи № 2-126/10, самостійно встановила частково огорожу на частині земельної ділянки, якою вона користується, зменшивши загальну площу земельної ділянки, що перебуває у користуванні сторін. Використовуючи штучно зменшену площу земельної ділянки (у верхній її частині), відповідач стверджує, що у її користуванні знаходиться менша частина земельної ділянки, оскільки частини усієї земельної ділянки повинні бути рівними. Таким чином, дії відповідача щодо встановлення частини додаткової огорожі та зменшення земельної ділянки, яка була закріплена за будинковолодінням на
АДРЕСА_1, спрямовані на отримання частини земельної ділянки, яка знаходиться у нижній її частині. Оскільки земельна ділянка була передана у користування сторонам, які є співвласники будинковолодіння, то зменшення загальної площі за допомогою самочинно встановленої відповідачем частини огорожі, порушує права позивача як співкористувача земельної ділянки. Суди не надали оцінки доказам позивача, які підтверджували зміну межі відповідачем та зменшення площі земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні сторін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилались на частини першу, третю статті 158 ЗК України та частину першу статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". При цьому вказували, що позивач та відповідач не є власниками земельної ділянки, а позивач подав штучний позов. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що лише після приватизації цієї земельної ділянки можливе вирішення питання щодо межі та площі земельної ділянки. Проте суди не звернули увагу на те, що позивач, обґрунтовуючи позов, посилалась не лише на норму статті 158 ЗК України, а і на статті 107, 152, 158 ЗК України, статті 13, 15, 16 ЦК України.
Позивач наголошувала, що не лише власники земельної ділянки, а й землекористувачі повинні дотримуватись встановлених твердих меж земельних ділянок. Факт зміни конфігурації межі земельної ділянки, штучного зменшення площі земельної ділянки, підтверджено наданими земельно-технічними доказами, в тому числі висновком експерта.
Крім того, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 червня
2019 року у справі № 468/1375/15-ц.
У січні 2020 року від Львівської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу. Третя особа просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,
а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що доводи позивача про безпідставне врахування відзиву Львівської міської ради є необґрунтованими. Твердження ОСОБА_1 про її бажання вирішити спір за сприяння органу місцевого самоврядування є неправдивим та непідтвердженими належними доказами.
Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку наявним у справі доказам та дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог через недоведеність факту порушення прав позивача.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії, пред`явлений у цій справі, має штучний характер.
У січні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу. Відповідач просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виконавши вимоги норм процесуального і матеріального права.
Висновок експертного земельно-технічного дослідження від 07 лютого 2018 року № 1-18Д був спеціально виготовлений і первісно поданий під час розгляду іншої цивільної справи № 466/6112/16. Предметом спору у цій справі є зобов`язання щодо знесення самостійно встановленої огорожі. Проте у питаннях, які поставлені експерту для вирішення, про жодну огорожу не йдеться, тобто цей доказ не стосується спірних правовідносин у цій справі. Крім того, експертне дослідження проведене з порушеннями законодавства, а тому суди обґрунтовано не взяли його до уваги при вирішенні спору.
ОСОБА_2 наголошувала, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 червня 2019 року у справі № 468/1375/15-ц щодо застосування норм статей 91, 103 - 109, 186 ЗК України, у контексті їх застосування для підтвердження позиції позивача, не є релевантними.
У січні 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача та Львівської міської ради. Позивач вважає, що її касаційна скарга є обґрунтованою, тому просить її задовольнити. Крім того, позивач не погоджується з аргументами, які викладені у відзивах відповідача та міської ради, оскільки вони є неправдивими. Наголошувала, що представник міської ради діє в інтересах відповідача, про що свідчить текст відзиву, в якому викладено аргумент від імені ОСОБА_2 .
У лютому 2020 року від Львівської міської ради надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Доводи позивача про те, що міська рада фактично проігнорувала її звернення щодо порушення межі земельної ділянки, є помилковими, оскільки орган місцевого самоврядування надав детальне роз`яснення заявнику по суті його звернення. Твердження позивача про порушення представником Львівської міської ради законодавства є безпідставним, спрямовані на дискредитацію представника органу місцевого самоврядування та спонукання Львівської міської ради діяти всупереч інтересам територіальної громади. Вказівка у змісті відзиву на касаційну скаргу на фактичні обставини справи від імені відповідача є технічною помилкою, оскільки висловлено аргумент відповідача, з яким орган місцевого самоврядування погоджується.
У лютому 2020 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Зазначає, що в ухвалі Верховного Суду від 03 грудня 2019 року про відкриття касаційного провадження у цій справі, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 15 січня 2020 року. Разом з цим, про жодні інші заяви по суті справи у цій ухвалі не вказано. Норми процесуального права також не передбачають подання, крім відзиву, інших заяв по суті. Таким чином, подана позивачем відповідь на відзив не може бути врахована судом. На переконання ОСОБА_2, позивач вводить суд в оману, спотворює фактичні обставини справи.