ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 260/2762/20
адміністративне провадження № К/9901/17126/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану його адвокатом Білоцерковець Юлієм Сергійовичем
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року (головуючий суддя - Гудим Л.Я., судді: Довгополов О.М., Ільчишин Н.В)
у справі №260/2762/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Закарпатській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Закарпатській області від 4 серпня 2020 року № 65-о "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновити на посаді завідувача сектору активних заходів оперативного управління Головного управління ДФС у Закарпатській області з 5 серпня 2020 року;
- стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 5 серпня 2020 року по день ухвалення рішення.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав про порушення відповідачем встановленого Кодексом законів про працю України порядку звільнення, оскільки у день попередження про звільнення йому не було запропоновано вакантні посади для переведення, а лише через два місяці та не враховано переважне право на залишення на роботі.
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Закарпатській області від 4 серпня 2020 року № 65-о "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору активних заходів оперативного управління Головного управління ДФС у Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 5 серпня 2020 року.
Стягнуто з Головного управління ДФС у Закарпатській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 59 614,80 грн.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
5. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26 травня 2020 року позивача попереджено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України", постанови Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", наказу Державної фіскальної служби від 30 березня 2020 року № 39 "Про введення в дію Структури головних управлінь ДФС в областях та м. Києві" зі змінами, наказу Головного управління ДФС у Закарпатській області від 7 травня 2020 року № 32 "Про введення в дію Організаційної структури та штатного розпису ГУ ДФС на 2020 рік", посада, яку він займає, підлягає скороченню у зв`язку з реорганізацією, зміною організаційної структури та штатного розпису. Попереджено про наступне можливе звільнення 4 серпня 2020 року, а також що вакантні посади будуть запропоновані упродовж терміну попередження про наступне вивільнення, за можливості подальшого використання на службі.
8. 29 липня та 4 серпня 2020 року позивачу запропоновано наявні вакантні посади в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області, від призначення на які він відмовився, зазначаючи про бажання продовжувати працювати на посаді завідувача сектору активних заходів.
9. Наказом голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Закарпатській області від 4 серпня 2020 року № 65-о позивача звільнено 4 серпня 2020 року з посади та податкової міліції ДФС у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 підпунктом "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
10. Вважаючи наказ про звільнення неправомірним, позивач звернувся до суду з позовом.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до проведеного порівняльного аналізу наданих відповідачем штатних розписів станом на 12 лютого та 7 травня 2020 року фактичного скорочення штатів, як необхідної підстави для дострокового звільнення зі служби не було. Жодних доказів наявності обставин, що стали підставою для звільнення позивача відповідачем не надано. Такі зміни як ліквідація оперативного управління Головного управління ДФС у Закарпатській області як окремого структурного підрозділу, не стосувалися позивача, оскільки не вплинули на штатну чисельність сектору активних доходів, де він працював.
12. Всупереч вимогам статті 49-2 Кодексу законів про працю України відповідач запропонував наявні вакантні посади не одночасно з попередження про звільнення, а тільки через два місяці після цього. При цьому запропоновані посади не є рівноцінними тій, яку займав позивач.
13. Окрім цього відповідачем не доведено наявності причини неможливості переведення позивача на посаду завідувача сектору активних заходів Головного управління ДФС у Закарпатській області, яку він займав до звільнення. При цьому зазначає, що законодавчі норми не передбачають можливість безпідставного звільнення працівника з посади, яка не була ліквідована, в тому числі у разі здійснення реорганізаційних заходів.
14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем виконано обов`язок щодо працевлаштування позивача, оскільки його було попереджено про наступне звільнення завчасно, запропоновано усі наявні вакантні посади, від яких він відмовився.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Адвокат позивача у касаційній скарзі зазначає, що законодавча вимога про надання пропозиції обійняти усі вакантні посади ґрунтується на логічній складовій, це встановлено з метою щоб особи яких попереджають про наступне вивільнення, мали змогу обрати усі вільні наявні посади і бути впевненими у своєму майбутньому працевлаштуванні. У той же час поки позивач очікував пропозиції наявних вакантних посад, вони поступово займалися іншими співробітниками.
16. Звертає увагу що суд першої інстанції базував свою позицію у справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 31 січня 2019 року (справа № 820/4077/17), яка була проігнорована судом апеляційної інстанції. Також судом першої інстанції було правомірно встановлено недоведеність причин неможливості перевести позивача на посаду завідувача сектору активних заходів, а також не встановлено фактичного скорочення штатів.
17. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
19. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
20. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу звільнення особи з посади та податкової міліції через скорочення штатів.
21. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
22. Враховуючи, що порядок звільнення працівників податкової міліції у разі скорочення штатів спеціальним законодавством не врегульований, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання судів попередніх інстанцій на приписи Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
23. Верховний Суд у постановах від 25 липня 2019 року (справа № 807/3588/14) та від 17 травня 2021 року (справа № 805/3875/16-а) зазначав, що виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
24. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
25. При цьому, Верховний Суд у зазначених рішеннях звертав увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
26. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволені позову, виходив з того, що позивачу пропонувалися всі наявні вакантні посади в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області, від переведення на які він відмовився.
27. Проте апеляційний суд не звернув увагу та не дослідив чи пропонувалися позивачу вакантні посади для переведення одночасно з попередженням про наступне звільнення та чи були вакантні посади, які могли бути запропоновані позивачу, станом на день попередження про звільнення; у разі якщо такі посади були то з яких причин не запропоновані.
28. Також апеляційний суд не перевірив чи відбулося у Головному управлінні ДФС у Закарпатській області скорочення штату, зокрема, чи було скасовано посаду завідувача сектору активних заходів оперативного управління, не було досліджено штатний розпис на 2020 рік Головного управління ДФС у Закарпатській області, на підставі якого позивача було попереджено про наступне вивільнення у травні 2020 року.
29. Окружний суд з цього приводу зробив висновок що кількість штатних одиниць сектору активних заходів, де працював позивач, залишилася незмінною, а посада завідувача сектору не ліквідована. Проте такий висновок не був перевірений апеляційним судом.
30. Вирішуючи спірні правовідносини окружний суд керувався постановою Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 820/4077/17, в якій Суд зазначав, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації. Таким чином Верховний Суд у цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що всі зміни та нововведення є фактичною оптимізацією існуючої системи підрозділів ДФС України, оскільки жодних змін в структурі Головного управління ДФС України в області не відбулося, в той час як виведення зі структури управління внутрішньої безпеки та введення до структури управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС не може розцінюватись як реорганізація чи перетворення такого управління.
31. Проте апеляційний суд не звернув увагу на таку правову позицію Верховного Суду та не висловив позицію щодо можливості її застосування до спірних правовідносин.
32. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
33. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
34. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
35. Верховний Суд зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам щодо його обґрунтованості, оскільки ухвалено без повного і всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення цього спору, а також з порушенням норм процесуального права.
36. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
37. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
38. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про порушення апеляційним судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, зокрема, щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
39. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд,