ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/682/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року (головуючий - Гребенюк Н.В., судді: Зубченко І.В., Медуниця О.Є.) і рішення Господарського суду Полтавської області від 19 січня 2021 року (суддя Пушко І.І.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг"
про зобов`язання вчинити дії.
(у судовому засіданні взяв участь представник Позивача - Романів А.А.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Фактичні обставини спору
1. 29.05.2008 Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі Банк, АТ "Державний експортно-імпортний банк України") та Товариство з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (далі Позичальник, ТОВ "КрАЗ Лізинг") уклали кредитний договір № 75108К7/8 (далі кредитний договір), на виконання умов якого Банк перерахував на користь Позичальника грошові кошти в загальній сумі 1 500 000, 00 доларів США.
1.1. В подальшому до кредитного договору сторонами вносились зміни, про що складались додаткові угоди від 19.10.2009 № 75108К7-1, від 05.10.2010 № 75108К7-2, від 31.05.2010 № 75108К7-3, від 01.11.2010 № 75108К7-4, від 01.12.2010 № 75108К7-5, від 01.02.2011 № 75108К7-6, від 01.03.2011 № 75108К7-7, від 01.03.2011 № 75108К7-8, від 01.02.2012 № 75108К7-9, від 06.09.2012 № 75108К7-10, від 25.02.2013 № 75108К7-11 та від 11.03.2014 № 75108К7-12.
1.2. За наслідком укладення додаткової угоди від 01.03.2011 № 75108К7-7 залишок заборгованості в сумі 1 260 980, 00 доларів США сторонами переведено в національну валюту, що склало 10 031 095, 90 грн.
1.3. Кінцевий термін погашення кредиту - 27.05.2016 (пункт 3.2.2. кредитного договору в редакції додаткової угоди від 01.03.2011 № 75108К7-7).
1.4. Відповідно до пункту 3.2.4 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 01.03.2011 № 75108К7-8) проценти за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 18,0% річних.
1.5. Пунктом 3.5.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 01.03.2011 № 75108К7-7) встановлено, що Позичальник сплачує Банкові проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в пункті 3.2 цього договору, у валюті кредиту. Такі проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця, в останній банківський день місяця, на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів за користування кредитом на основі банківського року у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа) на рахунок, зазначений у пункті 3.8 цієї угоди. Протягом цього періоду сплачуються проценти за користування кредитом за попередній місяць. Проценти за користування кредитом за останній період нарахування процентів за користування кредитом підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.
1.6. Згідно з пунктом 3.6.2 (г) кредитного договору, Позичальник зобов`язаний здійснити дострокове погашення кредиту або його частини, процентів за користування кредитом, комісій та інших належних до сплати платежів за договором протягом 10 банківських днів з дня отримання письмової вимоги Банку про таке дострокове погашення.
1.7. Право Банку вимагати дострокового повернення непогашеної частини кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, а також інших платежів, нарахованих згідно договору передбачено пунктом 6.2 кредитного договору, як наслідок події невиконання зобов`язань згідно пунктом 6.1 кредитного договору, зокрема, у разі якщо Позичальник не сплатив Банку у строк платежі з погашення кредиту, проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі належні до сплати згідно з договором, або не виконав будь-які інші умови та/або зобов`язання за договором.
2. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком, як заставодержателем, та Позичальником, як заставодавцем, були укладені також договори застави від 31.05.2008 № 75108Z20 та від 10.12.2010 № 75110Z18 з подальшими змінами.
3. У зв`язку з невиконанням Позичальником умов кредитного договору Банк направив першому претензію-вимогу від 11.12.2014 № 075-09/2853 та звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про солідарне стягнення з ТОВ "КрАЗ Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" (як поручителя за кредитним договором) кредитної заборгованості, яка існувала станом на 26.03.2015, а саме: суми кредиту в розмірі 6 109 315,19 грн, процентів за користування кредитом в сумі 694 033, 51 грн, комісії в розмірі 15 395, 79 грн, пені за порушення зобов`язань зі сплати кредиту, відсотків і комісії в загальному розмірі 1 107 371, 75 грн, 3% річних за порушення зобов`язання зі сплати кредиту в сумі 113 627, 62 грн, 3% за порушення зобов`язання зі сплати процентів в сумі 8 922, 11 грн, 3% річних за порушення зобов`язання зі сплати комісії в сумі 261, 31 грн та 91 280, 49 грн інфляційних втрат.
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/1781/15-г, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТОВ "КрАЗ Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Банку в особі його філії в місті Запоріжжі заборгованість по кредиту в розмірі 5 305 051, 19 грн, борг по прострочених процентах в розмірі 1 243 984, 37 грн, прострочену комісію за управління кредитною лінією в розмірі 22 757, 12 грн, пеню в розмірі 3 278 572,11 грн, 3% річних нарахованих на суму комісії в розмірі 583, 85 грн, втрати від інфляції в розмірі 260 775, 97 грн.
4. Протягом 2016-2018 років поручителем (Публічним акціонерним товариством "АвтоКраз") здійснено часткове погашення заборгованості за кредитним договором.
5. В той же час, 31.01.2019 ТОВ "КрАЗ Лізинг" відповідним листом повідомило Банк про прийняття зборами його учасників рішення про ліквідацію товариства та про порядок і строк заявлення вимог кредиторів.
6. 19.02.2020 Банк (на адресу Позичальника в особі ліквідаційної комісії) направив заяву № 075-02/266, в якій вимагав включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги на загальну суму 8 313 052, 65 грн та відомості про майно, яке є предметом договорів застави від 31.05.2008 № 75108Z20 та від 10.12.2010 № 75110Z18.
7. В свою чергу ТОВ "КрАЗ Лізинг" відповіді на вказану заяву не надало.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
8. З урахуванням наведених обставин та вважаючи порушеними власні майнові інтереси на задоволення кредиторських вимог, АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (далі також Позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "КрАЗ Лізинг" (далі також Відповідач) у якому просило:
- зобов`язати Відповідача в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги Банку у розмірі 8 313 052,65 грн;
- зобов`язати Відповідача в особі ліквідаційної комісії включити до проміжного ліквідаційного балансу відомості про майно, яке є предметом застави за договорами № 75108Z20 та № 75110Z18.
Короткий зміст і мотиви судових рішень
9. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.01.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021, позовні вимоги задоволено частково.
9.1. Зобов`язано ТОВ "КрАЗ Лізинг" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" у розмірі 7 141 970, 03 грн; зобов`язано ТОВ "КрАЗ Лізинг" в особі ліквідаційної комісії включити до проміжного ліквідаційного балансу відомості про майно, яке є предметом застави за договорами № 75108Z20 та № 75110Z18 від 10.12.2010; в іншій частині вимог в задоволенні позову відмовлено.
9.2. Рішення місцевого господарського суду, яке підтримав й апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що:
- обраний Позивачем спосіб захисту майнових інтересів є належним та ефективним з огляду на відсутність доказів прийняття ліквідаційною комісією Відповідача рішення за результатом розгляду заяви Банку від 19.02.2020 та повідомлення про включення до проміжного ліквідаційного балансу грошових вимог останнього та відомостей про майно, яке є предметом договорів застави від 31.05.2018 № 75108Z20 та від 10.12.2010 №75110Z18;
- Позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог в частині включення до проміжного ліквідаційного балансу Відповідача відомостей про майно, яке є предметом договорів застави № 75108Z20 та № 75110Z18, а також грошових вимог в частині сплати грошових сум, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/1781/15-г, сум нарахувань пені за кредитним договором і 3% річних та інфляційних, нарахованих на прострочену суму основного боргу за період після ухвалення судового рішення;
- вимоги ж Банку в частині зобов`язання включити до проміжного ліквідаційного балансу 874 890, 29 грн процентів, 32 471, 97 грн пені, 197 994, 62 грн 3% річних та 65 725, 74 грн втрат від інфляції, нарахованих за несвоєчасну сплату процентів, є необґрунтованими, оскільки Позивачем в односторонньому порядку було змінено умови кредитного договору шляхом звернення із позовом до суду про дострокове погашення заборгованості у справі № 910/1781/15-г.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. У скарзі просить рішення і постанову у відмовленій частині позовних вимог скасувати та прийняти у цій частині нове рішення про повне задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги (узагальнено)
11. Скаржник стверджує, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статті 551, частини 2 статті 625, частини 1 статті 1048, статті 1050, частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та порушили приписи 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України). Крім цього вказує, що здійснене судами застосування наведених норм матеріального права суперечить висновкам Верховного Суду щодо їх правильного застосування у подібних правовідносинах, які було викладено у постановах від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.
12. Обґрунтовуючи наведене Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій було проігноровано те, що в укладеному кредитному договорі сторони погодили, що Банк нараховує проценти за користування кредитом до повного його погашення, а Позичальник зобов`язаний погасити всі нараховані проценти. У разі ж невиконання вказаного зобов`язання Позичальник повинен сплатити Банку пеню, яка нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період. В свою чергу три відсотки річних та інфляційні нараховуються за порушення грошового зобов`язання згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України.
12.1. В силу вказаного скаржник вважає, що судами неправомірно було відмовлено йому у повному задоволенні позовних вимог. У цій частині звертає увагу на правову позицію Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 відповідно до якої з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) сторони можуть домовитись про нарахування процентів за кредитом по день повного погашення заборгованості, що у такому випадку не суперечитиме загальному правилу щодо виплати процентів лише у межах погодженого строку кредитування, встановленому абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України і за таких обставин не буде жодної суперечності із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що наведена у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 і яку використали суди попередніх інстанцій. Стверджує також, що вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/1238/17, № 912/1120/16 та № 5017/1987/2012.
12.2. Наприкінці скарги Банк акцентує увагу на тому, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення, як помилково вважали суди. Наявність такого судового акта не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних та 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/15672/16-ц). З викладеного вважає, що заявлені ним суми є цілком обґрунтованими.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
13. Як вже зазначалося, за наслідками розгляду заявлених у цій справі позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку про їх обґрунтованість в частині включення до проміжного ліквідаційного балансу Відповідача відомостей про майно, яке є предметом договорів застави № 75108Z20 та № 75110Z18, а також грошових вимог Банку в частині сплати грошових сум, стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/1781/15-г, сум нарахувань пені, 3 % річних та інфляційних, нарахованих на прострочену суму основного боргу за період після ухвалення судового рішення щодо його стягнення.
13.1. Судові рішення у зазначеній частині скаржником не оспорюються, а тому касаційним судом і не переглядаються.
13.2. Разом з тим, судами попередніх інстанцій було відмовлено Позивачу в частині задоволення його вимог про включення до проміжного ліквідаційного балансу Відповідача 874 890, 29 грн процентів, 32 471, 97 грн пені, 197 994, 62 грн 3% річних та 65 725, 74 грн втрат від інфляції, нарахованих за несвоєчасну сплату процентів, оскільки суди дійшли висновку про те, що у Відповідача відсутнє зобов`язання щодо включення до проміжного ліквідаційного балансу зазначених сум.
13.3. З вказаним Банк не погоджується і вважає, що заявлені позовні вимоги мали бути задоволені у повному обсязі із наведених вище мотивів.
14. Вирішуючи підняті у касаційній скарзі правові питання, колегія суддів Касаційного господарського суду звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які було викладено у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і зазначає таке.
14.1. Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
14.2. Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
14.3. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
14.4. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
14.5. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
14.6. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
14.7. За частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
14.8. За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
14.9. Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
14.9.1. За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
14.10. Водночас за змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
14.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13 дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
14.12. В свою чергу у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке.
14.12.1. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
14.12.2. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
14.12.3. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
14.13. У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
14.13.1. Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
14.14. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
14.15. Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
14.16. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
14.17. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
14.18. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
14.19. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
14.20. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
14.21. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
15. Як встановлено судами у цій справі, у зв`язку з невиконанням Позичальником умов кредитного договору Банк направив першому претензію-вимогу від 11.12.2014 № 075-09/2853 та звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про солідарне стягнення з ТОВ "КрАЗ Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" (як поручителя за кредитним договором) кредитної заборгованості, яка існувала станом на 26.03.2015. В подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 у справі № 910/1781/15-г, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТОВ "КрАЗ Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Банку в особі його філії в місті Запоріжжі заявлену заборгованість по кредиту (часткове задоволення).
15.1. Таким чином, як абсолютно правильно вказали суди попередніх інстанцій, звернувшись до суду із позовом про дострокове погашення заборгованості, Банк тим самим змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та періодичності платежів, використавши право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України на умовах розділу 3.2 кредитного договору.
15.2. З огляду на зміну Позивачем порядку виконання умов кредитного договору на підставі звернення до суду із позовом про дострокове погашення кредиту, вимога АТ "Державний експортно-імпортний банк України" про включення до проміжного ліквідаційного балансу Відповідача грошових вимог, які виникли на підставі неправомірної поведінки Позичальника, але нараховані на умовах правомірної плати за користування кредитом, визначеної договором, не є обґрунтованою, а тому правомірно відхилена судами.
16. Верховний Суд констатує, що дійсно, за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за частиною 1 статті 1048 ЦК України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов`язання.
16.1. Але, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
16.2. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а тому посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків із вказаної постанови, колегією суддів відхиляються.
17. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що у ТОВ "КрАЗ Лізинг" відсутнє зобов`язання щодо включення до проміжного ліквідаційного балансу заборгованості за процентами на суму 874 890, 24 грн і відповідно похідних до цієї суми - пені за прострочення сплати процентів на суму 32 471, 97 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів на суму 197 994, 62 грн, втрат від інфляції по простроченим процентам на суму 65 725,74 грн, нарахованих Банком за період з 07.04.2017 по 17.02.2020.
18. Висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постановах від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 повністю узгоджуються із застосованою Касаційним господарським судом у даній справі правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а тому посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду із зазначених постанов, Касаційним господарським судом не приймаються.
19. Не приймає колегія суддів і посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 09.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, оскільки правовідносини, що склалися між учасниками справи № 916/190/18 взагалі не є подібними тим, що розглядалися у справі № 917/682/20, а протиріччя між позицією Верховного Суду у справі № 127/15672/16-ц та здійсненим судами правозастосуванням у справі № 917/682/20 немає, оскільки 3 % річних та інфляційні втрати, які Позивач нарахував на основу суму боргу, були задоволені судами попередніх інстанцій.